Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Голарктичне флористичне царство .

Читайте также:
  1. ГЛАВА 10. ГРЕКО-БАКТРИЙСКОЕ ЦАРСТВО
  2. ГЛАВА 11.КУШАНСКОЕ ЦАРСТВО
  3. ГЛАВА 12. ПАРФЯНСКОЕ ЦАРСТВО
  4. Глава 13 Царство: зерно среди плевел
  5. ГЛАВА 7.ХЕТТСКОЕ ЦАРСТВО
  6. ГЛАВА 9.ПЕРСИДСКОЕ ЦАРСТВО

Це найбільше за площею флористичне царство. В ньому виділяють 9 обл: Циркумбореальну, Східноазійську, Атлантично-Північноамериканську, Скелястих гір Макаронезійську, Середземноморську, Сахаро-Аравійську, Ірано-Туранська, Мадреанську (Сонорську). У складі флори цього царства наявно 50 повністю або частково ендемічних родин, зокрема гінкгові, телігонові, адоксові, букові, платанові, розові, вербові, селерові тощо

БІЛЕТ 14

1.Космополітичне, біполярне та амфібореальне поширення організмів.

. Види, роди та інші таксономічні категорії живих організмів, що водяться в обидвох бореальних царствах, яких немає в Арктичному, називають амфібореальними. З рослин таке поширення мають деякі види роду фукус і порядку ламінарієвих, значна кількість палтусів і тріскових риб, з безхребетних асцидій роду стієла, краби роду канцер та багато інших.

Види та інші таксони, які трапляються у помірно-холодних водах Північної і Південної півкуль, але яких немає у приполярних тропічних і екваторіальних водах, – називають біполярними. Такими є чимало видів бурих водоростей, з риб – кілька видів сардин та морських ссавців. Біполярність характерна і для деяких суходільних організмів, про що зазначали вище. Для океанічних мешканців, як зазначив Л. Берг, такі розриви ареалів могли виникнути внаслідок материкового зледеніння, коли температура тропічних вод суттєво знизилися і бореальні види змогли подолати тропічні та екваторіальні широти і розселитися в Південній півкулі вздовж західного побережжя Америки. Тут і тепер холодні Каліфорнійська і Перуанська течії досить близько підходять одна до одної, несучи, відповідно, помірні води Північної та Південної півкуль.

2.Морфологічні частини рослин.

Уміння визначити за морф.,ознаками до якої родини, роду і виду належ.,рослина, має важливе наукове і практичне знач. Іс- нує 10 основних морфологічних частин рослин: корінь,стебло, листя, квітка, насіння і плід. Корінь, стебло і листяу вищих рослин є вегетативними органами, за доп.,яких відбув.,вегетативне розмнож. Квітка, насіння і плід – репродуктивні органи, які забезпеч.,статеве(репродуктивне) розмноження.

3.Бореально – атлантичне царство Світового океану

Бореально-Атлантичне царство включає області: Бореально-Атлантична пелагічна, Бореально-Атлантична американська неритична, Бореально-Атлантична європейська неритична. Сезонні зміни t, циклонічна діяльність – все до доброго перемішування води і високої продуктивності. За видовим складом бореальна біота значно переважає арктичну, але уступає тропічній. Найбагатшою вона є в літоральних і субліторальних (неритичних) областях. Саме ці області є районами промисливого риболовства та морського звіроловства.Деякі представники бореальної морської фауни (сірий дельфін і звичайна морська свиня, звичайний тюлень, морський оселедець, тріска та інші) мають амфібореальне поширення біля берегів Євразії та Північної Америки, але їх немає в окраїнних морях Північно-Льодовитого океану.

БІЛЕТ 15

1.Поняття про біогеохімічні провінції.

Біогеохім.,провінції – це геопросторові утворення, що відріз.,між собою вмістом орг.,елементів у певних живих організмів та їхньому абіотичному довкіллі. У геохім.,середовищі у біосфері, даному хім..,складу елементів відповідає певна реакція рослин і тварин.Н-д: буковим екосистемам і організмам, що їх заселяють відповідає материнська порода,болота та карбонати.

2.Вчення про біоценоз.

Біоценоз – це сукупність рослин, тварин і мікроорганізмів, які заселяють певну ділянку суші або водоймища (акваторію) і характеризуються певними стосунками між собою і пристосованістю до оточуючого середовища. Біоценоз – це конкретна спільність живих організмів на певному просторі суші або акваторії. Визначення біоценоз, було запроваджене у 1877р. К.Мо- біусом. За його словами «біоценоз» - це об’єднання живих організмів, яке відповідає за своїм складом, к-стю видів і особин деяким умовам середовища.

3.Неотропічне фауністичне царство

Неотропічне царствозаймає тропічну частину півострова Флорида, низовини й узбережжя тропічної Мексики, всю Центральну Америку, Антильські та інші тропічні острови, більшу частину Південної Америки, крім півдня континенту. У флорі Неотропіків є близько 25 ендемічних родин, багато ендемічних родів і видів. Флора цього царства має багато спільних родів з Палеотропіками, що свідчить про наявність у минулому тісного зв’язку між цими царствами. Неотропічне царство поділяють на п’ять областей: Карибську, Амазонську, Бразильську, Андійську і Гвіанського нагір’я.

БІЛЕТ 16

1.Колообіги азоту і фосфору в біосфері

Фосфор належ.,до основних органогенних елементів, який живі організми вживають у достатньо великій к-сті. Він входить до складу нуклеїнових кислот, складних білків і кісткової тканини. У наземних біогеоценозах відбувається активний круго- обіг фосфору в системі: грунт " рослина " тварина " грунт. В кругообігу фосфору в біоценозі беруть участь лише грунт і вода. Вміст азоту в живих тканинах становить трохи більше 3-ьох % його вмісту в фондах екосистем. Решту азоту розподілено між детритами і нітритами грунту. Джерела азоту: 1)атмосферне повітря 2_азот, який міститься у відмерлих рештках рослин і тварин. У процесі кругообігу азоту відбув.,розпад орг.,сполук, внаслідок чого він переходить у нітратну форму. Отже, вирі- шальним етапом кругообігу азоту є нітрифікація, яка забезпечує швидкий перехід нітратів у форми, доступні рослинними організмами.

2.Видовий склад,структура та місцеположення біоценозу.

Біоценоз – це угрупування рослин, тварин і мікроорганізмів певної території чи акваторії з подібними прир.,умовами. Існує дві х-ні групи видів: 1)домінантні, які творять зовн.,вигляд біоценозу 2)субдомінантні – віддзеркалюють своєю присутністю умови місцезростання. Видовий склад – це весь набір організмів у межах раннього біотопу. Видовий склад біоценозів порівнюється з зооценозом стабільністю, бо тварини рухаються. Видова різноманітність угрупувань змінюється в часі і є нас- лідком складних процесів іміграції і еміграції видів.У кожному біоценозі його верт.,структ.,або ярусність не є чимось сталим.

Ці яруси заповнені рослинами, тваринами, мікроорганізмами та живою матерією, які перебувають у постійному русі. Горизонтальна структ.,біоценозу пов’яз.,з різноманітністю підстилаючої поверхні.

3.Ефіопське фауністичне царство.

Ефіопська царство займає більшу частину Африканського материка – із самого півдня до пустелі Сахари на півночі. Крім того, до царства належать південний край Аравійського півострова і такі острови: Сокотра, Мадагаскар, Вознесіння, та Святої Олени. На півночі межі не виходять із тропічного поясу, а на півдні вони зміщені в субтропіки.Фауна Ефіопської області типово материкова, дуже багата й різноманітна. У неї багато спільних рис з тваринним світом Індо-Малайської області. Для фауни характерні ендеміки високого рангу, які зосереджені в районі Конго, а також на островах і мають обмежені ареали. Самобутність та багатство характерне для фауни ссавців, яку представляють комахоїдні – золотокроти, видрові землерийки, довгоноги та стрибунці. Численні, як і скрізь у тропіках, летючі миші. Надзвичайно поширені в Ефіопській області такі мавпи: родини мартишко‑ і людиноподібних, напівмавп, лоризид

БІЛЕТ 17

1.Поняття про типи ареалів організмів

Ареал – це територія пош.,певного виду рослин чи тварин. Вчення про ареал – хорологія. Ареал є специфічним для кожно- го виду рослин чи тварин. За формою: суцільний – вид, яки пош.,в властивих йому екол.,нішах; розірваний – в межах якого, внасл.,зміни абіот.,біот.,чи інших чинників, відбулися зміни, що спричинили до вимирання представників виду всередині ареалу. Ареали видів рослин чи тварин, які розселені на ¼ частині суші наз.,космополітами.Види, що охоплюють незначні ді-

лянки суходолу чи водного простору – ендеміки. Межі ареалів можуть бути рухомі: прогресивними і регресивними. Палеоен- демізм – це прояв поступового згасання виду. Неоендемізм – прояв його початкового поширення.

2.Взаємовідносини організмів у біоценозі.

Взаємозв’язки між організмами є надзвичайно складними й різноманітними. Всю цю різноманітність зв’язків між організмами можна звести до чотирьох типів (А. Воронов) :топічні (від лат. topos – місце), коли один вид є місцем поселення для іншого (гніздо птаха на дереві); форичні (італ. fora – вперед), коли організми одного виду сприяють переміщенню організмів іншого виду (білка ховає горіхи на зиму в різних схованках і цим сприяє їх розселенню); фабричні (від лат. fabrica – майстерня), коли один вид застосовує інший вид для будівництва гнізд, житла, схованок (птахи вимощують гнізда мохом); трофічні (від грец. τροφή – їжа, живлення), коли організми пов’язані між собою кормовими зв’язками, які забезпечують їм необхідний рівень життєвих процесів (рослини – травоїдні, тварини – хижаки).Взаємозв’язки між організмами в біоценозі можуть бути постійними (сесильними – ісп. sisal – жорсткий) і тимчасовими (вагільними – лат. vagus – рухливий). Постійність характеризує насамперед рослин. Тварини в біоценозі переважно перебувають тимчасово, протягом доби, сезону або в короткий період міграції

3.Східне (Індо – Малайське) фауністичне царство

Індо-Малайське (Східне) царство. Територія області досить розчленована й охоплює півострови Індостан, Індокитай та Шрі-Ланку, Малайський архіпелаг, Філіппінські та ін. Минулі та сучасні територіальні контакти Індо-Малайської, Голарктичної і Австралійської областей зумовлюють їх значний взаємний вплив. Більша частина території області розміщена в тропіках. Фауна цієї області має риси як материкової, так і острівної. Зважаючи на багатство і різноманітність видів та родів, в ній порівняно невелика кількість ендемічних груп високого рангу.Із ссавців поширені тут шерстокрилі. Ряд приматів тут представлений широко, три родини цього ряду обмежені в своєму поширенні межами царства.Для копитних характерна незначна кількість антилоп, але багато биків, з яких такі великі, як гаур, гайял, бантенг. Наявна велика кількість свиней.

Області: Індійська і Малайська

БІЛЕТ 18

1.Штучні системи класифікації органічного світу.Система К.Ліннея

Внутрішні водойми – це насамперед озера, річки, джерела, канали, водосховища і ставки, які є середовищем існування живих організмів. Проміжну ланку між суходільними і водними біоценозами займають болота. У різних водоймах умови існування організмів різні, адже водойми є дискретними аквасистемами. Тому кожен вид рослин, тварин і мікроорганізмів пристосовується до умов певної водойми залежно від своїх адаптивних можливостей. Тривала ізоляція видів формує ендемічні популяції та “ексклюзивні” угруповання гідробіонтів. Усі вони характеризуються своєрідним генофондом, життєвим циклом та іншими ознаками, відмінними від інших водойм. Загальна площа внутрішніх водойм суходолу (без боліт) перевищує близько 3% суходолу.

2.Абсолютні і відносні методи обліку живих організмів у біоценозі.

Метод абсолютного обліку – х-зує особини виду без співвідношення до іншого виду. Ці методи точніші від методів віднос- ного обліку, але не дають суттєвого уявлення і значення одного з видів для біоценозу. Метод відносного обліку – це спів від- ношення між видовими групами

3.Голарктичне фауністичне царство..

Голарктичне царство найбільше за площею й охоплює майже весь суходіл північної півкулі – Північну Америку, Європу, Північну Африку і більшу частину Азії. Це царство характеризується великою різноманітністю кліматичних умов та ландшафтів. Не зважаючи на значну територію, це царство фауністично бідне як за абсолютною кількістю видів, так і за кількістю систематичних категорій високого рангу. В царстві ендемізм виражений слабо. Головні риси фауни Голарктики:

1)широтна зональність фауни. На крайній півночі області фауна дуже бідна й одноманітна, але вона збагачується внаслідок просування на південь, де сприятливіші природні умови.

2)риси спільності фауни Голарктичної області найліпше виражені в північних районах і зменшуються на південь. Фауна тундри Євразії і Північної Америки майже немає відмінностей, ця схожість добре виявляються у лісовій зоні.

Області: Арктична, Канадська, Сонорська, Євро-Сибірська, Середземноморська, Центр-Азійська, Ман джуро-Китайська.

 

БІЛЕТ 19

1.Основні етапи розвитку життя на Землі

Життя на З.,появилось тоді, коли складні орг.,полімери отримали можливість саморозвитку, який заключався в обміні речовин і в реакції на порушення цього обміну. Матеріальна біохімічна основа живих тіл представлена білками, нуклеїновими к-тами,, вуглево- дами, жирами і декількома видами фосфатів. Основним хім..,елементами для побудови життя служать: вуглеводень, водень, кисень, азот, сірка і фосфор. Більшість спеціалістів стверджує, що виникнення життя на З., - це прир.,рез.,еволюції матерії. В прир.,повинні існувати певні умови, при яких можливе життя: 1)оптимальна маса планети(має бути не дуже великою, щоб на ній не проходили ядерні р-ції і не дуже малою, щоб утримувати атмосферу) 2)постійна і оптимальна к-сть сон.,рад. 3)вода у рідкому стані. При збігу цих 3-ьох основних умов – можливе зародження життя. На інших планет нашої сон.,сист.,таких умов нема. Найдавніші знахідки І-их земних живих істот на Землі датовані віком 3,5 млрд.р.,тому. Вони знайдені в зх.,Австралії – це страмаліти архейської ери, в якій починається життя.

2.Фенологічні фази рослин та сезонні явища у тварин

Фенологічні фази рослин, тварин та сезонні явища неживої природи вивчає наука фенологія Фенологічні фази позначають значками або буквами. В. Альохін запропонував фенофази позначати таким чином:вег1– рослина починає вегетувати, не утворюючи генеративних органів;вег2 ^ – пуп. – рослина утворює стебло, бруньки, пуп’янки; цв1) – зацв. – рослина зацвітає;

цв2 – О – цв. – рослина в повному цвітінні;цв3 – (– відц.– рослина відцвітаєпл1 – + – плод.. – рослина плодоносить;пл2 – # – пл.вис. –плоди висипалися;пл3 – ∞ – вег. після цв. – рослина вегетує після плодоношення.У тварин також протягом їхнього життя простежуються сезонні явища. У безхребетних тварин виділяють такі періоди: 1) час парування; 2) час відкладання яєць; 3) час вилуплення молодих тварин або личинок з яєць. У птахів виокремлюють такі періоди: 1) будування гнізд; 2) парування; 3) відкладання яєць; 4) виведення пташенят; 5) виліт пташенят з гнізд; 6) збирання у зграї перед відльотом перелітних птахів; 7) (приліт, відліт). А у ссавців такі: 1) парування; 2) виношування малят; 3) народження дітей. У тих ссавців, які впадають у сплячку, такі: 1) вихід з нір (берлог); 2) розселення молодняку; в кочівних видів – 1) відкочування; 2) прикочування.

3.Біоми саван

Трав’янисті угруповання тропічного поясу, які характеризуються зімкнутим злаковим покривом різної висоти в поєднанні з фрагментами чагарників і окремими деревами, називають саваною. Ареали саван найбільшу площу займають в Африці (класичні савани), дещо меншу – в Південній Америці, Азії і Австралії. Незважаючи на те, що савани формуються в різних кліматичних умовах, спільною рисою регіонів їхнього поширення є тривалість сухого сезону (тип суданських саван в Африці і серрадос – у центральних областях Бразилії). Своєрідний тип саван формується в умовах достатньо вологого тропічного клімату (савани Гвінеї).Травостій саван складається зазвичай із ксероморфних злаків, для яких характерне щільне вкорінення. Дерева і чагарники саван мають потужну кореневу систему, яка проникає на значну глибину навіть за наявності невисокого наземного стовбура. Багатство трав’янистих рослин саван зумовило поширення тут різноманітних травоїдних тварин – від гризунів до великих копитних.

 

БІЛЕТ 20

1.Сучасна система органічного світу

. Царства вірусів та дроб’янок: надцарство доклітинних організмів представлено єдиним царством вірусів; надцарство прокаріот представлене царством дроб’янок Надцарство евкаріот поділяють на царства: рослин, грибів і тварин. Царство рослин поділяють на два підцарства: справжніх водоростей(нижчірослини) і вищих рослин. Нижчі рослини, або справжні водорості, охоплюють дев’ять відділів водоростей: пірофітові, золотисті, діатомові, бурі, червоні, жовто-зелені, евгленові, зелені й харові. Вищі рослини – це новий етап еволюційного розвитку рослинного світу. Царство тварин:тварини утворюють одне з найбільших царств живих організмів на Землі. Всі тварини – гетеротрофи.

2.Синузії і консорції живих організмів

Консорція (лат. consortio –спільність) – структурно-функціональна одиниця біоценозу, яка об’єднує групу видів рослин і тварин, більш-менш тісно пов’язаних з будь-якою самостійно існуючою автотрофною рослиною чи твариною (ядром консорції).

Синузіяце структурна, переважно горизонтальна частина біоценозу, утворена організмами, подібними в екологічному відношенні.

Розрізняють такі синузії: епіфітні (мохи, лишайники), грунтові, постійні, тимчасові. Консорція з лат.,означає «спільність». Розрізняють такі консорції: індивідуальні, ценопопуляційні, регіональні та видові

3.Орієнтальне біотичне царство

Орієнтальне царство. У цьому царстві поширені як давні таксони, так і пізнішого походження. Найбагатші давні форми континентальної частини царства, до яких належить простір від півострова Індостан до півострова Малакка. Субендемічніми родинами рослин є диптерокарпові й непентесові. Родовий ендемизм високий, особливо багато ендеміків на островах – від Великих Зондських до Гавайських. Найбагатшою на ендемічні форми вважають флору острова Калімантан, на якому виявлено понад 11 тис.видів вищих рослин. На Гавайських островах налічується 150 ендемічніх родів, а видовий ендемізм сягає 90%.Багата й самобутня фауна Орієнтального царства. Прісноводні риби представлені чотирма ендемічними родинами риб. Це центр різноманітності таких широко поширених груп риб, як карпо- й сомоподібні. Області: Індійська, Індокитайська, Малайська, Тихоокеанська.

БІЛЕТ 21

1.Поділ організмів за їх відношенням до тепла і вологи

Стосовно тепла розріз.,2 групи організмів: теплолюбові(термофіли), холоднолюбиві(психрофіти). Теплолюбивим наз.організми, які добре розвив.,в умовах високих t. Холоднолюбиві – організми, які можуть розвиватися в умовах досить низьких t. Термофіли – це орга- унізми екв.,і троп.,районів. Вони не переносять низьких t і гинуть уже при 0С. Існує ще поділ організмів на: гомойотермні і пойкілотермні. Гомойтермні – мають постійну t тіла, а пойкілотермні – це такі орг.,t тіла яких залеж.,від t навкол.,середовища. Є ще поділ на ендотермні і екзотермні. І-ші – рег.,t тіла за рах.,внутр.,терморегуляції. Екзотермні – за рах.,зовн.,джерел. При широкій амплітуді зволоження розвиваються організми евригігробіонтні. Стеногігробіонтні – це організми, які розвив., при вузькій амплітуді зволоження. В залежності від здатності утримувати в собі вологу, тобто витримувати певний час без отримання води, рослини поділяють на: ксерофіти – здатні довгий час витримувати без води, мезофіти – з середньою витривалістю без води, гідрофіти – не можуть довго витримувати без води. Склерофілія у тварин – це адаптованість до посушливих умов життя. Склерофіти поділяються на: сукуленти – добре затримують вологу і склерофіти – добувають вологу із грунту і на вигляд сухі рослини.

2.Паразитизм і хижацтво

Хижацтво – це відносини між хижаком і жертвою. Хижаки – це тварини і рослини, які поїдають один одного як об’єкт харчування. Особливістю хижацтва є те, що один вид витрачає багато кмітливості та Е, щоб схопити і з’їсти жертву, а інший вид – щоб втекти. Типовими хижаками є: серед ссавців: вовк, лев, гієна; серед птахів: орел, яструб; серед риб: щука, акула. Паразитизм – це форма біотич- них взаємовідносин різних видів, за яких один вид живе за рахунок іншого знаходячись у середині або на поверхні його тіла. Паразита- ми можуть бути гриби, бактерії, деякі комахи. Різниця між хижаком і паразитом полягає в тому, що перший живе вільно і живиться іншими тваринними організмами, а другий не веде вільного життя. Хижак і паразит – можуть існувати за рахунок одного або декількох видів, тому серед них розрізняють такі види: поліфаги, олігофаги, монофаги.

3.Афротропічне біотичне царство

. Афротропічне царство. Біота цього царства пов'язана з біотами Мадагаскарського й Орієнтального царств досить широко і давно. Зв'язки з Палеарктичною частиною Голарктичного царства слабші, але перехідна область досить широка. Що стосується Капського царства, яке територіально примикає до Афротропічного з півдня, то значна спільність простежується тільки в молодших групах фауни (птахи і ссавці), а давні компоненти фаун і флор є різними.З хребетних тварин в Афротропічному царстві риби охоплюють низку ендемічніх родин, хоча багато видів виходять за межі царства в низів’я Нілу. В Афротропічному царстві є представники пантропічного загону безногих земноводних. Фауна птахів охоплює широко поширені або спільні форми з Голарктичним і Орієнтальним царствами.

В Афротропічному царстві виділяють такі області: Суданську, Конголезьку, Калахарі-Намібську й Атлантичну (острови Святої Олени і Вознесіння).

БІЛЕТ 22

1.Класифікація і коротка характеристика відділів нижчих рослин

Нижчі рослини, або справжні водорості, охоплюють дев’ять відділів водоростей (деякі автори виділяють більшу кількість): пірофітові, золотисті, діатомові, бурі, червоні, жовто-зелені, евгленові, зелені й харові. Отже, водорості – це велика група нижчих рослин, які у переважній більшості живуть у воді. Відділ пірофітові водорості (Pyrrophyta) – різноджгутикові, здебільшого одноклітинні рухливі форми. Відділ золотисті водорості, або хризофітові (Chrysophyta). Це одноклітинні, колоніальні, або багатоклітинні (диско-, ниткоподібні або кущисті) здебільшого мікроскопічні організми, максимальної довжини до 2 см, які вільно плавають або прикріплені до субстрату. Відділ діатомові водорості (Bacillariophyta). Діатомові, діатомеї, кремнеземні або бацілярієві водорості надзвичайно різноманітні, мікроскопічно малі, у більшості одноклітинні організми. Відділ жовтозелені водорості (Xanthophyta). Раніше їх називали різноджгутиковими водоростями тому, що зооспори мають два нерівних джгутики: короткий – гладкий, а довгий – перистий. Відділ бурі водорості (Phaeophyta). Це багатоклітинні морські рослини. Їх характерною ознакою є буре забарвлення, зумовлене тим, що у хлоропластах, крім хлорофілу, містяться ще жовті та бурі пігменти – каротин, ксеантофіл, фукоксантин. Відділ червоні водорості, або багрянки (Rhodophyta). Ці водорості відрізняються від інших тим, що в циклі їх розвитку немає джгутикової стадії а також у них своєрідний статевий процес. Відділ евгленові водорості (Euglenophyta). Це рухливі одноклітинні організми, які за допомогою одного або двох джгутиків, що відходять від переднього заглибленого кінця клітини (гортані), постійно рухаються субстратом або обертаються навколо своєї осі, заглиблюючись таким чином у воду Відділ зелені водорості (Chlorophyta). Їх ще називають справжніми зеленими водоростями. Це найбільший за кількістю (близько 20 тис. видів) відділ нижчих рослин. Відділ харові водорості (Charophyta) є своєрідними рослинами, розміри яких сягають 20–30 см, максимальні – до 1–2 м.

2.Трофічні відносини серед організмів

трофічні (від грец. τροφή – їжа, живлення), коли організми пов’язані між собою кормовими зв’язками, які забезпечують їм необхідний рівень життєвих процесів (рослини – травоїдні, тварини – хижаки).Взаємозв’язки між організмами в біоценозі можуть бути постійними (сесильними – ісп. sisal – жорсткий) і тимчасовими (вагільними – лат. vagus – рухливий). Постійність характеризує насамперед рослин. Тварини в біоценозі переважно перебувають тимчасово, протягом доби, сезону або в короткий період міграції

3.Мадагаскарське біотичне царство

Мадагаскарське царство охоплює острів Мадагаскар, Мас-каренські, Сейшельські, Амірантські, Коморські острови. З представників різних таксонів, що мешкають у Мадагаскарському царстві, одні ‑ релікти раніше широко поширених груп, інші – спадщина новіших зв'язків з Афротропічним і Орієнтальним царствами, що були наявні до четвертинного періоду.У флоріцарства налічують шість–дев’ять ендемічніх родин квіткових рослин, у тому числі Didiereaceae, охоплюючи сукулентні види чагарників і дерев. Кількість ендемічніх родів становить не менше 450, а з близько 8500 судинних рослин ендемічніх є понад 80%, зокрема, квіткових ‑ близько 89%.Стосовно фауни хребетних, то нечисленні прісноводні риби мають головно ефіопське походження. З примітивних форм ссавців особливу різноманітність мають напівмавпи, серед яких ендемічна родина лемурів Загалом Мадагаскарське царство досить однорідне, тому в його межах виділяють єдину Мадагаскарську область, хоча острівний характер виявляється в тому, що значна кількість видів і навіть родів властиві лише частині острівних груп, переважно Мадагаскару, або одному з архіпелагів.

БІЛЕТ 23

1.Вищі рослини.Класифікація і коротка характеристика відділів

Вищі рослини – це новий етап еволюційного розвитку рослинного світу. На думку деяких учених, предками вищих рослин могли бути водорості, зокрема, зелені або бурі. Відділ мохоподібні (Bryophyta) утворюють рослини з примітивною будовою тіла. Відділ псилотоподібні (Psilotophyta) – це реліктові судинні рослини. Відділ містить одинклас (Psilotops) з одним порядком (Psilotales). Відділ плавуноподібні (Lycopodiophyta). Сучасні представники цього відділу – це багаторічні трав’янисті рослини з розгалуженими стеблами, густо вкритими листками, що стеляться по землі. Відділ хвощеподібні (Equisetophyta). Як і плавуноподібні, хвощеподібні з’явилися ще в палеозої. Відділ папоротеподібні (Polypodiophyta, синонім Pteridophyta). Представники цього відділу були дуже поширеними в девонському періоді, зокрема, їх деревоподібні форми, які тепер збереглися в тропічних широтах. Відділ голонасінні (Pinophyta або Gimnospermae). Найхарактернішою ознакою голонасінних є те, що насінні зачатки (макроспорангії) і насіння розташовані в них на плодолистках, а не замкнені в зав’язі, як у покритонасінних рослин. Саговники (Cycadopsida) – вічнозелені деревоподібні рослини з бульбовидними або циліндричним стовбуром, здебільшого невеликі. Хвойні (Pinopsida) – дерева й чагарники з лускоподібними або голчастими (хвоя) листками, що живуть на рослинах декілька років. Гінкгові (Ginkqoopsida) – монотипний клас волонасінних, що представлений одним родом (Ginkgo) і видом – гінгко дволопатеве (Ginkgo biloba). Гнетові (Gnetopsida) відомі з палеогену. Тепер їх налічують близько 100 видів. Унікальним представником гнетових є вельвічія дивна (Welwitschia), ареал якої – в приокеанській частині пустині Наміб. Відділ покритонасінні, квіткові (Anqiospermae, Magnoliophyta). Це найчисленніший відділ вищих насінних рослин і найвища ступінь в еволюції рослинного світу.

2.Адаптивна здатність організмів: мімікрія, апосематія, міметизм

Адаптація – це процес пристосування організмів до зміни умов навколишнього середовища. Підводячи свою структуру і функції відповідно до умов навколишнього середовища, організми, можуть зберігати мах активність в межах певного діапазону. Еврибіонтні – з широким діапазоном пристосування. Стенобіонтні – з вузьким діапазоном пристосування

3.Капське біотичне царство

Капське царство. Його флористична своєрідність безперечна. Що стосується фауни, то молодші групи, особливо представники наземних хребетних, зокрема, широко рухомі ссавці і птахи, мають значну афротропічну спорідненість і досить широко представлені в Капському царстві дуже рідкісними видами та специфічними підвидами. Наземні безхребетні, які, як і рослини, мають високий рівень ендемізму і пов'язані з давніми фаунами Неотропічного і Австралійського царств. Флора царства характеризується високим ендемізмом і незвичайною для такої невеликої території різноманітністю. Фауну Капського царства вважають не такою своєрідною, як флору. Такий висновок роблять на підставі аналізу головно наземних хребетних. Це пояснюють тим, що тварини мають власні засоби руху і ті бар’єри, які для рослин стають перепоною для розширення ареалу, тварини все-таке долають. Область одна – Капська.

БІЛЕТ 24

1.Відділ – покритонасінні рослини.

Відділ покритонасінні, квіткові (Anqiospermae, Magnoliophyta). Це найчисленніший відділ вищих насінних рослин і найвища ступінь в еволюції рослинного світу. Вони виникли наприкінці юрського – початку крейдяного періодів. Найхарактернішою ознакою покритонасінних є наявність квітки (звідси й назва квіткові), а також плоду,всередині якого міститься насіння (звідси покритонасінні). Запилення покритонасінних відбувається за допомогою вітру, комах, птахів, води, має місце також самозапилення. Важливою ознакою покритонасінних є наявність добре розвинених справжніх судин, що проводять воду з розчиненими в ній мінеральними речовинами. Покритонасінність – важлива перевага рослин, що дає змогу ліпше зберегти насіння від несприятливих умов і насамперед від висушування.Покритонасінні поділяють на два класи: дводольні або магнолієподібні (Dicotyledones, або Magnoliopsida), та однодольні, або лілієподібні (Monocotyledones, або Liliopsida). Клас дводольні поділяють на підкласи – первиннопокривні і вториннопокривні, або зрослопелюсткові. А клас однодольні – на чотири підкласи. Практичне значення покритонасінних полягає в тому, що саме до них належать всі найважливіші культурні рослини. Є десяток гіпотез про походження покритонасінних рослин, але найвірогідніша з них та, що обґрунтовує їхнє походження від голонасінних.

2.Динаміка і класифікація біоценозів.

В класифікації біоценозів, розрізняють такі підходи: географічний, історико-періодичний, структурно-фізіологічний, функціональний і екосистемний. Геогр..,полягає у поділі біоценозів за фіз.,-гео.,зонами. Істор.,-період.,виділяє біоценози за періодом існування їх на Землі. Структ.,-фізіол.,випливає з х-ної будови рослинного покриву та особливості представників тваринного світу. Функт.,слабо опрацьований. Його складність зумовлена міграційною нестабільністю гетеротрофів. В екосистемному підході розрізняють: мікро екосистеми (стовбур дерева), мезоекосистеми (ліс або став), макроекосистеми (океан). Біоценозам притаманні такі часові терміни динаміки: Добова динаміка спричинена темною і світлою частиною доби. Сезонна динаміка біоценозузалежить від фенологічного стану (фенофази) біоценозу, видового складу і кількості видів, з яких він складається. Багаторічна мінливість біоценозів зумовлена змінами, що повторюються протягом декількох років у разі відсутності різкої зміни видового складу. Такі зміни останнім часом називають флуктуаціями, тобто незначними відхиленнями від „середньостатистичного” розвитку.

3.Австралійське біотичне царство

Австралійське царство охоплює Материкову, Новогвінейську, Новокаледонську та Фіджійську області. Проте такий склад областей приймають не всі дослідники. Зокрема, А. Тахтадж’ян (1978) відносить Новогвінейську, Новокаледонську та Фіджійську області (в різному ранзі) до Палеотропічного царства, з них Новокаледонську область виділяє в особливе підцарство ‑ Новокаледонське, а Фіджійську і Папуаську області відносить до Індо-Мелазійському підцарства Орієнтального царства. Такі розбіжності в поглядах свідчать про те, що межі Австралійського біотичного царства (особливо за його флорою) не дуже чіткі, і тут може бути виділена широка перехідна смуга. Фауна Австралійського царства надзвичайно своєрідна. Достатньо зауважити, що це єдине царство, де є ендемічній підклас ссавців – однопрохідні (Monotremata), представлені качкодзьобом (один вид) і єхидною (п'ять видів на материку і Новій Гвінеї).

Із ссавців, окрім однопрохідних, є стародавня група сумчастих, які в інших царствах займають екологічні ніші, зайняті плацентарними ссавцями

БІЛЕТ 25

1.Класифікація тваринного світу

Тварини утворюють одне з найбільших царств живих організмів на Землі. Всі тварини – гетеротрофи. Більшість з них характеризуються такою ознакою, як рухливість. Серед нерухливих (сидячих) форм переважають колоніальні організми. Тварин поділяють на дві головні групи (підцарства) за рівнем організації: одноклітинні (найпростіші) і багатоклітинні (всі решту типів тварин).

Тип найпростіші (Protozoa). До найпростіших належать одноклітинні організми, єдина клітина яких має досить складну будову. Похо- дження багатоклітинних тварин. На відміну від найпростіших, тіла всіх інших тварин складаються з багатьох клітин, об’єднаних функціонально в тканини, органи й системи органів, що взаємопов’язані в цілісний організм. Тип кишковопорожнинні (Coelenterata, Cnidaria) – винятково водні тварини, здебільшого морські, одні з них вільно плавають (медузи), інші ведуть прикріплений спосіб життя (поліпи). Тип Реброплави (Ctenophora). На відміну від кишковопорожнинних, до яких раніше зачисляли реброплавів, вони не мають жалких клітин. Тип плоскі черви (Phathelminthes, Platodes) – безхребетні тварини з двобічно - симетричним тілом довжиною від 0,1 мм до 15 м, суцільним або розділеним на членики листкоподібної, пластинчастої або стрічкоподібної форми. Тип первиннопорожнинні черви (Круглі черви) (Nemathelminthes). Ці тварини мають витягнуте несегментоване тіло довжиною від 0,04 мм до 8,4 м. Тип немертини (Nemertini). Тіло цих тварин переважно видовжене циліндричне і може сягати від 1 мм до 30 м. Тип кільчасті черви, кільчаки, анеліди (Annelida). Це найорганізованіші представники групи червів. Тип Щупальцеві.. Тип Молюски або М’якуни (Molluska) вирізняється великою кількістю видів (понад 130 тис. видів) і великою різноманітністю. Тип членистоногіТип погонофориТип щетинкощелепніТип голкошкіріТип хордові (Chordata). Хордовими називають тварин, для яких характерна хорда або так звана спинна струна, що є опорою тіла, внутрішнім осьовим скелетом.

2.Еволюційний процес органічного світу

Внутрішні водойми – це насамперед озера, річки, джерела, канали, водосховища і ставки, які є середовищем існування живих організмів. Проміжну ланку між суходільними і водними біоценозами займають болота. У різних водоймах умови існування організмів різні, адже водойми є дискретними аквасистемами. Тому кожен вид рослин, тварин і мікроорганізмів пристосовується до умов певної водойми залежно від своїх адаптивних можливостей. Тривала ізоляція видів формує ендемічні популяції та “ексклюзивні” угруповання гідробіонтів. Усі вони характеризуються своєрідним генофондом, життєвим циклом та іншими ознаками, відмінними від інших водойм. Загальна площа внутрішніх водойм суходолу (без боліт) перевищує близько 3% суходолу.

3.Неотропічне біотичне царство

Неотропічне царство. Біота цього царства має давні зв'язки з Афротропіками, Капським, а також Австралійським царствами (чере Антарктичне царство). Сучасний зв'язок Антарктичного царства з Магеллановою областю переривався в мезозої. Через панамський перешийок, який то занурювався під води океану, то знову підіймався, сюди проникли як давні, так і молоді представники Голарктики.

Для флори Неотропічного царства характерні численні родини, що мають пантропічне поширення: анонові, лаврові,, перцеві, кропив'яні, ризофорові, мирти, анакардієві, баобабові, бігнонієві, молочайні та ін. Фауна Неотропічного царства досить багата ендемічніми таксонами від видів до загонів, особливо вирізняються Амазонська область. Водночас простежуються різноманітні зв'язки царства як з Неарктичним регіоном Голарктики, так і з Антарктичним царством.Для Неотропіків характерні різноманітні представники родини ігуан, два роди яких мешкають на острові Мадагаскар, а один – на островах Фіджі і Тонга. Області: Карибська, Гвіанська, Ама- зонська, Південно бразильська, Андійська.

 

БІЛЕТ 26

1.Організми:космополіти, ендеміки, релікти

Ареал – це територія пош.,певного виду рослин чи тварин. Ареали видів рослин чи тварин, які розселені на ¼ частині суші наз.,космополітами.Види, що охоплюють незначні ділянки суходолу чи водного простору – ендеміки. Релікти – це види, які знах.,в протиріччі з сучасними умовами існування. Відповідно до різних причин утв.,реліктів, виділяють 3 їх види: формаційні – це свідки попереднього більш широкого поширення тої чи іншої формації (степ-наступ лісу-відступ-частини лісу в степу); геоморфологічні (еда- фічні) – свідки іншого, ніж в даний час розподілу суші й моря; кліматичні – все ясноJ.

2.Стадії формування біоценозів

первину стадію формування біоценозу називають піонерною. Піонерна стадія змінюється стадію ненасиченого угруповання, коли деякі рослини відновлюються, а деякі гинуть, тварини розмножуються і формується ґрунтовий покрив. У ненасиченій стадії вільними є ще чимало екологічних ніш. Видовий склад на цій стадії нестійкий, нові види майже без конкуренції проникають у біоценоз. Але згодом конкурентна боротьба зростає і починає відігравати суттєву роль. Таку стадію формування біоценозу називають стадією групування.

Наступний розвиток супроводжується диференціацією рослинного покриву на яруси та синузії, постійним стає видовий склад, формуються трофічні ланки та консорції. Наприкінці заповнюються всі екологічні ніші й проникнення нових видів організмів стає неможливим, (або за умови витіснення чи знищення тих, які заселилися раніше). Ця стадія формування біоценозу одержала назву насиченої.

3.Голарктичне біотичне царство

Голарктичне царство займає найбільшу площу. Воно охоплює понад половину суходолу і розташоване у північній півкулі. Правильніше виділяти єдине Голарктичне царство, ніж два (Неарктичне і Палеарктичне), акцентовуючи на значній схожості флор і фаун північних континентів порівняно з тропічними. У Голарктичному царстві налічують 30 ендемічніх родин судинних рослин, переважно невеликих, які складаються часто з одного (монотипного) роду: гінгкові, евкомієві, адоксові, шейхцерієві та ін. Ссавці представлені ендемічними родинами вилорогих (Північна Америка) з одним видом і монотипною родиною гризунів аплонодонтових (Aplonodontidae), що поширені також в західних районах Північної Америки, монотипною родинаю селевинієвих (Середня Азія). Широко поширені в Голарктиці родини кротових, пищухових, заячих, білячих, мишівок, хом'яків, полівок, кажанів, куницевих. З плазунів широко поширені прісноводні (Emididae) і сухопутні черепахи (Testudinidae), сцинки, гекони (мало в неарктичних частинах Голарктики), веретінниці та ямкоголові змії (більше в Північній Америці, ніж в Євразії). Області: Циркумполярна (арктична), Канадська, Міссісіпська, Кордільєрська, Сонорська, Європейська, Ангарська, Середземноморська, Сахаро-Сіндська, Ірано-Туранська, Центральноа- зійська, Східноазійська.

 

БІЛЕТ 27

1.Екологічне районування світового океану

. Глибина океанічної товщі вод та х-р донних відкладів значно впливають на розселення живих організмів. Загавизнач.,схеми екологічного зонування Св.океану немає.Переваж.,викор.,таку схему, де у бенталі (прир.,част.,водної товщі) виділяють: супралітораль (зона заплескування штормових хвиль), літораль(припливно-відпливна зона), сублітораль(зона шельфу або материкової відмілини), ба- тіаль(зона континентального схилу), абісаль(зона океанічного ложа), ультра абісаль (зона найбільших глибин). Пелагіаль поділяють на такі зони: епіпелагіаль, мезопелагіаль і глибоководну, яка поділяється на: баті пелагіаль(верхню), абісопелагіаль(середню), ультра абісаль (нижню).

2.Основні ознаки біоценозу

Головні ознаки біоценозу: видовий склад, структура і місцезнаходження біоценозу. Під видовим складом розуміють весь набір видів рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, які трапляються в межах певного біотопу. Видовий склад фітоценозу, порівняно із зооценозом, є переважно стабільним. Тварини рухливі й можуть мігрувати з місця на місце. Структура біоценозу передбачає поділ на вертикальні й горизонтальні геопросторові частини. Ярусність біоценозів – перша і головна ознака вертикального поділу. До горизонтальних ярусів приурочені види, життєдіяльність яких пов’язана з повітряним середовищем, водою, ґрунтом.

3.Біоми кореальних хвойних лісів

У помірному поясі Євразії і Північної Америки простягається широка зона лісових біомів, яка на півночі змінюється лісотундрою, а на півдні – лісостепом. Під лісовою зоною біогеографи розуміють територію, на плакорах якої едифікаторну роль відіграє деревна рослинність. У межах лісової зони значну територію займають азональні угруповання, зокрема низинні та верхові болота. Клімат в ареалі лісової зони помірно прохолодний, різної континентальності, але опадів достатньо для проростання деревної рослинності (від 350 до 1000 мм на рік). Опади протягом року розподіляються досить рівномірно, але максимум припадає на теплу пору року. Літній і зимовий сезони чітко виражені, а в розвитку біоти простежується сезонна ритміка, яка припадає на теплу пору року з перервою вегетації взимку. Рослинність. Бореальні хвойні ліси,утворені модриною, кедром сибірським, ялиною сибірською, ялицею та кедровим стелюхом, називають тайгою. Ліси, в яких домінують нетайгові породи – ялина європейська та фінська, сосна, ялівець звичайний, тайгою не вважають.Хвойні ліси поділяють на темнохвойні, що складаються з тінелюбивих видів ялин, ялиць, тсуг тощо і світлохвойні, що складаються зі світлолюбивих сосни та модрини. Всі тайгові ліси мають чітко виражену ярусну структуру: деревний ярус, чагарниковий (ступінь вираженості залежить від типу лісу), чагарничково-трав’яний і мохово-лишайниковий наземний покрив.

БІЛЕТ 28

1.Острівні біоти і біоми

Своєрідність біоти будь-якого острова залежить від великої кількості чинників. Головні з них такі: географічне розташування острова;походження, вік, розміри;висота над рівнем моря;відстань від материка та ін.Перша закономірність щодо формування біоти полягає в тому, що кількість особин острівних популяцій завжди є меншою порівняно з кількістю такої ж території континенту і не досягає того мінімуму, який необхідний для нормального розмноження в умовах тривалої ізоляції. Друга закономірність полягає в тому, що чим дальше від континенту розміщений острів, тим більший на нього вплив океану. Ендемізм –найхаракт.,риса біоти о-вів. Чим давніший о-ів, тим більше там ендеміків. Найб.,пош.,способами заселення острова рослинами є: гідрофобний (водою), апемохорний (вітром), зоохорний (тваринами), антропохорний (людьми).

2.Життеві форми організмів за Раункієром

3.Еколого – морфологічний поділ суходолу на біоми

Еко-морф.,принцип поділу флори, фауни і біоти поляг.,у розмеж.,території за особливостями едаф-клім.,умов середовища, які зумовили розвиток однакових або близьких між собою за типовими умовами видів – едифікаторів. Рослинність – головний індикатор пош.,біоти, тому для поділу суші на біоми викор.,фітоценолог.,таксоном.,схему: асоціація, група асоціацій, формація іт.д. з доданням слова біоценозів. Біоценоз найвищого рангу – тип формацій біоценозів – біом. Це великий фіз..,-гео.,таксон, який територіально переважно збігається з прир.,-клім.,зоною. Біоми – типологічні категорії і можуть просторово повторюватись на різних материках.

БІЛЕТ 29

1.Тип хордові: класи риб і земноводних

Хордовими називають тварин, для яких характерна хорда або так звана спинна струна, що є опорою тіла, внутрішнім осьовим скелетом. Риби – група хребетних тварин, що сформувалась у водному середовищі і живе тільки в ньому. У світовій фауні нараховується близько 21тис.,видів риб. Поширені риби в океанах, морях, річках, озерах, ставках. Риби живуть у водоймах з різним ступенем солоності, різкою t вмістом кисню тощо. Одні риби пристосовані до життя в товщі води, інші поблизу дна. Органи дихання в риб – зябра. Земноводні – перша група хребетних тварин, що у процесі істор.,розвитку вийшла на сушу, однак у них зберігся тісний зв’язок з водним середовищем. Оскільки вони зберігають постійний зв’язок з водою, то відкладання ікри, яєць та розвиток у більшості земноводних відбувається у воді. До земноводних відносять жаб, саламандр, тритонів, крокодилів та ін. Деякі земноводні можуть бути поширені не лише у воді, а також у грунті та на суходолі. Вони пош.,на всіх континентах крім Антарктиди.

2.Особливості розселення організмів

Поширення живих організмів на Землі дуже нерівномірне. До полюсів к-сть їх видів постійно зменш. Це залежить від клімату. У приекв.,зоні суходолу з високою t і великою к-стю опадів протягом усього року розвивається рослинність. На пн.,і пд..,від екватора в зоні тропіків, де t високі, а опадів мало – клімат посушливий, рослинність бідна і тварин мало. У помірних широтах, де t змінюється по сезонах, а опадів достатньо ростуть ліси. Біля полюсів в умовах низьких t рослин майже немає. Серед тварин є білі ведмеді та пінгвіни. Поширення відбувається за з-ном широтної зональності і висотної поясності.

3.Висотні біотичні пояси

На кожній широті к-сть висотних поясів і їх розміщення з h є різним. Є такі висотні пояси: Екватор – троп.,дощовий ліс"тропічний гірський ліс"ліс поясу хмар"парамос; Тропічні широтм пн.,півк.,:субтропічний лавровий ліс"літньозелений хвой- ний ліс"бореальний хвойний ліс"тундра, фельди, альпійська рослинність; Тропічні широти пд..півк.,:субтроп.,дощовий ліс"дощовий ліс помірного поясу"межа поширення Polypepis"пуна; Помірні широти пн.,півк.,:літньо зелений хвойний ліс"бореальний хвойний ліс"тундра фельди,альпійська рослинність; Помірні широти пд..,півк.,:дощовий ліс помірного поясу"пу- на; Тундра: тундра,фельди, альпійська рослинність"снігова лінія.

БІЛЕТ 30

1.Сучасні уявлення про походження життя на Землі

Життя на З.,появилось тоді, коли складні орг.,полімери отримали можливість саморозвитку, який заключався в обміні речовин і в реакції на порушення цього обміну. Матеріальна біохімічна основа живих тіл представлена білками, нуклеїновими к-тами,, вуглево- дами, жирами і декількома видами фосфатів. Основним хім..,елементами для побудови життя служать: вуглеводень, водень, кисень, азот, сірка і фосфор. Більшість спеціалістів стверджує, що виникнення життя на З., - це прир.,рез.,еволюції матерії. В прир.,повинні існувати певні умови, при яких можливе життя: 1)оптимальна маса планети(має бути не дуже великою, щоб на ній не проходили ядерні р-ції і не дуже малою, щоб утримувати атмосферу) 2)постійна і оптимальна к-сть сон.,рад. 3)вода у рідкому стані. При збігу цих 3-ьох основних умов – можливе зародження життя. На інших планет нашої сон.,сист.,таких умов нема. Найдавніші знахідки І-их земних живих істот на Землі датовані віком 3,5 млрд.р.,тому. Вони знайдені в зх.,Австралії – це страмаліти архейської ери, в якій починається життя.

2.Класифікації безхребетних тварин

Безхребетні тварини поділяються на такі типи: Губки – нерухомі водні тварини, що прикріпляються до якогось субстрату. Тип губки. Тип кишковопорожнинні (Coelenterata, Cnidaria) – винятково водні тварини, здебільшого морські, одні з них вільно плавають (медузи), інші ведуть прикріплений спосіб життя (поліпи). Тип Реброплави (Ctenophora). Тип плоскі черви (Phathelminthes, Platodes) – безхребетні тварини з двобічно - симетричним тілом довжиною від 0,1 мм до 15 м, суцільним або розділеним на членики листкоподібної, пластинчастої або стрічкоподібної форми. Тип первиннопорожнинні черви (Круглі черви) (Nemathelminthes). Тип немертини (Nemertini). Тип кільчасті черви, кільчаки, анеліди (Annelida). Це найорганізованіші представники групи червів. Тип Щупальцеві. Тип Молюски або М’якуни (Molluska). Тип членистоногі (Arthropoda). За кількістю представників цей тип найбільший серед усіх тварин, налічує близько 105 млн видів. Тип погонофори (Pogonophora). Це винятково морські тварини. Тип щетинкощелепні (Chaetognatha). Це безхребетні морські тварини Тип голкошкірі (Echinodermata).

3.Біота поверхневих вод суходолу

В обґрунтуванні біогеогр.,районування Св.,океану більшого значення набувають такі чинник, як t і хімізм води, солоність, насиче- ність киснем, вуглекислим газом та органічними частками. На відміну від зміни природних умов суші, в океані вони континуальні. Складність біогеогр.,р-ня Св.,океану пов’язана з тим, що систематичні групи океанічних тварин дають не цілком чітку картину для проведення меж акваторій. Це пояснюється тим, що,н-д, ссавці, як найбільш високоорганізовані організми, в океані представлені бідно, але біогеогр.,р-ня проводиться саме за цими тваринами. В районуванні вод Сітового океану виділяють 7 царств: Арктичне, Бо- реально-Тихоокеанське, Бореально-Атлантичне, Тропіко-Індо-Тихоокеанське, Тропіко-Атлантичне, Субантарктичне, Антарктичне.


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 1282 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Квартал 40-3, Маранта, Далтон, Лига Свободных Миров 11 марта 3072 года, время: 2050 | Время: 1010 | Время: 1648 | Время: 2331 | Время :1757 | Время:1809 | Голарктичне флористичне царство . | Загальна характеристика двомембранних органел | ЗНАЧЕННЯ МЕЙОЗУ | Фотосинтез та хемосинтез |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Правила Аллена , Бергмана , Глогера| Ендоплазматичний ретикулум

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.039 сек.)