Концепція наукових революцій Томаса Куна

Томас Кун (1922-1996) амеріканський філософ і історік науки готував себе для роботи в галузі теоретичної фізики, однак, ще в аспірантурі він раптом з подивом виявив, що ті уявлення про науку та її розвиток, які панували наприкінці 40-х років у Європі і США, дуже далеко розходяться з реальним історичним матеріалом. Це відкриття звернуло його до більш глибокого вивчення історії. Розглядаючи, як фактично відбувалося встановлення нових фактів, висування і визнання нових наукових гіпотез і теорій, Кун поступово прийшов до власного оригінального уявлення про науку. Це уявлення він виразив у знаменитій книзі “Структура наукових революцій” [32], опублікованій у 1962 році.

Найважливішими поняттями концепції Куна є “парадигма” і “наукове співтовариство”. У першому наближенні, можна сказати, що парадигма – це сукупність наукових досягнень, у першу чергу, теорій, визнаних всім науковим співтовариством у певний період часу. Парадигмою можна назвати одну або кілька фундаментальних теорій, що одержали загальне визнання і протягом якогось часу були напрямними в науковому дослідженні. Прикладами подібних парадигмальних теорій є фізика Аристотеля, геоцентрична система Птолемея, механіка і оптика Ньютона, киснева теорія горіння Лавуазьє, електродинаміка Максвелла, спеціальна теорія відносності Ейнштейна, теорія атома Бора тощо. Таким чином, парадигма втілює в собі безперечне, загальновизнане знання про досліджувану область явищ.

Однак, говорячи про парадигму, Кун має на увазі не тільки деяке знання, виражене в законах і принципах. Вчені – творці парадигми – не тільки сформулювали деяку теорію або закон, але вони ще вирішили одну або кілька важливих наукових проблем і, тим самим, дали зразки того, як потрібно розв’язувати проблеми. Наприклад, Ньютон не тільки сформулював основоположення корпускулярної теорії світла, але в ряді експериментів показав, що сонячне світло має складний склад і як можна це виявити.

Науку, що розвивається в рамках загальновизнаної парадигми, Кун називає “нормальною”, думаючи, що саме такий стан є для науки звичайним і найбільш характерним. На відміну від Поппера, який вважав, що вчені постійно думають про те, як би спростувати існуючі і визнані теорії, і з цією метою прагнуть до постановки спростовуючих експериментів, Кун переконаний, що в реальній науковій практиці вчені майже ніколи не сумніваються в істинності основоположень своїх теорій і навіть не ставлять питання про їхню перевірку. «Учёные, – пише Кун, – в русле нормальной науки не ставят себе цели создания новых теорий, обычно к тому же они нетерпимы и к созданию таких теорий другими. Напротив, исследование в нормальной науке направлено на разработку тех явлений и теорий, существование которых парадигма заведомо предполагает» [33].

Ще одним дуже важливим поняттям у концепції Куна є поняття «наукової революції». Багато дослідників основний внесок Куна у філософію науки бачать саме в тому, що він привернув увагу до цього поняття і до тих проблемам, які виникають у зв'язку з аналізом великих концептуальних перетворень у науці. Наукова революція в описі Куна постала не просто як абстрактний перехід кількісних змін у якісні або від одного якісного стану до іншого, а як складний багатобічний процес, що має масу специфічних особливостей.

Нормальна наука, як відзначалося, в основному зайнята розв’язанням головоломок. Загалом, цей процес протікає успішно; парадигма виступає як надійний інструмент вирішення наукових проблем. Збільшується кількість встановлених фактів, підвищується точність вимірювань, відкриваються нові закони, росте дедуктивна зв’язність парадигми, коротше кажучи, відбувається нагромадження знань. Але цілком може виявитися – і часто виявляється, – що деякі задачі-головоломки, незважаючи на всі зусилля вчених, так і не піддаються розв’язанню, скажімо, передбачення теорії постійно розходяться з експериментальними даними. Спочатку на це не звертають уваги. Це тільки в уявленні Поппера варто лиш вченому зафіксувати розбіжність теорії з фактом, він одразу ж бере під сумнів теорію. Реально ж вчені завжди сподіваються на те, що згодом протиріччя буде усунуте і головоломка розв’язана. Але один раз може бути усвідомлено, що засобами існуючої парадигми проблема не може бути вирішена. Справа не в індивідуальних здатностях того чи іншого вченого, не в підвищенні точності приладів і не в урахуванні побічних факторів, а в принциповій нездатності парадигми вирішити проблему. Таку ситуацію (і проблему) Кун називає аномалією.

Доки аномалій небагато, вчені не занадто про них турбуються. Однак розробка самої парадигми приводить до росту числа аномалій. В міру нагромадження аномалій довіра до парадигми падає. Її нездатність впоратися з виникаючими проблемами свідчить про те, що вона вже не може служити інструментом успішного розв’язання головоломок. Настає стан, який Кун іменує кризою. Вчені постають перед лицем безлічі невирішених проблем, непояснених фактів і експериментальних даних. У деяких з них парадигма, що панувала недавно, уже не викликає довіри, і вони починають шукати нові теоретичні засоби, які можливо виявляться більш успішними. Відходить те, що поєднувало вчених, – парадигма. Наукове співтовариство розпадається на кілька груп, одні з яких продовжують вірити в парадигму, інші висувають гіпотезу, що претендує на роль нової парадигми. Нормальне дослідження вимирає. Наука (точніше, розглянута наукова галузь), по суті справи, перестає функціонувати. Період кризи закінчується, коли одна із запропонованих гіпотез доводить свою здатність впоратися з існуючими проблемами, пояснити незрозумілі факти і, завдяки цьому, залучає на свою сторону більшу частину вчених. Вона здобуває статус нової парадигми. Наукове співтовариство відновлює свою єдність. Зміну парадигми Кун і називає науковою революцією.

Нова парадигма задає методи розв’язання проблем, встановлюючи, які з них наукові, а які неприпустимі. Вона виробляє стандарти рішень, норми точності, припустиму аргументацію і под. Парадигма детермінує зміст наукових термінів і тверджень. Все це Кун виражає однією фразою: парадигма створює світ, в якому живе і працює вчений. Тому перехід від однієї парадигми до іншої означає для вченого перехід з одного світу в іншій, повністю відмінний від першого – зі специфічними проблемами, методами, фактами, з іншим світоглядом і навіть із іншими почуттєвими сприйняттями.

Концепція Куна стимулювала інтерес до цих проблем і сприяла розробці більш глибокого розуміння процесів розвитку науки [34].

Дата добавления: 2015-11-28