ПИТАННЯ 41. Лютеранство

Історично початок реформаційного руху пов'язу­ється з виступом німецького священика Мартіна Лютера (1483—1546). Він був одним з вождів Реформації і засновником лютеранства. В 1512 р. отримав вчену ступінь доктора богослов’я і був призначений на посаду професора бібліотеки в університеті міста Віттенберг. 31 жовтня 1517 р. виголосив у Віттенберзькій церкві 95 тез, спрямованих проти всевладдя римського папи і торгівлі індульгенціями. Головна ідея його тез полягала в тому, що для спасіння необхідне внутрішнє покаяння грішника, яке не можна замінити ніякими зовнішніми обрядами та грошовим від­купом.

Рим за перегляд догматів католицької церкви відповів відлученням М.Лютера від церкви. Віттенберзький проповідник відмовився постати перед церковним судом і 10 грудня 1520 p. публічно спалив папську буллу про відлучення його від церкви Це був нечуваний крок відходу від канонів релігійної віри. Виступ Лютера проти католицької церкви став каталізатором висту­пу всіх опозиційних сил проти католицької церкви і феодалізму, який вилився у селянську війну в Німеччині (1524—1526 pp.).

Основні принципи лютеранського віровчення викладені в “Аусбургському віросповіданні”, «Книзі згоди» («Книга конкордії»), а також «Великому» і «Малому» катехізисах М. Лютера. Ці книги базуються на Святому Письмі (Біблії), яке є основою віровчення і яке може тлумачитись кожним віруючим.

Центральним принципом лютеранства є виправдання тільки вірою. Між людиною і Богом, зазначав Лютер, не повинно бути ніяких посередників. Доля віруючого визначається не церквою, а Божою милістю. Вчення про особисту глибоку віру, як єдиний і достатній засіб спасіння, становить основу лютеранської, як і всієї протестантської догматики взагалі. вимагає переосмислення традиційного віровчення католицької церкви.

Лютеранство признає християнський символ віри, який було затверджено на Нікейському та доповнено на Константинопольському Вселенських соборах.

М. Лютер добився спрощення пишного католицького богослужіння, ліквідації чернецтва, істотного скорочення кількості релігійних свят і таїнств. Він відки­нув священний переказ (рішення церковних соборів, папські енциклі­ки, твори провідних богословів) як джерело віровчення і заявив, що основою віровчення є лише Біблія, зокрема Євангеліє. Тому люте­ранська церква називається ще євангелістською.

Виступ М. Лютера проти католицизму, його тлумачення християнства відповідало інтересам німецького населення, яке прагнуло звільнитися від влади папства і водночас намагалось зберегти релігію. Це і зумовило швидку пе­ремогу лютеранства в Німеччині, а потім і поширення в інших країнах світу.

На основі вчення Лютера склалася лютеранська церква.Релігійний культ цієї церкви заперечує верховенство влади папи римського і всю католицьку ієрархію, відкидає чернецтво, культ святих, Богоматері, вшанування ікон. Головну роль у лютеранському культі відіграють організовані, під керівництвом пастора колективні молитви і псалмоспіви. Лютеранські священики звуться пасторами, а не отцями, або падрами, як у католиків. Основою лютеранської церкви є peлігійна громада, або конгрегація – зібрання віруючих певного приходу. Управління церковними справами здійснює церковна рада, яка обирається віруючими і яку очолює пастор. Пастор запрошується громадою, але змістити його з посади вона не може.

Лютеранські храми відзначаються суворістю архітектурної форми, простотою і скромністю внутрішнього оформлення. В лютеранстві зберігається єпископат, особливе посвячення в духовний сан (ординація), літургія, два таїнства: хрещення (немовлят) і причастя, під час якого, при умові віри в Ісуса Христа, освячені хліб і вино перетворюються в Його істинні тіло і кров. Порядок проведення богослужінь здійснюється відповідно до затверджених у 1526 році лютеранських канонів “Німецька меса і послідовність богослужіння”. Проте в лютеранстві збереглися певні залишки католицизму, зокрема, вівтарі, розп'яття, єпископат. Пастори одягаються у своєрідний одяг. Бо­гослужіння супроводжується органною музикою.

Лютеранська церква кожної країни існує самостійно і підпоряд­ковується державній владі. Вона управляється колегіально — синодом, що складається з представників лютеранського духо­венства і мирян. Державна влада призначає чиновників церков­ного управління та пасторів. Лютеранство – одна з найбільших конфесій сучасного протестантизму. Особливий вплив на громадське життя вона має в ФРН, Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, США, Латвії, Естонії. В даний час існує 192 лютеранські церкви, які нараховують понад 80 млн. віруючих. Більшість церков входять до Всесвітньої лютеранської федерації, створеної в 1947 році і центр якої знаходиться в м. Лунді (Швеція).

В Україні, на кінець 2004 року, було зареєстровано 71 лютеранську релігійну громаду.

У тогочасному німецькому протестантизмі, поряд з лютеранством виник і радикальний напрямок, відомий під назвою «ана­баптизм», який очолював вождь німецької плебейської реформації Томас Мюнцер (1490-1525).

Анабаптизм (з грецьк. аnabantus – перехрещуватись ) -теологічне вчення Т. Мюнцера «Про царство Боже на землі». Головну мету Реформації він бачив у перебудові всього життя людей за християнськими законами. Соціальна програма Т. Мюнцера передбачала втілення християнських принципів на Землі. Царство Боже він розглядав як суспільний лад без багатих і бідних, де панують рівність, справедливість, братерство і свобода. Ця програма смертельно налякала німецьке бюр­герство та його верхівку. Тільки-но почалася селянська війна, Лютер зрадив селянські маси і пішов на тісний союз з феодальними князями. Війна закінчилася поразкою і загибеллю Т. Мюнцера. Анабаптизм, який з Німеччини проник у сусідні країни, поступово виродився в менонітство, яке обстоювало принципи покірності, терпіння, непротивлення злу.

Дата добавления: 2015-12-08