Підстави припинення права власності.

Підставами припинення права власності на землю є юридичні факти, з якими закон пов'язує припинення правовідносин земельної власності. Земельний кодекс України визначає юридичні факти, які ведуть до припинення права державної, комунальної та приватної власності на землю. Наприклад, договір купівлі-продажу є підставою припинення права власності у продавця і підставою виникнення права власності у покупця.[5. c.86]

Відповідно до ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі:

1. Відчуження власником свого майна;

2. Відмови власника від права власності;

3. Припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4. Знищення майна;

5. Викупу пам’яток культури та історії;

6. Викупу земельної ділянку зв’язку із суспільною необхідністю.

7. Викупу нерухомого майна у зв’язку викупом та з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщено;

8. Звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника;

9. Реквізиції;

10. Конфіскації.

Слід звернути увагу на те, що наведений список умов припинення права власності не є вичерпним. Наприклад, згідно частини 2 статті 346 Цивільного кодексу України, право власності може бути припинене також у інших випадках, встановлених законом: придбання майна проти волі власника добросовісним набувачем (ст. 388 ЦКУ), смерть власника (ст. 1216 ЦКУ), тощо.

Підставами припинення права власності, так само, як і підставами виникнення права власності є юридичні факти, тобто такі обставини реального життя, які закон виділяє як підстави припинення права власності. Більш того, одні й ті ж самі юридичні факти можуть одночасно бути підставами припинення права власності в однієї особи і підставами виникнення права власності в іншої особи. Наприклад, договір дарування є підставою припинення права власності у дарувальника і підставою виникнення права власності в особи, якій зроблено подарунок.[

Залежно від зазначення волі власника усі підстави припинення права власності можна поділити на дві групи:

- Припинення права власності з волі власника;

- Припинення права власності власника незалежно від волі власника.

Припинення права власності з волі власника відбувається найчастіше внаслідок передачі цих прав іншій особі на підставі правочинів, тобто договорів купівлі-продажу, дарування, тощо. Також припиненням права власності є знищення власником речі різними шляхами та безадресна відмова від права власності на певне майно.

Припинення права власності незалежно від волі власника може бути двох різновидів:

1. Припинення права власності з об’єктивних причин (загублення речі власником, її знищення, сплив строку набувальної давності, тощо).

2. Припинення права власності внаслідок волевиявлення інших суб’єктів права (примусовий викуп майна, реквізиція, конфіскація, тощо), але не порушуючи цим ст. 41 Конституції України, а саме «ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним».

Відчуження власником майна поряд із знищенням речі внаслідок її споживання є однією з найтиповіших для приватного права підстав припинення права власності. У цьому разі власник шляхом свого волевиявлення реалізує правомочність розпорядження річчю, тобто визначає її подальшу юридичну долю.

Як правило, волевиявлення власника, який відчужує право власності на річ (відчужувача) є узгодження з волевиявленням іншої особи, вона передається у власність набувача. Отже, юридичним фактом, що лежить в основі переходу права власності від відчужувача до набувача, є договір (ст.. 629 ЦКУ). Це означає те, що відчуження права власності має відбуватися з дотриманням вимог, які висуваються до вчинення правочинів взагалі (ст. 202-214 ЦКУ) і договорів зокрема (ст. 626-654).

Оскільки договір є похідним (вторинним) способом набуття права власності на річ, то до набувача переходять не лише правомочності власника, а й відповідні обов’язки, пов’язані з правом власності на цю річ.

Відмова власника від права власності. Як встанаовлюєст.347 ЦКУ, особа може безадресно відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Момент припинення права власності на ту чи іншу річ залежить від її правового режиму, зокрема від того, підлягає річ державній реєстрації чи ні.

У разі відмови від права власності на певне майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дій, які свідчать про відмову від права власності.

У разі відмови від права власності на майно, права на яке підпадають під державну реєстрацію, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Власник, який відмовився від майна, може змінити рішення, правда за умови, що у іншої особи не виникли права власності на дане майно.

Припинення права власності на майно, яке особа не може мати. Якщо з підстав, не заборонених законом, особа набула права власності на майно, яке за законом, що був прийнятий пізніше, не може належати їй, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленим законом. Така сама вимога висувається до власника певної речі, право власності на яку він отримав довведення закону про заборону її використання і за новим законом потребує спеціального дозволу на використання цієї речі.

Якщо майно не було відчужено власником в встановлений термін, воно за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна, його колишньому власнику перераховується сума вартості відчуженого майна з вирахуванням витрат на проведення відчуження майна.

Якщо таке майно не було продано, воно передається у власність державі, а його колишньому власникові виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Знищення майна. Результат використання майна, внаслідок якого воно повністю і назавжди втрачає свої властивості, індивідуальні ознаки, тощо.У разі знищення майна, яке підтягається державній реєстрації, право власності на нього припиняється на момент внесення заяви власника змін до державного реєстру. Отже, припинення права власності на таке майно пов’язується з наявністю юридичної сукупності, тобто дії чи події, що спричинили знищення речі, правочину – звернення власника до органу державної влади, адміністративного акта, тобто рішення про виключення знищеної речі з державного реєстру органом, куди надійшло відповідне звернення власника.

Припинення власності у зв’язку з викупом майна у власника. Згідно ч.5 ст.41 Конституції примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідності в підставі та порядку, визначеним законом, за умови повного відшкодування вартості майна.

Цивільний кодекс передбачає два варіанти припинення права власності шляхом викупу майна, а саме:

1. Викуп земельної ділянки та нерухомості, що знаходиться на цій ділянці у зв’язку із суспільною необхідністю;

2. Викуп пам’ятки історії та культури.

Конституція України та Цивільний кодекс України не містять поняття суспільної необхідності, яка є підставою для припинення права власності на землю чи майно. Натомість примусове відчуження земельної ділянки у ст. 146 Земельного кодексу України іменується викупом земельних ділянок для суспільних потреб.

Викуп може бути здійснений добровільно за наявності згоди власника ділянки, або примусово, за рішенням суду та ініціативи компетентних органів державної влади. У випадку примусового викупу, орган, який ухвалив рішення про викуп земельної ділянки зобов’язаний в письмовій формі повідомити про це власника ділянки не менше як за один рік до викупу, цей строк визначений законом (ч.3, ст.350 ЦКУ) і не може бути скороченим.

Викуп земельної ділянки займає особливе місце серед підстав припинення права власності, оскільки має виражені публічно-пра­вові риси, грунтуючись на врахуванні публічних інтересів шляхом обмеження прав приватних осіб. Визначальними тут є положення ч. 5 ст. 41 Конституції, згідно з якими примусове відчуження об'єк­тів права приватної власності може бути застосоване лише як ви­няток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшко­дування їх вартості.[6. c.304]

Якщо майно, розташоване на ділянці не належить її власникові, то питання про його викуп вирішується за правилами ст. 351 ЦКУ за умови залучення власника цього майна до участі у справі. До викупної ціни включається ринкова ціна земельної ділянки і нерухомого майна, що на ній розміщене, збитки, завдані власнику цього майна, упущену вигоду в повному обсязі.

За домовленістю з власником земельної ділянки, яка підлягає викупу, орган, який прийняв рішення про викуп земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю, може надати йому іншу земельну ділянку, вартість якої буде враховується при визначенні викупної ціни.

Викуп пам’ятки історії та культури допускається, якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам’ятки історії та культури їй загрожує пошкодження або знищення. В таких випадках державний орган з питань культури та охорони пам’яток історії робить власнику зауваження і у випадку бездіяльності щодо збереження пам’ятки культури, і у випадку неможливості власником забезпечити необхідні умови збереження пам’яток, суд за позовом зазначеного органу може постановити рішення про її викуп та перехід у власність держави. Викупна ціна пам’ятки встановлюється за згодою сторін, а в разі спору – в судовому порядку (ст.352 ЦКУ).

Реквізиція – це примусове відчуження майна у власника на підставі та у порядку, встановлених законом, за умови повного попереднього відшкодування його вартості. При цьому реквізоване майно переходить до держаної власності або знищується.

Метою реквізиції є забезпечення безпеки громадян, врятуванні майна, знищенні заражених тварин, майна, товарів для недопущення епідемій чи інших наслідків. Тому реквізиція допускається в період стихійного лиха, аварій, епідемій, тощо.

В умовах воєнного чи надзвичайного стану майно може бути примусово реквізоване у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо. В випадку припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглось, особа, якій воно належало, має право повернення його, якщо це можливо. У разі повернення майна у особи поновлюється право власності на нього, але в той же час особа повинна повернути грошову суму або річ, яка була нею отримана у зв’язку з реквізицією.

Конфіскація – це позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення у випадках, обсязі та порядку, визначений законом.

Конфіскація є безоплатною на відміну від реквізиції і носить характер санкції за вчинення злочину. Держава не відповідає за зобов’язаннями попередніх власників конфіскованого майна, якщо останні виникли після вжиття державними органами заходів щодо охорони майна і без згоди зазначених органів. За зобов’язаннями колишнього власника держава відповідає лише у межах активу майна, що перейшло до неї.

Відносини, які відбуваються у сфері конфіскації регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998р. №1340.

Дата добавления: 2015-07-11