Становлення та форми демократії в суспільстві.

Перше уявлення про демократію, як форму правління, виникло в античній Греції. Аристотель визначав демократію як "правління всіх" і все зводилося до навчання про форми держави. Для Геродота (у нього це поняття зустрічається вперше), та й для Платона, Аристотеля, Цицерона, Сенеки і інших класичних авторів, демократія означала не якійсь визначений стан суспільства, а особливу форму організації державної влади - нею володіє не одна особа (як при монархії й її варіаціях, скажімо, тиранії) чи група людей (приміром, при аристократії й її різновидах, начебто олігархії чи плутократії), а усі. Аристотель першим у своїй типології трьох «кращих» форм держави (тиранія, олігархія, демократія чи охлократія), поряд з кількісним критерієм розподілу («хто панує?»), вказує також на критерії якісні («котрі засоби панування?»), причому у нього ставлення до «демократії» скоріше немилостиве, як до однієї із форм виродження державного життя. Після настільки суворого вердикту Аристотеля, протягом наступних двох тисячоліть, «демократія» виявилася в числі закритих, заборонних до розуміння. Проте, незважаючи на систематичне ігнорування її як поняття, сама демократія, уже в якості соціальної реальності, не вважалася знеціненої.

Чому демократія виявилася «в немилості» у Аристотеля? Мабуть тому, що він не провів розходження між «демократією» й «охлократією». Аристотель, звичайно, розумів істотну різницю між зазначеними двома формами влади, але й усвідомлював і інше - що «демос» (тобто народ у власному понятті) правителі можуть за допомогою митецької «демагогії» довести до рівня «охлосу» - «черні», використовувати його у своїх цілях, називаючи це «демократією», «народовладдям».

Дійсно, в історії було багато таких випадків у різних народів, тай в нашого у тому числі. Водночас авторитет Аристотеля і у старожитності, й в середньовіччі був настільки великий, що його «вердикт» дійсно відтіснив на тривалий час поняття демократії на периферію соціального й політичного знання.

Визнана й схвалювана Аристотелем «політія» містить цілий ряд елементів, що зближаються з більш пізніми, позитивними поглядами на демократію. «Політія» означала в старогрецькій політичній думці (Платон, Ксенофонт, Аристотель й більш пізні мислителі) «державне життя», «державний устрій», а також навчання про неї. Саме слово складається від терміну «поліс», тобто «місце», «місто», у якому живе компактне співтовариство вільних людей, у створених ними структурах визначеного соціального й політичного єднання, під захистом вироблених для цієї цілі законів, релігійних й моральних норм.

Але при розгляді історії становлення демократії виявляється, що поняття "всі" і "народ" не завжди співпадали. З усіх існуючих у минулому прикладів найбільш демократичною була «первісна демократія», де рішення приймали всі дорослі члени роду або племені.

У період розкладу первісного суспільства виникає «воєнна демократія», де народ, іншими словами ті, що мають право брати участь в управлінні і здійснювати правосуддя, обмежувався тільки озброєними чоловіками. У древніх Афінах, що подарували світові досвід першої прямої політики демократії, під народом розумілося тільки дорослі вільні чоловіки. Саме вони мали право особисто брати участь у роботі народних зборів і голосувати. Жінки, раби, метеки (особисто вільні переселенці) політичних прав не мали. Таким чином, в Афінах демократія поширювалася на кілька тисяч людей. Ця влада була далекою від досконалості ще й тому, що придумувала інакшу думку, приймаючи форму тиранії "більшості". Так, афінська демократія приговорила до смерті Сократа, а також могла будь-якого непопулярного громадянина піддати остракізму (вигнанню з міста терміном на десять років). Відомо, що з Афін був вигнаний полководець і політик Фемістокл зі словами: "Ти кращий від нас, а нам не потрібно кращих". Цієї долі ледве уникнув і відомий прибічник афінської демократії - Перикл. Нарешті, треба відзначити, що демократія древності існувала за рахунок інституту рабства. Настільки ж звуженою була категорія громадян - народу у середньовічних муніципальних демократіях - у феодальних містах-республіках. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. [14 – 528с.]

В подальшому, найвизначнішими подіями, які заклали основи демократичної тенденції, стали:

- Англійська революція (1688);

- війна за незалежність Північної Америки (1775-1783);

- Французька революція (1789).

У прийнятих у цей період документах - Біллі про права (Англія), Декларації незалежності і Біллі про права (США), Декларації прав людини і громадянина (Франція, 1791), були висунуті демократичні цінності і принципи, які проглядаються у сучасній практиці функціонування системи представництва, взаємовідносини гілок влади і законодавства в галузі прав людини.

Також переоцінка концепту демократії, відзначене семантичне його розширення відбувались в період Французької революції, коли демократія стає поняттям, що відображає спочатку визначений напрямок думки, а пізніше уже напрямок й зміст визначеного соціального руху, його політичні й суспільні цілі. З цього часу демократія означає вже не лише якусь суспільну структуру, що альтернативно протистоїть монархії і аристократії, а й стає одночасно філософсько-історичним шифром у соціології влади, кодом як для цілого ряду ліберально-буржуазних вимог автономії й співучасті в прийнятті рішень, для ідей й прямувань до соціальної рівності. Концепція демократії перетворюється в головну рушійну силу, сутнісний елемент, іманентний всьому сучасному розвитку соціальних структур.

Під демократизацією також припускається процес, який бере початок у ранньому конституціоналізмі Англії й США, який сприяв виникненню теперішніх форм демократичного державного устрою, але ще не завершений і в наші дні.

Проте найбільш зрілих форм демократія досягла в середині XX ст., коли стали реальністю рівні для усіх верств суспільства громадянські і політичні права. Необхідно підкреслити, що сучасна демократія відрізняється від попередніх історичних моделей і іншими суттєвими ознаками: захистом прав людини, визнанням права опозиції (тих, хто в даний момент залишився у меншості) захищати свою думку і критикувати уряд. [15 – 576с.]

Дотепер не вироблено загальноприйнятних уявлень, на базі яких можна було б сформулювати єдине визначення демократії. Водночас існує множина спроб її дефініцій, що не відповідають тим чи іншим вимогам науки, причому різні автори розглядають у якості визначальних скоріше окремі елементи демократії: рівність, співучасть (партиципація), влада більшості, її обмеження й контроль над нею, толерантність, основні права громадян, правова й соціальна державність, поділ влади, загальні вибори, гласність, конкуренція різноманітних думок й позицій, плюралізм й т.д.

Більш розгорнуте визначення «демократії» було сформульовано американським президентом А. Лінкольном. Воно виражає різноманітні аспекти і істотні ознаки демократії: демократія виходить із самого народу, вона здійснюється народом й в інтересах народу.

Остання характеристика демократії, як влади «для народу» не просто вербальне визначення, оскільки вказується перспектива, у якій демократія розуміється як ціль держави, досяжна за допомогою політичного й соціального прямування.

Сучасна конституційна держава не втілює в собі якусь «закінчену» структуру, чи «готову» для застосування концепцію державного устрою, а є лише результатом поступового, багатоступеневого історичного демократичного процесу, в якій функції демократії реалізуються через її форми та інститути.

Розвиток сучасних комп'ютерних технологій приносить нові моменти в розвиток сучасної демократії. Прибічники прямої демократії пов'язують вирішення проблеми абсентеїзму з розвитком "комп'ютерної демократії" або "телематичної демократії". Під телематикою розуміють з'єднання в єдину мережу комп'ютера, телевізора і телефону. Мова йде про можливість для громадянина кнопкового або телефонного голосування з різних питань, включаючи вибори депутатів з будинку. Комп'ютерна демократія технічно можлива, але в неї можуть бути й свої мінуси. Поряд з загальними недоліками прямої демократії (наприклад, "тиранією некомпетентності") може виникнути проблема з анонімністю голосування. Якщо урна для голосування є анонімним методом реєстрації переваг, то електронні технології дозволяють накопичувати свідчення про тих, хто голосував.

Сучасні потреби демократичного розвитку вимагають збалансованого співвідношення прямої і представницької демократії, про які піде мова нижче. Демократія є постійним процесом удосконалення, тому що сучасні її форми не є ідеальними. Крилатою стала фраза У.Черчілля про те, що демократія є найгіршою формою правління, за винятком всіх інших форм, які час від часу випробовувалися. Переваги демократії полягають у тому, що вона дозволяє зберегти політичну стабільність, передбачає низький рівень потенційного насильства. В умовах демократії між рішеннями влади і реакцією суспільства існує зворотний зв'язок. Відповідні сигнали суспільства можуть виражатися у вигляді підтримки або критики, що є можливим завдяки незалежній пресі. [9 — 206с.]

Дата добавления: 2015-07-11