Фізична реабілітація при сколіозах

(слайд 16) Фізична реабілітація даного контингенту хворих полягає у застосуванні всього спектру засобів: лікувальної фізкультури, лікувального масажу, гідрокінезотерапії, фізіотерапії, застосування спеціальних регресуючих кор­сетів та гіпсових ліжечок тощо. При використанні будь-яких засобів фізичної реабілітації при сколіозах обов'язково необхідно враховувати величину, локалізацію і напрямок викривлення хребта, а також тип сколіозу. Без вра­хування вказаного реабілітаційні заходи не тільки не приведуть до позитивного ре­зультату, але можуть виявитися і шкідливими.

На даний час виділяють два основні етапи реабілітації хворих із сколіотичною хворобою. Це — корекція деформації та утримання досягнутої корекції. При проведенні реабілітаційних заходів також необхідно пам'ятати про необхідність ко­рекції патологічних змін зі сторони внутрішніх органів, які розвиваються при сколіотичній хворобі.

(слайд 17) Лікувальна фізична культура займає ведуче місце в комплексі фізичної реабілі­тації хворих із сколіозами.

Цілі та завдання ЛФК:

1. Підвищення загального тонусу організму, зміцнення ослаблених м'язів із збільшенням їх силової витривалості та створення м'язового корсета; навчання повному диханню в різних вихідних положеннях.

2. Виховання правильної постави:

а) вироблення суглобово-м'язового чуття, навчання активній корекції корпусу із самовитяжінням (боротьба з його відхиленням);

б) добиватися паралельності ліній плечового та тазового поясів; навчити дітей вольовому вирівнюванню виступаючих ребер; зменшити косе розміщення тазу;

в) спеціальними вправами вирівнювати асиметрію кутів лопаток і диференційовано впливати на м'язи в ділянці опуклості та увігнутості викривлення в грудному і поперековому відділах хребта;

г) виховання рівноваги, координації та ліквідація скованості рухів.

3. Вплив на хребет з ціллю розвантаження, витяжіння і мобілізації; досягнути можливої корекції хребта і сприяти зворотному розвороту хребта при його торсії (деторсія).

4. Розвиток вольових якостей і створення психологічного стимулу в хворих для подальшого лікування.

Для виконання вищевказаних завдань лікувальної фізкультури необхідно в реабілітаційний комплекс включати загальнозміцнювальні, дихальні та спеціальні вправи.

(слайд 18, 19) Загальнозміцнювальні вправи використовуються з метою покращення загального стану хворих дітей, збільшення м'язової сили та витривалості, причому спочатку доцільно укріп­лювати ослаблені м'язи, а потім розвивати їх витривалість. Для цього використо­вують вправи з обтяженням та опором, статичне та динамічне напруження з подальшим розслабленням м'язів, вправи на гімнастичній стінці, виси, підтягування, а також вправи, що сприяють розширенню грудної клітки (рухливі ігри, нешвидкий біг тощо). Помірні елементи розтягу і розслаблення сприяють нормалізації скоротливої функції м'язів. Розтяг м'язів досягають як спеціальними вправами, так і на снарядах. Він використовується, коли необхідно розтягнути скорочені м'язи, наприклад, на протилежній стороні сколіозу. Виси розтягом є одним із додаткових способів вирівнювання тонусу м'язів обох сторін гру­дної клітки. Розслаблення м'язів потрібно вводити після вправ на статичне напружен­ня та після висів. Воно забезпечує м'язам необхідний відпочинок і при виконанні ру­хів виключає непотрібне напруження, яке утруднює кровообіг. Підвищення витрива­лості м'язів, посилення їх тонусу і збільшення сили ведуть до створення м'язового корсету, який буде запобігати подальшому викривленню, покращить поставу і ство­рить умови для правильного розвитку хребта.

(слайд 20) Оскільки при сколіотичній хворобі страждає не лише хребет, а й внутрішні органи, передусім дихальна і серцево-судинна система, в комплекс лікувальної фізкультурі необхідно включати дихальні вправи. У процесі акту дихання в спокої дихальна мус­кулатура зазнає незначного навантаження, але в процесі виконання фізичних вправ навантаження на дихальні м'язи зростає, за­вдяки чому вони зміцнюються. Це приводить до більш ефективного дихання, покращується кровообіг, стимулюється обмін речовин в організмі, покращується рухомість ребер, пластичність грудної клітки. Розрізняють статичні та динамічні дихальні вправи. В процесі виконання статич­них дихальних вправ приймають участь тільки основні дихальні м'язи, тобто діафраг­ма та міжреброві м'язи. М'язи кінцівок і тулуба при виконанні статичних дихальних вправ не задіюються. Прикладами статичних дихаль­них вправ можуть бути наступні: рівне ритмічне дихання; дихання із зменшеною частотою дихальних рухів; зміна типу дихання (грудного, діафрагмального, повного та їх поєднань); зміна фаз дихального циклу (різні зміни співвідношень під час вдиху та видиху, включення короткочасних пауз і затримок дихання (за рахунок «видування» та інших способів, поєднання дихання із вимовлянням звуків та ін.); зниження рівня дихання (вправи з диханням при збереженні в межах можливого експіраторного положення грудної клітки). Динамічні дихальні вправи — це вправи, участь у вико­нанні яких, крім основної дихальної мускулатури, приймають і м'язи тулуба та кінці­вок. Динамічні дихальні вправи можуть виконуватися як складова частина складних вправ, в тому числі і коригуючих, так і самостійно, для відпочинку між виконаннями вправ підвищеного навантаження, відновлення сил в процесі занять чи як завершаль­на частина заняття лікувальною фізкультурою. Серед дихальних вправ розглядають також вправи з протидією — надування м'яча, куль.

З метою покращення функції зовнішнього дихання, покращення окислювально-відновних процесів, збільшення життєвої ємності легень, збільшення рухомості ребер та ребрових дуг і, таким чином, сприяння мобілізації та корекції деформації, рекомен­довано навчати хворих повному диханню. Ця методика полягає у наступному. Вдих повинен здійснюватися поступово, плавно, не допускаючи ривків, і бути корот­шим за видих. У перший момент навчання повному диханню хворий повинен зайняти лежаче положення і перебувати в стані розслаблення 2-3 хвилини. Це виключає додаткове скорочення м'язів тулуба і стає більш можливим оволодіння черевним і груд­ним диханням. Спочатку методист показує на собі правила дихання і виконує їх на 3 рахунки. На рахунок раз — дещо припіднімається черевна стінка (опускання діаф­рагми), на рахунок 2-3 — розгортається грудна клітка. Це необхідне для того, щоб хворий бачив, як без поштовхів, плавно здійснюється повне дихання і як розподіля­ється повітря, що вдихається, при діафрагмальному і грудному диханні. Для контро­лю виконання дихання краще кисті рук покласти на груди і живіт. Видих здійснюєть­ся довше, на рахунок 4-5-6. Після закінчення вдиху перехід до видиху починається з втягування черевної стінки. При цьому діафрагма піднімається, порожнина грудної клітки зменшується і поступово, без ривків, приєднується спадання грудної клітки. Для подовження видиху зручно видихати, склавши губи в трубочку, ніби дуючи на вогонь. Це дихання можна застосовувати у дітей із шкільного віку. Оволодіння рит­мом дихання потребує тривалого часу. В процесі тренування збільшується амплітуда вдиху і видиху. Для набуття навику дихання потрібно рахунок замінити словами: «вдихніть животом, розгорніть грудну клітку, видихайте — опустіть живіт, а потім і грудну клітку». Таке дихання застосовується не більше 1-2 разів після отриманого навантаження в процесі занять і наприкінці уроку. При ходьбі і підніманні по сходах по рахунку сходинок рекомендується використовувати вказане вище повне дихання, особливо у хворих із захворюваннями серцево-судинної системи. Доцільно додатково вводити спеціальне дихання лежачи на боку на стороні грудного сколіозу. Для збільшення міжребрових проміжків рука на стороні западання піднімається вверх за голову, і в такому положенні здійснюється декілька повних дихальних рухів. При цьому увага хворого спрямовується на розгортання і піднімання ребрових дуг. Таке дихання має помірний деторсійний вплив на хребці і ребра з увігнутої сторони.

(слайд 21) До спеціальних вправ відносять вправи, які спрямовані на ліквідацію існуючої деформації, тобто на корекцію хребта. Таким чином, спеціальні вправи можна назвати коригуючими. Всю сукупність коригуючих вправ можна розділити на симетричні, асиметричні і деторсійні.

В основі симетричних вправ лежить принцип мінімального біомеханічного впли­ву спеціальних вправ на кривизну хребта. При виконанні цих вправ не потрібне вра­хування складних біомеханічних умов роботи деформованої локомоторної системи, що знижує до мінімуму ризик їх помилкового застосування. Симетричні вправи впли­вають на симетрично розташовані м'язи тулуба, що у результаті деформації хребта перебувають у фізіологічно незбалансованому стані. На слабкі м'язи тулуба (напри­клад, довгі м'язи спини) при кожному симетричному русі повинні припадати підви­щені функціональні навантаження, внаслідок чого вони тренуються інтенсивніше, чим більш сильні м'язи. Це суть корекції нервово-м'язового апарата і створення врівноваженого «м'язового» корсета. Для максимальної корекції хребта, необхідно, щоб більш ослаблені і розтягнуті м'язи, які знаходяться на стороні викривлення, скоротилися більше, а скорочені м'язи, які знаходяться з увігнутої сторони деформації, скоротилися менше. Під впливом тривалих занять ослаблені м'язи на опуклій стороні зміцнюються, а на ввігнутій розтягуються і зменшується їх гіпертонус. Це сприяє усуненню або зменшенню асиметрії м'язової тяги і створенню рівномірного м'язового корсету. Симетричні вправи не складні і не призводять до противикривлень, тому їм надають перевагу при лікуванні сколіозу всіх ступенів. Деякі автори не рекомендують під час виконання фізичних вправ при сколіозах застосовувати вправи, які сприяють збільшенню гнучкості хребта, вважаючи, щоспроба добитися корекції хребта на фоні його мобілізації може призвести до погіршення функціонального стану хребта, до зниження його стабільності та порушення компенсації, тобто до зриву адаптації. Вони вважають, що мобілізація хребта необхідна лише для хворих з тяжкою формою сколіозу, що підлягає хірургічному лікуванню.

(слайд 19) Асиметричні вправи — це вправи, при яких зусилля руху спрямовані асиметрично. Вони добираються індивідуально для кожного хворого в залежності від величині та напрямку деформації, щоб можна було впливати тільки на певні м'язи чи групи м'язів з метою їх напруження, збільшення сили та витривалості, чи навпаки, для розслаблення. Їх рекомендовано використовувати тільки для корекції деформації, так як гіперкорекція може призводити до посилення деформації, й у випадках, коли сколіоз має одну дугу викривлення або дві дуги, які розміщені далеко одна від одної (наприклад в грудному і поперековому відділах). Якщо у хворого є дві дуги викривлення, то при виконанні асиметричних вправ, скерованих на корекцію однієї дуги, рекомендується іншу дугу фіксувати руками або за допомогою валиків, медицинболів, спеціальних пристроїв тощо для запобігання збільшення деформації.

(слайд 20) Так як при сколіозі одним з основних компонентів є торсія, то для корекції викривлення необхідно усувати цю деформацію, або максимально її зменшити. При цьому відновлюється симетричність і паралельність стояння плечового та тазового поясів, зміцнюються розтягнуті і розтягуються скорочені м'язи. При правобічному сколіозі торсія здійснюється по годинниковій стрілці, при лівобічному — навпаки. Тому при доборі деторсійних вправ необхідно підходити індивідуально до кожного пацієнта, враховуючи напрямок скручування хребта, і в грудному відділі деротацію виконувати за рахунок роботи поясу верхніх кінцівок, в поперековому — поясу нижніх кінцівок. Застосування деторсійних вправ рекомендується розпочинати в дітей з 6-7 років, коли вони починають більш свідомо відноситися до рухів і вводити вольові напруження м'язів ізометричного характеру. Для того, щоб не викликати надлишкової ротації хребців в ділянках, які не піддаються корекції при виконанні певної конкретної вправи, доцільно виконувати деротаційні вправи в положенні лежачи, у висі чи лежачи на похилій поверхні, фіксуючі не коригований відділ хребта в певній площині. Положення стоячи при виконанні да­ного типу вправ вважається менш ефективним, так як необхідно докладати надлишкових зусиль для підтримання вертикального положення тіла та фіксації тієї ділянки хребта, яка не повинна в даний момент піддаватися деротації. Амплітуда рухів при виконанні деторсійних вправ повинна бути в межах корекції, але не гіперкорекції.

(слайд 21, 22) В.А. Єпіфанов із співавторами вказують, що розвантаження хребта шля­хом використання вихідних положень лежачи і стоячи в упорі на колінах необхідно комбінувати з тракційним лікуванням на похилій площині чи на гімнастичній стінці. За вказаними авторами, існує два види витягу — пасивний і активний (динамічний). До першого відноситься тривале перебування пацієнта на рівній кушетці або функці­ональному ліжку з піднятим або опущеним головним кінцем. При цьому використо­вують поздовжній або поперечний витяг. Поздовжня тяга здійснюється за допомогою манжетки, що накладається на тазовий пояс (маса вантажу 5-10 кг). При різкому від­хиленні тулуба накладаються бічні тяги у взаємно протилежних напрямках. У поздо­вжньому напрямку м'язи і зв'язки розтягуються в більшій мірі, звільняючи міжхребцеві диски від здавлення, що збільшує об'єм рухів у зоні деформації. Різновидом па­сивного витягу є використання похилої площини, змішаних і чистих висів на гімнас­тичній стінці. До другого відноситься активний витяг, що досягається за допомогою спеціальних вправ. Наприклад, «просування» тулуба вперед з вихідного положення лежачи на животі, ніби витягуючись, з підтягуванням підборіддя вперед; з вихідного положення стоячи, з опорою рук на тазовий пояс і витягування тулуба вверх; стоячи, піднімання рук вгору з коливальними рухами тулуба, розтягуючи хребет. При прове­денні процедури тракційного лікування рекомендується дотримуватися визначеної послідовності: горизонтальна площина — похила площина — вертикальна площина (гімнастична стінка). Витяг доцільно поєднувати з коригуючими симетричними і аси­метричними вправами. В зв'язку з тим, що тракційні методи лікуван­ня в певній мірі сприяють збільшенню рухомості хребта, тобто його «розбовтуванню», до їх застосування доцільно підходити строго індивідуально.

Призначають ті чи інші вправи залежно від ступеня сколіозу. В комплекс фізичної реабілітації хворих із сколіозом І ступеня, коли деформація вира­жена ще незначно, поряд із загальнозміцнювальними та дихальними вправами вклю­чають коригуючи вправи, в основному симетричні. Асиметричні та деторсійні вправи використовуються дуже рідко, лише за особливими показаннями і тільки індивідуально. При II ступені сколіозу деформація більш виражена, чітко визначається торсія хреб­ців, ребровий горб, деформація грудної клітки. Торсія хребців значно виражена (доб­ре візуалізується ребровий горб, виражені м'язові валики, що виникають як наслідок скручування хребців тощо), тому в комплекс, поряд із загально-зміцнювальними, ди­хальними та симетричними коригуючими вправами, які застосовуються при І ступені, вводять за показаннями асиметричні та деротаційні вправи, які в цій ситуації можуть бути необхідними для досягнення корекції. При III ступені сколіозу, коли деформація грудної клітки і хребта виражена різко, застосовують усі види фізичних вправ, хоча деякі з них, наприклад, деторсійні, можуть мати недостатню коригуючи ефективність. В даному випадку їх більш доцільно використовувати для профілактики подальшого збільшення деформації. При IV ступені сколіозу використовують, як і при І—II ступе­нях, загальнозміцнювальні, дихальні та симетричні вправи, а застосування асиметри­чних і деторсійних вправ є недоцільним. Асиметричні та детор­сійні вправи протипоказані при прогресуванні сколіозу, так як вони сприяють збіль­шенню рухомості хребта, зменшенню його стабільності та посиленню деформації.

(слайд 23, 24) Заняття лікувальною фізкультурою, в залежності від віку дитини, ступеня сколі­озу та його прогресування, можуть бути індивідуальні і групові. Більш оптимально проводити групові заняття, для чого формують приблизно однорідні за віком та сту­пенем сколіозу групи кількістю 8-12 дітей. Вікові категорії доцільно розподіляти на­ступним чином: дошкільнята віком 5-6 років, діти молодшого шкільного віку — 1-4 клас, середнього шкільного — 5-8 класи та старшого шкільного — 9-11 класи. Гру­пові заняття проводять 3 рази на тиждень тривалістю по 40-45 хвилин для дітей шкі­льного віку та 35-40 хв. для дошкільнят. В дні, коли групові заняття не проводяться, діти повинні займатися самостійно вдома під контролем батьків, проінструктованих реабілітологом. Із дітьми віком до 5 років, з дітьми старшого віку з прогресуючи сколіозом та за спеціальними показаннями займаються індивідуально.

За найбільш поширеною схемою, заняття лікувальною фізкультурою складається з трьох частин: підготовчої, основної та заключної.

Підготовча частина включає в себе організацію групи для заняття, шикування, хо­дьбу, під час якої виконуються різні рухи руками, що розвивають м'язи плечового поя­са і рухливість у плечових суглобах, наприклад, махи, кругові рухи, ходьбу з підніман­ням прямих ніг, ніг, зігнутих у колінах, пересування в напівприсяді, «стрибок жабки», «хід слона», «кроки ведмедя», ходьбу на п'ятках, на носках, на бічному краї стопи, пе­рекати з п'ятки на носок, ходьбу в різному темпі і різних напрямках (змійкою, спиною вперед), короткочасний біг, дихальні вправи. Далі вправи виконуються стоячи перед дзеркалом: загальнорозвивальні вправи для шиї, нижніх кінцівок і плечового пояса; для формування і закріплення навички правильної постави; для профілактики і корекції плоскостопості.

В основній частині заняття застосовують: спеціальні коригуючі вправи; дихальні; індивідуальні коригуючі вправи; вправи на рівновагу; вправи на загальну і силову витривалість м'язів черевного преса, спини, грудної клітки, що сприяють утво­ренню раціонального м'язового корсета; вправи для корекції деформації ніг; вправи біля гімнастичної стінки та на гімнастичній стінці; рухливі ігри. В основу заняття кори­гуючою гімнастикою покладений принцип максимального статичного розвантаженні хребта. Найбільш ефективні вихідні положення — лежачи, стоячи в упорі на колінах, колінно-ліктьове.

В заключній частині застосовуються вправи на розслаблення, повіль­на ходьба зі збереженням правильної постави, дихальні вправи.

(слайд 25) Одним із найкращих коригуючих ефектів при сколіозах має лікувальне пла­вання. Під час плавання розвантажується хребет, в роботу включаються всі групи м'язів тіла. Асиметрія м'язової діяльності, яка наявна при сколіозі, зникає. Лікувальне плавання рекомендується усім пацієнтам із сколіозом, незалежно від важкості деформації, та перебігу захворювання.

При проведенні лікувального плавання варто враховувати наступне:

а) добирати фізичні вправи і стиль плавання тільки індивідуально;

б) враховувати тип сколіозу, ступінь скривлення, зміни хребта в сагітальній площині (кіфозування або лордоз грудного відділу), стан м'язової системи і рівня фізичної та функціо­нальної підготовленості, наявність супутніх захворювань, що не є протипоказаннями до плавання;

в) виключати вправи, що мобілізують хребет, збільшують його рухливість, повертають хребет навколо вертикальної осі тулуба;

г) обережно використовувати вправи деторсійного характеру в зв'язку з тим, що їх виконання технічно складне і неправильно виконане принесе негатив­ний результат;

д) виховувати правильне поєднання рухів кінцівок з диханням, тренувати збіль­шення часу ковзанням із самовитяжінням хребта.

Основним стилем плавання для лікування сколіотичної хвороби є «брас» на гру­дях з подовженою паузою ковзання, під час якої хребет максимально витягується, а м'язи тулуба статично напружені. При цьому стилі плавання плечовий пояс розташо­вується паралельно поверхні води і перпендикулярно рухові, рухи рук і ніг симетрич­ні, виконуються в одній площині. Можливості збільшення рухливості хребта й обер­тальних рухів тулуба і таза при цьому стилі мінімальні. При плаванні стилями «кроль», «батерфляй» і «дельфін» під час рухів рук виникають обертальні рухи в хребті і рухи в поперековому відділі в передньо-задньому напрямку, що збільшують мобіль­ність хребта і обертаючий момент. Тому в чистому вигляді ці способи плавання не можуть застосовуватися.

Стиль плавання вибирається в залежності від типу ско­ліозу. При грудних сколіозах перевагу надають плаванню кролем, при попереко­вому — брасом, при кіфосколіозі — на спині. При комбінованих сколіозах призначають різні види плавання з урахуванням основної кривизни. Добір плавальних вправ враховує ступінь сколіозу. При сколіозі І ступеня використовують тільки симетричні плавальні вправи: брас на грудях, подовжена пауза ковзання, кроль на грудях для ніг. При сколіозі II-III ступенів задача ко­рекції деформації диктує застосування асиметричних вихідних положень. Плавання в позі корекції після освоєння техніки брасу на грудях повинно займати 40-50% часу заняття. Це значно знімає навантаження з увігнутої сторони дуги скривлення хребта. При IV ступені сколіозу на перший план висувається задача не корекції деформації, а поліпшення загального стану організму, функціонального стану серцево-судинної та дихальної систем. У зв'язку з цим, як правило, використовується симетричне плавання. Особлива увага приділяється дихальним вправам. Для тренування серцево-судинної системи і підвищення силової витривалості м'язів індивідуально вводиться плавання на коротких швидкісних відрізках, під суворим контролем. Особливо важливо удосконалювати техніку плавання у хворих, що мають симптоми нестабільності хребта. Якщо кут скривлення хребта на рентгенограмах у положенні лежачи і стоячи дуже відрізняються, необхідно максимально виключити при плаванні рухи хребта в перпендикулярному напрямку і обертання хребта.

(слайд 26) Л.В. Николайчук і Е.В. Николайчук рекомендують такі комплекси вправ і способів плавання при комбінованому (грудо-поперековому) типі сколіозу:

1.Ковзання в положенні корекції. Рука зі сторони опуклості відведена в сторону, рука зі сторони увігнутості витягнута уперед, нога зі сторони увігнутості відведена убік.

2. Ковзання з витягнутими вперед руками.

3.Рука зі сторони увігнутості скривлення витягнута вперед, інша рука відведена убік (лежить на дошці), ноги працюють як при плаванні брасом.

4. Руки працюють як при плаванні брасом, ноги — при плаванні кролем.

5. Рука зі сторони увігнутості витягнута вперед, інша рука працює як при плаванні брасом, ноги — як при плаванні кролем.

6. Рука зі сторони увігнутості скривлення працює як при плаванні кролем, інша витягнута вперед (лежить на дошці), ноги працюють як при плаванні кролем.

7. Рука зі сторони увігнутості витягнута вперед або лежить на дошці то рука зі сторони опуклості скривлення працює як при плаванні кролем, ноги — як при плаванні брасом.

8. Спосіб плавання на боку. Дитина пливе на боку, куди звернена опуклість, рука зі сторони опуклості скривлення витягнута вперед, інша рука робить гребок, ноги виконують ножицеподібні рухи.

9. Плавання стилем «брас».

Примітка. При відсутності лордозу в грудному відділі хребта можна рекомендувати плавання кролем на грудях і на спині. При лордозі в грудному відділі можна рекомендувати плавання стилем «батерфляй».

(слайд 27) Вправи і способи плавання при грудному типі сколіозу:

1. Ковзання, руки витягнуті вперед.

2. Рука із боку дуги скривлення працює як при плаванні брасом, рука із боку увігнутості витягнута вперед. Ноги при поперековому лордозі працюють як при плаванні брасом, при згладженому лордозі — кролем.

3. Руки працюють як при плаванні брасом, ноги — кролем.

4.Рука зі сторони увігнутості працює як при плаванні кролем, зі сторони опуклості витягнута вперед, ноги працюють як при плаванні кролем.

5.Плавання брасом на грудях.

6.При лордозі в грудному відділі хребта руки працюють як при плаванні стилем батерфляй», між ногами дошка.

7.Плавання брасом на спині.

8.Плавання кролем на грудях.

9.Плавання кролем на спині.

(слайд 28) Крім вищевказаних традиційних форм фізичної реабілітації, для лікування по­рушень постави у фронтальній площині і диспластичного грудо-поперекового сколіо­зу І ступеня рекомендують застосовувати верхову їзду (іпотерапію). Ефектив­ність лікування кінним спортом, на думку автора, полягає в наступному: в стабілізації мобільності хребта, тобто усуненні функціонального компонента; створенні потужно­го, надійного м'язового корсета тулуба; у навчанні активній корекції тулуба самовитяжінням; усуненні скутості в рухах; вихованні правильної постави; підвищенні стій­кості вищої нервової діяльності; знятті «комплексу неповноцінності»; підвищенні функції опорно-рухової, серцево-судинної і дихальної систем; розвитку спритності, смі­ливості, організованості, внутрішньої дисциплінованості і любові до тварин. Кінний спорт протипоказаний при поперековому сколіозі, тому що сприяє посиленню торсії хребців і збільшує ступінь попереково-крижової дуги; при грудо-поперековому сколі­озі І ступеня, коли вершина скривлення знаходиться нижче L1, і L2, тому що трену­вання клубово-поперекових м'язів, що інтенсивно здійснюється при верховій їзді, не­сприятливо впливає на його перебіг.

(слайд 29) Поряд з вказаними методами фізичної реабілітації, для корекції деформації хреб­та при сколіозах використовують ме­тод корсетотерапії. У зв'язку з тим, що сучасні корсети мають активнокоригуючий ефект, тобто до­зволяють здійснювати активну корекцію деформації, атрофія м'язів при їх застосу­ванні практично не розвивається.

Лікування за допомогою корсета повинне застосовуватися при прогресуванні деформації. Під явним прогресуванням варто розуміти розвиток сколіозу більш ніж на 5° протягом півроку. Область показань лікування за допомогою корсета при домінуючих скривленнях грудного відділу лежить у межах між 10° і 40°, а також у межах 10° і 30° по Коббу для домінуючих сколіозів поперекового відділу. У виняткових випадках у дітей молодшого віку з достатньою гнучкістю і деформацією понад 40° можна також розглядати можливість лікування корсетом. Носити корсет необхідно протягом 22-23 годин на добу, звикання дотакого режиму відбувається поступово. Пацієнти повинні перебувати під постійним спостереженням ортопеда (не рідше 1 разу в 1,5 місяці).

(слайд 30) Лікувальний масаж є одним з основних засобів фізичної реабілітації хворих із сколіотичною хворобою, який застосовується і при консервативному, і при оперативному методі лікування даної патології. Основними завданнями масажу при сколіозі є підвищення загального тонусу хворого, покращення крово- і лімфообігу, нормалізації тонусу ослаблених і напружених м'язів, зменшення больового синдрому при його наявності, корекція деформації як хребта, так і всього тулуба.

Наводимо методику масажу, детально розроблену А.М. Рейзман і Ф.І. Багровим. При сколіозі І ступеня застосовують усі прийоми масажу для зміцнення м'язів. Сколіоз II і III ступеня вимагає диференціації методики з урахуванням особливостей клінічних форм ураження. Застосовуються всі прийоми масажу на ослаблені м'язи і м'яку вібрацію на вкорочені м'язи. На ребровий горб застосовують легке постукування пальцями.

Під час процедури хворого вкладають на рівну горизонтальну поверхню в положенні на спині, на животі, на боку. Для рук масажиста не рекомендується застосовувати вазелін чи тальк. У положенні на животі руки хворого розташовують уздовж тулуба або вони зігнуті перед грудьми, голова лежить прямо або повернута в стороні протилежну грудному сколіозові. У положенні на боку (протилежному стороні грудного сколіозу) одну руку вкладають під голову, іншою рукою хворий впирається и перед грудьми для збереження рівноваги. В положенні на спині руки лежать уздовж тулуба, під головою знаходиться невелика подушка. Автори підкреслюють необхідність дотримання масажистом визначеної послідовності вихідних положень по відношенні до масажованих ділянок. При подвійному викривленні хребта в різних його відділах спина умовно ділиться на чотири відділи — два грудних і два поперекових, до кожного з яких вибірково застосовують різні прийоми. Крім того, масажують пояс верхніх кінцівок, передню поверхню грудної клітки, бічну її поверхню зі сторони грудного сколіозу.

Масаж спини на початку процедури проводять прийомами загального поверхневого і глибокого прогладжування. Потім проводять диференційований вплив на зазначені вище відділи, починаючи з грудного. Масажист знаходиться зі сторони масажованої ділянки.

У ділянці ребрового горба необхідно здійснювати тонізуючий вплив прийомами погладжування, розтирання, розминання і вібрації з поплескуванням пальцями, не допускаючи сильних ударів. Для зміцнення трапецієподібного і ромбоподібних м'язів масажист активно приводить лопатку до середньої лі­нії, утримуючи рукою відведене назад плече або підкладає валик для його фіксації. У цьому положенні масажують м'язи міжлопаткової і лопаткової ділянок. Верхню частину трапецієподібного м'яза необхідно розслаблювати легкими вібруючими рухами. Після цього впливають на опуклу частину ребрових дуг, прагнучи механічними прийомами згладити деформацію. Для цього тильною поверхнею кисті (з розігнутим пальцями) м'якими рухами надавлюють на виступаючі ребра, кисть рухається в напрямку бічної поверхні грудної клітки, згладжуючи і знижуючи висоту горба. Також надавлюють на ребра вздовж горба. Потім масажист переходить на протилежну сторону і масажує грудний відділ, де ребра зближені, міжреброві проміжки звужені, і м'язи скорочені. Застосовуються прийоми для розслаблення м'язів і розширення міжребрових проміжків, із проникненням у їх заглиблення для розтягування. Масажист повинен проникнути під кут лопатки, що легше здійснюється, якщо іншою рукою він то опускає, то піднімає плече. Для ослаблених м'язів плеча і лопатки варто застосовувати прийоми, що зміцнюють їх силу.

У зв'язку з косим положенням таза, піднятим на стороні западання м'язів у поперековому відділі, реброва дуга зближується з крилом клубової кістки. У цьому випадку точки прикріплення м'язів зближені і масаж повинен сприяти їх розслабленню, а також розширенню відстані між ребровою дугою і крилом клубової кістки. Для цього хворого укладають на бік (на сторону поперекового сколіозу), а масажист розташовується перед хворим. Одну руку кладе на нижній край грудної клітки, іншу — на гребінь клубової кістки і зближує, зміщуючи м'які тканини в зону западання, а потім, відводячи руки розтягує м'язи. Далі обхоплює гребінь клубової кістки і тягне його вниз. Після цього хворого укладають на живіт, а масажист стає на стороні поперекового сколіозу для впливу на м'язовий валик. Починають із прийомів, що розслаблюють м'язи, після чого застосовують розтирання, розминання, постукування пальцями, натискання на валик пальцями, формування талії. Для досягнення більшого ефекту ногу на стороні увігнутості дуги сколіозу піднімають, а на м'язовий валик надавлюють паралельно хребту «прасують». Після цього проводять погладжування спини. Автори застерігають від натиснення в ділянках западання ребер і м’язів.

На передній поверхні грудної клітки на стороні сколіозу контрактовані грудні м'язі та плече виступають уперед. Масажист повинен прагнути розслабити, розтягнути ці м'язи і відновити нормальне положення плеча. Для цього плече він захоплює рукою і відтягує його, відновлюючи симетричне положення у відношенні до іншого плеча, й протилежній стороні, де виявляється вибухання ребер, прийомами натискування і ковзання долонями і пальцями здійснюється корекція, після чого виконують прийоми масажу для зміцнення м'язів цієї ділянки. На ослаблені при сколіозі м'язи живота впливають прийомами для їх зміцнення. Тривалість процедури 20-30 хв.

Після операції з приводу сколіозу автори рекомендують призначати масаж на 15-20-й день. Спочатку використовують легке погладжування, розтирання, вібрацію, не торкаючись рубця. Через 30 днів додають прийоми розминання і постукування в ділянці ребрового виступу. В подальшому приєднують масаж живота і ніг. Для ніг масаж необхідний, якщо з великогомілкової кістки беруть трансплантат для хребта. Тривалість процедури 20-25 хв.

Що стосується використання мануальної терапії як методу фізичної реабілітації хворих із сколіозами, то є думка, що основним і найбільш важким завданням, вирішення якого визначає успіх лікування в цілому, є не мобілізація і корекція викривлення, а стабілізація хребта в коригованому положенні. Корекція деформації, не підкріплена заходами, що забезпечують стабілізацію хребта, неефективна. Видимого зменшення викривлення хребта у дітей за допомогою прийомів мануальної терапії часто буває неважко досягти протягом декількох хвилин. Але ці результати оманливі, оскільки «випрямлення» хребта здійснюється тільки за рахунок усунення функціонального компонента деформації, в силу чого ефект покращення постави зберігається від декількох годин до декількох діб. Зменшення структурної деформації хребців може бути досягнуте тільки тривалим наполегливим лікуванням протягом всього періоду росту при обов'язковому використанні всіх необхідних компонентів комплексу ортопедичного лікування. Мануальна терапія, що використовується у відриві від комплексу ортопедичних заходів, не може стати достатньо ефективним методом лікуван­ня. Деякого виправлення кісткової деформації можна досягти шляхом керування процесом росту хребців, причому необхідно відмітити, що це дуже непроста, інколи нездійсненна задача.

(слайд 31) Фізіотерапія в реабілітації хворих із сколіозом використовується як додатковий метод. Її використовують для покращення крово- та лімфообігу; знеболюючої, загально-зміцнювальної, коригуючої дії на хребет і тулуб; зміцнення м'язів спини; нормалізації функції нервово-м'язового комплексу і мінерального обміну; підвищення пристосувальних можливостей та неспецифічної опірності організму, загартування. З цією метою доцільно застосовувати електрофорез солей кальцію і фосфору, а при наявності больового синдрому - анестетиків, лазеротерапію, діадинамотерапію, ампліпульстерапію, теплолікування у вигляді озокерито-парафінових аплікацій, бальнеотерапію (хвойні або прісні ванни 36-37°С, струменевий та циркулярний ду­ші), УФО, сонячні і повітряні ванни, кліматолікування. Хороший ефект дає використання електростимуляції м'язів за схемою диференційованого масажу при сколіозі II-III ступенів (за А.М. Рейзман, Ф.І. Багро­вим). При такому методі її використання можна підсилювати та пролонгувати коригуючу дію лікувального масажу на деформований хребет та тулуб хворої дитини.

За рекомендаціями Ларіонової Н.Н. амбулаторній реабілітації підлягають:

• діти з дугою до 10^° і торсією 5-10° (без ознак прогресування);

• діти з вперше виявленим сколіозом І-III ступенів із закінченим ростом, що потребують тренування м'язів і постановки правильної постави.

Стаціонарно-санаторній реабілітації підлягають:

• діти з вперше виявленим сколіозом всіх ступенів важкості, що закінчують рости і не потребують через це тривалого лікування в інтернаті;

• діти, що потребують багаторічного лікування, але мають протипоказання по соматичному стану для перебування в школах-інтернатах;

• діти зі сколіозом IV ступеня;

Лікуванню та реабілітації в спеціалізованих школах-інтернатах підлягають діти з диспластичним сколіозом ІІ-ІІІ ступенів, з незакінченим ростом, а також хворі зі сколіозом І ступеня при наявності у них факторів прогресування.

У деяких випадках консервативне лікування і реабілітація не дають бажаних результатів, і наявна у хворого деформація хребта та грудної клітки прогресує. Постає питання про необхідність оперативної корекції деформації.

Показаннями до оперативного лікування сколіозу є: величина викривлені 50° і більше; швидкопрогресуючі сколіози більше 40°; паралітичні сколіози, які розвиваються на фоні неврологічних захворювань; швидкопрогресуючі вроджені сколіози (пов'язані з аномаліями розвитку хребта) і на ґрунті нейрофіброматозу величиної більше 30°; сколіози, що супроводжуються різко вираженим больовим синдромом і сколіози, що супроводжуються неврологічними розладами, погіршенням функції серцево-судинної та дихальної систем; сколіози, що поєднуються з різким сплощенням грудного відділу хребта. На даний час розроблена велика кількість різних видів оперативних втручань при сколіозах, які дають хороші і стійкі результати.

Дата добавления: 2015-11-26