Читайте также:
|
Віддієслівні іменники середнього роду на -ення наголошуються звичайно на тому складі, що й інфінітиви, від яких вони утворені: читáти – читáння, писáти – писáння, питáти – питáння, завдáти – завдáння тощо.
Утворюючи іменники від дієслів або інших іменників шляхом приєднання префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, по-, при-, про-, роз -, українці традиційно зберігали наголос на префіксі: зáдум, зáклик, зáхід, пóклик, прúлад, рóзгляд, рóзстріл, зáграва, зáв’язка, зáтишок, зáгадка, пóсмішка, пóсвідка, перéбіг, перéспів, перéтин, перéгляд, прúповідка, рóзвиток, рóзвідка, рóзголос. У деяких із цих слів зараз уже нормативними є два наголоси (див. нижче). Однак із цього правила є винятки: розгрóм, зачúн, набíр, розкóл, обмíн та деякі інші.
Переважна більшість іменників, особливо тих, що мають суфікс - к -, у формах множини має наголос на закінченні: дóшка – дошкú, молúтва – молитвú, хáта – хатú, чáстка – часткú, сторíнка – сторінкú, говíрка – говіркú, лáстівка – ластівкú та ін.
Однак у поєднанні з числівниками два, три, чотири іменники мають форму називного відмінка множини, а наголос такий, як у родовому відмінку однини: чотири брáти, три товáриші, два тóми, три сестрú, два вікнá, дві кнúжки, два рáзи та ін.
Наведемо ряд іменників, у яких найчастіше трапляється порушення акцентуаційних норм:
Агéнт, агронóмія, алкогóль, Анастáсія, бюлетéнь, бюрокрáтія, вербá, веретéно, ветеринáрія, видáння, визнáння, вимóва, вимóга, вúпадок, газопровíд, гастронóмія, глядáч, граблí, грéйпфрут, гуртóжиток, демокрáтія, діалóг, добýток, докумéнт, дóнька, дочкá, дрóва, експéрт, живóпис, ім’, камфорá, каталóг, каучýк, квартáл, кіломéтр, компромíс, корóмисло, кропивá, кулінáрія, листопáд, літóпис, медикамéнт, мерéжа, металýргія, мúлостиня, мілімéтр, надбáння, нáклейка, нáклепка, некролóг, ненáвисть, низинá, обіцнка, óкіст, óлень, осокá, отáман, óцет, пáм’ятка, перéкупка, перéпис, перéпустка, пaртéр, печі, пóдруга, прúлавок, прúчіп, прúятель, рéшето, рóзвідка, рóзпад, рукóпис, руслó, сантимéтр, серéдина, сирóватка, суднó, течі, трубопровíд, укладáч, фáрфор, фóльга, фóрзац, цéнтнер, чорнóслив, щúпці та ін.
В українській мові є ціла низка іменників, що мають подвійний наголос:
Алфáвíт, апоплéксíя, апóстрóф, берéзнúк, бéскúд, біднóтá, вантáжíвка, вáхтéр, вбрáння, вúнагорóда, вíдтúнок, гíлля, зáголóвок, дóговíр, зáгрáва, комбáйнéр, Мáркó, межúрíччя, мерзлóтá, мúлостúвець, мóвчáнка, нáберéжна, надáння, нáїзд, нáклáд, нáпáсть, нáсáдка, наслáння, нéбíж, óгрíх, озéрцé, первóцвíт, перéвéсло, перéвíрка, перéжúток, перекотúпóле, перéсíв, перéспíв, перéсýвка, пíдбúвка, пíтьмá, подáння, покáзнúк, пóмúлка, пóперéк ( але поперéк як присл., прийм. ), пóсéстра, пóстíль, прáбáба, прúчíпка, Прóкíп, рóзлúв, сéрдéнько, сéрдéчко, тáндéм, тáнéць, тíльцé, тіснóтá, убрáння, хáлéпа, хáóс, хвóрóст, чéргá, чхáння, щíлúна.
Варто виділити в окрему групу іменники, у яких наголос виконує смислорозрізнювальну функцію: атлáс (вид тканини) і áтлас (географічний альбом), вáрення (дія) і варéння (страва), вíдомість (документ) і відóмість (інформація), заклáд (парі, застава) і зáклад (установа), зáмок (будівля) і замóк (пристрій для замикання), лýпа (збільшувальне скло) і лупá (лусочки), мáкі (тварина) і макí (французькі партизани), мані (фарба) і мáнія (хворобливий психічний стан), недонóсок (передчасно народжена дитина) і недóносок (старе взуття), óбід (деталь колеса або возу) і обíд (споживання страви), оргáн (музичний інструмент) і óрган (частина; організація, установа), óсад (осадок), осáд (поверх, ярус; садиба) і пáша (корм для тварин) і пашá (титул), перéклад (з однієї мови на іншу) і переклáд (у шахтних укріпленнях) тощо.
Що ж стосується наголошення українських прізвищ, то це питання досить складне і потребує глибшого наукового вивчення. Як відомо, у багатьох прізвищах відапелятивного походження наголос змінюють із метою розрізнення власної та загальної назви або з етичних міркувань (ковáль і Кóваль, барáн і Бáран тощо). Проте, на думку О.Пономарева, така зміна наголосу є порушенням акцентуаційної норми[16].
В українській мові поширені прізвища на -енко, які можна з акцентуаційного боку охарактеризувати таким чином:
1) прізвища, які послідовно зберігають первісний наголос: Вакýленко, Влáсенко, Остáпенко;
2) прізвища, які характеризуються двояким наголошенням – давнім кореневим або новим суфіксальним: Борúсенко – Борисéнко, Лúсенко – Лисéнко, Микúтенко – Микитéнко;
3) прізвища, які послідовно вживаються з новим суфіксальним наголосом: Бабéнко (від бáба), Грицéнко (від Гриць), Дідéнко (від дід), Писарéнко, Сірéнко.
Як вважає В.Г.Скляренко, діє виразна тенденція до наголошування у прізвищах на -енко суфіксального голосного е. Найкраще піддаються дії цієї тенденції трискладові (Бабéнко, Дідéнко) та чотирискладові прізвища, утворені від слів із наголосом на першому складі кореня (Дорошéнко, Киричéнко). Чотирискладові прізвища на - енко, утворені від слів із наголосом на другому складі кореня, дуже часто вживаються з двояким наголошенням – давнім кореневим або новим суфіксальним: Борúсенко – Борисéнко, Данúленко – Данилéнко, Сидóренко – Сидорéнко тощо. У п’ятискладових прізвищах наголос переважно ставиться на третій склад (Євдокúменко, Омеляненко, Шаповáленко). Прізвище видатного українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка вимовляється тільки з наголосом на першому складі – Лúсенко [17].
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 122 | Нарушение авторских прав