В. 109-201
109] Спершу безсмертнії боги, що їх на Олімпі оселя,
110] Рід золотий утворили людей, обдарованих словом.
111] Рід цей тоді існував, як владикою неба був Кронос.
112] Люди жили, мов боги ті безсумні і світлі душею,
113] Як від тяжкого труда, так від горя далекі однако.
114] Старість до них не зближалась. Могучі на руки й на ноги
115] Завжди на учтах вони веселились, не відавши лиха,
116] А помирали як сном опановані. Всяке добро їм
117] Дано було на пожиток. Без бранки поле родюче
118] їм дарувало плодів рясоту. Лиш по власній охоті
119] В мирності серця робили вони, на всі блага багаті,
120] Власники стад незліченних, подібні до сонму безсмертних.
121] Час надійшов, і покрила земля покоління щасливе.
122] З тої пори його люди, із волі великого Зевса,-
123] Духи добра на землі і захисники смертного роду.
124] Все наглядаючи пильно - і правду й неправедні вчинки,-
125] Скрізь по землі вони ходять, одягнені легким туманом.
126] Дано їм право царське - роздавати нам всяке багатство.
127] Гірше далеко від першого друге людей покоління -
128] Срібне - створили безсмертні, що їх на Олімпі оселя:
129] До золотого воно не подібне ні тілом, ні духом.
130] Сотню-бо років при неньці турботній, під доглядом дбалим,
131] Хлопчик її виростав, безпомічний у рідному домі.
132] Як же до літ молодих і до розуму врешті доходив,
133] Жив після того недовго, велике приймаючи горе
134] Тільки з своєї провини. Ніколи-бо гордощам буйним
135] Впину ті люди не знали, богам не хотіли служити,
136] На земляних вівтарях учиняючи жертви блаженним,
137] Як земнорідним годиться, як звичай існує. Кротон
138] Скрив під землею те плем'я, угніваний тяжко, що шани
139] Не віддавали блаженним богам, олімпійським владикам.
140] Отже, і це покоління безгранна земля поглинула.
141] Смертні тепер називають їх родом підземних блаженних; [118]
142] Хоч вони й другі по черзі, одначе так само в пошані.
143] Знов же і третє коліно людей, обдарованих словом,-
144] Мідне - Кронїон створив, не подібне до срібного зовсім.
145] ІЗ ясенів появились ті люди. Страшнії могучі,
146] Сіяли горе й насильство, Арея справляючи діло.
147] Хлібом не з зерна живились, душею твердіші за кремінь,
148] Хмурі й суворі. Велика була їх потуга. З плечей їм
149] Руки над тілом міцним нездоланної сили зростали.
150] Мідна була у них зброя, доми побудовані з міді,
151] Міддю й робили усе і не знали за чорне залізо.
152] Тільки ж загинули й ці від кривавих незгод та усобиць.
153] В дім навісний льодового Аїда зійшли безнайменно.
154] Отже, хоч вельми страшні ті були, а уникнути смерті
155] їм не судилось, вони теж бо втратили сонце блискуче.
156] Слідом за тим, як покрилось і це покоління землею,
157] Знову ще інше, четверте, створив на землі хлібородній
158] Батько Кронїон-владар - справедливіше й краще від інших -
159] Рід божественний славетних героїв, яких наші предки
160] На неосяжній землі величали колись півбогами.
161] Люта війна і страшні бойовища звели їх із світу.
162] Дехто на Кадмовім полі поліг коло Фів сімворітних,
163] Як за Едіпові вівці* війна учинилась між ними.
164] Інші в крутих кораблях над безоднями млистого моря
165] В Трою походом пішли задля кучерів русих Гелени.
166] Там у кривавих боях і спіткала їх смерть поневільна.
167] Решту окремо від смертних, життя і домівку їм давши,
168] Зевс оселити призволив над гранями земного світу.
169] Там і понині живуть, острови населивши блаженних,
170] Близько глибоких вирів Океану, безсумні душею,
171] Славні герої. Там щедро їх зерном, солодшим від меду,
172] Тричі на рік надаряє квітуче зарідливе поле.
173] Нащо ж судилося жити мені серед п'ятого роду?
174] Чом я раніш не помер або чом не родився пізніше?
175] Нині-бо плем'я існує залізне. Ні вдень, ні вночі вже
176] Не припочити йому від труда, не позбутися смутку.
177] Долі не має. Турботи тяжкі від богів йому дані.
178] Правда, до злого і тут прилучилось добро. Бо Кронїон
179] Згубить і це покоління людей, обдарованих словом,
180] Як у рожденних дітей сивина забіліє в волоссі.
181] Поки ж те буде, нема односердя між батьком та сином,
182] Гостю немилий господар, товаришу давній товариш,
183] Навіть не дружні брати між собою, як перше бувало.
184] Хутко безчестити стануть ці люди батьків староденних,
185] Вже-бо й тепер їм не раз домовляють образливим словом.
186] Горе злосливим! Забулись небесної помсти. Не знають
187] Дяку належну віддати батькам за труди виховання.
188] В злості один на одного похватні губити вітчизну.
189] Не полюбляють людей незрадливої присяги. Мужі [120]
190] Праведні й добрі в погорді у них, а злочинця шанують.
191] Правого суду далекі, стида не плекають у серці.
192] Гірший і кращого мужа до зла і неслави призводить
193] Словом лестивої мови, брехливого свідчення словом.
194] Заздрість несита між людьми нещасними з зойканням диким,
195] З повним ненависті зором блукає, радіючи злому.
196] Десь недалеко той день, що з землі на вершину Олімпу,
197] Гожість прекрасного тіла укривши під одягом білим,
198] До несмертельного роду простуючи, кинувши людство,
199] Стид віддалиться і честь, і самі лиш остануться біди
200] Смертним рожденцям землі, і не буде на муки поради.
* Тобто за спадщину царя Едіпа, яка в основному складалася із отар. Див. «Анті-гону» Софокла.
ПОРАДИ
В. 274-334
274] Персе, візьми до душі й якнайкраще розваж моє слово:
275] Слухайся голосу правди та й думки не май про насильство,
276] Цей-бо закон для людей встановив олімпієць Кроніон:
277] Риби, і звірі, і птиці крилаті нехай безборонно
278] Нищать себе й поїдають - немає-бо правди між ними.
279] А чоловікові правду він дав, найкоштовніше благо.
280] Хто, усвідомивши правду, її привселюдно шанує,
281] Щастя дає тому Зевс, що далеко сягає очима.
282] Як же хто, свідчачи, каже неправду й клянеться брехливо,
283] Той справедливість порушив, самого себе загубивши.
284] Після такого й нащадки лишаться у світі нікчемні,
285] Хто присягає правдиво, у того й нащадки величні.
286] Мисливши щастя тобі, я скажу, нерозсудливий Персе,
287] Навіть громадою легко дійти до пороку лихого.
288] Рівні до нього стежки, та й оселя його недалеко,
289] А доброчесність від нас безсмертні боги відділили
290] Потом рясним: і стрімка, і висока до неї дорога,
291] Ще й грудувата спочатку, та скоро досягнеш верхів'я,
292] Стане легкою здаватись дорога, важка попереду.
293] Той є найкращий за всіх, хто в кожному ділі своєму
294] Сам собі раду дає, вибираючи завжди найкраще.
295] Рівно шаную й того, хто слухняний на добру пораду.
296] Хто ж ані сам не зміркує нічого, ні іншого слову
297] Дати уваги не хоче, той зовсім нікчемна людина.
298] Не забувай же мого заповіту, роби, не лінуйся,
299] Персе, нащадку богів, щоб на тебе довічну ненависть
300] Голод поклав, а Деметра у краснім вінку полюбила,
301] Щедра богиня, та й збіжжям твою виповняла стодолу.
302] Голод-бо завжди товариш тому, хто не хоче робити.
303] Люди й безсмертні однако ненавидять тих, хто в неробстві
304] Вік проживає, подібно до трутнів, позбавлених жала,
305] Що, не працюючи, бджіл працьовитих з'їдають роботу,
306] Хай тобі приязно буде добром невеликим рядити,
307] Щоб своєчасно стодоли твої виповнялися хлібом.
308] Все нам робота дає - і великі отари й багатство; [121]
309] Схочеш робити, то будеш багато миліший і людям
310] Та і безсмертним богам; бо ненависні їм - хто не робить.
311] Жодна робота не чинить ганьби, лиш неробство ганебне.
312] Труд тобі хутко на заздрість ледачим добуде багатство,
313] А за багатством услід і достойність, і шана приходять.
314] Станеш ти богові рівний. Отже, найкраще для тебе,
315] Як від чужого добра одвернувши засліплений розум,
316] Будеш трудом добувати поживність, як я тобі раджу.
317] Стид неприємний іде невідступно услід за убогим,
318] Стид, що людині й безжалісно шкодить і дуже корисний.
319] Стид біднякові судився, відвага властива багатим.
320] Краще майно богодане, ніж те, що грабунком узяте.
321] Хто собі блага великі одвертим насильством захопить
322] Або здобуде лихим язиком, як це часто буває
323] З тими, у кого жадоба користі затемнює розум,
324] Даний людині, а стид відганяє від серця безстидство,-
325] Легко безсмертні того потьмарять, розхитають достаток
326] У чоловіка такого, й недовго він буде багатий.
327] Горе так само й тому, хто зло заподіє чужинцю
328] Або людині, що захисту просить, хто ступить на доже
329] Рідного брата з подружжям його беззаконство чинити,
330] Хто в недоумстві сліпому покривдить сиріт малолітніх,
331] Хто свого батька старого, вражаючи словом ганебним,
332] Буде сварити на злому порозі похилого віку.
333] Сам-бо Кронід на такого гнівитися буде, та й конче
334] Кару на нього тяжку накладе за неправедні вчинки.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 91 | Нарушение авторских прав