Методичні вказівки. 1. Культура Візантії - своєрідний міст від античності до середньовіччя

1. Культура Візантії - своєрідний міст від античності до середньовіччя, що поєднує культури Сходу і Заходу, і є особливим проявом їх синтезу, зумовленого географічним положенням і багатонаціональним характером Візантійської держави. Розглядаючи перше питання, насамперед, відмітьте, що Візантійська держава виникла у IV ст. у східній частині Римської імперії внаслідок її розпаду та проіснувала до середини XV ст. Далі зупиніться на основних етапах, які вона пройшла у своєму розвитку (ранній, класичний, пізній).

Зверніть увагу на те місце, яке посідає Візантійська цивілізація в історії світової культури. Відмітьте, що вона була логічним та історичним продовженням греко-римської античності і протягом усього свого існування репрезентувала своєрідний синтез західних і східних духовних начал. Вона справила великий, а в деяких країнах і вирішальний вплив, на цивілізації Південної і Східної Європи.

Окремо зупиніться на основних періодах культурного життя Візантії: 1) IV-VII ст. - відмирання старої античності й становлення нової середньовічної культури в дусі християнського віровчення; 2) кін. VII - поч. IX ст. - культурний спад у зв'язку з економічним занепадом та аграризацією міст; 3) серед. ІХ-Х ст. - нове культурне піднесення Константинополя та інших провінційних міст; 4) ХІ-ХІІ ст. - найвищий розвиток візантійської культури, зумовлений розквітом міського життя; 5) кін. ХП-ХІІІ ст. - занепад культури, викликаний політичним послабленням Візантії; 6) XIV - поч. XV ст. -зародження обмеженого візантійського гуманізму, характерною ознакою якого було відновлення античної освіченості.

2. При підготовці другого питання слід наголосити на тому, що візантійська філософія спиралась на грецьку, жодне з учень не було втрачене. Вони вивчались, коментувались, на відміну від Західної Європи, де було канонізоване вчення Аристотеля.

Антична традиція була пов'язана насамперед із неоплатонізмом, що був фактичним об'єднанням стоїчного, епікурейського і скептичного вчень зі змістом філософії Платона й Аристотеля. Найвизначнішим представником неоплатонізму був Псевдо-Діонісій Ареопагіт, котрий зробив спробу інтерпретувати християнську догматику в дусі і з точки зору неоплатонізму - ареопагітики). Максим Сповідник дав нове життя спадщині Псевдо-Діонісія Ареопагіта і вона міцно увійшла до духовного арсеналу візантійського суспільства.

Важливе значення для розвитку філософії Візантії відіграв період боротьби між іконоборцями та іконошанувальниками, коли вперше в історії Візантії відбулося відкрите зіткнення держави і церкви. Іконоборці виходили з прагнення зберегти за християнським богослужінням високу духовність, очистити його від усього тілесного й пережитків еллінського сенсуалізму.

Ідейна боротьба у Візантійському суспільстві у VIII-IX ст. мобілізувала всі інтелектуальні сили і справила вплив на суспільну свідомість доби. Релігійно-філософські суперечки VIII-IX ст. викликали необхідність систематизації християнської теології, що знайшло вираження у творах Іоанна Дамаскина і пізніше Феодора Студита.

Аби повніше уявити розвиток філософії, зупиніться на творчій діяльності одного із найвидатніших візантійських богословів Іоанна Дамаскина. Проаналізуйте його працю „Джерело знання ". Відмітьте, що цей твір озброював християнських богословів чіткою аргументацією в боротьбі з усілякими єретичними вченнями, разом з тим, Іоанн Дамаскин не заперечував античну філософію, а навпаки, використовував для побудови своєї вражаючої за розмахом богословської системи.

Іншим ідеологом ортодоксального богослов'я був Феодор Студит, який у своїй величезній літературній спадщині - богословських трактатах, промовах, листах, настановах ченцям і в релігійних гімнах узагальнив усю аргументацію іконошанувальників проти їхніх ідейних супротивників.

Новий етап відродження античної культури на візантійському гунті був тісно пов'язаний із зародженням раціоналістичних ідей у філософській думці. Візантійські мислителі ХІ-ХИ ст. сприйняли від античних філософів повагу до розуму. На зміну віри, заснованій на авторитеті, в їх творах простежується дослідження причинності явищ природи та суспільства, прагнення поєднати віру з розумом. Відомими виразниками реалістичних віянь у II ст. були Михаїл Пселл, Іонн Італ та їх послідовники, які відстоювали самостійну пізнавальну цінність філософії, намагалися прикласти логіку до богослов'я, розглядаючи її як засіб пізнання Бога.

Далі відмітьте, що незважаючи на те, що представники раціоналізму та релігійного вільнодумства були засуджені церквою, їхня діяльність не проминула марно. Вони підготували грунт для гуманістичних ідей у пізній Візантії.

На особливу увагу, при розгляді даного питання, заслуговують такі візантійські богослови, як Григорій Нісський, Василій Кесарійський, Григорій Назіанзін, без яких не можна собі уявити становлення й розвиток східної патристики.

3. При підготовці третього питання слід, насамперед, вказати на значний вплив візантійської літератури на європейську, в тому числі на літературу слов'ян та на упереджені підходи до її аналізу західноєвропейських вчених, супротивників східної церкви, які не визнавали її самобутнього характеру, а вважали „архівом еллінізму", ототожнювали її історію з періодом занепаду античної літератури. Зрозуміло, що елліністичний вплив був найбільше помітний, проте крім нього відчутними були ще й арійський, сирійський, коптський, перські та інші літературні впливи.

Серед церковної літератури, що дійшла до нас, виділяється поезія гімнів. Найвидатнішими її представниками були: Роман Солодкоспівець (VI ст.), котрий написав близько тисячі гімнів, імператор Юстиніан (527-556 pp.), Сергій — патріарх Константинопольський, котрому належить акафіст (хвалебний твір) Богородиці у зв'язку з перемогою над аравами в 626 p., Софроній — патріарх Єрусалимський та інші.

З прозаїчних жанрів розвивалися історичні оповідання, автори яких (Прокопій, Петро Патрикій, Агафій, Менандр Протиктор, Іоаан Малала) відтворювали манеру Геродота, Фукідіда, Полібія.

Кращими церковними письменниками, котрі виховувались в язичницьких школах на античних традиціях, в IV ст. були: Афанасій Олександрійський, Василій Кесарійський (Великий), Григорій Назіанзін (Богослов), Іоанн (Златоуст).

Слід зазначити, що чіткої межі між філософією, теологією та красним письменством на той час не було, а тому одні й ті самі імена можна зустріти в історії і візантійської літератури, і філософії, і теологічної думки.

У V-V1 ст. з'являються численні збірки оповідань про відлюдників-аскетів (так звані патерики), в період іконоборства розквітає агіографічна література (життя святих), а з IX ст., з припиненням іконоборства, з'являються короткі огляди із всесвітньої історії (хроніки). Серед діячів ІХ-Х ст. слід передусім назвати константинопольського патріарха Фотія, найвидатніший твір якого „Бібліотека", або „Міріобібліон" складався з 280 глав і містив відомості про грецьких граматиків, промовців, істориків, філософів, природничників, лікарів, агіографічні твори тощо. Константин VII Багрянородний прославився тим, що наказав скласти за свій рахунок величезні збірки, енциклопедії з творів старої літератури, які стали рідкістю. З творів самого імператора відома історія царювання його діда Василія, твори про управління державою, що були написані для його сина Романа, про церемонію візантійського двору.

Винятковою особистістю в культурі Візантії і зокрема в літературі був Михаїл Пселл. Поцікавтесь, чому його особистість вважається загадковою і суперечливою, зупиніться на його літературній спадщині, зокрема на творі „Хронографії"', де втілений один з творчих ідеалів автора - прагнення до синтезу риторики й філософії.

Завершуючи розгляд питання, відмітьте, що з XII ст. у Візантії розширюється коло літературних творів народною мовою. Це передусім художня література і історіографія, риторика, філософія, філологія розвивалися, як і раніше, традиційною класичною мовою. Більше того, в останні століття існування Візантії в літературі особливо відчутне прагнення глибокого, досконалого володіння мовою в Гомера і Платона, Геродота і Демосфена.

4. Питання розвитку освіти варто розпочати з того, що вона підтримувала прямий спадкоємний зв'язок з античністю. Існувала її розгалужена міська система від муніципальних, приватних та монастирських шкіл до професійних носіїв вищої античної освіти: риторів, педагогів, філософів, лікарів та юристів. З кінця VII ст. вища освіта практично зникає й відроджується тільки в IX ст. (Магнаврська школа в Константинополі). 1054р. Засновано Константинопольський університет з двома факультетами: юридичним і філософським.

У школах Візантії викладали граматику, риторику, філософію (ті предмети, шо вивчались в школах пізньої античності). Відмітьте, що до людини, яка оволоділа скарбами науки, ставились з глибокою повагою, і вона мала серед сучасників величезний авторитет. Навіть автори агіографічних пам'яток обов'язково відзначали освіченість своїх героїв як одну з їхніх чеснот.

У візантійському суспільстві, де багато залежало від особистої ініціативи правлячого василевса, його ставлення до грамотності й освіченості передусім відбивалося на становищі вчених і долі освіти. Покровительство і допомога монархів надавали можливість вести наукові заняття, відкривати школи й навчати бажаючих. Обов'язком монарха вважалася турбота не лише про управління, закони, релігію, а й про освіту.

Окремо необхідно зупинитись на розвитку науки. Значною перешкодою на її шляху були постійні війни та боротьба між іконоборцями й іконошанувальниками. Було знищено ряд бібліотек та цінних рукописів, що завдало чималих збитків науці й освіті. Проте розвиток наукових знань не припинився. Про успіхи хімії говорить технологія виготовлення смальти для мозаїк, винахід знаменитого „грецького вогню" - запалювальної суміші, яку не можна погасити водою.

Унікальною постаттю в галузі природничих наук був вчений-енциклопедист Лев Філософ чи Математик (поч. IX ст. - бл. 869р.) — знавець математики, фізики, механіки, філософії. Крім того, він цікавився медициною і астрономією, вивчав античних авторів. Серед найбільших відкриттів вченого - застосування літер як арифметичних символів, цим він, по суті, заклав засади алгебри. Він був автором чудесних механізмів, які прикрашали резиденції візантійських імператорів і вражали іноземних послів.

Лев Математик став ініціатором відродження в Константинополі вищої освіти. В Магнаврській школі було зібрано цвіт професури тієї доби, вона готувала освічених чиновників, дипломатів, полководців. Слава Лева Математика та його школи постійно зростала й поширювалася, і до Константинополя з'їжджалися здібні юнаки з усіх усюд Візантії.

5. Мистецтво ранньовізантійського суспільства відзначалось драматичною напруженістю. У ньому спостерігалась еклектична суміш язичницьких і християнських ідей, різноманітних образів і уявлень, колоритне поєднання язичницької міфології з християнською містикою.

За Юстиніана у культурі Візантії сформувалось багато з того, що стало типово „візантійським" в ідеології, естетиці, архітектурі, живописі. Відбувається формування візантійського художнього стилю, що пізніше серйозно вплинув на розвиток світового мистецтва. У певному розумінні його можна відчувати й сьогодні.

Зверніть увагу на те, що протягом двох віків із моменту офіційного визнання християнства у будівництві церков продовжували використовувати світські варіанти споруд, в основному базиліканського типу. Менш поширеними були центричні будови, котрі мали у плані квадрат, коло, восьмикутник чи рівноконечний хрест. З розквітом мистецтва за Юстиніана ідея поєднання цих двох типів будівель знаходить досконале втілення у храмі Святої Софії (532-537рр.) в Константинополі, робота Анфімія та Ісидора (рідкий для середньовіччя випадок, коли відомі імена архітекторів).

Поцікавтесь кому присвячений храм, як швидко він був збудований, зверніть увагу на внутрішнє його влаштування.

Особливу увагу у роботі слід приділити символіці християнського мистецтва. Закладена вже у внутрішній конструкції храму, вона послідовно розгорталась в його оздобленні. Враження від живопису посилювалось грою кольорів, що були своєрідною мовою втаємничених, бо кожний колір мав певний зміст. Лідером монументального живопису стали фреска і мозаїка.

Значущою частиною живописного оздоблення візантійських церков був іконопис, який почав активно розвиватись після перемоги над іконоборцями у IX ст. у багатьох музеях світу зберігаються чудові зразки візантійських ікон. Третьяковську галерею прикрашає знаменита ікона Володимирської богоматері, привезена з Візантії до Київської Русі ще в VII ст. Ікона „Дванадцять апостолів" знаходиться в Музеї образотворчого мистецтва в Москві.

Ювелірна витонченість живопису зрілої візантійської доби якнайкраще відбилася у книжковій мініатюрі. Фігурні зображення у тексті й на полях вражають своєю філігранною точністю. Кожен примірник рукописної книги був унікальний, відповідно він цінувався переходячи у спадок від одного власника до іншого - і так упродовж століть. Загальне для візантійців шанування книги перетворювалось на бібліофілію — справжній культ серед інтелігенції. Це свідчило про високий авторитет освіти, здобути яку у Візантії завжди було не просто.

Підсумовуючи роботу слід наголосити на тому, що незважаючи на недружелюбність середньовічної Європи, яка посилилась після поділу християнської церкви, Візантія створила унікальну систему культурних цінностей, міжнародний вплив яких подовжував сильно відчуватися навіть після її загарбання турками.

Запитання для самоконтролю знань:

1. Що обумовило появу Візантійської імперії?

2. Визначте змістову домінанту візантійської культури.

3. З'ясуйте зміст поняття „символізм візантійського мистецтва".

4. Яка причина стійкості християнського художнього канону?

5. Що дало поштовх до створення книги й стимулювало розвиток книжкової справи?

6. Якою була частка візантійського впливу на розвиток давньоруського

мистецтва?

7. Охарактеризуйте вплив Візантії на світовий культурний процес.

Тестові контролюючі завдання:

1. Храм, збудований у 532-537 pp., що впродовж віків був головною церквою всього східнохристиянського світу.

а) храм святої Софії у Києві; б) храм святої Софії у Константинополі; в) Десятинна церква у Києві; г) храм Тадж-Махал в Індії.

2. Форма правління, за якої глава держави є одночасно її релігійним керівником.

а) демократія; б) охлократія; в) теократія; г) деспотія.

3. Соціально-політичний і релігійний рух у Візантії у VI1I-IX ст., спрямований проти культу ікон отримав назву

а) іконошанування; б) іконоборство; в) реформація; г) відродження.

4. Візантійський імператор, автор творів, у яких містяться важливі відомості про відносини між Візантією і Київською Руссю в X ст.

а) Геродот; б) Іоанн Златоуст; в) Йордан; г) Константин VII Багрянородний.

5. Видатний візантійський учений-енциклопедист, знавець математики, фізики, філософії, медицини, астрономії, був ініціатором відтворення вищого світського навчального закладу - Магнаврської школи.

а) Томазо Кампанелла; б) Іоанн Дамаскін; в) Лев Філософ (Математик); г) Піко делла Мірандола.

Дата добавления: 2015-12-07