Транспортні авіакатастрофи, структура санітарних втрат та організація роботи медичних формувань при даному виді катастрофи

Перевезення пасажирів і вантажів авіаційним транспортом (літаками і вертольотами) набули величезних масштабів у всіх розвинутих країнах, у тому числі й в Україні. Нині повітря­ний транспорт посідає одне з чільних місць у загальній транс­портній системі перевезень пасажирів і вантажів. Протягом ос­танніх років різко зросли обсяги перевезень транспортною авіа­цією. За добу літаки перевозять у середньому 300 тис. паса­жирів, за рік - понад 100 млн. Довжина повітряних трас сягає понад 1 млн. км.

У зв'язку з розвитком повітроплавання, освоєнням людиною повітряного простору зросла й кількість повітряних аварій і катастроф. Це пояснюється багатьма причинами: ускладнилася авіатехніка, збільшилися швидкості повітряних суден, їхня ван­тажопідйомність, зросли психофізіологічні навантаження на екіпаж, підвищилася інтенсивність роботи аеродромного гос­подарства. Сучасний літак оснащений великою кількістю складних систем управління польотом. Його робота відбуваєть­ся в умовах високої густини повітряного потоку, постійної вібрації, різких перепадів температур, значних експлуатаційних навантажень. Зросли швидкості польоту, зльоту і посадки.

У цивільній авіації випадки повної або часткової руйнації повітряного судна, що має на борту пасажирів, називають авіа­ційними подіями. Вони можуть відбутися як у повітрі, так і на землі. Авіаційні події поділяють на катастрофи, аварії і поломки.

Авіаційна катастрофа — це авіаційна подія, що спричинила заги­бель хоча б одного члена екіпажу або пасажира, повну або част­кову руйнацію повітряного судна або його безслідне зникнення.

Авіаційна аварія - подія, що не призвела до людських жертв, але спричинила значну руйнацію літака настільки, що відновні роботи є неможливими або недоцільними.

Аварії і катастрофи можуть виникати, починаючи з момен­ту запуску двигунів, під час розбігу злітно-посадковою сму­гою, на зльоті, під час польоту і під час посадки, аж до вими­кання двигуна. Світова статистика свідчить, що майже поло­вина аварій і катастроф відбувається на льотному полі, реш­та - в повітрі на різних висотах польоту літального апарата, нерідко над малонаселеною (важко доступною) територією Землі або над водною поверхнею: при розгоні літака відбувається 18% аварій, при набиранні висоти – 7%, в горизонтальному польоті – 5%, при наступному зниженні – 3%, при заході на посадку – 12%, при посадці – 16%, в момент приземлення – 25%.

Кількість потерпілих під час авіакатастроф визначається принципом: все або нічого. Дані статистики свідчать про те, що майже 50% пасажирів, які загинули в авіакатастрофах, стали жертвами внаслідок того, що літаки врізались в землю. Відомий випадок, наприклад, з літаком однієї з турецьких компаній, коли через погано закритий люк потоком повітря внаслідок перепаду тиску з авіалайнера витягнуло 20 чоловік. Навіть якщо розгерметизація відбувається на не великій висоті, то це спричиняє значні проблеми, а на висоті 10 тис. метрів вибухова декомпресія призводить до того, що розриваються барабанні перетинки, людей вириває з літака разом з кріслами.

У зв'язку з тим, що кількість пасажирів сучасного літака значно збільшилося, зросла й чисельність жертв авіакатастроф. Падіння літального апарата може спричинити жертви як на його борту, так і на землі (під час падіння на житлові масиви), призвести до руйнації виробничих споруд і порушення вироб­ничих процесів. Особливо небезпечним є падіння літаків на АЕС й об'єкти хімічної промисловості, оскільки в такому ви­падку можливий викид у зовнішнє середовище РР і СДОР. Отже, до авіаційної катастрофи може приєднатися НС на землі.

Літаки цивільної авіації експлуатуються в надзвичайно на­пруженому режимі, інколи навіть понад передбачений конст­рукцією термін, на деяких авіалініях - в екстремальних умо­вах. На авіалініях трапляються й випадки тероризму: вибухи бомб у літаках, їхнє викрадання.

За даними міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), на регулярних авіалініях світу в 60-70 рр. у середньому щорі­чно відбувалося 30 катастроф, кількість загиблих становила від 500 до 1000 і більше осіб. Нині щорічно відбувається 60 авіакатастроф, у 35 і більше яких гинуть усі пасажири й екіпаж (до 60 %), а кількість жертв сягає 2000.

Аналіз причин випадків авіакатастроф дозволив встановити, що у 50-60% вони пов'язані з помилками людей, що відповідають за безпеку польотів, 15-30% з них виника­ють внаслідок відмови техніки, 10-20 % внаслідок впливу оточую­чого середовища (гроза, зледеніння, туман та ін.), а 5-10 % - через інші причини (саботаж, воєнні дії, тероризм), які часто не визна­чаються. Відомо також, що 80% всіх катастроф припадає на нерегулярні, чартерні рейси.

Як не дивно, але літаки є менш небезпечними, ніж інші види транспорту. Внаслідок авіаподії гине 1 людина на кожні 500 тис. пасажирів. Протягом останніх 20 років ця цифра колива­лася від 1:500 тис. до 1:250 тис. Якщо ці показники порівняти з показниками аварій на автотранспорті, то видно, що кількість смертей на 1 млн. пасажиромиль на автотранспорті у 30 разів вища, ніж на авіатранспорті. Проте польоти літаками можна зробити ще безпечнішими. Постійно ведеться робота, спрямо­вана на зменшення кількості аварій, спричинених погодними умовами або помилкою людини, модернізуються аеропорти, де застосовуються комп'ютери та інші новітні технічні засоби, хоча існують чинники, які стримують цей процес.

Зроблено важливий крок на шляху підвищення безпеки польотів у боротьбі з таким грізним явищем, як вертикальний градієнт вітру (різке вертикальне переміщення повітряних мас, швидкість якого сягає 80 і більше км/год). Це явище особливо небезпечне при зльоті і посадці літака, саме воно дуже часто є причиною його загибелі. У зв'язку з цим виготовлено прилади, які сигналізують про потрапляння літака в зону вертикального градієнту вітру. Хоча у пілота, який одержав сигнал про входження до небезпеч­ної зони, для прийняття рішення є лише кілька секунд, для досві­дченого пілота цього цілком достатньо, щоб врятувати літак.

Крім загальних факторів ураження, характерних для усіх видів транспорту, існують так звані специфічні вражаючі фактори, що діють на екіпаж і пасажирів авіаційного транспорту під час катастрофи. Це: гостра гіпоксія - кисневе голодування (так, на висоті 14000 м людина, яка дихає атмосферним повітрям, гине вже через 30 секунд), вибухова декомпресія (в разі розгерметизації салона літака на висоті понад 5000 метрів виникає бурхливий вихід азоту з крові і закупорка газами судин), перепад та різке коливання барометричного тиску; дія низької температури (на висоті 10000 метрів t° -50 °С), невагомість, значна інсоляція, прискорення Коріоліса, повітряна хвороба.

Таким чином, основними видами уражень у пасажирів та екіпажу будуть - травми і термічні опіки, інколи - кисневе голодування під час розгер­метизації кабіни або салону літака. Травми можуть бути уск­ладнені опіками.

Розміри санітарних втрат можуть сягати 80-90 % від за­гальної кількості людей, що знаходяться на повітряному судні, Максимальна кількість потерпілих може дорівнювати: на літа­ку АН-2 - 12 осіб, АН-24 - 47, ЯК-42 - 113, ТУ-154 - 168, ИЛ-86 - 324 особи.

За даними В.В.Мешкова (1992), серед потерпілих з механічними ушкодженнями можуть бути 90%, у тому числі, в стані шоку - 10%, з черепно-мозковою травмою - 40%, з комбінованими ушкодженнями (травми та опіки) - 10-20%. Біля 50% становлять тяжкий та надто тяжкий ступінь травми. Біля 40% будуть потребувати накладання пов'язки, 60% - введення знеболюючих засобів, 35% - іммобілізації переломів, 60-80% - евакуації на носилках та щиті.

Наведемо декілька прикладів. 27 березня 1977 р. на злітній смузі аеропорту Санта Круз у Тенеріфі (Канарські острови) зіштовхнулися та загорілися два літаки Боїнг-747, які належали компаніям Датських королівських авіаліній та «Пан Америкен» (США). Всього на борту літаків знаходилось 644 особи, з яких 583 загинуло. А 12 серпня 1985 р. літак Боїнг-747, що належав одній з японських авіакомпаній, урізався в гору Осутака. Було 520 жертв, в живих залишилося 4 чо­ловіка. А 8 січня 1996 р. сталася аварія з російським вантажним літаком АН-327, який впав на людний ринок у центрі столиці Заїру - Кіншаси, в результаті чого загинуло 350 чоловік. У березні 1974 р. турецький літак ДС впав у лісовий масив біля Парижа після підняття у повітря з аеропорту Орлі. Усі 346 чоловік загинули. У червні 1985 р. індійський Боїнг-747 упав у море біля берегів Ірландії та ви­бухнув. Усі 329 пасажирів та членів екіпажу загинули. 17 грудня 1997 р. біля аеропорту м. Салоніки (Греція) розбився літак ЯК-42 української авіакомпанії «Аеросвіт», внаслідок чого загинуло 70 чоловік.

Дата добавления: 2015-12-07