Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ПИТАННЯ 24. Початок християнства на землях Київської Русі і її хрещення

Читайте также:
  1. В отдельных княжествах и землях Киевской Руси
  2. Если девка навивает початок туго и ровно, то хорошо будет жить с мужем.
  3. Етнічна основа християнства
  4. Загальна характеристика освіти на західноукраїнських землях
  5. ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ БРЕЙН - РИНГУ.
  6. ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
  7. КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

 

Християнство утверджувалося на українських землях протягом багатьох століть. Історичні джерела засвідчують його присутність у заселених греками містах Північного Причорномор'я ще на початку нашої ери. Звідси воно знайшло собі шлях до Східної Європи. “Повість минулих літ” містить розповідь, згідно з якою апостол Андрій Первозванний благословив гори, на яких згодом був заснований Київ, а на місці, де тепер стоїть Андріївська церква, поставив хреста.

За іншими переказа­ми, християнство на наших землях поширював учень апостола Петра - Папа Климент IV. Є свідчення, що українськими землями на початку 60-х років IX ст. проходили дороги солунських братів Кирила і Мефодія.

Системне освоєння християнством українських теренів розпочалось з колонізації греками при­чорноморських земель у VI—VII ст..

В українській науці існують версії, що хрещеним був князь уже Кий. Стверджують, що хрести­вся він у 860 році. Цю версію підтверджує той факт, що в цей рік в диптихах Константинопольського па­тріархату з'явилась ще одна єпархія – Руська, яка була на той час шістдесят першою. Очевидно, вона займалась опікою християнізованого населення слов'янського світу.

Договір князя Ігоря з греками (944 р.) свідчить про те, що на Русі уже існувало християнство. Княгиня Ольга, яка княжила після Ігоря, була християнкою. Це підтверджує той факт, що в 959 році вона зверталась до імператора Римської імперії Оттона І з проханням, щоб він прислав до Києва єпископа, але згодом, з невідомих причин, відмовилась від своїх намірів.

Новий етап християнізації Русі настав за князювання онука Ольги - князя Володимира. Наприкінці Х століття Київська Русь уже знала про іудейську та мусульманську релігії. В силу багатьох обставин, Київській Русі частіше доводилось спілкувалась з Візантією,яка в той час була на вершині всесвітньої цивілізації.

На думку більшості вітчизняних дослідників християнства, Володимиру знадобились довгі роки, щоб з дикого реставратора язицткого культу у Новгороді, куди він був відправлений своїм батьком – князем Св’ятославом в 970 році, перетворитись в хрестителя Київської Русі в 988 році. Цей період був для нього часом помилок, пошуків, сумнівів і радощів. Це був час вибору не тількт особистого шляху, але і пошук істини, і складний мужній, вольовий акт державного діяча, який спочатку духовно зріс сам, а потім почав залучати до більш високої релігійної духовності і все населення Київської Русі.

Велике значеная мало і те, що християнство у багатьох державах виявилося ефективним чинником у налагодженні внутрішньополітичного життя. А на теренах Київської Русі, тоді родоплемінні відносини і язичницька релігія переживали кризу при формуванні і утвердженнні феодальних відносин.

Вибір князя Володимира, що припав на східну Візантійську Церкву, був обумовлений також і її особливостями. Це була Церква цезаропапістська (коли глава держави є одночасно главою Церкви), що дозволяло князівській владі втручатись у церковні справи. Одночасно, князівська влада була запорукою панівного стану Церкви у державі.

Таким шляхом Володимир намагався зміцнити свою владу та Київську Русь в цілому і, керуючись політичними інтересами, вибрав віру, яка б сприяла зростанню духовності людей та поліпшенню і зміцненню державних справ. В свою чергу, Православна Церква була заінтересована в поширенні свого впливу на нові землі. Отже Праваославна Церква задовільняла духовні, державницькі і політичні потреби князя Володимира і більшості населення Київської Русі..

Крім того, у східному християнстві, Православна Церква завжди усвідомлювалась як суспільний організм, община людей, чиї духовні і фізичні сили були зміцнені Святим Духом. Ца виділяло віруючих як Богообраних. Через таїнства Хрещення і Миропомазання усі віруючі Церкви ставали її вірними. А оскільки Православна Церква служила Богу і державі, то віруюче населення Київської Русі після здійснення цих таїнств ставало не тільки рабами Божими, а і слугами держави.

Підсумовуючи все сказане, можно зробити висновок, що в кінці Х-го століття виникла об’єктивна необхідність у релігії, яка б сприяла духовному зростанню і консолідації родоплемінних об’єднань, трансформації їх в єдину етнічну і політичну цілісність, освячувала б централізовану владу. Хри­стиянська віра в царя небесного та його намісника на зе­млі - князя, могла більше сприяти централізації держа­ви, ніж язичницька релігія з її місцевими культами. Це підтверджувала і ситуація в іншіх державах, де християнство було панівною релігією.

До запровадження християнства на Русі спонукала також і потреба у розвитку економічних, політичних та культурних зв'язків із сусідніми християнськими державами.

Цьому певною мірою посприяли відносини Київського князя з Візантією, що склалися в той перыод. У 986 році візантійський імператор Василій ІІ, який опинився в скрутному становищі після поразки у Болгарії, звернувся до князя Володимира з пропозицією укласти воєнний союз між Візантією і Київською Руссю та попросив на допомогу йому військо з Києва. Володимир на цей союз погодився, проте зажадав за це руки сестри імператора - Анни. Візантійський імператор Василій ІI відмовив Володимиру у цьому через його язицьку віру.

Влітку 987 року проти Василія II у Візантії виступив його воєвода Варда Фока, який, користуючись відсутністю в столиці Васілія ІІ, проголосив себе імператором Візантії. В цих умовах князь Володимир вирушив у Крим, де знаходились грецькі міста-поліси, і облогою взяв грецьку фортецю Херсонес (вона була розташована в межах теперішньої околиці міста Севастополя). Василій II, бажаючи залишити грецькі поліси Північного Причорномор’я під своєю владою, змушений був погоди­тися на шлюб Володимира з Анною, за умови, що він прийме христиинську віру.

Літом 988 року князь Володимир був охрещений. Відносно питання про час і місце хрещення князя Володимира існує декілька версій. Згідно загальноприйнятому твердженню, він прийняв хрещення в церкві святого Якова в Корсуні (грецьке місто Херсонес в Криму, поблизу сьогодняшнього міста Севастополь). За другою версією, він охрестився в 987 році в Києві, а за третьою – в 987 році в Василіві (зараз місто Васильків під Києвом).

Прийнявшші християнську віру, князь Володимир (після хрещення - Васілій) одружився з Анною, повернувся до Києва, прийнявші рішення зробити християнство релігією своєї держави. Першими прийняли хрещення жителі Києва. Хрещення киян, за літописом, відбувлось 14 серпня 988 року в Києві, під Володимирською гіркою, в річці Почайні в місці її впадіння в ріку Дніпро.

Нестор Літописець писав, що в цей день вийшов Володимир з попами на Дніпро і зійшлось туди безліч людей. Вони ввійшли в воду і стояли там один по шию, інші по груди, а молодь біля берега по груди, де-хто з них тримав дітей, Дорослі ходили по річці, попи ж здійснювали молитви, стоячі на місці. І була видна радість на небі і на землі з приводу такої кількості спасенних душ.

Після хрещення Володимир велів скидати у річку або палити ідолів язицьких ідолів і почалося хрещення людей в інших містах і землях Київської Русі. Це був болісний процес. Активно противилось християнізації населення Новгорода, Ярослава та інших міст, але цей супротив Володимир жорстоко придушував. Хрис­тиянство як офіційна релігія Київської Русі остаточно було закріплене силою державної влади у 991 році, але населення ще довго зверталося до язицьких звичаїв.

Таким чином, запроваджуючи християнство, Володимир на­магався максимально використати всі політичні та еконо­мічні можливості від цього у зносинах з Константинополем.

Прийняття християнства – було однією з найважливіших подій у вітчизняної історії. Хрис­тиянство найбільш вірно відповідало психології і духовному складу населення Київської Русі, що й сприялоло швидкому поширенню християнства серед населення та зближенню Київської Русі зі світовою цивілізацією. Запровадження християнства мало також своїми наслідками зміцнення держави, поширен­ня писемності, освіти, культури.

Таким чином, православ’я залишило глибокий слід в історії Київської Русі і мало вирішальний вплив на формування національної свідомості слав’янських племен, в тому числі і менталітету українського народу.

 


Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 91 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)