Тлумачення закону про кримінальну відповідальність

1. Тлумачення закону полягає у з'ясуванні і всебіч­ному розкритті його змісту для точного застосування. Тлума­чення не може бути довільним, таким, що виходить за межі во­лі законодавця, вираженої в тексті закону.

Тлумачення закону поділяється на види залежно від суб'єкта тлумачення, прийомів (засобів) та обсягу тлумачення. В тео­рії кримінального права існують й інші критерії класифікації тлумачень кримінального закону.

2. Залежно від суб'єкта, який роз'яснює закон, розрізняють легальне (або офіційне), судове і наукове (або доктринальне) тлумачення.

Легальне (офіційне) — це тлумачення, що здійснюється ор­ганом влади, уповноваженим на те законом. Згідно з п. 2 ст. 150 Конституції України правом офіційного тлумачення законів, в тому числі кримінальних, наділено Конституційний Суд Укра­їни. Це тлумачення — вид правової діяльності високого юридичного рівня, оскільки акти конституційного тлумачення законів мають силу останніх. У цьому тлумаченні можливі елементи розвитку закону, але суворо в межах норми закону, що тлумачиться. Положення, що наводяться в акті легального тлу­мачення, є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Судове тлумачення — це найбільш поширене і частіше за все застосовуване тлумачення. Воно має два різновиди:

а) казуальне тлумачення, що дається судами будь-якої ін­станції при розгляді конкретної кримінальної справи. Таке тлу­мачення є обов'язковим тільки по тій справі, у зв'язку з якою воно проводилося. Оскільки судове тлумачення може виходи­ти від вищих судових органів, то одночасно воно може бути взірцем правильного застосування закону для нижчих судів при розгляді аналогічних справ;

б) правозастосовне тлумачення, що дається в рекоменда­ціях Пленуму Верховного Суду України з найбільш складних питань застосування КК. Внаслідок вивчення та узагальнення судової практики, а також у відповідь на запити судових орга­нів і прокуратури Пленум Верховного Суду України має пра­во давати роз'яснення про правильність застосування того чи іншого закону при здійсненні правосуддя. Такі роз'яснення впливають на практику судів при розгляді ними конкретних кримінальних справ. Ними широко користуються інші суб'єк­ти застосування законів про кримінальну відповідальність. При­кладом такого роз'яснення може бути тлумачення, яке здійс­нив Пленум Верховного Суду України з питання щодо поняття попереднього зговору групи осіб при одержанні хабара. В аб­заці 1 пункту 16 постанови «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. № 5 Пленум пояснив: «Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК хабар належить визнавати одер­жаним за попередньою змовою групою осіб, якщо злочин спіль­но вчинили декілька службових осіб (дві або більше), які за­здалегідь, тобто до його початку, про це домовилися (як до, так і після надходження пропозиції про давання хабара, але до його одержання)»¹. Однак такі роз'яснення не можуть підміняти закон, звужувати або розширювати його зміст.

Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних спра­вах. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - С. 212.

Пленум Верхов­ного Суду України — не законодавчий орган. Він тільки дає на підставі закону рекомендації, які повинні грунтуватися на законі, виходити з його змісту, а іноді усувати виявлені практи­кою непорозуміння, різночитання чинного законодавства.

Наукове (доктринальне) тлумачення — це тлумачення за­кону науковими і навчальними юридичними установами, окре­мими вченими і практиками в монографіях, підручниках, нав­чальних посібниках, статтях, науково-практичних коментарях, експертних висновках. Це тлумачення не має обов'язкової си­ли, але відіграє помітну роль у розвитку кримінального права, враховується при підготовці нових законів про кримінальну відповідальність, допомагає практиці в правильному застосу­ванні таких законів.

3. Прийоми (засоби) тлумачення законів про кримінальну відповідальність можуть бути різними. Розглянемо докладні­ше граматичне (або філологічне), систематичне та історичне тлумачення.

Граматичне (або філологічне) тлумаченнялолягає у з'ясу­ванні змісту кримінально-правової норми шляхом етимологіч­ного або синтаксичного аналізу її тексту, а також з'ясування значення і змісту слів, термінів, понять, застосованих у законі про кримінальну відповідальність. Наприклад, зі змісту ст. 208 КК «Незаконне відкриття або використання за межами Укра­їни валютних рахунків» зрозуміло, що для притягнення до від­повідальності за цією статтею необхідно встановити в діях осо­би незаконне, з порушенням встановленого законом порядку, відкриття або використання за межами України валютних ра­хунків. Причому для складу злочину достатньо встановити од­ну із зазначених в ній дій, оскільки між поняттями «відкрит­тя» і «використання» стоїть сполучник «або».

Систематичне тлумачення_полягає у з'ясуванні змісту за­кону, його окремих положень шляхом зіставлення з іншими положеннями цього самого або іншого закону.

Найчастіше зіставляються положення різних норм КК. На­приклад, поняття «службова особа», яке використане в ст. 238 КК, з'ясовується шляхом звернення до п. 1 примітки до ст. 364 КК, де дано визначення службової особи. Нерідко норму зако­ну про кримінальну відповідальність, що тлумачиться, зістав-

ляють з нормами кримінально-процесуального, адміністратив­ного, цивільного, трудового законодавства. Наприклад, для тлу­мачення змісту ст. 371 КК, в якій використано поняття «за­тримання», «привід», «арешт», потрібно звернутися до відпо­відних статей КПК України.

Історичне тлумачення закону полягає у з'ясуванні умов, причин, соціальних чинників, що зумовили його прийняття, зверненні до аналогічних кримінальних законів, що були чин­ними раніше. Іноді для розкриття змісту закону знайомляться з його проектом, пояснювальними записками, матеріалами обговорення проекту, думками окремих учених, які брали участь у розробленні закону. Цей прийом тлумачення застосовують, як правило, науковці при дослідженні кримінального законодавства. Історичне тлумачення дає можливість більш точно з'я­сувати ті завдання, які ставив законодавець, приймаючи КК або окремі закони про кримінальну відповідальність, що вхо­дять до нього.

4. Тлумачення за обсягом (результатом) може бути букваль­ним (або адекватним), обмежувальним та поширювальним.

Буквальне {адекватне) — це тлумачення, згідно з яким дійс­ний зміст кримінально-правової норми точно (буквально) від­повідає її текстуальному вираженню (тексту, букві). Таке тлу­мачення має місце у випадках, коли зміст норми або якоїсь її частини збігається з її словесним викладенням. Наприклад, диспозиція ч. 1 ст. 114 КК «Шпигунство» дає точне уявлення про предмет злочину — це відомості, що становлять державну таємницю, та суб'єкта шпигунства — це іноземець або особа без громадянства. Жодну з цих ознак не може бути витлума­чено ширше або вужче, ніж буквальний зміст. Як правило, бук­вально тлумачаться санкції норм Особливої частини КК.

Обмежувальне тлумачення має місце при незбігу тексту і змісту кримінально-правової норми, коли її значення є вужчим за словесне вираження. Обмежувальне тлумачення дає підста­ву застосовувати закон до більш вузького кола випадків, ніж це випливає з його тексту. Наприклад, у ст. 304 КК встановле­но відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну ді­яльність. За текстом ст. 22 КК кримінальна відповідальність за цей злочин може мати місце, якщо особа досягла шістнадця­тирічного віку. Хоч ніяких винятків з цього положення немов би і немає, однак очевидно, що у ст. 304 КК маються на увазі випадки втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність дорос­лими, тобто особами, що досягли вісімнадцятирічного віку.

Поширювальне тлумачення використовується, якщо текст і сутність кримінально-правової норми не збігаються, коли її значення ширше за текстуальне словесне вираження. Поши­рювальне тлумачення надає нормі більш широкого змісту і дозволяє застосовувати її до значно більшого кола випадків, ніж це буквально вказано в самому тексті статті. Наприклад, у ч. 1 ст. 213 КК вказано на операції з брухтом кольорових і чор­них металів, здійснювані без державної реєстрації або без спе­ціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено за­конодавством. У цьому випадку поняття «законодавство» охоп­лює не тільки закони в буквальному значенні, але і підзаконні (нормативно-правові) акти, якими регулюється порядок та умо­ви державної реєстрації або одержання відповідного дозволу (ліцензії).

Обмежувальне і поширювальне тлумачення не «звужують» і не «розширюють» зміст закону, а лише виявляють його дійс­ний смисл, який може бути або вужчим, або ширшим порівня­но з текстом цього закону, його буквальним вираженням.

5. Поширювальне тлумачення закону треба відрізняти від зовні схожого на нього застосування закону за аналогією, тоб­то застосування до суспільно небезпечного діяння, що прямо не передбачене законом в момент його вчинення, статті КК, що встановлює кримінальну відповідальність за найбільш схожий за характером та тяжкістю злочин. До 1958 р. аналогія закону допускалася кримінальним законодавством колишнього СРСР, в тому числі України (ч. З ст. З «Основних начал криміналь­ного законодавства Союзу РСР і союзних республік» 1924 р.; ч. 2 ст. 7 КК Української РСР 1927 р.). На відміну від аналогії закону поширювальне тлумачення основане на існуванні в КК норм, де ознаки злочину описані або загальним чином, або не досить чітко, або суперечливо. Тлумачення цих ознак, встанов­лення їх змісту відповідають дійсному смислу конкретної кри­мінально-правової норми, тобто законодавець «мав на увазі» саме такий її зміст. Отже, поширювальне тлумачення нічого до закону не додає, а лише більш точно розкриває його зміст. Аналогія ж має місце тоді, якщо певне діяння як злочинне в

законі не передбачено. КК у ч. 4 ст. З прямо заборонив засто­сування закону за аналогією. Кримінальна відповідальність за КК можлива тільки за вчинення суспільно небезпечного діян­ня, передбаченого статтею Особливої частини, де дається ви­черпний перелік злочинів. Неможливо застосування за анало­гією і норм, які містяться в Загальній частині КК, що практи­ка іноді використовувала при дії КК 1960 р.

Контрольні запитання

1. Що представляє собою законодавство України про кри­мінальну відповідальність?

2. Які приписи формулюються в нормах Кримінального кодексу?

3. Які функції покладаються на законодавство України про кримінальну відповідальність?

4. Які специфічні риси притаманні законодавству Украї­ни про кримінальну відповідальність?

5. Визначення закону про кримінальну відповідальність.

6. Із яких розділів складається Загальна частина КК?

7. Із яких елементів складається норма Особливої части­ни КК, якою встановлюється кримінальна відповідаль­ність за злочин?

8. Які диспозиції мають норми Особливої частини?

9. Що таке санкція кримінально-правової норми?

10. Які санкції використовує КК України 2001 року?

11. Що становить тлумачення закону про кримінальну від­повідальність, його види?

12. Хто здійснює в Україні легальне (офіційне) тлумачення?

13. Які є прийоми (засоби) тлумачення законів про кримі­нальну відповідальність?

14. Які можуть бути тлумачення законів про кримінальну відповідальність за їх обсягом (результатом)?

15. Чим відрізняється поширювальне тлумачення від засто­сування кримінального закону за аналогією?

Розділ IV

Дата добавления: 2015-11-26