Причини та умови злочинності в сучасній Україні

Протиріччя суспільного розвитку та злочинність. Вважається, що стабільність у суспільстві піддається серйозно­му випробуванню, коли різниця між рівнем життя багатих і бідних прошарків населення перевищує 10-кратну величину. В Україні ця різниця сягає 20 і більше разів. Розшарування в українському суспільстві призвело до появи незначного відсотка дуже багатих лю­дей, тоді як понад 60 % перебувають за межею бідності. За соціоло­гічними даними, суспільство криміналізується, якщо в ньому за ме­жею бідності перебуває більше 10 % населення. Так званий серед­ній клас, якщо він переважає у суспільстві, є запорукою його стабільності.

Особливо гостро долає труднощі та частина молоді, яка є безробітною, не бачить свого достойного місця у житті. Старі ціннісні орієнтації багато в чому стали непривабливими: робота вчителя, науковця, робітника, військового тощо. Нові ж види бізнесу далеко не кожному під силу (звичайно, йдеться про чесний бізнес, а не ділків тіньових структур). Втрата життєвих перспектив, зневіра, бажання не бути гіршим за тих, хто "зверху", штовхають багатьох на злочинний шлях, до наркотиків і алкоголю.

Треба мати на увазі, що радянська влада постійно втовкмачувала людям ідеї соціальної рівності. Хоч такої рівності не було й тоді, але загальна "скромність у житті" згладжувала її, і сьогодні бага­тьом важко примиритися з разючими контрастами дійсності. Тим більше, що чимало людей небезпідставно вважає, що сучасні скоро­багатьки здебільшого нажили свої капітали далеко не законним спо­собом. Ось чому, посягаючи на власність багачів, особа може не від­чувати докорів сумління, бо вважає, що чинить те, що раніше роби­ли власники майна ("грабуй награбоване").

З іншого боку, частина "нових українців", відчуваючи тиск криміналітету, йде на зрощування з ним, бере участь у злочинних угру­пованнях, пов'язаних з контрабандою підакцизних товарів, фіктив­ним підприємництвом, шахрайством з фінансовими ресурсами тощо. Не будучи впевненими у своєму майбутньому, пам'ятаючи, що жит­тя бізнесмена "прекрасне, але коротке", вони намагаються перевес­ти накопичені кошти на рахунки закордонних банків, тим самим ще більше ослаблюючи вітчизняну економіку.

Соціальні процеси та злочинність. Істотним криміногенним фактором сьогодні в Україні є нелегальна міграція. Чимало мігрантів створюють етнічні злочинні угрупу­вання, які займаються наркобізнесом, захопленням заручників з ме­тою викупу, розбійними нападами, шахрайством тощо. Велика час­тина мігрантів спрямовує свій погляд на "благословенний" Захід, нелегально перетинаючи державний кордон України, втягує у злочинну діяльність місцевих жителів, які займаються підпільною переправкою цих осіб. Боротьба з нелегальною міграцією поки що є проблематичною через відкритість кордонів, відсутність ефективного законодавства.

На стан злочинності негативно впливає урбанізаціяі внутрішня міграція населення. У великих містах осідають не лише закордонні мігранти, а й вихідці з сільської місцевості, які далеко не завжди знаходять своє місце серед законослухняних громадян. Відсутність житла і засобів до існування штовхає деяких з них в обійми злочинності, а труднощі соціального контролю, в тому числі з боку право­охоронних органів, ускладнюють виявлення злочинців з числа пере­міщених осіб.

Нерівноправне становище жінки в нашому суспільстві теж слугує одним із соціальних чинників злочинності. Побутові злочини та їх характер прямо пов'язані з економічною ситуацією в країні чи регіоні. У "виконанні" бідних ці злочини стають більш жорстокими. В їх основі лежать такі якості особи, як агресивність, що доходить до садизму, бажання принизити людину, відчути свою зверхність, помститись комусь за реальні чи уявні гріхи. Побутові злочини, як правило, обтяжуються алкогольним чи наркотичним сп'янінням.

Науково-технічний прогрес теж може мати криміногенні властивості. Саме така ситуація простежується з комп'ютерними злочина­ми, а також злочинністю, пов'язаною з обігом радіоактивних мате­ріалів та забрудненням навколишнього природного середовища. Це свідчить про те, що суспільство не завжди встигає адаптуватися до нових умов, що виникають у зв'язку зі швидкими темпами науково-технічного прогресу. Злочинці широко використовують досягнення НТР для модернізації старих способів вчинення злочинів (наприк­лад, комп'ютерів для виготовлення фальшивих грошей, документів тощо).

Маргінальність. У кримінологічній науці переважає підхід, згідно з яким маргінальність трактується як перебування особи на узбіччі соціальної структури. Однак, таке трактування звужує предмет дослідження, оскільки виключає із нього значне коло осіб – “нових” маргіналів. Вивчення представників нових маргінальних груп є дуже актуальним для кримінології, оскільки їх можна розглядати як одну із складових соціальної бази організованої злочинності.

Маргінальність є криміногенним фактором. Хоча маргінальний стан особи необов’язково тягне за собою вчинення нею злочину, він значно полегшує її втягнення у злочинну діяльність, зокрема в організовану. Оскільки процес маргіналізації може відбуватися у двох напрямках: визначення особи як маргінальної з боку суспільства (маргінальність ззовні) та самовизначення індивіда як маргінала (маргінальність зсередини), при дослідженні організованої злочинності у контексті проблеми маргінальності, необхідно враховувати її об’єктивно-суб’єктивну природу.

Маргінальний стан, крім криміногенності, характеризується також підвищеною віктимністю, ступінь якої безпосередньо залежить від виду маргінальності конкретного індивіда або групи (периферійної чи пограничної). Це призводить до того, що іноді представники маргінальних груп стають жертвами організованої злочинності, тим самим обумовлюючи її відтворення та розширення.

Маргінальний стан мігрантів обумовлений зміною звичних умов життя, соціального статусу, а у ряді випадків – ще й мовної та культурної формації. Процеси маргіналізації мігрантів, що значно підсилюються у випадку з нелегальними мігрантами (у зв’язку з відсутністю у них будь-якого офіційного статусу), обумовлюють криміналізацію зазначених осіб, у тому числі їхнє залучення до лав організованої злочинності. Крім того, наявність попиту серед мігрантів щодо нелегального переміщення через кордон обумовлює розширення діяльності організованих груп, що спеціалізуються на обслуговуванні каналів нелегальної міграції. Окрему криміногенну групу серед мігрантів становлять вимушені мігранти – біженці з “гарячих точок”, оскільки певна їх частина має досвід поводження зі зброєю, через що такі особи найчастіше залучаються до організованої злочинної діяльності як виконавці.

Тенденція діаспоризації суспільств, що намітилась останнім часом, містить у собі криміногенний потенціал, оскільки етнічні діаспори є соціальною базою етнічної організованої злочинності.

Колишніх військовослужбовців, співробітників правоохоронних органів та спортсменів об’єднує те, що основною причиною їх маргіналізації є втрата попереднього соціального статуса, престижної роботи, в якій вони є професіоналами, та необхідність перекваліфікації або адаптації своїх професійних знань та вмінь для виконання нових функціональних обов’язків. Перелічені маргінальні групи залучаються до складу організованих угруповань через наявність у них професійного досвіду, знань, а також певних навичок (прийоми бойових єдиноборств, поводження з вогнепальною зброєю, навички зовнішнього спостереження тощо). У більшості випадків саме наявність тих чи інших знань та вмінь обумовлює їх місце у структурі конкретного злочинного угруповання та виконання ними певних функцій.

Маргіналізація осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі, обумовлена їх тривалою ізоляцією від суспільства та стигматизацією з боку його членів. Їхня затребуваність в організованій злочинності є значною у зв’язку з наявністю у таких осіб кримінального досвіду, причому як власного, так і отриманого в процесі спілкування з іншими засудженими, а також певних професійних навичок (якщо мова йде про професійних злочинців).

Наявність професійного досвіду, навичок та вмінь у представників маргінальних груп, що досліджувалися, а також кримінального досвіду у випадку з особами, що звільнилися з місць позбавлення волі, значно підвищує суспільну небезпечність злочинних формувань, до складу яких вони входять.

Дисфункції соціальних інститутів та злочинність. (Нарушение нормативного взаимодействия с социальной средой, в качестве которой выступает общество или сообщество, называется дисфункцией социального института. Как отмечалось ранее, основой формирования и функционирования конкретного социального института является удовлетворение той или иной социальной потребности. В условиях интенсивного протекания общественных процессов, ускорения темпов социальных перемен может возникнуть ситуация, когда изменившиеся общественные потребности не находят адекватного отражения в структуре и функциях соответствующих социальных институтов. В результате в их деятельности может возникнуть дисфункция. С содержательной точки зрения, дисфункция выражается в неясности целей деятельности института, неопределённости функций, в падении его социального престижа и авторитета, вырождении его отдельных функций в «символическую», ритуальную деятельность, то есть деятельность, не направленную на достижение рациональной цели.)У країнах з перехідною економікою економічна злочинність набуваємасового негативного явища внаслідок дисфункції соціальних інститутів і,відповідно, деформації соціальних цінностей, норм та відносин. Саме це перетворює індивідуальні прояви господарських правопорушень у масове ісоціально значуще явище. І відсутність масових соціальних конфліктів удержаві свідчить про те, що у ній склалися компенсаційні механізми виживання, які переважно діють поза системою легітимних суспільних відносин, як правило, саме у формі протиправної господарської діяльності. В цьому випадку в основі такої поведінки лежить деградація суспільної моралі, передусім – зникнення у груповій свідомості імунітету до протиправної діяльності, ліквідація системи соціальних гарантійф, а також значне збільшення різниці та співвідношення у життєвому рівні між тими, хто живе за межею бідності і багатою частиною населення. Чим сильніший демографічний тиск і менш розвинута соціальна інфраструктура, тим більшою мірою переважать протиправні форми господарської діяльності

Соціально-економічні криміногенні умови. Цивілізовані ринкові відносини мають базуватися на рівній конкуренції усіх їх суб'єктів, а держава повинна сприяти такій конкуренції, створюючи відповідні умови.

На жаль, Україна визнана корумпованою країною з оцінкою 2,6 бала за 10-бальною шкалою. Цей висновок зробила спеціалізована міжнародна організація "Трансперенсі інтернейшнл". Такому ста­ну речей сприяли надзвичайно велике втручання держави в економіку, несправедлива система оподаткування, величезні витрати на утримання органів державної влади, недосконале законодавство. Все це призвело до масового ухилення від сплати податків, форму­вання тіньового сектора економіки (до 60 %), вкрай низького рівня забезпечення тих, хто працює у бюджетній сфері. Звідси корумпованість чиновницького апарату.

Корупційна діяльність у свою чергу "бумерангом" впливає на по­гіршення економічного становища в Україні. "Трансперенсі інтернейшнл" вважає корупцію основним чинником економічного занепа­ду України. Корумпована номенклатура не заінтересована в реаль­ному здійсненні економічної та адміністративної реформ.

Ще один важливий чинник злочинності — це спад суспільного виробництва і безробіття, яке набуло в Україні загрозливого стану. Так, на початок 2000 р. було зареєстровано у центрах зайнятості населення 1234 тис. осіб (серед них 62 % — жінки, 32 % — молодь). Проте фахівці вважають, що реальний рівень безробіття у кілька разів вищий і становить до 40 % від загального числа працюючих. На кожне робоче місце претендує в середньому 15 осіб (на Херсонщи­ні — 3, Львівщині — 10). Багато людей, які вважаються працюючи­ми, фактично перебувають у довготривалих неоплачуваних відпуст­ках, працюють неповний робочий тиждень. Значна частина людей працює "в тіні" або вже перебуває "на дні" суспільства (бродяги, алкоголіки, наркомани тощо). Саме вони і поповнюють ряди право­порушників.

Як стверджують міжнародні експерти, допустимий рівень безробіття у суспільстві не повинен перевищувати 10 % населення у со­ціально-активному віці. Вищі показники загрожують соціальній ста­більності у державі.

Організаційні заходи попередження злочинності повинні сприяти нейтралізації або мінімізації криміногенних наслідків від непрофесійної організаційно-управлінської діяльності (наприклад, заходи удосконалення процесів керованої міграції населення; відпрацювання дієвого механізму забезпечення соціальної адаптації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі; формування критеріїв ефективності діяльності правоохоронних органів).

Криміногенна психологія. З’ясування причин пасивності людей до ситуації делікту та в процесі злочину дозволяє дійти висновків про те, що:

– переважна більшість постраждалих (63,25 %) не виявила чутливості до агресивних проявів нападника (тобто визначила наявність проблеми сприймання агресивних проявів, проблеми атракції);

– навіть усвідомлюючи небезпеку, більшість досліджуваних (57,26 %) неправильно поводилась з агресором: захисне агресивне реагування – 79,49 %; ініціювання суперечок і сварок – 52,14 %; відкрите протистояння – 35,89 %; фізична агресія – 19,66 % тощо;

– 39,32 % постраждалих зазначили, що їх пасивність пов’язана з відсутністю навичок безконфліктного спілкування (27,35 %), вибором неадекватних способів відстоювання своєї позиції або точки зору (16,24 %), невмінням знайти компроміс (13,68 %) й розпізнати та уникнути маніпулювання (12,82 %) та деякими іншими причинами;

– 76,07 % досліджуваних усвідомлюють, що якби вони не проявили інертність (пасивність, небажання вникнути в сутність суперечки, знайти компроміс та ін.), злочину можна було б уникнути.

Поведінка постраждалого, яка передує скоєнню злочину або має місце під час останнього, як і будь-яка поведінка людини, перебуває в залежності від двох факторів:

1) вплив зовнішнього середовища, включно з діями потенційного чи реального злочинця;

2) індивідуальних особливостей особистості постраждалого.

Вочевидь, що зовнішні обставини важко передбачити й прогнозувати. В ситуаціях раптового, несподіваного нападу поведінка жертви, її індивідуально-особистісні якості та властивості здебільшого здійснюють мінімальний вплив на розгортання подій, або зовсім ніякої ролі не відіграють.

Самодетермінація, тобто самовідтворення, що особливо харак­терно для злочинності з боку неповнолітніх і рецидивістів. Причини: Неповне розкриття злочинів не забезпечує невідворотності покарання. В Україні загалом частка розкриття карним розшуком зареєстрованих злочинів збільшилась з 50 % у 1992 р. до 76,9 % у 2001 p., що перевищує ці самі показники в Росії, Англії, Німеччині й багатьох інших країнах. Проте більшість нерозкритих злочинів є тяжкими. Крім того, як відомо, більшість злочинів, за окремими видами — абсолютна більшість (кишенькові й пляжні крадіжки, крадіжки в дачному секторі, на підприємствах, транспорті, в аграрному секторі тощо) з різних причин не реєструється і становить масив латентної злочинності. Це саме, хоча меншою мірою стосується також шахрайств, вимагань, грабежів, розбоїв, хуліганства, зґвалтувань.
Що ж до злочинів проти власності, економічних, службових, таких як розтрати, привласнення державних, комунальних, приватних матеріальних цінностей, ухиляння від сплати податків, одержання хабара, то й для них характерна висока латентність.
До причин неповного розкриття злочинів належать недостатня кваліфікація частини кадрів правоохоронних органів, відсутність достатніх матеріальних стимулів для роботи, слабка технічна забезпеченість.
З огляду на викладене зумовлюється достатньо високий ступінь безкарності, що “п’янить голову" особам, які роздумують про становлення на шлях вчинення злочинів, підштовхує до нових, тяжчих злочинів тих, хто раніше вже їх вчинив і був засуджений. Адже, як зазначав ще в XVIII ст. видатний італійський гуманіст Ч. Беккаріа, неминучість покарання значно важливіша за його суворість.
2. Рецидивній злочинності сприяють непоодинокі випадки волокити у процесі досудового розслідування і судового розгляду кримінальних справ, що зумовлюється перевантаженістю правоохоронної й судової системи, недостатнім штатом працівників, не завжди високим рівнем їх професійної підготовки.
Негативно позначаються на боротьбі зі злочинністю випадки необґрунтованої відмови у видачі санкції на арешт у процесі досудового розслідування, надто м’яких вироків до небезпечних злочинців.
Очевидно, не можна сприймати лібералізацію і демократизацію суспільного життя як підставу для відмови від рішучої боротьби зі злочинністю.

Віктимізація населення та злочинність в Україні. Україна займає середні позиції по характеристиках злочинності в списку країн пострадянського блоку. Зазначені обставини підтвердилися і при аналізі характеристик розподілу віктимізації в Україні і їхнього співвідношення з даними кримінальної статистики. Безсумнівно, перехідний період спричинив собою небувалий сплеск злочинності (навіть без обліку її неабиякої латентності), що супроводжується тотальним відставанням діяльності органів соціального контролю і нездатністю корекції кримінальної ситуації. Зазначене природно позначилося і на характеристиках віктимізації населення. У роботі стверджується, що рівень віктимізації в Україні в середньому в 2 - 2,5 рази перевищує рівень злочинності, що реєструється. При цьому, якщо в суспільній свідомості віктимізація ототожнюється з насильством, то в основному вона має справу з крадіжками й іншими злочинами корисливого характеру. Це стабільна тенденція для більшості держав. Відомо, що рівень віктимізації по насильницьких злочинах складає приблизно 28/1000; по кишенькових крадіжках і інших викраденнях особистого майна - 68/1000; по крадіжках із проникненням, шахрайствам і автокрадіжкам - 170/1000. Віктимізація поширюється серед населення нерівномірно: чим вищий ступінь ваги злочину, тим рідше виявляється віктимізація.

Аналіз тенденцій віктимізації надав можливості висловити положення про те, що існують гомеостатичні зв'язки між злочинністю і віктимізацією: у випадках, коли суспільство стурбоване станом злочинності, - чим вище злочинність, тим нижче віктимізація; і навпаки, стабільність соціальних відносин, знижуючи страх перед злочинністю, вирівнює показники віктимізації і злочинності. Ризик віктимізації пов'язаний з дефектами способу життя і повсякденної активності, так само як і з індивідуальними відхиленнями, що проектуються ними. Як і в інших європейських країнах, час віктимізації тяжіє до вечора і ночі (насильницькі злочини - вечір/ніч, крадіжки - ніч). Загальна характеристика потерпілих в Україні також нічим не відрізняється від їхнього стандартного розподілу серед інших європейських держав. Пік віктимізації за віком припадає на 16-24 роки, за винятком крадіжок особистого майна, що зберігають стійку тенденцію щодо рівномірного розподілу між усіма віковими групами. Віктимізація щодо злочинів проти особистості у чоловіків у два, два з половиною рази вища, ніж у жінок. У майнових злочинах також превалюють чоловіки, хоча різниця не так помітна. Особи, що знаходяться в шлюбі, менш віктимізовані, ніж неодружені і вдівці. Маргінальність і низький рівень прибутку є супутниками віктимізації. Разом із тим, з ростом прибутків росте і страх перед пограбуваннями, а, отже, і ймовірність бути пограбованими. У роботі наводяться аргументи на користь того, що ризик віктимізації залежить також від ряду індивідуальних факторів соціалізації майбутньої жертви в дитинстві (неправильне виховання, відсутність такого, невдалий шлюб батьків, домінування в родині одного з батьків, соціальне відчуження дитини), а також індивідуальних психологічних факторів (низька самооцінка, пригніченість, психопатії, невротизм, професійні фрустрації, психосексуальні травми, фобії), антигромадського способу життя, досвіду і частоти попередньої віктимізації, девіантної поведінки потенційної жертви.

Дата добавления: 2015-12-07