Мандати першого великого збору (з'їзду) УГВР отримали 25 делегатів: 8 - із Наддніпрянщини, 17 - із Волині й Галичини. З цих 25-ти осіб тільки 9 були партійцями ОУН(б).
"Я не був членом ОУН, тобто не мав "організованого зверхника", який би давав мені доручення, - згадував голова ініціативного комітету з утворення УГВР Лев Шанковський. - Я був, швидше, симпатиком гетьманського руху, але при цьому за 6,5 років підпілля мені ніхто не зробив зауваження з цього приводу".
Оскільки у воєнній круговерті українські партії саморозпустилися, ухвалили рішення формувати Раду з особистостей. А особистості в УГВР представляли і партії, і верстви суспільства.
|
| Офіційне повідомлення УГВР про встановлення медалі "За боротьбу в особливо важких умовах" |
Крім бандерівців, до підпільного парламенту входили ті (фактично, соціалісти), хто були у Центральній раді (Кирило Осьмак, Василь Потішко й Василь Мороз), гетьманці (думається, можна назвати їх монархістами) Ярослав Біленький і Варфоломій Євтимович, лідери найбільшої парламентської сили українців у міжвоєнному польському сеймі - УНДО (націонал-демократи) Василь Мудрий і Зенон Коленський, представники церкви...
"ОУН (мельниківці) теж не були проти ввійти власною фракцією в УГВР, - розповідає Євген Стахів. - Цим тоді керував Ольжич, але німці його заарештували і продовження не відбулося".
ЗА БЕЗКЛАСОВЕ СУСПІЛЬСТВО!
Петро Полтава, керівник Бюро інформації УГВР, 1950 рік, з брошури "Кто такие бандеровцы и за что они борются":
"Это позор для человека - покорно терпеть ярмо и кнут! Хватит таить в себе гнев и ненависть против угнетателей и эксплуататоров! Поднимайтесь на борьбу против кремлевских поработителей!
Порабощенные народы Советского Союза! Поднимайтесь на освободительную борьбу против большевистских угнетателей за перестройку СССР по принципу независимых национальных государств всех советских народов!
|
| Повстанські листівки з закликом бойкотувати вибори до Верховної Ради СРСР в 1946 році. В кінці зазначено, що справжнім парламентом для підпілля є УГВР |
Русские! Боритесь за низвержение большевистской диктатуры, за уничтожение эксплуататорской системы - за демократическую Россию, за подлинное социальное равенство и справедливость!
Да здравствует революционная борьба трудящихся СССР за социальное равенство и справедливость, за подлинно бесклассовое общество!"
---------------------------------------------------------------------
Початкова версія тексту опублікована в "Тижні"
Павло Солодько
Pедактор "Історичної Правди"
Український Народе!
Революційним зривом, зброєю своїх найкращих синів Ти здвигнув у 1917-18 рр. на руїнах тогочасних імперіялізмів, що Тебе віками поневолювали, Храм Волі — Украінську Державу!
Грізні вітри розвівали Твої переможні прапори над усіма землями України. Рев Славути-Дніпра, прибій чорноморських хвиль, шелест степової тирси і таємний шум карпатських та поліських лісів зливалися в одну симфонію і співали радісну пісню Перемоги Волі. Віковічні Твої вороги зруйнували Твій святий Храм, та Ти, Український Народе, зберіг його в своїй душі як священну Ідею предків.
Протягом двох десятиліть Ти мужньо відстоював її своєю боротьбою. За волю Української Землі, за власну незалежну державу Ти приніс міліонові жертви.
І знову п'ятий рік шаліє воєнна хуртовина і лавою прокочується через українські землі. Здрігається Українська Земля під полчищами ворожих військ. Не за Твоє визволення, Український Народе, ведуть вони цю криваву і жорстоку різанину. Вони несуть Тобі тільки руїну, поневолення і смерть. Але Ти не піддався, а почав криваву боротьбу з усіма окупантами України. На сторожі своєї волі Ти поставив — від карпатських верхів по Дон і Кавказ — збройні кадри своїх синів — Українську Повстанську Армію.
Український Народе!
Гряде доба Національних Визвольних Революцій. Поневолені народи Сходу і Заходу в своїй безперервній революційній боротьбі ждуть хвилини, щоб на руїнах ворожих їм імперіялізмів побудувати нове вільне життя.
Український народ входить у вирішальну стадію своєї визвольної боротьби. Наближається момент, на який ждали століттями українські покоління, момент, в якому вирішиться наша доля.
Сучасне українське покоління може бути горде, що саме йому доведеться в героїчній боротьбі завершити будову української держави і здійснити предківський заповіт.
Велетенське завдання української держави вимагає ще більшого завзяття, ще більшої відданості справі, а перш за все об'єднання всіх самостійних революційних сил під одним політичним проводом.
Щоб об'єднати всі національно-визвольні сили українського народу, щоб з одного центру керувати нашою визвольною боротьбою, щоб перед зовнішним світом репрезентувати волю українського народу, та щоб протиставитись спробам ворогів української держави розбивати єдиний самостійний український фронт, — створюється Украінська Головна Визвольна Рада, яка від сьогодні бере на себе керівництво визвольною боротьбою українського народу.
В Українській Головній Визвольній Раді зібрані представники всіх активно діючих революційно-визвольних сил сучасної України та передові одиниці з українських політичних середовищ, що в сучасний момент визнали за єдиноправильну цілком незалежну плятформу визвольної боротьби українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу, та будуть проводити її в життя.
До Української Головної Визвольної Ради можуть входити всі справді самостійні і незалежні сили України, не зважаючи на їх світоглядове та пoлiтичнo-rpупoвe визначення, ті, котрі, готові боротися за Суверенну Українську Державу.
Українська Головна Визвольна Рада є найвищим керівним органом українського народу на час революційної боротьби, аж до створення уряду Украінської Самостійної Соборної Держави.
Ми, Українська Головна Визвольна Рада, присягаємо Тобі, Український Народе:
Наша мета — Українська Самостійна Соборна Держава на українських етнографічних землях.
Наш шлях — революційно-визвольна боротьба проти всіх займанців і гнобителів українського народу.
Будемо боротись за те, щоб Ти, Український Народе, був володарем на своїй землі.
Будемо боротись за те, щоб усьому українському народові забезпечити участь у визначенні майбутнього державного устрою УССД та її Конституції. Будемо боротись за справедливий соціяльний лад без гніту і визиску.
На вівтарі цієї боротьби кладемо свою працю і своє життя.
Віримо в Твої здорові сили, Український Народе, вони служать запорукою нашої перемоги.
Вітаємо боротьбу інших поневолених народів за своє визволення. З ними, зокрема з нашими сусідами, бажаємо жити в добросусідських взаєминах та співпрацювати у спільній боротьбі при умові пошанування ними визвольної боротьби українського народу.
Всі національні меншини, що живуть на українських землях, закликаємо включатися в українську визвольну боротьбу. Їм забезпечуємо повні громадянські права в українській державі.
Український Народе!
Ми свідомі того, що грядуща боротьба буде вимагати від Тебе ще більшого завзяття й героїзму, а перш за все непохитної віри в свою Правду. Віримо, що не посоромиш землі своєї! Віримо, що будеш гідним спадкоємцем княжих дружинників і козацької слави!
Героїчна боротьба твоїх предків за Українську Державу — це для Тебе наказ!
Тому кличемо Тебе:
Єднайсь у своїй боротьбі, кріпись у своїй вірі!
Слава Україні!
Українська Головна Визвольна Рада
Постій, червень 1944 року.
Боротьба УПА проти німецьких окупантів тривала від жовтня 1942 року, коли німецькі каральні органи та адміністрація вперше зіткнулися з організованими українськими військовими підрозділами, які діяли насамперед на Волині, і до кінця перебування німців на землях України. УПА завдала низку ударів німецьким окупантам відразу ж після свого утворення. Нижче подаються окремі бої і фрагменти цієї боротьби.
Зміст
Підрив лінії зв'язку Вінниця—Берлін (осінь 1942)
Було здійснено тричі силами боївки УПА, що дислокувалася на хуторі Кобилище (нині село Оржів, Рівненського району, Рівненської області).[1]
Телефонний кабель, що зв'язував ставку Гітлера у Вінниці з Берліном, бійці УПА підривали біля автошляху Рівне — Луцьк, неподалік селища Клевань — (Рівненського району). Перший раз підрив здійснили навпроти хуторів Сморжевських, а другий та третій раз — біля хутора Адамків. Усі підриви проводились з інтервалом y декілька тижнів. Німецькі військові зв'язківці цілими днями сиділи у ямах від вибухів відновлюючи важливий для 3-го Рейху зв'язок.
У цих акціях активну участь брали уродженці села Оржів Гомон Лонгін, що власноруч виготовляв вибухівку, та Колосюк Антон.[1]
Бій біля с. Городець (20 січня 1943)
Відбувся 20 січня 1943 р. між бійцями УПА загону «Коробки-Довбенка» з німецьким військовим загоном, до складу якого окрім німців входили також власовці.[1]
На той час німецьке військове командування використовувало власовців для несення служби на теренах рівненського Полісся. Цей бій входить до числа перших боїв УПА з військовими частинами німецької армії на Волині. В результаті бою німецький загін було знищено, а біля 30-ти власовців розбіглося в паніці. В ході бою також було знищено гебітскомісара Сарненського району.[2]
Бій біля м. Володимирця (7 лютого 1943)
Бій біля Володимирця відбувся 7 лютого 1943 року між загоном Коробки (УПА Північ) та німецьким гарнізоном у містечку Володимирець Рівненської області.[1] Того дня перша сотня УПА (загін Коробки) здійснила успішний напад на німецький гарнізон, що дислокувався у Володимирці. Окрім 30 німців, до складу гарнізону входило до 70 узбеків та 200 осіб поліції. Бій тривав цілу ніч й завершився розгромом німецького гарнізону. Було розбито станицю німецької жандармерії й здобуто бійцями УПА значну кількість зброї та амуніції.[1][3][4]
У цьому бою особливо відзначився сотенний загону Довбенко-Коробка. Втрати бійців УПА склали один убитий та двоє поранених, в той час як у німців (за словами одного з учасників бою, Ф. Кіндрата) втрати досягли 63 вбитими та 19 потрапило у полон, включно з комендантом жандармерії.[1][5]
Бій біля с. Висоцьк (22 лютого 1943)
Повстанці з Острозького відділу в Суразьких лісах. Грудень 1943 р.
Бій УПА біля села Висоцьк з переважаючими за чисельністю частинами німецької армії відбувся 22 лютого 1943 року.[1]
Після постою неподалік від с. Висоцьк Дубровицького району Рівненської області загін УПА під проводом Коробки здійснив напад на німецький гарнізон у самому селі. На початку бою підрозділ німців нараховував біля 200 вояків. Бійці УПА шаленим вогнем почали тіснити ворога. Згодом на допомогу німцям прибув ще один підрозділ в кількості біля 350 вояків. Відповідно відділ УПА змушений був відступити у ліс, завдаючи значних втрат німецьким підрозділам.[6][7]
В результаті бою німецькі підрозділи загубили біля 20 вояків убитими. Серед упівців загинуло двоє. Одним з загиблих був командир загону Григорій Перегійняк (Довбенко-Коробка).[1][7]
Звільнення в'язнів з німецької тюрми у м. Дубно (лютий 1943)
Було здійснено боївкою УПА під проводом «Орлика» (Цивак Олексій Прокопович) у лютому 1943 р.[1]. Боївка «Орлика», що входила до відділу УПА «Білого» (командир відділу походив з Київщини) у лютому 1943 р. вчинила відчайдушний напад на німецьку тюрму у місті Дубно. В результаті акції було звільнено від німецького полону біля 200 в'язнів й двох німецьких вояків було убито.[1][8]
Підрив німецького потягу біля с. Каменуха (лютий 1943)
Сьогодні це село носить назву Кам'яна Гора Костопільського району. Акцію було здійснено у лютому 1943 р.[1] підрозділами УПА у складі сотні «Лиса» (сотенний Юрченко Григорій Васильович) та сотні «Вихора» (сотенний Керентопф Роман Карлович), які поблизу села Каменуха підірвали німецький потяг, що саме перевозив зброю. Які наслідки мала ця акція невідомо. Після акції бійці УПА відійшли у ліс.[1]
Акція проти німецьких карателів біля с. Майків (7 березня 1943)
Здійснена загоном УПА 7 березня 1943 р. на Рівенщині.[1] Того дня загін німецьких військових провів каральну операцію проти мирного населення у селі Майків Гощанського району Рівненської області. Про це згодом було повідомлено загін УПА, що дислокувався у лісі й відразу кинувся навперейми німецьким карателям. Бійці УПА наздогнали німців вже за селом й зав'язали бій, який тривав біля чотирьох годин, і в ході якого було знищено близько 50 німецьких карателів. Про жертви упівців даних не збереглося.[1]
За іншими даними ці події відбулися 7 липня 1943 р., коли німецькі вояки разом зі власовцями та поляками спалили село Майків. При поверненні після цієї «спецоперації» на німецьку вантажівку напала місцева боївка УПА під командуванням «Перця» (Пристопчук Федір Васильович). В ході нападу було знищено 14 німецьких військових, декількох поранено і двох взято у полон. Решті німецьких вояків вдалося втекти у напрямку на село Русивель. З боку УПА у цьому бою загинуло двоє бійців і декілька було поранено.[1]
Звільнення в'язнів концтабору Осада Креховецька (24 березня 1943)
Було здійснено 24 березня 1943 року об'єднаною групою УПА у складі сотень «Недолі», «Жука», «Очмани» та «Клена».[1]. 24 березня 1943 року чотири сотні УПА: сотня «Недолі» (сотенний Трохимчук Степан Клементійович), «Жука» (сотенний Бричко Йосип), «Очмани» (сотенний Шевчук Дмитро Несторович) та «Клена» (сотенний Новак Григорій Онисимович, він же «Гаєнко»), всього чисельністю біля 200 бійців УПА, здійснили відчайдушний напад на німецький концтабір Осада Креховецька. Концтабір знаходився у селі Нова Українка (сучасна назва) Рівненського району й охоронявся німцями та поляками.[1]
В результаті запеклого бою охорона концтабору понесла великі втрати. Було знищено біля 50 солдатів 3-го Рейху разом з комендантом концтабору. Серед упівців загинуло двоє: Верещук Михайло Васильович та Токарець Феодосій, обидва уродженці села Воронів Гощанського району. В наслідок цієї акції УПА було звільнено 176 в'язнів концтабору Осада Креховецька, частина з яких пішла у лави УПА. Бійці УПА здобули також в результаті бою біля 180 одиниць вогнепальної зброї.[1]
Бій з німецькою армією під Костополем (28 березня 1943)
Докладніше: Бій УПА з німецькою армією під Костополем
.
Бій підрозділів УПА з німецькою армією відбувся 28 березня 1943 р. й закінчився перемогою УПА. З німецького боку в бою брали участь біля 1500 солдат та офіцерів, включаючи піхоту, батарею гармат та батарею мінометів, в той час як з боку УПА були відділ «Шавули» (Рудик Адам Микитович) та сотня «Скирди» (Довгалець Андрій Маркович).[1]
Три рази німецька піхота йшла у наступ при підтримці артилерії, але всі ці наступи зазнали невдачі внаслідок відчайдушного опору бійців УПА.[1][4] Цей бій показує, що в тилу німецької армії завдяки успішним діям УПА від німецької окупації були звільнені цілі райони. Намагання німецького командування військовою силою відновити свій порядок на цій території натикався на рішучий збройний спротив УПА. Навіть застосовуючи артилерію та міномети підрозділи німецької армії не могли опанувати ситуацію на територіях контрольованих УПА у 1942–1944 рр.
Бій біля с. Постійне (4 квітня 1943)
Відбувся 4 квітня 1943 р. між сотнею УПА «Чайки» (Войцешко Дмитро Олексійович) та загоном німців і поляків, що пограбували та спалили цей населений пункт.[1] Загін з трьохсот добре озброєних німців та поляків увірвався 4 квітня 1943 р. на територію села Постійне Костопільського району з метою пограбувати місцеве населення. В результаті господарства села були пограбовані й багато хат було спалено.[1]
У цьому районі діяв невеликий відділ УПА під командуванням «Чайки» (Войцешко Дмитро Олексійович) який довідавшись про звірства німців, перестрів команду грабіжників в урочищі «Пожарки» й дав там їм бій. В результаті бою німецький загін втратив біля 30 бійців загиблими й багато пораненими, що попали в полон до УПА. Решта німецьких вояків відступило, залишаючи поранених та вбитих разом зі зброєю та награбованим майном. З боку упівців троє бійців отримали поранення, серед яких сотенний «Чайка» та Ващук Антон Олександрович (уродженець села Берестовець Костопільського району).[4][9]
У результаті цього бою загін УПА здобув два важкі кулемети та іншу зброю, радіостанцію, два вози амуніції та польову аптеку.[1][4]
Цей бій показує, що захистом мирного українського населення від німецького та польського свавілля в роки німецької окупації були загони УПА. Часто люди самі організовували загони самозахисту, які згодом вливалися в загони УПА. Відповідно УПА користувалося значною народною підтримкою в період Другої світової війни й після в після неї, у період боротьби з радянською владою.
Бій з німецьким каральним загоном поблизу с. Велика Любаша (14 травня 1943)
Відбувся 14 травня 1943 р. З боку УПА задіяні сотні «Цигана» (сотник Цинко Павло Максимович) та «Бурі» (сотник Регеза Олександр Петрович).[1] 14 травня 1943 р. німецький каральний загін оточив село Велика Любаша з метою його знищення. Німецькі карателі почали палити хати й розстрілювати населення села.[1] Проте, несподівано для німців на них напали дві сотні УПА, сотня «Цигана» під проводом сотника Цинко Павла Максимовича та сотня «Бурі» під проводом сотника Регези Олександра Петровича, що дислокувалися на той час в навколишніх лісах. Зав'язався запеклий бій в якому упівці спалили біля 11 німецьких авто та знищили 35 карателів. У цьому бою особливо відзначились Трохимчук Іван Андрійович та Мельник Анастасій Садкович, що внесли найбільший вклад у знищення живої сили противника.[4]
В результаті бою відділи УПА заволоділи великою кількістю зброї, але найголовніше, вони врятували населення села Велика Любаша від повного знищення німецьким каральним загоном.[1]
Захоплення німецької військової колони на автошляху Рівне-Київ (червень 1943)
У червні 1943 силами підрозділу УПА під командуванням «Верещаки» (Воробець Федір) поблизу села Чорні Лози Монастириського району Тернопільської області на автошляху Рівне — Київ було влаштовано засідку на німецьку військову колону. По дорозі з м. Рівного німецька колона у складі 10 грузових авто, що везли боєприпаси та продукти на східний фронт, та легкового авто з німецьким офіцером була обстріляна бійцями УПА. Незважаючи на наявність доброї охорони німецької військової колони вміло організована бійцями УПА засідка дала їм можливість з боєм заволодіти колоною, включаючи вцілілі авто, боєприпаси та продовольство (з підбитих машин продовольство та боєприпаси перегружали на неушкоджені авто).
Подібну засідку даний підрозділ провів ще два рази на цьому ж автошляху з інтервалом в два тижні.
Листівка «За що борються українські повстанці?»
Ні за Сталіна,
Ні за Суворова,
Ні за Гітлера,
На розум хворого,
За Україну,
За безмежную,
Ні від Йоськи, ні від Фріца
Незалежную!
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 194 | Нарушение авторских прав