Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо регулювання діяльності суб’єктів господарювання.

Читайте также:
  1. АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА РЕСУРСНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ
  2. Бази місцевих органів влади
  3. Безпека життєдіяльності і заходи техніки безпеки
  4. Безпека життєдіяльності та основи підтримання здоров'я людини як соціально-педагогічна проблема
  5. Безпека життєдіяльності та проблема поширениш СЩДу, ВІЛ-інфекції
  6. Безпека життєдіяльності та психічне здоров'я за самооцінками молоді
  7. Безпека життєдіяльності та сексуальне здоров'я молоді

1. Важливою складовою компетенції органів місцевого самоврядування є їх повноваження (права та обов’язки) щодо вирішення господарських питань місцевого значення. Надання органам місцевого самоврядування таких повноважень дозволяє створити організаційно-правові умови для реалізації їх завдань, пов’язаних із забезпеченням соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць та задоволенням потреб територіальних громад у побутових, соціально-культурних та інших послугах.

Визнання на державному рівні необхідності розвитку інституту місцевого самоврядування обумовило формування його власної матеріальної і фінансової основи. З прийняттям у 1996 році Конституції України комунальна власність (власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах) стала самостійною формою власності (поряд із державною та приватною). Встановлено, що територіальним громадам належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб’єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (ч. 1, 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

З урахуванням особливостей правової природи комунальної власності визначено, що територіальні громади управляють відповідним майном безпосередньо або через утворені ними органи (ч. 1 ст. 143 Конституції України). Ради здійснюють права суб’єкта комунальної власності від імені та в інтересах територіальних громад. У зв’язку з цим закріплено низку повноважень представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування у сфері управління об’єктами комунальної власності, зокрема, повноваження щодо створення на основі цих об’єктів підприємств, установ та організацій, передачі зазначених об’єктів в оренду та концесію, здійснення їх приватизації тощо. Водночас встановлено вимогу, згідно з якою майнові операції, що здійснюються органами місцевого самоврядування з об’єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню (ч. 7 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Для забезпечення ефективного використання майна, закріпленого за комунальними унітарними підприємствами, установами та організаціями, органам місцевого самоврядування надано повноваження стосовно управління діяльністю таких підприємств (установ, організацій) у визначених законодавством межах. У випадках, коли комунальне майно передається до статутного фонду господарських товариств, ці органи безпосередньо або із залученням уповноважених осіб реалізують повноваження щодо управління відповідними корпоративними правами, здійснюючи таким чином управлінський вплив на діяльність зазначених суб’єктів господарювання.

Крім того, органи місцевого самоврядування наділені й іншими повноваженнями, які передбачають здійснення на підвідомчих територіях організації господарської діяльності суб’єктів господарювання, в тому числі тих, що функціонують на основі приватної та державної власності. Зокрема, це стосується повноважень в галузі регулювання тарифів на побутові, комунальні і транспортні послуги, встановлення місцевих податків і зборів, встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи підприємств, установ та організацій сфери обслуговування тощо.

Таким чином, повноваження органів місцевого самоврядування у сфері господарювання охоплюють: 1) права та обов’язки щодо управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання, майновою основою якої є об’єкти комунальної власності; 2) права та обов’язки щодо регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності, що знаходяться на відповідних територіях[134].

У літературі та у законодавчих актах застосовуються й інші класифікації повноважень органів місцевого самоврядування у сфері господарювання. Зокрема, залежно від галузей (сфер) господарювання, в яких реалізується господарська компетенція цих органів, можна виділити повноваження у сфері соціально-економічного розвитку, планування та обліку, у галузі бюджету, фінансів і цін, щодо управління комунальною власністю, у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв’язку, у галузі будівництва, у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо[135].

 

2. Виконання функцій органів місцевого самоврядування стосовно задоволення потреб населення підвідомчих територій забезпечується наданням цим органам права засновувати на базі об’єктів комунальної власності підприємства, установи, організації, які безпосередньо виробляють та реалізують певну продукцію (роботи, послуги). Серед них виокремлюються підприємства, для яких основною є виробничо-господарська діяльність (підприємства, які надають житлово-комунальні, автотранспортні, побутові та інші послуги), а також установи (заклади) та організації, що ведуть діяльність соціально-культурної спрямованості (дошкільні навчальні заклади, лікарні, бібліотеки, музичні та спортивні школи тощо).

Прийняття рішень про створення підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Районні та обласні ради створюють підприємства, установи та організації на базі об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (п. 30 ч. 1 ст. 26, п. 20 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»)[136]. Крім того, місцеві ради можуть приймати рішення про утворення господарських товариств та комунальних господарських об’єднань у складі двох або більше комунальних підприємств (ч. 3 ст. 24, ч. 4 ст. 119 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про акціонерні товариства»).

У разі, якщо відповідні підприємства та інші господарські організації діють лише на основі комунальної власності, або у їх статутному капіталі частка комунальної власності перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих господарських організацій, вони вважаються суб’єктами господарювання комунального сектору економіки (ч. 3 ст. 24 Господарського кодексу України).

Повноваження органів місцевого самоврядування із створення підприємств, установ та організацій охоплюють правомочності щодо затвердження їх установчих документів, формування майнової основи їх діяльності з одночасним визначенням правового режиму майна, а також формування органів управління з визначенням їх компетенції[137].

Здійснюючи управління діяльністю підприємств, установ та організацій, що використовують комунальне майно на праві господарського відання або оперативного управління, органи місцевого самоврядування реалізують, зокрема, такі повноваження:

- призначають керівників зазначених підприємств, установ та організацій, заслуховують звіти про їх роботу;

- встановлюють для вказаних підприємств, установ та організацій розмір частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;

- встановлюють порядок та здійснюють контроль за використанням прибутків;

- заслуховують звіти про роботу керівників зазначених підприємств, установ та організацій;

- надають відповідним підприємствам, установам, організаціям дозволи на здійснення окремих значущих майнових операцій (зокрема, на відчуження майнових об’єктів, що належать до основних фондів, списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів тощо);

- розглядають проекти планів цих підприємств і організацій, вносять до них зауваження і пропозиції, здійснюють контроль за їх виконанням (п. 29 ч. 1 ст. 26, п.п. 4 п. «а» ст. 27, п.п. 2, 3 п. «а» ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 78 Господарського кодексу України).

Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування (ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У разі потреби місцеві ради вправі приймати рішення про перепрофілювання, реорганізацію чи ліквідацію підприємств, установ та організацій комунальної власності в установленому порядку. При цьому реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами допускається лише за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму (п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У разі заснування органами місцевого самоврядування господарських товариств (акціонерних товариств чи товариств з обмеженою відповідальністю) або придбання ними частки у статутному капіталі діючих господарських товариств, ці органи набувають повноваження щодо здійснення корпоративних прав територіальних громад[138]. Корпоративні права включають правомочності територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування на участь в управлінні господарським товариством, отримання певної частки прибутку цього товариства та активів у разі ліквідації останнього, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Правомочності з управління корпоративними правами територіальних громад здійснюються органами місцевого самоврядування безпосередньо або шляхом залучення ними на конкурсній основі уповноважених осіб. В останньому випадку з уповноваженою особою укладається договір доручення, в якому визначаються права, обов’язки та відповідальність цієї особи стосовно управління корпоративними правами територіальної громади (ч. 1 ст. 167, ч. 5 ст. 168 Господарського кодексу України).

 

3. Реалізуючи повноваження з управління об’єктами комунальної власності, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження такими об’єктами, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати ці об’єкти у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Оскільки основна маса об’єктів комунальної власності сформувалася способом передачі державою частини свого майна територіальним громадам, органи місцевого самоврядування уповноважені розглядати питання передачі об’єктів з державної у комунальну власність. Значна частина цих об’єктів належить до соціальної інфраструктури[139]. Крім того, іноді виникає й потреба передачі певного об’єкта у спільну власність територіальних громад чи у власність держави. У зв’язку з цим визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради здійснюється надання згоди на передачу об’єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об’єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об’єктів державної власності. До компетенції районних та обласних рад віднесено надання згоди на передачу об’єктів з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст та прийняття рішень про передачу об’єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад, у державну власність, а також щодо придбання об’єктів державної власності (п. 51 ч. 1 ст. 26, п. 32 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Порядок реалізації органами місцевого самоврядування відповідних повноважень встановлено Законом України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності».

За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об’єктів спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад (п. 10 р. V Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У сучасних економічних умовах територіальні громади не завжди в змозі підтримувати належний рівень функціонування об’єктів комунальної власності, насамперед через нестачу бюджетних коштів. Одним із засобів вирішення цієї проблеми є використання механізмів концесії[140].

Концесія являє собою надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) певного об’єкта комунальної власності (строкове платне володіння), за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику (ст. 1 Закону України «Про концесії», ст. 406 Господарського кодексу України). Прийняття рішень про надання у концесію об’єктів права комунальної власності належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, а пропозиції щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об’єктів, які можуть надаватися у концесію, готуються їх виконавчими органами. Районні та обласні ради вирішують питання про передачу в концесію об’єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад (п. 30 ч. 1 ст. 26, п.п. 4 п. «а» ст. 29, п. 19 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Вибір концесіонерів здійснюється переважно на конкурсній основі, у зв’язку з чим органи місцевого самоврядування реалізують повноваження щодо організації та проведення концесійного конкурсу. В окремих випадках умови конкурсу потребують погодження з відповідним центральним органом виконавчої влади (ч. 4 ст. 6 Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності»).

Серед поширених майнових операцій, здійснення яких віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування, є передача об’єктів комунальної власності в оренду. Беручи участь в орендних відносинах, органи місцевого самоврядування, уповноважені управляти комунальним майном, розробляють і затверджують типові договори оренди такого майна, і можуть виступати як орендодавці цілісних майнових комплексів комунальних підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке перебуває у комунальній власності. Орендарі цих об’єктів, як правило, визначаються на конкурсних засадах у порядку, встановленому відповідним органом місцевого самоврядування (ст. ст. 5, 9, 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Для багатьох суб’єктів господарювання оренда комунального майна є оптимальним варіантом отримання нерухомості для здійснення господарської діяльності[141]. Водночас здача цього майна в оренду дозволяє забезпечити його збереження (якщо воно з різних причин не використовується у комунальному секторі економіки) та збільшити бюджетні надходження за рахунок орендної плати. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу визначаються органами місцевого самоврядування на тих самих методологічних засадах, як і для об’єктів, що перебувають у державній власності.

Чинне законодавство (ст. 292 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг») також не виключає можливості передачі нерухомого і рухомого комунального майна, призначеного для використання як основні фонди, у лізинг (за винятком земельних ділянок, інших природних об’єктів, а також цілісних майнових комплексів комунальних підприємств та їх структурних підрозділів). Разом з тим повноваження органів місцевого самоврядування щодо здійснення цієї майнової операції у нормативно-правових актах не конкретизовано[142].

З метою забезпечення виконання зобов’язань, в яких беруть участь органи місцевого самоврядування чи комунальні підприємства, установи, організації, ці органи вправі приймати рішення про передачу певного майна під заставу (іпотеку). Зокрема, передача в іпотеку нерухомого майна, що є об’єктом права комунальної власності і закріплене за комунальним підприємством, установою, організацією на праві господарського відання, здійснюється після отримання згоди органу місцевого самоврядування, у сфері управління якого перебуває це підприємство, установа або організація (ст. 14 Закону України «Про іпотеку»).

Важливе значення для реалізації прав територіальних громад як власників має наділення органів місцевого самоврядування повноваженнями в галузі приватизації. Так, сільські, селищні, міські ради уповноважені приймати рішення щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об’єктів права комунальної власності; вирішувати питання про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об’єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним. До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить підготовка і внесення на розгляд рад пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, організація виконання цих програм, подання радам письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна (п. 30 ч. 1 ст. 26, п.п. 4 п. «а» ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Зміст зазначених повноважень та порядок їх реалізації конкретизовано законами України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва»[143].

З урахуванням інтересів територіальних громад, органи місцевого самоврядування вправі здійснювати з об’єктами комунальної власності й інші майнові операції, забезпечуючи їх ефективне використання. Зокрема, ці органи можуть здійснювати співробітництво із суб’єктами приватного підприємництва для залучення інвестицій у добудову, реконструкцію чи технічне переоснащення вказаних об’єктів на основі розподілу ризиків (Закон України «Про державно-приватне партнерство»).

Під час розробки та прийняття Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачалося, що особливості правового режиму об’єктів власності територіальних громад та сукупність відповідних повноважень органів місцевого самоврядування буде детально визначено окремим спеціальним законом про комунальну власність. Кабінету Міністрів України разом з Фондом державного майна України було доручено подати проект такого закону на розгляд Верховної Ради України. Разом з тим жоден із законопроектів про комунальну власність, які неодноразово вносилися до парламенту, не було прийнято в цілому, і у визначенні повноважень органів місцевого самоврядування щодо здійснення майнових операцій з об’єктами комунальної власності залишаються прогалини. Зокрема, це стосується визначення повноважень органів місцевого самоврядування різних територіальних рівнів з управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст[144]. За відсутності належного законодавчого регулювання відповідне питання вирішується органами місцевого самоврядування самостійно шляхом прийняття локальних нормативно-правових актів. Окремі районні та обласні ради делегували повноваження з управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст відповідним місцевим державним адміністраціям (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Крім того, постає й питання встановлення повноважень різних органів місцевого самоврядування з управління майном, яке є у власності територіальних громад районів у містах. У даний час передбачено, що рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад. У разі якщо територіальна громада району в місті внаслідок референдуму не прийме рішення про передачу права управління майном та фінансами відповідній міській раді, а територіальна громада міста або міська рада не прийняла рішення про створення органів місцевого самоврядування районів у місті, міська рада здійснює управління майном та фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, та несе відповідальність перед громадою відповідного району у місті. Водночас встановлено, що районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об’єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, в обсягах і межах, що визначаються міськими радами (ч. 4 ст. 16, ч. 2 ст. 41 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Разом з тим правовий режим майна територіальних громад районів у містах (зокрема, співвідношення власності територіальної громади міста та району у місті) на законодавчому рівні визначено нечітко, що спричиняє ускладнення при закріпленні та реалізації повноважень відповідних органів місцевого самоврядування [145].

 

4. Належність органів місцевого самоврядування до системи органів публічної влади загальної компетенції, які діють на основі поєднання місцевих і державних інтересів, в тому числі при вирішенні господарських питань, обумовлює надання цим органам повноважень щодо регулювання у встановлених законодавством межах діяльності суб’єктів господарювання, яка ведеться на відповідних територіях. Зазначені повноваження дозволяють органам місцевого самоврядування визначати певні умови і правила здійснення такої діяльності з урахуванням потреб територіальних громад.

Здійснюючи свої завдання, органи місцевого самоврядування вправі приймати регуляторні акти (нормативно-правові акти, які або окремі положення яких спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між органами місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання). Вимоги щодо регуляторної діяльності органів місцевого самоврядування встановлено Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (розділ VI). Зокрема, ці органи зобов’язані планувати свою діяльність з підготовки проектів регуляторних актів, оприлюднювати проекти таких актів з метою одержання зауважень і пропозицій, та відстежувати результативність цих актів після їх прийняття.

Відповідні повноваження органів місцевого самоврядування передбачають застосування окремих засобів регулювання господарської діяльності, визначених Господарським кодексом України. Зокрема, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги. Районні та обласні ради встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги, які надаються підприємствами, що перебувають у спільній власності територіальних громад, представництво інтересів яких здійснює відповідна районна чи обласна рада, а також суб’єктами господарювання, що здійснюють управління (експлуатацію) цілісними майновими комплексами таких підприємств (п.п. 2 п. «а» ст. 28, п. 37 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 13 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»)[146].

Важливою складовою компетенції органів місцевого самоврядування є їх повноваження щодо встановлення для суб’єктів господарювання умов оподаткування. Так, на пленарних засіданнях сільських, селищних, міських рад приймаються рішення про встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України, а також про надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах та земельному податку, затвердження ставок земельного податку. При цьому установлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиного податку та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності є для місцевих рад обов’язковим (п. 24, 28, 35 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 10 Податкового кодексу України).

Ще одним засобом регулюючого впливу органів місцевого самоврядування на господарську діяльність є придбання ними певних товарів у суб’єктів господарювання з метою задоволення потреб територіальних громад. Зокрема, до відання виконавчих органів місцевих рад віднесено розміщення на договірних засадах замовлень на виробництво продукції, виконання робіт (послуг), необхідних для територіальної громади, на підприємствах, в установах та організаціях; залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку сіл, селищ, міст, координація цієї роботи на відповідній території (п.п. 7, 8 п. «а» ст. 27 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). У науковій літературі такий засіб регулювання господарської діяльності позначається як комунальне (місцеве) замовлення[147].

З метою сприяння залученню інвестицій, створенню нових робочих місць та активізації підприємництва на підвідомчих територіях, органи місцевого самоврядування вправі ініціювати питання щодо запровадження спеціальних режимів господарювання. Так, до компетенції місцевих рад віднесено прийняття рішень, пов’язаних із створенням спеціальних вільних та інших зон, змінами в статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань, надання згоди на створення таких зон за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України (п. 46 ч. 1 ст. 26, п. 25 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 10 Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»). У межах своїх повноважень місцеві ради здійснюють регулювання інвестиційної діяльності на своїй території, в тому числі шляхом погодження питань про створення виробничих і соціальних об’єктів, використання природних ресурсів суб’єктами інвестиційної діяльності (ст. 16 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Регулювання органами місцевого самоврядування господарської діяльності також здійснюється шляхом затвердження та організації виконання програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм розвитку певних галузей господарювання. У програмах економічного і соціального розвитку відображаються, зокрема, стан використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, екологічна ситуація у відповідній адміністративно-територіальній одиниці, цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку, дані про отримання та використання доходів від розпорядження об’єктами права комунальної власності, ефективності використання цих об’єктів, показники розвитку комунальних підприємств та організацій. Показники програмних документів економічного і соціального розвитку мають бути орієнтиром для розроблення суб’єктами підприємницької діяльності власних прогнозів, планів, бізнес-планів та інших документів (ч. 4 ст. 11 Господарського кодексу України, п. 22 ч. 1 ст. 26, п.п. 1 п. «а» ст. 27, п. 16 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 5, 18 Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»).

Деякі програмні документи можуть передбачати надання підтримки певним категоріям суб’єктів господарювання. Наприклад, органи місцевого самоврядування уповноважені розробляти та затверджувати місцеві програми підтримки малого підприємництва, які включають положення про фінансово-кредитну та інвестиційну підтримку суб’єктів малого підприємництва, сприяння створенню інфраструктури малого підприємництва, допомогу в матеріально-технічному та інформаційному забезпеченні тощо (ст. ст. 7, 9 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва»).

Створюючи належні умови для ведення зовнішньоекономічної діяльності, органи місцевого самоврядування вправі укладати і забезпечувати виконання у встановленому законодавством порядку договорів з іноземними партнерами на придбання та реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг, сприяють зовнішньоекономічним зв’язкам підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території незалежно від форм власності (ст. 35 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 10 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»)[148].

Окремі повноваження органів місцевого самоврядування передбачають розгляд питань щодо надання суб’єктам господарювання дозволів на вчинення певних дій. Наприклад, на пленарних засіданнях сільських, селищних, міських рад здійснюється вирішення питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, та про скасування такого дозволу; надання згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об’єктів, у тому числі місць чи об’єктів для розміщення відходів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію. Дозволи на спеціальне використання природних ресурсів районного та обласного значення надаються відповідно за рішенням обласних і районних рад. Виконавчі органи місцевих рад надають суб’єктам господарювання дозвіл на розміщення реклами (п. 36, 38 ч. 1 ст. 26, п.п. 13 п. «а» ст. 30, п. 22 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Крім вищерозглянутих, органи місцевого самоврядування наділені й іншими повноваженнями, що стосуються регулювання господарської діяльності за певними напрямами (сферами). Наприклад, ці органи встановлюють правила торгівлі на ринках, визначають на конкурсних засадах юридичних осіб, які здійснюють у межах підвідомчої території збирання та перевезення побутових відходів спеціально обладнаними для цього транспортними засобами, організують місцеві ринки, ярмарки, сприяють розвитку всіх форм торгівлі, затверджують маршрути і графіки руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності (п. 44, 55 ч. 1 ст. 26, п.п. 8, 10 п. «а» ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») тощо.

У випадках, визначених законодавством, органи місцевого самоврядування вправі здійснювати контроль за додержанням суб’єктами господарювання (в тому числі тими, які не належать до комунального сектору економіки) встановлених правил ведення господарської діяльності. Зокрема, зазначені органи можуть виступати з ініціативою щодо перевірок, а також організовувати проведення перевірок на підприємствах, в установах та організаціях, що не перебувають у комунальній власності, з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади. Наприклад, виконавчим органам місцевих рад делеговано повноваження із здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням зобов’язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності, контролю за дотриманням цін і тарифів тощо (ч. 3 ст. 18 Закону України, п. «б» ст. 28 «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Разом з тим органам місцевого самоврядування забороняється незаконно втручатися у діяльність суб’єктів господарювання, в тому числі видавати правові акти, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Перевищення органами місцевого самоврядування своїх повноважень у сфері регулювання господарської діяльності є підставою для застосування заходів відповідальності у встановленому порядку.

 

 

Питання для самоконтролю:

1. Які органи уповноважені приймати рішення про створення підприємств, установ, організацій на базі об’єктів комунальної власності?

2. Які повноваження надані органам місцевого самоврядування у сфері управління діяльністю комунальних підприємств, установ, організацій?

3. Які повноваження мають органи місцевого самоврядування у сфері здійснення корпоративних прав територіальних громад?

4. Які органи уповноважені управляти об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст?

5. Яким є порядок набуття повноважень з управління об’єктами власності територіальних громад районів у містах?

6. Які майнові операції з об’єктами комунальної власності органи місцевого самоврядування вправі здійснювати?

7. Які органи вправі приймати рішення про приватизацію комунального майна?

8. Які засоби регулювання господарської діяльності можуть застосовуватися органами місцевого самоврядування?

9. Які органи уповноважені регулювати тарифи на житлово-комунальні послуги?

10. Які повноваження у сфері господарювання належать до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад?

 

 


Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 362 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Органи самоорганізації населення | Гарантії діяльності депутатів місцевих рад. | Депутат здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю. | Функції та повноваження виконавчих органів місцевих рад. | Нормативні акти та література | Особливості прийняття на службу в органи місцевого самоврядування та її проходження. | Нормативні акти та література | Методи і форми здійснення функцій і компетенції органів місцевого самоврядування. | Участь органів місцевого самоврядування у фінансово-кредитних відносинах. | Місцевий бюджет поділяється на поточний (адміністративний) бюджет і бюджет розвитку (капітальний або інвестиційний). |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Закріплені доходи - це одна з форм доходів, переданих місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі.| Екологічні права та обов'язки територіальної громади.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.017 сек.)