ПИТАННЯ 48. Іслам: особливості віровчення й культу

Виникнення та еволюція ісламу

Іслам (покірність) - друга за чисельністю після християнства світова монотеїстична релігія, її сповідують близько 1 млрд. людей. Вона є наймолодшою зі світових релігій. Символом ісламу є зелений прапор який повинен стверджувати молодість і вічність цієї релігії. Найбільш поширений іслам в країнах Ближнього та Середнього Сходу, Північної Африки та Південно-Східної Азії. Із 120 країн світу, у яких є мусульманські громади, в 45 країнах світу мусульмани становлять більшість населення. В 28 афро-азіатських державах іслам визнано державною релігією, зокрема в Єгипті, Кувейті, Ірані, Пакистані.

Сучасний іслам досить активно впливає на всі аспекти життя цих країн. Під гаслами ісламу в багатьох країнах здійснюються: політичний рух за повернення до мусульманських правових норм у державному житті (ісламізація); вибір особливого напрямку економічного розвитку, що визначався б виключно соціальними та моральними нормами ісламу (ісламська економіка); рух за перебудову міжнародних господарських відносин за принципами ісламу (ісламський новий економічний порядок) та ін. Протягом останніх років ісламський чинник стає дедалі помітнішим у міжнародній політиці.

Іслам виник на початку VII ст. н.е. у Західній Аравії в епоху переходу від первіснообщинного до феодального ладу в арабів. Формування феодалізму вимагало відповідної ідеології, яка об'єднала б арабські племена. Такою ідеологією, враховуючи рівень розвитку населення, в той час могла стати тільки монотеїстична релігія.

Виникнення ісламу пов’язується з іменем Мухаммеда, який народився у 570році у місті Мекка. Батько помер ще до його народження, а мати – коли йому було шість років. Виховував Мухаммеда його дядько – Абу Таліб. Спочатку хлопець мандрував з дядьковими караванами країнами Близького Сходу, де познайомився з християнством і іудаїзмом. Досягнувши повноліття, Мухаммед найнявся керувати господарськими справами до заможної вдови Хадіджі, а згодом вони одружилися, не дивлячись на те, що Хадіджа була досить старшою за роками.

Ставши заможним, Мухаммед поступово відійшов від господарських справ і зосередився на релігійних роздумах. На той час араби сповідували родоплемінні культи, усамітнювались у печерах, де проводили дні у постах і релігійних роздумах. Ісламські джерела стверджу­ють, що під час одного з таких постів Мухаммед, побачив постать у білому, яка, випромінювала яскраве світло і веліла приступати до проповіді но­вої, істинної віри.

Початок релігійної діяльності був не простим. для Мухаммеда. Йому вірили і стали послідовниками тільки Хадіджа, двоюрідний брат Алі та дядько Абу Таліб. Жителі Мекки не вірили Мухаммеду. У 622 році, після смерті вірної союзниці у вірі – Хадіджі, Мухам мед залишає Мекку і перебирається в місто Ясріб, яке після його смерті отримало назву Медина - місто пророка. День цього переселення (хіджра) у культурі арабів уважається початком ісламського літочислення.

В Медині Мухаммед створив першу релігійну громаду, члени якої спо­відували його віровчення. Вірність цьому вченню ставилася вище за вірність рідним і близьким. До общини не могли нале­жати ті, хто не сповідував ідеї Мухаммеда (невірні). В Медині бу­ло побудовано перший храм нової релігії (мечетъ). Під час релігійних служб, віддаючи шану Мухам меду, мусульмани почали молитися в напрямку Мекки – місця народження засновника ісламу. У 630 р., під тиском мусульман мединської общини, жителі Мекки також прийняли іслам. Відтоді іслам швидко поши рився і під владу пророка перейшла більшість аравійських племен. Сам же Мухаммед зосередив у своїх руках керівництво релігійними громадами і світську владу.

У 632 р. Мухаммед відвідав Мекку (здійснив паломництво) і повернувся до Медини, де незабаром помер. Поховали Мухаммеда у головній ме­четі, яка отримала назву «Мечеть Пророка» і стала на місцем паломництва мусульман..

Рівночасно відсутність в ісламі релігійних установ (згадаймо християнство з його Вселенськими соборами), рішення яких із релігійних питань малі б силу закону, та певна невизначеність основних джерел ісламського віровчення - Корану й Сунни спричинила в ісламі розбіжності з питань віровчення й догматики. Відсутність єдиної богословської концепції, загальновизнаної в мусульманському світі, неконституйований характер богослов'я породжували різноманітні школи й течії. Так, уже в VIII ст. через розбіжності в уявленнях про природу верховної влади в ісламі виникли течії сунітів, шиїтів і хариджитів.

Віровчення й культ ісламу

Основи мусульманського віровчення та обрядовості викладено в Корані та Сунні. Загалом у віровченні ісламу можна визначити сім основних положень (догматів), які складають "Символ віри" мусульманина.

По-перше, це — віра в єдиного бога — Аллаха, який є творцем світу. Аллах — це єдиний, одноосібний, вічний та всемогутній Бог. Велич Аллаха проявляється в багатьох формулах, добре відомих усім мусульманам, яка часто підкреслюється ними в промовах, молитвах і побутових вигуках. Всі мусульманські тексти й офіційні промови також починаються з фрази: "Немає Бога окрім Аллаха, а Муххамед його пророк".

По-друге, вшанування священної вічної книги — Корану. Зміст Корану є відображенням Матері-книги, яка знаходиться у Аллаха і зміст якої передав Мухаммеду архангел Джебраїл. Коран створювався після смерті Мухаммеда. За життя Мухаммеда ніхто не збирав текстів його проповjдей. Люди запам'ятовували їх або записували на різних предметах. Після смерті Мухаммеда виникла ідея зберегти їх і впорядкувати, пока були живі ті, хто знав їх напам'ять. Цим зайнявся Зайд Ібн Сабіт — секретар Мухаммеда протягом останніх п'яти років. Він склав збірник із текстів, написаних на пергаменті, кістках, глиняних табличках та записав усні перекази проповідей Мухаммеда. Ці окремі тексти отримали назву сури і склали зміст св'ятого письма ісламу.

Коран розбито на 114 глав (сур) — 90 мекканських і 24 мединських. Сури розміщені не в хронологічному порядку, а спочатку самі найдовші, а потім коротші.

В своєю чергу, кожна сура ділиться на аяти. Аят — це фрагмент сури. Наприклад, фатіха (перша сура) починається з аятів: 1) "В ім'я Аллаха, милостивого, милосердного!"; 2) "Хвала Аллаху — Господу світів..." Більша частина Корану написана римованою прозою. У найдовшій сурі — другій нараховується 286 аятів, а у найкоротшій — 112-й лише 3. В кожному аяті від 1 до 68 слів. Всього в Корані 6238 аятів, 77 934 слова.

У мусульман існує традиція читати Коран протяжним співучим голосом. Протягом віків в арабських релігійних школах заучували тексти Корану напам'ять. Ця традиція збереглася донині. її ретельно дотримуються ті, хто готує собі до релігійної діяльності.

Коран — перша письмова пам'ятка арабською мовою, що містить релігійні погляди на світ і природу та ісламські догматичні положення, а також правові норми, обряди, ритуали, традиції арабів.

Як і інші релігійні книги, Коран є збірником законів, настанов і традицій, а також викладом різноманітних міфічних розповідей, ок­ремі з яких запозичені з інших релігій, особливо християнства та іудаїзму. В Корані є вказівки відносно регламентації торгівлі, майнових, сімей­но-шлюбних відносин та наводиться безліч моральних норм, що є обов'язковими для мусульман і склада­ють їх кодекс честі. Найчастіше в Корані йдеться про обов'язки віруючих відносно пра­вителів та про ставлення мусульман до інших віросповідань, про Аллаха, якому повинні бути покірними всі його послідовники, про Судний день, воскресіння й потойбічний світ.

Коран підтверджує та узаконює станову нерівність, освячує приватну власність. «Ми розділили серед них (тобто людей) існування у житті ближньому і підняли одних ступенями над іншими, щоб одні з них брали інших у прислугу» (К., 43, 31). За замах на власність Коран передба­чає жорстоке покарання на цьому і в потойбічному світах. «Злодію і злодійці відсікайте руки за те, що зробили вони, від імені Аллаха» (К., 5, 42).

Багато аятів святої книги присвячено жінці. За непокірність, навчає пророк, «кидайте їх на ложі та бийте їх» (К., 4, 38); «тримайте їх удома, доки не упокоїть їх смерть і Аллах не розчистить для них шлях» (К., 19, 4); «одружуйтесь на тих, які приємні вам, жінках — і двох, і трьох, і чотирьох» чи «на одній або на тих, якими оволоділи ваші дес­ниці» (К., 4, 3). «Чоловіки стоять над жінками то­му, що Аллах дав їм перевагу перед ними» (К., 4, 38). Нерівність жінки перед чоловіком ви­значена як у майновому (К., 4, 175), так і в правовому відношеннях (К., 2, 282). У Корані також існують аяти про необхідність обмежень для жінки (носіння паранджі, чачвана, чадри, яшмака).

У Корані викладено космологічні та кос­могонічні погляди. Згідно з ними Земля є плоскість, рівновага якої підтримується горами, що їх звів Аллах. Останній створив світ за шість днів, що відповідає біблійним уявленням про творіння світу. На шостий день Аллах створив Адама і Єву. Творіння людини є найвищим досяг­ненням Бога (К., 15, 29; 27, 62; 32, 8; 38, 72).

Є в Корані й чимало наказів віруючим стосовно релігії, правил здійснення релігійних вимог і ритуалів. «Прославляй хвалою твого Господа до сходу сонця і до заходу сонця, і під час ночі прославляй його і серед дня, — і ти будеш задоволе­ний» (К., 20, 130). «Вам не досягти благочестя, до­ки не будете робити пожертвувань за того, кого лю­бите» (К., З, 86). Коран попереджає: «Існуюче жит­тя — тільки гра й забава...» (К., 5, 32). «Хто ж хоче користуватися всіма його благами, тому нема в майбутньо­му житті нічого, окрім вогню...» (К., 11, 19).

Є там і проповіді релігійної винятковості ісламу, заклики до бо­ротьби з невіруючими, позаяк останні є ворогами мусульман (К., 4, 102). Віруючих закликають бо­ротися з невіруючими, «доки не буде спокуси, і вся віра не буде належатиме Аллаху» (К., 8, 40). Віруючим наказують діяти за принципом таліона: «душа — за душу, і око — за око, і ніс — за ніс, і вухо — за вухо, і зуб — за зуб..." (К., 5, 49). Від імені Аллаха в Корані проголошено: «Для невірних ми приго­тували кайдани, ошийники, гієнський вогонь» (К., 76, 4). «Вони питимуть кип'яток, і люті муки будуть їм за те, що були невірними» (К-, 10, 4).

Згідно з моральними повчаннями Корану, лю­дина у своїх діях і намаганнях повністю залежить під волі та бажання Аллаха. «Не спіткає нас ніко­ли ніщо, окрім того, що накреслив нам Аллах. Він наш заступник» (К., 9, 51). Усі люди створені Ал лахом для покори. Людина не має свободи волі, вона приречена.

Загалом Коран — це не тільки сухі й монотонні релігійні накази і проповіді, а й яскрава, палка, образна мова, змістовні словосполучення й порівняння. Коран, на думку багатьох діячів культури, є першою в історії народів Сходу пам'яткою прози, притч, алегорій, порівнянь, оповідей тощо. І в цьому полягає його велика ху­дожня і культурно-історична цінність.

Частина мусульман вшановують крім Корану і Сунну. Сунна містить розповіді про вчинки й висловлювання пророка та є джерелом правил життя суспільства й тлумачення Корану, релігійного культу й права. Хадиси, що складають Сунну, лише в IX ст. були зафіксовані письмово. Хадиси - це основа всього релігійного й громадського життя та діяльності мусульман-сунітів. На основі Корану й Сунни розроблено шаріат – зведення ісламських законів. Шаріат визнається божим законом. Він містить норми кримінального, майнового, шлюбно-сімейного права, настанови про священну війну — джихад (газават) та регулює зовнішні форми і правила культу, а також визначає міру покарання за їх порушення.

По-третє, догмат про загробне життя. Відповідно до цього вчення відразу після смерті два ангели смерті супроводжують душі людей до раю чи пекла. Мусульманський рай зображається у вигляді чудового прохолодного оазису з чистою джерельною водою, гуріями-дівами, фруктовими садами, де всього вдосталь. Пекло замальовується як місце, де катують, поливають грішників киплячою смолою, рвуть тіло залізними гаками, поселяють їх поряд зі скорпіонами й гадюками.

По-четверте, догмат про кінець світу. за яким Його здійснить сам Аллах і час приходу кінця світу відомий тільки йому. Наприкінці земного світу настане Страшний суд, у день якого відбудеться воскресіння мертвих, для здійснення Аллахом суду і над ними.

По-п'яте, догмат про приреченість. Згідно нього, людина не має свободи долі, тому що Аллах ще до створення світу визначив не тільки земну, а й потойбічну долю людей. Фаталізм є стрижнем віровчення ісламу.

По-шосте, догмат про священну війну з невірними — джихад або газават. Згідно з цим вченням, джихад є війна на захист ісламу, участь у якій є обов’язком кожного мусульманина.

По-сьоме, догмат про безсмертя душі. Як і представники інших релігій, мусульмани вірять у те, що душу створена Аллахом, вона не залежить від тіла і є безсмертною. Після смерті людини, душа перебуває вічно в раї чи пеклі.

Дата добавления: 2015-12-08