Читайте также:
|
Термін рефлексія зазнав свого широкого вжитку як філософське вчення минулого, так і достатньо інтенсивно включений цей термін в обіг сучасної філософської культури. що таке рефлексія і які її моменти? Рефлексія - форма теоретичної діяльності суспільно розвиненої людини, що спрямована на осмислення своїх власних дій і їх законів.
Рефлексія - діяльність самопізнання, що спрямована на розкриття духовного світу людини.
Рефлексія в кінечному рахунку є усвідомлення практики, як чуттєво предметної діяльності, предметного світу і культури створених завдяки цій практиці
Рефлексія є спосіб визначення і метод філософії, а діалектика - рефлексія розуму.
Рефлексіям мислення про закони формування соц-іст дійсності, про граничні основи знання і поведінки людини складає власне предмет самої філософії. Тому історична зміна предмету філософії виражалася і в зміні інтерпритації рефлексії. Виокремлюються три види рефлексії: елементарна (веде до розгляду і аналізу знань і вчинків, до роздуму про їх межі і значення), наукова (критика і аналіз теоретичного знання, які проводяться на основі застосування і з’ясування тих методів і прийомів, які властиві даній сфері наукового дослідження), філософська (усвідомлення і осмислення граничних основ буття і мислення людської культури загалом). Як форма людського пізнання рефлексія забезпечує не тільки критичність, але й евристичний принцип (виступає як джерело нового знання). Усвідомлюючи неусвідомлене, пізнаючи непізнане, рефлексія покладає в якості свого предмету саме знання про нього. Основними рівнями ф-ської рефлексії є такі:
ñ рефлексія про зміст знання даного в різних формах культури (в мові, науці та ін.)
ñ рефлексія про процес мислення, тобто аналіз способів формування етичних норм, логічних підстав і методів утворення категоріального апарату науки
За своєю суттю рефлексія критична, адже вона формуючи нові цінності резюмує норми поведінки і знання, що склалися. Позитивний смисл рефлексії в тім, що з її допомогою досягається освоєння світокультури продуктивних здатностей людини. Мислення може зробити себе предметом рефлексії, тобто предметом теоретичного аналізу тільки в тому випадку, якщо воно опредметнене в реальних предметних формах і може відноситись до самого себе лише опосередковано. Тому філософія являється діалектичною рефлексією про мислення, що предметно втілюється не тільки в мові, а в продуктах праці, досягненнях науки і у всій культурі людства. Логічний лад людського мислення можна вивчати тільки в його об’єктивізованому вигляді. Найбільш загальними формами об’єктивізації мислення являється мова (с-ма мови), с-ма знання (наукового), техніка, технічний лад суспільного виробництва.
Сам термін рефлексія (лат. reflexio - обернення назад, відхилення назад, відображення) у філософії перш за все позначає інтелектуальну діяльність суб’єкта у якості самосвідомості (самопізнання), самосвідомість є та свідомість, яка є об’єктом самої себе. Саморефлексія є той момент, коли суб’єкт виступає суб’єктом самого себе (суб’єкт і об’єкт злиті). Обертання суб’єкта на самого себе і отже перетворення себе для себе в об’єкт означає, що суб’єкт стає витвором самого себе, тобто, що породжуючи є водночас і породжене, коли роблення є водночас і продукт цього роблення. Першою рефлексією пробудженої свідомості зафіксованою в біблії було те, що люди помітили - вони голі. це дуже важлива риса, бо саме нею людина відрізняється від тварини: тварина немає сорому. поглибленням цього спрямування є обернення її на увесь духовний світ людини. Класичною є антична установка сократа: пізнай самого себе, котра мала і зміст відходу від натурфілософії до антропології і робила відповідно індивіда вже предметом філософії. Подальший крок зробив арістотель. Він дійшов найвищого поняття - мислення про мислення. У своїй логіці арістотель вперше дослідив мислення як систему понять і категорій, суджень, силогізмів, піддав критиці порушення логічних законів і вимог софістами і так званими діалектиками. в новий час коли на перший план постають проблеми теорії пізнання, пізнання взагалі, джон локк переніс поняття рефлексії зі сфери мислення на пізнавальний процес як такий, розкрив її як джерело пізнання. усе воно походить від досліду, а останній поділяється на два види: відчуття і рефлексію. Рефлексія - внутрішнє спрайняття дійльності нашого розуму, з якого він отримує ідеї мислення, ідеї сумніву, ідеї віри. за локком це джерело ідей людина має лише всередині себе, може бути названим внутрішнім відчуттям. Поняття рефлексії несе в собі достатньо широкий зміст. Крім поняття самосвідомість (самопізнання) воно позначає також роздум, розмірковування, думка обертається на саму себе, скеровується на саму себе, відображається в самій собі. Оскільки рефлексія є синонім відображення то вона в даному випадку може бути або суб’єктивною або об’єктивною. Суб’єктивною вона виступає тоді, коли в якості відображення вона береться принципом теорії пізнання (гносеології). В самому загальному плані цей принціп формулюється: знання є відображення об’єктивної діяльності у свідомостілюдини, проте теорія відображення не вичерпується теорією пізнаня, тому що відображення (рефлексія) є всезагальна властивість буття. Цей аспект можна назвати онтологічним (не гносеологічним). Обидва аспекти пов’язані, бо відображення як всезагальна властивість буття є об’єктивна основа для виникнення вищих форм відображення, як відчуття, мислення, свідомість і т.д.
Таким чином об’єктивною рефл виступає тоді коли сторони чи моменти об’єктивних моментів взаємно відображаються одним в іншому або коли вони відображаються зворотньо у самих себе.
Рефлексія в діалектиці теж займає своє чільне місце, більше того, сама діалектика від грецької означає мислецтво розбирати, вести спір - логічна форма і всезагальний спосіб рефлексивоного теоретичного мислення, маючи своїм предметом суперечності його мисленного змісту. Рефлексія складає собою одну із форм діалектичного процесу. Якщо в бутті формо діалектичного процесу або формою діалектики є перехід, тобто перехід одного існування в інше, перетворення одного в інше, то у сфері сутності діалектична форма це є рефлексія, коли одна сторона протилженості співвідноситься з другою, одна сторона відображається в іншій, і навпаки - у сфері сутності немає переходу, перетворення одного в інше, а в сфері сутності є одне і водночас існує друге. в сфері сутності все відносно, одне є відносно лише до другого. в сфері буття все є безпосереднє, тобто одна сторона може без іншої, наприклад в сфері буття кількісні зміни можуть відбуватися і без якісних, бути автономними від якості. у сфері сутності такого не буває - якщо є позитивне водночас є і негативне. панує співвідносність, відображення одного в іншому, а також відображення самого себе.
найбільш детально проблема рефлексії розроблена творцем діалектичного методу гегелем у своєму основному творі наука логіки. у другому томі цього твору (вчення про сутність) філософ розглядає види рефлексії і рефлексивні визначення у розділі сутність, як рефлексія у самій собі.
29) Види рефлексії
чільне місце в сфері діалектики як сутнісної форми належить саме видам рефлексії. види рефлексії - найзагальніші форми рефлексії стосовно інших, більш конкретних визначень рефлесії. видами являються покладаюча, зовнішня, визначальна. в контексті цих видів рефлексії адекватно розкривається зміст конкретних рефлексивних визначень (тотожність, відмінність, протилежність, суперечність, боротьба і основа). а крім рефлексивних визначень сутності закону дії визначення рефлексії підлягають і інші визначення сутності такі, як форма і зміст, форма і матерія, частина і ціле, можливість і дійсність, причина і дія і т.д.
таким чином види рефлексії - певні правила, орієнтири для розуміння співвідношення усіх категорій взагалі. вчення про види є найбільш складним у теорії діалектики. однак збагнувши його можна зрозуміти зміст стосунку одних категорій з другими.
1. покладаюча рефлексія
термін покладання має достатньо широкий зміст . в даному випадку покладання означає похідність, залежність, наприклад наслідок є похідним, залежним від причини. Звідси покладаюча рефлексія передбачає, що завжди існують дві сторони відношення - не більше і не менше. бо взагалі є лише дві протилежності. покладання означає, що кожна із сторін ще не є такою, якою вона є в свойї самостійності стосовно другої. наприклад позитивне ще не є позитивним для себе і в собі, самостійно. а позитивне є лише тому, що воно покладене негативним чимось зовнішнім стосовно себе. і навпаки негативне є покладене позитивним. негативне не є негативне саме по собі, поскільки є позитивне. таким чином сторони протилежностей є покладеними тому, що буття кожної з них полягає в їх небутті . таким чином покладання це єдина рефлексія, кожний із моментів якої є несамостійним. і самостійність кожного є самостійність протилежного. 2.зовнішня рефлексія теж передбачає собою двох сторін відношення. це означає, що кожна із сторін відношення є лише поскільки навпаки немає іншої сторони, позитивне є поскільки немає негативного, самоцільне. в зв’язку з цим буття кожної із сторін покладене небуттям іншої. в зв’язку з цим оскільки буття кожної із сторін є незалежним по видимості до другої сторони, то кожна із сторін є в собі. позитивне є позитивне в собі і навпаки (не завдяки покладанню). в такому випадку оскільки кожне є в собі, між ними стосунок вже зовнішній, вони рядопокладені: одне не є друге і навпаки. тому відношення між ними є рефлексія як зовнішня. тобто вони є по видимості незалежні і їх лише можна зовнішньо порівняти чи відміними.
3.визначальна рефлексія це синтез покладаючої і зовнішньої рефлексій. це означає, що кожна із сторін відношення рефлексивного кожної із сторін є водночас тому, що вона покладена іншою і водночас вона є тому, що вона виключає із себе іншу, протилежну сторону. тому самостійність обох сторін відношення грунтується на тому, що кожна із сторін є ціле, містить в собі і покладання і виключення, як і друга сторона.
позитивне є позитивне постільки, поскільки покладене негативним і водночас виключає це негативне, є самостійним і навпаки. така рефлексія коли кожна із сторін містить два моменти які забезпечують їй самостійність є суперечливою. однак одна із сторін є домінуючою, визначальною, ставить межі другій стороні.
Види рефлексії це є види осягнення кожної із категоріальних структур, які мають парний і водночас полярний характер. зн рефлексія, яка грунтується на тім, що кожна із сторін є постільки, поскільки вона виключає другу, однак це суперечність, бо якщо кожна із сторін виключає іншу, то це є зв’язок через заперечення, адже бути самим собою є не що інше як виключати іншу сторону.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 359 | Нарушение авторских прав