|
Читайте также: |
Принципове значення з точки зору внутрішньопартійної демократії має проблема організаційної структури партії, взаємовідносин між її основними ланками. В діяльності будь-якої партії неминуче виникають суперечності між рядовими членами партії, штатними партійними функціонерами і членами партії, які є депутатами представницьких органів влади.
15 Мова йде, однак, про керівників партією, а не про приналежність до неї. Тому в перспективі, треба сподіватися, Президентів України також висуватимуть політичні партії, підвищуючи у той спосіб свою вагу в суспільстві.
Частина третя. ГРОМАДЯНИН, СУСПІЛЬСТВО Й ДЕМОКРАТІЯ
Суттєвим чинником олігархизації політичних партій може бути характер фінансування їх діяльності. За словами французького дослідника К. Лейрі «за демократії, більше ніж за будь-якого іншого устрою, гроші є нервом політики»16. Діяльність політичних партій, особливо в період виборчих кампаній, потребує значних коштів. Партії намагаються отримувати їх із різних джерел. У зв'язку з цим постійно виникає небезпека політичної корупції, а також залежності партій від великого бізнесу.
Починаючи з 1960-х pp. у країнах ліберальної демократії досить ретельно регламентується фінансова діяльність політичних партій. Це чиниться заради створення умов для вільного і рівноправного суперництва різних політичних сил у боротьбі за владу, сприяння ефективному виконанню партіями їхніх різноманітних функцій, оздоровлення політичного життя. Насамперед регулювання стосується джерел отримання коштів і фінансування політичної діяльності партій.
Сучасне законодавство передбачає три групи джерел фінансування діяльності партій: власні кошти партій, приватне фінансування і матеріальна допомога партіям з боку держави.
Власні кошти партій. До них відносяться вступні і членські внески, відрахування від заробітної платні членів партії, які займають високі політичні посади (депутати парламенту, члени уряду), прибутки від партійних заходів (фестивалі, лекції, виставки тощо), прибутки від власності та підприємницької діяльності. Правова регламентація стосується насамперед власності й підприємницької діяльності партій. Наприклад, закон України «Про об'єднання громадян» забороняє партіям отримувати прибутки від акцій і цінних паперів, мати рахунки в іноземних банках і зберігати в них коштовності. Стаття 24 цього закону чітко визначає види господарської та комерційної діяльності, якими можуть займатися політичні партії та ті установи й підприємства, що їх вони створюють: засновувати засоби масової інформації, продавати суспільно-політичну літературу, інші пропагандистсько-агітаційні матеріали, вироби з власною символікою, проводити фестивалі, свята, лекції, виставки, інші суспільно-політичні заходи.
Власні кошти політичних партій, особливо членські внески, як правило, складають незначну частину їхніх фінансових ресурсів. Наприклад, в Італії членські внески більшості партій не перевищують в середньому 20% їхніх прибутків. Аналогічна ситуація у Франції, де в 1993 р. сума членських внесків і відрахувань від заробітної платні членів партії, які займають політичні посади, складала в Соціалістичній партії - 20% її прибутків, в Об'єднанні на підтримку республіки - 10%, в Національному фронті - 22,6% ". В Україні абсолютна більшість політичних партій взагалі не використовують членські внески як джерело фінансування.
16 Leyrit C. Les Partis Politiques et l'argent. - Paris, 1995. - P. 16.
17 Ihid -P 174-m
Приватне фінансування політичних партій. У більшості країн саме приватне фінансування слугує головним джерелом коштів для діяльності партій. Як правило, правові обмеження щодо його використання стосуються окремих джерел, суб'єктів та розмірів добровільних пожертв. Законодавство більшості країн, у тому числі й України, забороняє отримувати кошти із-за кордону, бо це розглядається як втручання у внутрішні справи держави. Але в деяких країнах (Болгарія, Греція, Іспанія, Канада, Німеччина) таке фінансування дозволяється на певних умовах. У багатьох країнах (Австрія, Болгарія, Росія, Україна тощо) анонімне фінансування заборонене, в інших (Іспанія, Мексика, Німеччина) воно дозволене, але його розміри обмежені.
Пожертви приватних юридичних осіб зазвичай складають значну частку бюджетів виборчих кампаній партій. Наприклад, в Україні під час виборів до Верховної Ради в 1998 р. 91,4% коштів у виборчі фонди політичних партій і виборчих блоків надійшло від юридичних осіб18. Законодавство деяких країн (Бразилії, Ізраїлю, Франції, а з 2001 р. й України) забороняє юридичним особам фінансувати політичні партії. В більшості країн добровільні пожертви приватних юридичних осіб допускаються, але їх розміри та/або шляхи фінансування обмежені. Кількісні обмеження на суми, що вносяться на рахунки партій, стосуються або максимальних сум окремих пожертв, або сум щорічних пожертв. У США закон забороняє фінансувати політичні партії безпосередньо. Це можна робити тільки через так звані «комітети політичних дій».
У різних країнах існують певні відмінності в практиці фінансування політичних партій з боку громадських організацій (насамперед це стосується професійних спілок). У Великій Британії, Іспанії, Ізраїлі, Канаді профспілкам дозволено фінансувати політичні партії. Для деяких партій це головне джерело фінансових надходжень (три чверті прибутків Лейбористської партії Великої Британії складають внески профспілок). В інших країнах, де заборонені пожертви приватних юридичних осіб, ця заборона розповсюджується, як правило, і на профспілки.
Державне фінансування політичних партій. Практика державного фінансування політичних партій починається у 1950-х pp. (Коста-Ріка запровадила її 1954 р., Аргентина- 1955 р., ФРН - 1959 р.) і значно поширилась упродовж останніх двох десятиріч. Якщо в середині 1980-х pp. державне фінансування політичних партій передбачалось законодавством 21 країни19, то в 90-х pp. кількість таких країн значно збільшилась (воно визнане законодавством 45 країн Африки, 17 посткомуністичних держав, у тому числі — більшістю країн — членів СНД)20.
18 Див.: Парламент України: Вибори - 98: Інформ.-аналіт. вид./ Центр.вибор. коміс.
Част.ІІ. - Київ, 1998. - С. 674.
19 Comparative Political Finance in the 80-th / Ed. by H.Alexandre. - N.Y., 1989. - P. 47.
20 JIhr: Юлин Ю. Политичегігир пяптии и ггоаво r сгтапеменнпм rncvnancTRe. — Москва.
Частина треш. ГРОМАДЯНИН, СУСПІЛЬСТВО ЙДЕМОКРАТІЯ
Державна підтримка діяльності політичних партій безпосередньо пов'язується багатьма авторами із необхідністю забезпечення демократичних засад у розвитку суспільства. На думку Ж. Масле «в деяких випадках допомога, яка надається державою, може бути умовою наповнення політичної демократії реальним змістом»21. Зокрема, вона зменшує нерівність можливостей партій у політичній конкуренції, їх залежність від великого бізнесу.
Існує три основних системи державного фінансування політичних партій. Перша передбачає фінансування тільки тих партій, що отримали місця в парламенті. Державні субсидії розподіляються між ними пропорційно до числа мандатів (Болгарія), або рівними квотами на кожний мандат (Данія, Фінляндія). Згідно з другою системою також фінансуються тільки ті партії, котрі здобули місця в парламенті, але субсидії розподіляються між ними з урахуванням кількості отриманих ними голосів виборців (Бельгія, Іспанія, Кіпр). Третя система передбачає фінансування усіх партій, що взяли участь в виборах, але кошти між ними розподіляються з урахуванням голосів, отриманих ними на виборах (Австрія, Греція, Німеччина, Франція, Чехія, Швеція). У багатьох європейських країнах державні кошти складають основне джерело фінансування партій. Але ніде у світі держава не фінансує політичні партії повністю.
В Україні законодавство не передбачає державного фінансування політичних партій. Водночас закон України «Про вибори народних депутатів України» передбачає певні витрати бюджетних коштів на передвиборчу агітацію політичних партій, виборчих блоків і кандидатів у депутати на рівних умовах (оплата друкування певної кількості передвиборних плакатів, передвиборних програм у газетах, певного мінімального часу мовлення на радіо й телебаченні, користування спорудами, приміщеннями, устаткуванням для проведення зустрічей з виборцями).
Головною проблемою у сфері фінансування політичних партій для України є подолання впливу тіньової економіки на їх діяльність, а також залежності політичних партій від бізнесових структур.
З точки зору організаційної структури політичні партії суттєво відрізняються між собою. Партії європейських країн, як правило, є централізовані-шими, мають чітку ієрархічну організацію, сильний керівний центр, єдину програмну лінію і сувору дисципліну. У США, навпаки, Демократична і Республіканська партії мають слабку внутрішню структуру, їм притаманна відсутність жорсткої партійної дисципліни.
Централізація внутрішньої структури політичної партії не означає, що вона є недемократичною. Централізація сприяє ефективності діяльності партії. Дослідження Р. Долтона показало, що чим вищим є рівень централізації
Maslet J. Les regies du financement de la vie politique // Problemes politique et sociaux. — 1991. — No. 667-668. - P. 13.
10. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ
політичної партії, тим адекватніше виборці сприймають її позиції22. Але підвищення рівня централізації партії посилює ризик її олігархизації та бюрократизації.
Організаційна природа політичних партій головним чином залежить від політичного і конституційно-правового середовища, а також від політичної культури, що панує в суспільстві. Розвиток суспільства на принципах ліберальної демократії сприяє демократизації політичних партій і, навпаки, посилення авторитаризму підсилює вождистські тенденції в політичних партіях. Впливають також ідеологічні орієнтації партії та її політичне минуле. В Україні (як, утім, і в багатьох інших країнах) ліві партії значно централізова-ніші, ніж, скажімо, центристські. Централізованість зазвичай зростає в міру просування від центру до крайніх позицій (як лівих, так і правих).
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 79 | Нарушение авторских прав