Ринкові реформи в Україні. Форми та методи приватизації

Курс на створення ринкового господарства в Україні був взятий одразу ж після завершення процесу відокремлення України від СРСР у 1991 р. Упродовж 90-их років Верховна Рада України прийняла низку законів: «Про підприємницьку діяльність», «Про власність», «Про підприємства», «Про господарські товариства», «Про приватизацію державного майна», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та ін. Восени 2001 р. був, нарешті, прийнятий «Земельний кодекс», що створює правовий фундамент для приватного володіння землею — основи ефективного господарювання в галузі сільського господарства. Ці закони визначили різноманітність та рівноправність форм власності, започаткували формування пра-

atiA IЮЛ1ТИКА

вової бази ринкової економіки. На їх основі розпочалися реформи, спрямовані на роздержавлення й приватизацію державної власності.

Під час роздержавлення частина прав власності державних органів управління передається новим суб'єктам, але власником залишається держава. А приватизація — це відчуження державної власності на користь приватних суб'єктів (домашніх господарств, підприємств тощо). Тобто приватизація передбачає зміну форми власності.

Починаючи економічні реформи, Україна планувала лише часткове введення вільних цін. Центральним моментом реформування мав стати процес роздержавлення економіки та приватизації державних підприємств. Проте обвальне «відпущення» цін у Росії на початку 1992 р. обумовило поспішне внесення змін і в процес економічного реформування в Україні.

Українські економісти відреагували на нову ситуацію неоднозначно. Усі визнавали необхідність реформування державної власності при збереженні головних економічних важелів у руках держави в перехідний період. Проте одні вчені (В. Пинзеник, В. Лановий та ін.) підтримали монетаристський варіант реформ, виступаючи з позицій суто ринкового реформування економіки. Інші (А. Гальчинський, Ю. Пахомов, С. Мочерний) — зосередилися на критиці монетаристських рецептів, стверджуючи, що українська економічна система повинна бути економікою змішаного типу, орієнтованою на соціальні проблеми.

Законодавчою основою приватизації став закон України «Про Державну програму приватизації»¹. Він передбачав досягнення наступних стратегічних цілей: зміну відносин власності на засоби виробництва з метою їх якісного оновлення й ефективного використання; структурну перебудову економіки, стабілізацію соціально-економічного стану країни; розвиток конкуренції та обмеження монополізму; залучення іноземних інвестицій. Об'єктами приватизації стали: майно державних підприємств; державний житловий фонд; державний земельний фонд. Отже, реалізація програми означала перехід на якісно новий рівень соціально-економічного розвитку суспільства.

На початку приватизація в Україні була змішаного типу — як сертифікат-на, так і за грошові кошти. Перша мала на меті залучити до приватизації усе населення, оскільки формально кожному громадянинові належала певна частка одержавленого майна. Друга була спрямована на отримання додаткових коштів до бюджету і створення сектора ефективного приватного господарювання. Виявилось, однак, що в умовах України обидві цілі досягалися нелегко.

' Верховна Рада розробляє Програму приватизації один раз на два-три роки і, при необхідності, уточнює її раз на рік, приймаючи черговий бюджет.

Відповідно до об'єктів сертифікатної приватизації було передбачено тр види цінних паперів: майнові сертифікати, які отримали всі громадяни житлові чеки, якими можуть скористатися мешканці державних квартир, і земельні бони, які надавалися тим, хто міг довести свою здатність до оброб ки товарної землі. Передбачалося, що кожен з названих видів ваучерів може окрім прямого й безпосереднього призначення, бути використаним у різни; сферах приватизації шляхом їхнього взаємного конвертування.

Однак від самого початку сертифікатна приватизація наштовхнулася нг труднощі, пов'язані як із конвертуванням приватизаційних паперів, так з індексацією номінальної вартості приватизаційних сертифікатів, розв'язанням питання про ефективність господарювання підприємств, що приватизувалися, тощо. Пріоритетність методів приватизації не була чітко визначена. Спочатку застосовувалася оренда підприємств з поступовим його викупом. Проте вона мала суттєві недоліки. Джерелом викупу служив прибуток орендних підприємств, сформований фактично при використанні державного майна. Крім того, методика оцінки майна була недосконалою. Пізніше найбільш розповсюдженим способом приватизації середніх та великих підприємств став продаж акцій відкритих акціонерних товариств.

До негативних моментів української приватизації слід віднести й те, що не існувало загального, спільного для всіх підприємств графіка приватизації. Приклад колишньої Чехословаччини показує, що чіткий графік одночасної приватизації має ряд переваг. Він скорочує період коливань, непевності, прискорює процес прийняття рішень робітниками підприємств, веде до швидшого створення посередницьких організацій.

Найбільша роль в сертифікатній приватизації відводилась робітникам підприємств, які отримали значні пільги і більш стійке положення в новій структурі власності. Це означає, що не було створено рівних можливостей для учасників приватизаційного процесу. Оскільки працівникам і керівному складу підприємств надавалась значна можливість отримати підприємство у власність, не затративши значних коштів (вартість сертифікатів на ринку була в 10 раз нижчою за номінал), то управління підприємствами залишилось у тих самих руках і на старому рівні, а це не сприяло виходу з економічної кризи. В необхідній кількості не були залучені інвестиції.

Сертифікатну частину приватизації планували завершити до 1997 р. На 1 січня 1997 р. сертифікати отримали більше 40 млн громадян, що становить 84% населення України, а 70% сертифікатів були вже використані². Проте фактично сертифікатна приватизація закінчилась аж у 1999 р. Маючи багато зазначених вище недоліків, вона не стала стимулом для зростання еконо-

² Бубело О.А., Тисунова В.Н., Недодаева Н.Л. Преобразование отношений собственности в Украине. - Луганск, 1998. - С. 71.

Частина четверта. ДЕМОКРАТІЯ /ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА

міки та підвищення її ефективності. З 1999 р. була запроваджена виключно грошова приватизація, яка деякою мірою сприяла надходженню інвестицій.

Спочатку найбільш успішно проводилась «мала» приватизація. Пізніше об'єктами приватизації стали й великі підприємства. Розподіл приватизованих об'єктів по групах за весь період з 1992 р. дав практично однакову частку великої і малої приватизації, однак розподіл вартості державного майна за актами оцінки дає співвідношення: 92,7% — на об'єкти великої приватизації і лише 3,7% — на об'єкти малої³.

Дата добавления: 2015-11-26