Читайте также:
|
У липні 1933 р. Німеччина, Італія, Англія і Франція підписали "Пакт згоди і співробітництва". Цей Пакт передбачав співробітництво цих держав з питань перегляду Версальської системи і юридично закріплював рівність Німеччини в озброєннях.
Для Гітлера перегляд умов Версальського договору мав стати першим кроком на шляху світового панування. Другим кроком повинно було стати об'єднання усіх німців в одній державі, а це передбачало приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословаччини, Польщі і Литви. Третім кроком повинно було стати завоювання "життєвого простору" на Сході.
У випадку реалізації цих планів Версальський договір був би повністю ліквідований, міжнародні відносини докорінно змінились би.
Свідченням рішучих намірів Гітлера став вихід Німеччини з Ліги Націй у жовтні 1933 р. Тоді ж Німеччина покинула і Женевську конференцію по роззброєнню.
У 1934 р. була здійснена перша спроба приєднати Австрію до Німеччини. На шляху вирішення цієї проблеми стала Італія, яка загрожувала прямим воєнним втручанням. Гітлер на цей раз відступив.
1935 рік став переломним. Внаслідок плебісциту Саарська область відійшла до Німеччини. Німеччина відмовилась від тих статей Версальського договору, які забороняли їй мати військову авіацію, оголосила про запровадження загальної військової повинності і формування армії з 36 дивізій.
Німеччина домоглася від Англії вигідної для себе військово-морської угоди. Тоннаж німецького флоту зріс у 5,5 разів, були легалізовані збудовані Німеччиною підводні човни. Як бачимо, на шляху порушення Версальського договору у Німеччини були спільники.
У березні 1936 р. Німеччина заявила про денонсацію Рейнського Пакту від 1925 р. і її війська вступили в Рейнську демілітаризовану зону. Ні Англія, ні Франція не застосували передбачені в цьому випадку заходи. Це був ще один крок пособництва Німеччині з їх боку. Можна сказати, що це був останній крок з боку Німеччини на довгому шляху ліквідації системи європейської безпеки.
25 жовтня 1936 р. Німеччина і Японія підписали "Антикомінтер-нівський Пакт", а в листопаді 1937 р. до нього приєдналася Італія. Утворилась "вісь Берлін-Рим-Токіо". Вістря цього Пакту було спрямоване проти СРСР. Зближення Німеччини і Італії відбулось через двосторонні поступки. Італія поступилась Німеччині своїми інтересами в Австрії і на Балканах. Німеччина визнала завоювання Італією Ефіопії. Тоді ж у 1936 р. вони підтримали фашистський заколот в Іспанії, надавши заколотникам спільну воєнну допомогу.
Німеччина, Італія і Японія заперечували систему міжнародних відносин, що склалися внаслідок Першої світової війни. Вони виступали за "новий порядок" у міжнародних відносинах. Шлях до нього міг бути тільки через війну.
Саме тому Німеччина виступила проти встановлення в Європі системи колективної безпеки. Блокування нею цього процесу здійснювалось по двох напрямках: по-перше, як і при вирішенні інших питань, висувалась умова доозброєння Німеччини, по-друге, Німеччина стала на шлях підписання двосторонніх договорів з сусідніми країнами про ненапад. Як приклад, можемо привести німецько-польський договір, підписаний в січні 1934 р. строком на 10 років.
Оскільки Німеччина взяла курс на підготовку до війни, то на зовнішню політику було покладене завдання домогтися того, щоб не повторився варіант Першої світової війни, коли вона повинна була воювати на двох фронтах: Західному і Східному.
У європейських політиків складалось враження, що Німеччина готує напад на СРСР. Тим більше антикомуністична риторика німецької пропаганди неначе це підтверджувала. Тому вони особливо не перечили проти такої можливості. Навпаки, Англія і Франція ради зміцнення своєї безпеки здійснювали заохочувальні кроки, які об'єктивно підштовхували агресію Німеччини на Схід.
Німеччина, заключивши у листопаді 1937 р. таємну угоду з Англією, 11 березня 1938 р. здійснила насильницьке приєднання Австрії, що було ще одним порушенням Версальського мирного договору. Муссоліні на цей раз заявив, що Австрія - німецька держава № 2. Як бачимо, і цей крок Німеччина здійснила не в одиночку.
1938 рік став роком завершення підготовки Німеччини до війни. На цей час уже існувало рішення про напад на СРСР, орієнтовно в 1943-1945 рр. Для вирішення цієї проблеми Гітлер поставив перед військовою промисловістю завдання виробляти більше зброї, ніж усі європейські країни, нейтралізувати Польщу, використати потенціал сільського господарства Чехословаччини та Австрії.
Пошук союзників для вирішення проблеми оволодіння Європою розпочався ще з підписання Антикомінтернівського Пакту. З часом в ряди союзників Німеччини з різних причин потрапили Румунія, Угорщина, Словаччина, Фінляндія. Безрезультатно закінчились переговори Німеччини з Іспанією і Болгарією, які утримались від воєнного союзу з Німеччиною.
Черговою після Австрії жертвою Німеччини стала Чехословаччина. 29 вересня 1938 р. в Мюнхені між Гітлером, Муссоліні, Чемберленом і Даладьє було підписано угоду про передачу Німеччині Судетської області Чехословаччини. У березні 1939 р. німецькі війська окупували всю територію Чехословаччини. Як бачимо, і Чехословаччина стала жертвою Німеччини при підтримці вище названих політичних діячів.
Німеччина змусила Литву відмовитись від Клайпедської (Мемельської) області, направивши їй ультиматум 22 березня 1939 р.
Жертвою німецького фашизму мала стати і Польща. Але це уже, як відомо, був початок Другої світовоївійни, про що у нас буде йти мова у спеціальній лекції.
Таким чином, в основі зовнішньої політики Німеччини на першому етапі 1920-1932 рр. були спроби політичного вирішення міжнародних проблем з сусідніми країнами. Керівництво Німеччини вступало в переговори з ними з питань політичного, економічного і військового співробітництва. Йому вдавалось досягти вигідних для Німеччини договорів.
Для реалізації цілей зовнішньої політики на другому етапі фашисти мали потужні органи міністерства закордонних справ, кадровий потенціал. Вони нехтували усіма раніше існуючими нормами міжнародних відносин. Своєю політичною зброєю вони обрали зрадництво, шпигунство, обман, наклепи, інтриги, підкуп, замахи і т. д. Вони не жаліли коштів на підкуп преси, оплати таємних агентів і т. д.
Фашистська Німеччина виступала під прапором боротьби з комунізмом, що забезпечувало їй постійну підтримку з боку керівництва США, Англії, Франції та інших країн.
Німеччина позбулася Версальського мирного договору з допомогою тих же рук, що його підписували: урядів Англії, Франції, перш за все.
Дата добавления: 2015-12-07; просмотров: 880 | Нарушение авторских прав