Читайте также: |
|
Християнство утверджувалося на українських землях протягом багатьох століть. Історичні джерела засвідчують його присутність у заселених греками містах Північного Причорномор'я ще на початку нашої ери. Звідси воно знайшло собі шлях до Східної Європи. “Повість минулих літ” містить розповідь, згідно з якою апостол Андрій Первозванний благословив гори, на яких згодом був заснований Київ, а на місці, де тепер стоїть Андріївська церква, поставив хреста.
За іншими переказами, християнство на наших землях поширював учень апостола Петра - Папа Климент IV. Є свідчення, що українськими землями на початку 60-х років IX ст. проходили дороги солунських братів Кирила і Мефодія.
Системне освоєння християнством українських теренів розпочалось з колонізації греками причорноморських земель у VI—VII ст..
В українській науці існують версії, що хрещеним був князь уже Кий. Стверджують, що хрестився він у 860 році. Цю версію підтверджує той факт, що в цей рік в диптихах Константинопольського патріархату з'явилась ще одна єпархія – Руська, яка була на той час шістдесят першою. Очевидно, вона займалась опікою християнізованого населення слов'янського світу.
Договір князя Ігоря з греками (944 р.) свідчить про те, що на Русі уже існувало християнство. Княгиня Ольга, яка княжила після Ігоря, була християнкою. Це підтверджує той факт, що в 959 році вона зверталась до імператора Римської імперії Оттона І з проханням, щоб він прислав до Києва єпископа, але згодом, з невідомих причин, відмовилась від своїх намірів.
Новий етап християнізації Русі настав за князювання онука Ольги - князя Володимира. Наприкінці Х століття Київська Русь уже знала про іудейську та мусульманську релігії. В силу багатьох обставин, Київській Русі частіше доводилось спілкувалась з Візантією,яка в той час була на вершині всесвітньої цивілізації.
На думку більшості вітчизняних дослідників християнства, Володимиру знадобились довгі роки, щоб з дикого реставратора язицткого культу у Новгороді, куди він був відправлений своїм батьком – князем Св’ятославом в 970 році, перетворитись в хрестителя Київської Русі в 988 році. Цей період був для нього часом помилок, пошуків, сумнівів і радощів. Це був час вибору не тількт особистого шляху, але і пошук істини, і складний мужній, вольовий акт державного діяча, який спочатку духовно зріс сам, а потім почав залучати до більш високої релігійної духовності і все населення Київської Русі.
Велике значеная мало і те, що християнство у багатьох державах виявилося ефективним чинником у налагодженні внутрішньополітичного життя. А на теренах Київської Русі, тоді родоплемінні відносини і язичницька релігія переживали кризу при формуванні і утвердженнні феодальних відносин.
Вибір князя Володимира, що припав на східну Візантійську Церкву, був обумовлений також і її особливостями. Це була Церква цезаропапістська (коли глава держави є одночасно главою Церкви), що дозволяло князівській владі втручатись у церковні справи. Одночасно, князівська влада була запорукою панівного стану Церкви у державі.
Таким шляхом Володимир намагався зміцнити свою владу та Київську Русь в цілому і, керуючись політичними інтересами, вибрав віру, яка б сприяла зростанню духовності людей та поліпшенню і зміцненню державних справ. В свою чергу, Православна Церква була заінтересована в поширенні свого впливу на нові землі. Отже Праваославна Церква задовільняла духовні, державницькі і політичні потреби князя Володимира і більшості населення Київської Русі..
Крім того, у східному християнстві, Православна Церква завжди усвідомлювалась як суспільний організм, община людей, чиї духовні і фізичні сили були зміцнені Святим Духом. Ца виділяло віруючих як Богообраних. Через таїнства Хрещення і Миропомазання усі віруючі Церкви ставали її вірними. А оскільки Православна Церква служила Богу і державі, то віруюче населення Київської Русі після здійснення цих таїнств ставало не тільки рабами Божими, а і слугами держави.
Підсумовуючи все сказане, можно зробити висновок, що в кінці Х-го століття виникла об’єктивна необхідність у релігії, яка б сприяла духовному зростанню і консолідації родоплемінних об’єднань, трансформації їх в єдину етнічну і політичну цілісність, освячувала б централізовану владу. Християнська віра в царя небесного та його намісника на землі - князя, могла більше сприяти централізації держави, ніж язичницька релігія з її місцевими культами. Це підтверджувала і ситуація в іншіх державах, де християнство було панівною релігією.
До запровадження християнства на Русі спонукала також і потреба у розвитку економічних, політичних та культурних зв'язків із сусідніми християнськими державами.
Цьому певною мірою посприяли відносини Київського князя з Візантією, що склалися в той перыод. У 986 році візантійський імператор Василій ІІ, який опинився в скрутному становищі після поразки у Болгарії, звернувся до князя Володимира з пропозицією укласти воєнний союз між Візантією і Київською Руссю та попросив на допомогу йому військо з Києва. Володимир на цей союз погодився, проте зажадав за це руки сестри імператора - Анни. Візантійський імператор Василій ІI відмовив Володимиру у цьому через його язицьку віру.
Влітку 987 року проти Василія II у Візантії виступив його воєвода Варда Фока, який, користуючись відсутністю в столиці Васілія ІІ, проголосив себе імператором Візантії. В цих умовах князь Володимир вирушив у Крим, де знаходились грецькі міста-поліси, і облогою взяв грецьку фортецю Херсонес (вона була розташована в межах теперішньої околиці міста Севастополя). Василій II, бажаючи залишити грецькі поліси Північного Причорномор’я під своєю владою, змушений був погодитися на шлюб Володимира з Анною, за умови, що він прийме христиинську віру.
Літом 988 року князь Володимир був охрещений. Відносно питання про час і місце хрещення князя Володимира існує декілька версій. Згідно загальноприйнятому твердженню, він прийняв хрещення в церкві святого Якова в Корсуні (грецьке місто Херсонес в Криму, поблизу сьогодняшнього міста Севастополь). За другою версією, він охрестився в 987 році в Києві, а за третьою – в 987 році в Василіві (зараз місто Васильків під Києвом).
Прийнявшші християнську віру, князь Володимир (після хрещення - Васілій) одружився з Анною, повернувся до Києва, прийнявші рішення зробити християнство релігією своєї держави. Першими прийняли хрещення жителі Києва. Хрещення киян, за літописом, відбувлось 14 серпня 988 року в Києві, під Володимирською гіркою, в річці Почайні в місці її впадіння в ріку Дніпро.
Нестор Літописець писав, що в цей день вийшов Володимир з попами на Дніпро і зійшлось туди безліч людей. Вони ввійшли в воду і стояли там один по шию, інші по груди, а молодь біля берега по груди, де-хто з них тримав дітей, Дорослі ходили по річці, попи ж здійснювали молитви, стоячі на місці. І була видна радість на небі і на землі з приводу такої кількості спасенних душ.
Після хрещення Володимир велів скидати у річку або палити ідолів язицьких ідолів і почалося хрещення людей в інших містах і землях Київської Русі. Це був болісний процес. Активно противилось християнізації населення Новгорода, Ярослава та інших міст, але цей супротив Володимир жорстоко придушував. Християнство як офіційна релігія Київської Русі остаточно було закріплене силою державної влади у 991 році, але населення ще довго зверталося до язицьких звичаїв.
Таким чином, запроваджуючи християнство, Володимир намагався максимально використати всі політичні та економічні можливості від цього у зносинах з Константинополем.
Прийняття християнства – було однією з найважливіших подій у вітчизняної історії. Християнство найбільш вірно відповідало психології і духовному складу населення Київської Русі, що й сприялоло швидкому поширенню християнства серед населення та зближенню Київської Русі зі світовою цивілізацією. Запровадження християнства мало також своїми наслідками зміцнення держави, поширення писемності, освіти, культури.
Таким чином, православ’я залишило глибокий слід в історії Київської Русі і мало вирішальний вплив на формування національної свідомості слав’янських племен, в тому числі і менталітету українського народу.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 91 | Нарушение авторских прав