Правове регулювання за законодавством України

Частиною І ст. 154 Цивільного кодексу України (надалі — «ЦКУ») передба­чено, що єдиним установчим документом акціонерного товариства є його статут.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 ЦКУ, якщо акціонерне товариство створюється кі­лькома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства (надалі — «До­говір про створення»). Слід зазначити, що цей Договір не є установчим докумен­том товариства. Згідно з ч. 6 ст. 81 Господарського кодексу України (надалі — «ГКУ»), в такому Договорі також передбачається відповідальність засновників перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.

Таким чином, при створенні акціонерного товариства кількома особами, вони зобов'язані укласти Договір про створення. Проте Договір про створення не мо­же розглядатись як Договір акціонерів, адже він регулює лише обмежене коло питань щодо створення акціонерного товариства, а не його діяльності. Більшість відносин між акціонерами залишаються не врегульованими, що, як показує прак­тика, є передумовою виникнення серйозних корпоративних конфліктів.

Чинне законодавство України не містить будь-яких інших посилань на дого­вори, які хоча б частково можна було віднести до Договорів акціонерів. Відсутні й будь-які обмеження чи заборони щодо укладання договорів, які регулюють взаємовідносини акціонерів в тій частині, в якій вони не суперечать імператив­ним нормам законодавства та статуту.

Відповідно до ст. 6 ЦКУ надає сторонам взаємовідносин право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства та врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦКУ, сгорони є вільними в укладенні договору, виборі контраген­та та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивіль­ного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При створенні нового акціонерного товариства акціонери зобов'язані укласти Договір про створення, в якому, окрім передбачених законодавством питань, можуть врегулювати й інші питання діяльності акціонерного товариства та від­носин між акціонерами. Адже спільна діяльність акціонерів продовжується й після створення акціонерного товариства.

Для регулювання взаємовідносин акціонерів, які виникають щодо вже створе­них акціонерних товариств, наприклад унаслідок придбання акцій, акціонери ма­ють право укласти Договір акціонерів, в якому врегулювати свої взаємовідносини у спосіб, який не суперечать імперативним нормам законодавства. Виникає питан­ня, як такий договір співвідноситься із статутом товариства? Чим відрізняється договірне регулювання від статутного? Іноземне законодавство чітко розмежовує статутне і договірне регулювання корпоративних відносин. Воно визначає чітке коло відносин, які можуть бути врегульовані статутом і надає можливість акціоне­рам врегулювати всі інші, які не включені до переліку шляхом укладення догово­ру. Не варто також забувати, що інститут акціонерних угод виник в англосаксонсь­кій системі права і діє відповідно до його особливостей.

З наведеного зрозуміло, що укладання такого договору між акціонерами згі­дно з українським правом буде надзвичайно важким, адже воно, крім положень про свободу договору, не передбачає і не врегульовує договори даного типу, а також деякі інші питання. Тож такі договори будуть якщо і не прямо, то опосе­редковано суперечити законодавству і можуть потрапити в «сіру зону» регулю­вання з незрозумілою легітимністю.

На практиці, у випадку звернення до суду з метою захисту своїх прав та інте­ресів з посиланням на Договір акціонерів, акціонери можуть зіштовхнутися зі значними проблемами, які пов'язані з неможливістю виконання тих чи інших положень, а головне неможливістю накладення стягнень визначених в договорі. В російському законодавстві існує схожа проблема і більшість науковців і прак­тиків приходять до висновку, що якщо сама по собі вимога акціонерів не супере­чить нормам закону, то відсутній процесуальний порядок виконання такої вимо­ги зводить нанівець можливість врегулювання конфлікту.

28 грудня 2007 р. ВГСУ надав господарським судам України свої рекомен­дації № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин». Вони присвячені питанням підпорядку­вання відносин корпоративного управління іноземному праву за угодою акціо­нерів. Тим, що ВГСУ взагалі говорить про такі угоди і визначає, яке право пови­нно застосовуватись, непрямо вказує на визгнання ним можливості існування акціонерних угод в Україні. Але ВГСУ вказав на неможливість підпорядкувати корпоративні відносини в українських товариствах іноземному праву та виводи­ти такі корпоративні спори з-під юрисдикції українських судів.

Відповідно до ст.29 п.І.аб.6 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р. статутом товариства може бути передбачена можливість укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються дода­ткові обов'язки, у тому числі обов'язок участі у загальних зборах, і передбача­ється відповідальність за його недотримання.

Гарна нагода визначити нові обов'язки та права для акціонерів. Але не зро­зумілий механізм реалізації і чи буде він закріплений нормативно-правовими актами. Це питання залишається відкритим.

Така недосконалість правово­го регулювання даних відносин та праг­нення до кращого розуміння сутності ак­ціонерних угод викликає потребу в аналізі законодавства іноземних країн з цього пи­тання.

Дата добавления: 2015-12-07