Режим робочого часу

У трудовому праві під режимом робочого часу розуміють вста­новлений локальним правовим актом (графіком;розпорядком і т.п.) і обов'язковий для даного колективу працівників порядок розпод­ілу норми тривалості робочого часу протягом доби, тижня та інших календарних періодів.

Залежно від сфери застосування та кола осіб, режими робочого часу можна поділити на загальні і спеціальні.

Під загальними режимами робочого часу слід розуміти такий розподіл норми робочого часу, при якому її виконання досягається за тижневий або інший обліковий період. До загальних режимів робочого часу належать: п'ятиденний робочий тиждень, шести­денний робочий тиждень та режим, що базується на підсумова­ному обліку робочого часу. Найпоширенішим є п'ятиденний робочий тиждень з двома вихі­дними днями. Тривалість щоденної роботи визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності.

Виходячи із загальної норми тривалості робочого тижня-40 годин, робочий день може тривати по 8 годин щоденно, або ж по 8 годин 15 хвилин щоденно зі скороченням тривалості робочого часу на одну годину напередодні вихідного дня.

На тих підприємствах, організаціях, де за характером виробниц­тва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тиж­ня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні три­валість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при нормі 40 годин і відповідно 6 годин при нормі 36 годин та 4 години при тижневій нормі 24 години.

Право вибору того чи іншого режиму робочого часу належить самому підприємству. Однак, встановлення того чи іншого режи­му потребує дотримання досить ускладненої процедури. Законом передбачено, що п'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з Органами місцевого самоврядування.

Режим з підсумованим обліком робочого часу встановлюється на безперервно діючих підприємствах, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і деяких видах робіт, де за умовами виробництва не може бути до держана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу. Суть такого режиму полягає в тому, що обирається найоптимальніший пе­ріод (місячний, квартальний, річний), протягом якого здійснюється сумування робочого часу з умовою, що в розрахунку на тиждень нор­ма на кожного працівника не повинна перевищувати 40 годин.

^Спеціальні режими робочого часу застосовуються лише у ви­няткових випадках і стосовно певного кола осіб. Найпоширені­шими спеціальними режимами робочого часу є ненормований робочий день і поділ робочого дня на частини. Ненормований робо­чий день - це особливий режим праці, що встановлений законом для певної категорії працівників, який полягає в тому, що вони в окремі дні у випадку виробничої необхідності повинні виконувати на пропозицію роботодавця чи з своєї власної ініціативи роботу в позаурочний час, який не визнається надурочною роботою.

На працівників з ненормованим робочим днем поширюються правила, що визначають час початку і закінчення роботи, перерв протягом робочого дня, порядок обліку робочого часу. Ці особи на загальних підставах звільняються від роботи в дні щоденного відпочинку і святкові дні.

Переліки посад працівників з ненормованим робочим часом, згідно з чинним законодавством, визначаються колективним договором.

Як компенсація, працівникам з ненормованим робочим часом на­дається додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів. Оскільки залучення працівників з ненормованим робочим днем до роботи понад норму робочого часу допускається лише у виняткових випадках (у разі виробничої потреби), то роботодавець не може зобов'язувати цих пра­цівників працювати постійно надурочно, перетворюючи ненормований робочий день в подовжений. Взагалі, і серед практиків, і серед нау­ковців домінує думка про недоцільність збереження в майбутньому ненормованого робочого дня як спеціального режиму робочого часу.

Ще одним спеціальним режимом робочого часу є поділ робочого дня на частини або, як його ще називають, розділений робочий день. За КЗпП України, на роботах з особливими умовами і характером праці, в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня.

За загальним правилом, норма годин щоденної роботи розподіляється таким чином, щоб вона була відпрацьована праці­вником протягом робочого дня при одній перерві тривалістю не більше двох годин. Як виняток з цього правила, в порядку і випад­ках, передбачених законодавством, на роботах з особливими умо­вами і характером праці, робочий день розподіляється на частини таким чином, щоб тривалість перерви для відпочинку і харчування була понад дві години або ж таких перерв було дві і більше. Такий режим може встановлюватися для працівників зайнятих в сфері обслуговування населення, в сільському господарстві, для водіїв тролейбусів і трамваїв, що працюють на регулярних міських паса­жирських лініях» а також для водіїв автобусів на всіх лініях тощо.

Режим з розподілом робочого дня на частини незручний для пра­цівників, оскільки не дає їм можливості раціонально поєднувати час праці і час відпочинку. Тому при можливості слід уникати його застосування і вводити загальні режими.

Дата добавления: 2015-07-15