Гіпотеза моногенезу

Важливу роль у розв'язанні проблеми походження мови відіграють гіпотези походження людини — гіпотеза моногенезу і гіпотеза полігенезу.

Прихильники гіпотези моногенезу (грец. monos - один, єдиний і genesis - походження) схиляються до думки, що людина (а отже, й мова) виникла десь в одному місці земної кулі. Це означає, що спочатку була тільки одна мова. В процесі її розвитку відбувалися певні зміни, інші мови утворювалися шляхом поділу первісної. Цей поділ багаторазово повторювався.

Одним з перших гіпотезу моногенезу почав розробляти італійський мовознавець Альфредо Тромбетті.

Її прихильниками є німецький мовознавець Бернгард Розенкранц (нар. 1903), американський лінгвіст Моріс Сводеш, російські лінгвісти В. Іванов, О. Леонтьєв, М. Марр, український мовознавець О. Мельничук, сучасний український мовознавець Юрій Мосенкіс.

Отже, в процесі її розвитку відбувалися певні зміни, інші мови утворювалися шляхом поділу первісної. Цей поділ багаторазово повторювався.

Гіпотеза полігенезу

Спираючись як на мовні, так і на антропологічні свідчення, представники гіпотези полігенезу припускають, що людина (і мова) виникла у двох точках земної кулі — у Східній Африці (ностратична мовна група) і в Південній Азії (синокавказька мовна група.

Проблема походження мови дуже складна. Проте у XX — на початку XXI ст. усе виразніше окреслюються шляхи її розв'язання. Ключем до вирішення цієї проблеми є ідея переходу від тваринних звуків стадної стимуляції до людських звуків суспільної регуляції.

Отже, ця ідея й породила ностратичну гіпотезу. Значний внесок у її розробку здійснив датський мовознавець Хольгар Педерсен, який запровадив і її назву. Переконливо обґрунтував спорідненість ностратичних мов російський мовознавець Володимир Ілліч-Світич.

Отже, штучні мови створені спеціально, з певною метою: для полегшення міжнародного спілкування (нп. есперанто, інтерлінгва, ідо, ложбан), для збереження необхідної інформації у певних галузях науки.

ВИСНОВКИ

Проблема походження мови є дуже складною. Припущення про походження мови робляться умоглядно шляхом міркувань, бо первісна мова не має пам'яток письма.

Походження мови — передумови і початки розвитку мовної діяльності суспільства. Як одна з основних ознак суспільства мова почала формуватися на етапі появи первісної людини. Це було тривале поступове перетворення біологічно зумовлених неусвідомлюваних інстинктивних вигуків в осмислені звукові засоби комунікації давніх людей. Становлення мови в первісному суспільстві було закономірно підготовлене важливими об’єктив. передумовами соціального і біол. характеру. Вирішальною соціальною передумовою був поступовий перехід до справжньої трудової діяльності, пов’язаної з виготовленням знарядь праці. Сусп. характер праці, необхідність координації дій учасників трудового процесу викликали потребу в свідомому застосуванні певних звукових сигналів.

Іншою об’єктивною передумовою формування мови була здатність предка людини відтворювати ряд спадково закріплених вигуків, які інстинктивно пов’язувалися з певними типовими для стада істотними життєвими ситуаціями — небезпекою, появою здобичі, зміною напряму руху тощо. Поступово такі вигуки почали свідомо застосовуватися первіс. людьми у зв’язку з відповідними діями, спочатку в самій трудовій ситуації, а згодом і поза нею як її позначення. Припускають, що до початку розвитку звукової мови на основі інстинктивних вигуків, а частково й пізніше, предки первіс. людей протягом тривалого часу (можливо, 2 — 3 млн. років) спілкувалися за допомогою жестів.

Далі урізноманітнення видів праці і пов’язаних з ними трудових ситуацій привело до свідомого варіювання вигуків і розширення їхньої кількості. Артикуляційно нерозчленовані спочатку вигуки дедалі більше ставали членоподільними. Звукові комплекси, які набували характеру мовних знаків — слів, спочатку мали недиференц. семантику й означали як певний процес дії, так і його об’єкт, знаряддя чи результат. З наступним виділенням у свідомості уявлень і примітивних понять про предмети як об’єкти, що мають істотне значення для життя людини, почали створюватися форм. варіанти назв для предметів, відмінні від позначень дій. Це зумовлювало розширення лекс. складу мови і вдосконалення її фонет. структури. Оскільки ці процеси, що відбувалися в умовах роздільного існування первіс. людських колективів на віддалених одна від одної територіях, уже втратили безпосередній зв’язок з первіс. природ. вигуками, спільними для всього виду предка людини (і для раннього неандертальця), у різних первіс. людських колективах почалося формування на єдиній поч. основі багатьох місц. різновидів мов. Проблема П. м. виникла задовго до сформування мовознавства як науки.

Серед багатьох спроб її розв’язання виділяються теорія божественного П. м. (ведійські, бібл. та ін. реліг. міфи), теорія свідомого витворення мови людьми (давньогрец. філософи, теорія «суспільного договору» в 17 — 18 ст.), звуконаслідувальна теорія (стоїки, Г. В. Лейбніц, Ш. де Бросс), трудова теорія (Л. Гейгер, Л. Нуаре). Пізніше П. м. стали пов’язувати з розробленням заг. проблеми антропогенезу з позиції діалектич. матеріалізму. В укр. мовознавстві проблему П. м. висвітлювали Л. А. Булаховський, М. Я. Калинович та ін.

Дата добавления: 2015-11-26