Ґвалтівники дуже приблизно діляться на дві групи.

СЕКСУАЛЬНЕ ТА ФІЗИЧНЕ НАСИЛЬСТВО

Гоміцид – насильство над людиною незалежно від статі – система поведінки однієї людини над іншою для збереження влади і контролю.

Класифікація насильства:

А. В залежності від стратегії агресора:

- явне

- приховане

Б. За часом:

- в теперішньому

- в минулому

В. За тривалістю

- одиничне

- множинне

Г. За місцем події та оточенням

- вдома

- на вулиці

- в школі

Практично завжди слово “зґвалтування” асоціюється з діями сексуального характеру. Однак основа трагедії - не зроблений з жертвою статевий акт, а факт примуса, приниження, обману.

Звідки беруться ґвалтівники? Іншими словами, як у старій пісні, "навіщо красуню красти, якщо можна її так умовити"? Відповідь напрошується сам собою: насилувати жінку змушений той, хто саме «умовити» її й не може. Або вважає, що не може. Потенційний ґвалтівник, як правило, страждає різними комплексами - доходить до того, що буквально сам себе боїться. І зрозуміло, йому й подумати страшно підійти до дівчини просто так. Так вона ніколи не відповість йому взаємністю: принаймні, він сам не раз у цьому переконувався. І часто такі хлопці приходять за допомогою досить "кривої" логіки до висновку: раз я такий нещасний і дівчини мене не люблять, так я змушу їх себе полюбити! Так, народна мудрість говорить, що насильно милим не будеш. Але йому найчастіше не треба особливої любові: потрібно просто чи ледве не помститися всім жінкам. Причому, ставши на дорогу насильства й залишившись при цьому безкарною, людина напевно повторить свій учинок і другий раз, і третій... У його свідомості закріпився той факт, що цілком припустимо вирішувати свої проблеми кримінальним способом. (Власне кажучи, цим небезпечний будь-який безкарний злочин.)

Ґвалтівники дуже приблизно діляться на дві групи.

- Перша - це люди "не від миру цього" (що перебувають на грані психічного розладу або, що мають, вкрай нестандартні погляди на життя). Вони дуже ретельно готовлять свій напад, перекриваючи наміченій жертві всі можливі шляхи втечі. Можуть прагнути зґвалтувати саме певну жертву, причому що не обов'язково заподіяла йому якісь неприємності. Саме до цієї групи ставляться ґвалтівники типу Чікатіло - "які звільняють світ" від повій, геїв або жінок у чорних колготках.

- Друга - ті, кого звичайно називають "мужланами". Такі часом навіть не розуміють, що роблять насильство - вони просто роблять те, що їм хочеться в цей момент. Як діти: що бачу - те хочу. А іноді вони керуються якимись спрощеними догмами - скажемо, якщо при ньому жінка роздягнулася хоча б до купальника - то, виходить, зобов'язана віддатися. І його не хвилює, що ця жінка може так не вважати.

Представник першої групи запросто може бути (точніше, слити) прекрасним чоловіком і батьком, може боготворити одну жінку - це не перешкодить йому принижувати всіх інших. А представник другої групи, коли приходить до знайомої, нерідко накидається на неї (незалежно від її віку) тільки тому, що, мол, залишилася із мною наодинці - давай!

Однак уже багато раз було сказано, що насильство - ознака не сили, а слабості. І навіть у в'язниці ґвалтівників не люблять і всіляко кривдять саме тому, що не страшно й навіть приємно напасти на відвертого слабака. І не дарма говориться, що насильство породжує насильство: як правило, ґвалтівники виростають із принижених, подавлених і забитих людей.

Жертви насильства. Є три групи людей, які особливо часто стають жертвами будь-якого насильства - і сексуального зокрема.

1. Занадто слухняні. Як правило, це діти (або дорослі, які виросли із цих дітей), яким батьки, буквально вдовбали, що дорослих (всіх!) треба слухатися. І в жодному разі їм не суперечити! Але коли до таким діточок на вулиці підходить підозріла особистість і просить зробити якісь явно неадекватні дії, а те й просто тягне за руку - такій дитині просто не прийде в голову ігнорувати прохання або покликати на допомогу. Тільки тому, що батьки вселили дитині слухняність перед старшими, але не повідомили, що дорослі бувають різні. І що в них на розумі часом не тільки добрі наміри.

2. Занадто гарні. Це люди (частіше жінки), яким важливо, щоб ніхто не подумав про них погано. Така дама нізащо не відмовиться від поїздки в ліфті, якщо слідом за нею в кабіну ввійшов явно підозрілий тип - вона боїться або образити людину підозрою, або здатися перестрахувальницею, боягузкою, нісенітною особою. І просто понадіється на те, що «цього разу все обійдеться». А її попутник (особливо якщо він з «мужланов» може при такому її поводженні подумати інше: ага, дама не приймає мір безпеки - виходить, заздалегідь згідна!)

3. Занадто закомплексовані. Знову це здебільшого представниці жіночої статі - у яких є несвідома внутрішня заборона на секс. Мало того, що такій дамі в дитинстві вселили, що «секс - це бруд», так до того ж ще додали: мол, пристойна жінка ніколи не хоче сексу, а та, котра проявляє хоч найменшу ініціативу в спілкуванні із чоловіками, - щонайменше остання повія... Така жінка чи ледве не спеціально провокує можливого ґвалтівника (часом зовсім несвідомо) - тому що інші шляхи до інтимної близькості здаються їй аморальними. Часом неусвідомлено прагнуть до зґвалтування й замужні жінки, які не одержують необхідного задоволення в подружньому сексі.

У всіх перерахованих випадках людям дуже важко прийняти якісь міри безпеки. Але все-таки необхідно знати, як захистити себе. І особливо – як угадати ситуацію можливого насильства.

· Сто разів неправі ті обивателі, які рекомендують "розслабитися й одержати задоволення". Ніхто не гарантує, що наміри ґвалтівника обмежаться тільки сексом! Можуть бути й усякі знущання, і тяжкі тілесні ушкодження, і вбивство (часом ґвалтівники так бояться своїх жертв, що воліють не залишати їх живими).

· Найчастіше, виявившись наодинці з підозрілим типом, потенційна жертва мимоволі демонструє переляк. Можливо ґвалтівник не захоче втрачати момент: у якому віці хтось його злякався! Тому в неоднозначній ситуації, якщо вже ви в неї потрапили, не варто безвольно трястися, як овечий хвіст.

· Якщо загроза вашій безпеці стала більш-менш явною, можна спробувати показати й фізичну перевагу. Багато дам бояться вчинити опір - в основному тому, що страшаться нанести каліцтва, за які прийдеться відповідати перед судом. Милі дами! Напевно, краще давати показання в суді, але живій, чим мовчати, але лежачи в труні?

· Але ваша оборона повинна бути рішучою. Скажемо, якщо ви впевнені, що ваш удар викличе у ґвалтівника болючий шок - дійте. Якщо все обмежиться тільки розпачливим жестом безпомічної жертви - то напевно це викличе відповідну агресію. Взагалі неважливо, по якому місцю ви дасте вашому ґвалтівникові - по голові або по голівці, важливо, щоб після цього удару йому якийсь час не схотілося вставати... А ви тим часом рятуйтеся втечею. У цьому теж немає нічого ганебного. Зрештою, ваша мета - не забити нещасного до смерті, а тільки врятувати своє життя й здоров'я.

· Але якщо приголомшений вами ґвалтівник починає приходити в себе, а ви не можете нікуди дітися (скажемо, у тім же ліфті не відкриваються двері, не озивається диспетчер і т.п.) - гріх радити таке, але в подібній ситуації можна нанести й більше значимі ушкодження.

· Іноді (завчасно) діє такий метод, як звертання до потенційного ґвалтівника... за допомогою й захистом. Адже йому найчастіше не важливий сам статевий акт: потрібно тільки піднятися у власних очах. І найпростіше зробити це за допомогою вашого приниження (саме тому, до речі, потенційним ґвалтівником є чоловік, що вважає всіх жінок істотами другого сорту, а інтимну близькість - процесом, для жінки принизливим). І якщо ви допоможете йому відчути свою перевагу інакше, то й потреба в насильстві може пропасти.

· І звичайно, нехай вас насторожать нетипові речі, приміром, якщо ви піймали машину й побачили, що в пасажирських дверях зсередини відгвинчена ручка.

· Взагалі якщо кожну потенційну жертву психологічно підготувати до того, що вона повинна й може себе захистити, і якщо можливі ґвалтівники будуть знати, що ніхто їх не боїться - то це краща профілактика зґвалтувань!

· Звичайно, не так рідко зустрічаються й ситуації, коли жінка "добровільний" статевий акт видає за насильство (з метою виправдатися перед чоловіком або виудити грошики з партнера). Тому чоловікам можна дати рекомендацію (звичайно, досить наївну): якщо не хочете таких проблем, не варто опинятися в постелі з ким потрапило.

Соціальні та культурні фактори ризику застосування насильства:

1. відсутність в суспільній свідомості чіткої оцінки фізичних покарань;

2. демонстрація насильства в засобах масової інформації;

3. права громадян на недоторканість особистого життя, сімейну тайну (закріплені конституцією)не дозволяють своєчасно всадовити факт насильства;

4. відсутність ефективної превентивної політики держави;

5. низька правова грамотність населення;

6. незнання своїх прав дітьми.

Фактори ризику застосування насильства в сімї:

· соціально-економічні

· проблеми між батьками

· особистість батьків

· особистість дітей

Але як бути тим, хто по тій або іншій причині вже став жертвою насильства? Адже життя штука неоднозначна, і буває по-різному...

· Насамперед, позбутися від відчуття провини: насильство - не провина ваша, а лихо. Якщо ви не будете займатися самоїдством - далі вся реабілітація буде набагато простіше.

· Щоб захистити себе від виникнення венеричних захворювань, варто постаратися відразу потрапити в найближчий венерологічний диспансер (у багатьох з них зараз працюють анонімні кабінети екстреної допомоги). І тут вам вибирати між соромом (частіше помилковим) і власним здоров'ям.

· Чи йти в міліцію? Питання дуже й дуже неоднозначне. І вирішувати його - тільки ваше право. З однієї сторони: насильство повинно бути покаране (хоча б для того, щоб не було спокуси напасти ще раз, і не виключено, що на вас же - раз ви так його боїтеся). Але з іншого боку, багато жертв зіштовхуються з так званим подвійним зґвалтуванням: потерпіла може при розголосі втратити й вигідну роботу, і викликати гнів родичів, а у міліції саме її нерідко вважають слабкою й відповідно, гідною приниження, а то й доступною для сексуальних ексцесів... Чи готові ви пройти через всі принизливі допити, експертизи, можливе презирство значимих для вас осіб - навіть якщо вами рухає почуття помсти до ґвалтівника?

· Що стосується самої психотравми насильства, то в неї є дві фази - гостра й хронічна. У першій фазі основні відчуття - біль, приниження, почуття бруду. Як наслідок - несвідоме прагнення вимитися (буває, що потерпілі здирали мочалкою шкіру до крові). Звичайно, якщо ви вирішили звернутися в правоохоронних органів, вважається, що краще не митися - бо знищуєте сліди. Але якщо вам для приведення себе в адекватний стан необхідно хоча б прийняти душ, перш ніж іти на приниження в міліцію - зробіть це. Зрештою, слідчому можете залишити свою брудну білизну.

· Іноді перед візитом у міліцію корисно зайти в травмпункт і документально зафіксувати всі садна й синці, нанесені ґвалтівником (нехай лікар особливо відзначить, що ушкодження характерні саме для ситуації зґвалтування).

· Не потрібно соромитися бажання виговоритися, виплакатися - це природний викид негативних емоцій. Звичайно, розповісти все можна тільки досить надійній людині - другові або родичеві (однак врахуйте, що від таких звісток близька людина може сам розкиснути, замість того, щоб вас підтримати). Також ви можете подзвонити на спеціальний телефон для жертв насильства або довірити свої переживання щоденнику.

· Головне - не дати гострій фазі психотравми перейти в хронічну, у якій всі яскраві емоції затихають. Але залишається знову ж застаріле почуття провини, приниження, відчуття власної слабості й озлобленість на всіх іншим. Адже найстрашніше в пережитому насильстві - навіть не те, що воно відбулося. А те, що всі враження від пережитого занурюються в самий далекий кут пам'яті, час від часу побічно нагадуючи про себе. І створюють людині “непояснені” проблеми.

· Найчастіше в постраждалих жінок з’являються проблеми в інтимному житті - багато хто взагалі стає "повністю фригідним". Але варто пам'ятати, що зґвалтування не має нічого спільного із сексом! Необхідно відокремити своє інтимне життя від того, що нанесло колись психотравму.

На жаль, іноді наслідком насильства буває й вагітність. А оскільки жертва в результаті намагається витиснути зі свідомості все що з нею відбулося, то й збої місячних можна списати на нервовий розлад, і в результаті вагітність виявляється на пізньому строку. При всьому неоднозначному відношенні до абортів відповідь практично однозначна: цю вагітність зберігати небажано. Як мінімум тому, що народжена дитина всім своїм існуванням буде нагадувати мамі, у результаті чого вона цією дитиною обзавелася. Але не всі жертви насильства погоджуються позбавитися від подібних «наслідків». Часто на них давлять родичі: мол, дитина не винувата…А потім ця дитина в очах родичів стає вічним приводом докоряти його мати: от, мол, ти розпусна нерозумна жінка, тому слухайся нас і не намагайся сама розпоряджатися власним життям! Буває, що й самій жінці ця дитина стає потрібною - хоча б потім, щоб надолужити своє відчуття провини. А нерідко й на несвідомому рівні жінка, що пережила насильство, думає, що потім, щоб мати дітей, колись прийдеться пройти знову через такий же жах (це саме у випадку, коли секс і насильство зливаються для неї в одне ціле). Так нехай краще ця дитина залишиться, але зате ще раз все це робити не прийдеться ні з ким... А в результаті всього перерахованого виростає дитя з каїновою печаткою. З відчуттям, що його батько зламав життя його матері. Як мінімум, на дитину звалиться весь той гнів і злість, які не дісталися його біологічному татові (особливо якщо мама так і залишила інцидент безкарним). Але вся ненависть, що ви так чи інакше виллєте на дитину, зрештою до вас же й повернеться. І в кожному разі ситуація ні до чого гарному не приведе!

Методичні рекомендації

щодо роботи з дітьми, які зазнали сексуального насильства

Сексуальне насильство - це злісне порушення прав дитини і закону. Ніяка дитина ніколи не заслуговує на сексуальне насильство і ніколи свідомо не накликає його на себе.

Сексуальне насильство включає:

· зловживання владою з боку більш сильної або старшої особи по відношенню до дитини, що, як правило, включає втрату дитячої довіри, і сексуальну діяльність - чи то реальну, чи то спробу чи погрозу - між дитиною і більш сильною чи старшою особою.

Проблеми, що виникають під час надання допомоги дітям, що зазнали сексуального насильства:

· Здоров'я - ризик посттравматичних стресових порушень, травми, отримані під час або внаслідок насильства.

· Сексуалізована поведінка - завдяки зіпсованій уяві щодо ролі статевих відносин діти можуть не розрізняти потенційно ризикованих ситуацій. Сексуальність дитини формується у невідповідний спосіб і як наслідок діти мають хибне уявлення щодо сексуальної поведінки та моралі.

· Стигматизація - напряму або в непрямий спосіб діти отримують цілий ряд негативних думок щодо свого попереднього досвіду. Як правило, це призводить до негативного впливу на дитяче сприйняття себе й власної оцінки, що зазвичай проявляється у звинуваченні себе.

· Важко встановити емоційні зв'язки - дітям важко довіряти дорослим.

Оскільки діти ще не розвинуті фізично і не готові до сексуальної активності, емоційні відчуття насильства можуть бути приголомшливими, створюючи як дискомфорт та нестерпний біль, так і бентежну насолоду.

Якої поведінки можна очікувати від дітей, які зазнали сексуального насильства:

Первинна стадія так званого "медового місяця" (може тривати від доби до 2-3 тижнів). Дитина може бути слухняною, почуватися вдячною. В цей період можуть виникати лише нескладні проблеми.

Стадія звикання (як правило, близько 3-9 тижнів після первинної стадії). У дитини може виявитися конфлікт між почуттями та спогадами. У цей час дитина може: перевіряти межі дозволеного, опиратися керівництву дорослих, порушувати дисципліну, виявляти злість, бунтувати, мати незвичні погляди та поводитися в незвичний спосіб.

Стадія влаштування. Дитина починає відчувати себе більш безпечно, поступово зникають проблеми з поведінкою - хоча це може тривати місяці або й навіть роки.

Стадія повернення. Коли закінчено реабілітацію дитини, вона має подолати відчуття втрати. Цей процес може зробити її тривожною і вона може виявляти ознаки безпорадності.

Загальні стратегії роботи з дітьми, які зазнали сексуального насильства:

· По можливості ігноруйте негативну поведінку та концентруйте увагу на позитивних рисах.

· Мотивуйте позитивну поведінку нагородами. Це можуть бути ваша увага або позитивні слова.

· Критикуйте поведінку, а не людину.

· Створюйте можливості для навчання.

· Спонукайте дитину розуміти, що вона може помилятися і це не становить загрозу для ваших відносин.

· Будьте твердими. Діти потребують почуватися у безпеці - частково ця безпека створюється знанням правил.

· Запобігайте ситуації ще до того, як вона загострилися. Краще запобігти конфлікту, ніж вирішувати його.

· Чітко проговорюйте, чого ви очікуєте та що станеться, якщо зробити не так.

· Використовуйте позитивне мислення. Таке спілкування дозволяє дитині взаємодіяти у позитивному середовищі, що підвищує її самооцінку.

· Будьте справедливими і надавайте їм можливості розповідати свої історії.

· Вмотивовуйте дітей позитивними словами.

· Дозволяйте дітям брати відповідальність на себе.

· Підвищуйте почуття контролю у дитини через надання їм можливості вибирати та приймати рішення.

· Слухайте та співчувайте думкам, які виражає дитина, це дозволить їй зрозуміти, що ви цікавитесь нею та що ви справедливі.

· Виходьте із складних ситуацій за допомогою гумору.

Пам'ятайте: ви - спеціаліст, ви - доросла людина! Не втрачайте терпіння!

У роботі із зазначеною категорією дітей важливо використовувати різноманітні види діяльності: художнє мистецтво (намалюйте, як ви почуваєтесь; намалюйте свій найщасливіший день), музика (розкажіть через музику, що сталося з дитиною, яка загубилася), рухливі ігри, драму, вірші та розповіді.

Програму реабілітації та відновлення можна поділити на три стадії:

1. Створення безпечного середовища:

· створити як емоційну так і фізичну безпеку;

· забезпечити основні потреби для здоров'я - сон, їжу, контроль за само руйнівною поведінкою.

2. Вивчення пережитої травми:

· тільки за умови безпечного середовища;

· якщо дитина готова до цього - не можна примушувати;

· темп має відповідати можливостям клієнта;

· спеціаліст не має займати позицію осудження.

3. Активна робота щодо соціальної реінтеграції:

· допомога групи самопідтримки;

· вивчення шляхів створення ненасильницьких відносин як із сім'єю, так і з незнайомими людьми;

· зміна сприйняття себе;

· встановлення зв'язків із соціальними інституціями (спортивні гуртки);

· вивчення можливостей для розвитку та незалежності.

Такою має бути структура програми, але не забувайте, ваша ціль - сформувати сильні сторони дитини. У програмі, сфокусованій на дитину, ми маємо на меті роботу в трьох сферах емоційного і психологічного стану для досягнення наступного:

· внутрішньої сили,

· покращання соціальних та інтерперсональних навичок,

· зовнішньої підтримки.

Ми не можемо мати надію на реінтеграцію дитини, доки сім’я і домашнє середовище не будуть готовими до цього. Родина повинна знати, як підтримати дитину і як надати їй допомогу.

Дата добавления: 2015-11-26