ПИТАННЯ 13. Релігії Стародавніх Греції і Риму

Давньогрецька релігія була класичним взірцем багатобожжя. Виховані на суворому дотриманні законів і моральних норм, греки сумлінно ставилися до релігійного культу.

Верховним божеством древньогрецького пантеону вважався володар неба Зевс. Його брат Посейдон був повелителем морів, ін­ший брат Аїд був повелителем підземного царства, дружина Зевса — Гера була покровителькою шлюбу, Афродіта — богинею кохання і краси, Арес — богом війни, Афіна — богинею мудрос­ті, Аполон — богом Сонця і покровителем мистецтва, Артеміда — ­богинею Місяця і покровителькою мисливства, Гермес — покро­вителем стад, пасовищ та торгівлі, Діоніс —богом виноградарс­тва, виноробства та невгамовних веселощів тощо.

Релігійні уявлення стародавніх греків будувались за зразком їх власного життя. Спосіб життя богів мало чим відрізнявся від людського. Головна відмінність небожителів полягала в їх безсмерті та надприродній могутності. Доля людей, їх життя і смерть повністю перебували в руках тих чи інших богів. Від волі або примхи богів залежали також могутність або заги­бель народів та держав. Тому на честь окремих богів будувались розкішні храми, прикрашені їх статуями з золотим або срібним оздобленням. Небесним володарям робились жертвоприношення.

Міфологія давніх греків відображала їх уявлення про потойбічний світ, долю людини після смерті. Вони вважа­ли, що душа після смерті перебуває в підземному царстві Аїді. Світ живих та Аїд відгороджує річка Стікс, через яку душі людей перевозив човняр Ха­рон. Через Аїд протікала річка Лета, яка спричиняла за­буття земного життя, а вхід до Аїду охороняв трьохголо­вий пес з хвостом гадюки Кербер (Цербер).

Уявлення про загробний світ і похмуре підземне царство Аї­да відображало структуру суспільства. Душі царів та героїв посідали високе становище і в пеклі. Раби та бідняки злидарюва­ли на тому світі, як і в житті. Проте, в цілому, загробне царство давньогрецька релігія змальовувала в суворих, похмурих тонах.

Ідею безсмертя людської душі уособлював і культ Діо­ніса. З культом Діоніса і Деметри пов'язана релігійно-­філософська течія — орфізм, яку, начебто, заснував міфічний співець Орфей — син бога річок Еагра і музи Калліопи. Міф розповідає про смерть його дружини Евридики, яку вкусив змій. Прагнучи повернути її до життя, Орфей спу­стився у підземне царство і грою на кіфарі та співом за­чарував Кербера і дружину Аїда Персефону. Орфею було дозволено забрати Евридику із собою, але, ведучи, її, він не мав права озиратися назад. Однак, піддавшись цікавості, Орфей озирнувся і втратив Евридику. Так він здобув знан­ня про душу і розповів людям, що душа є началом добра, частиною божества, а тіло — темницею душі. Після звільнення душі з мертвого тіла, вона продовжує існувати.

Верховний бог стародавніх греків — Зевс, був першим се­ред рівних. Така ієрархія відображала особливості історичного розвитку Стародавньої Греції, де існували самостійні міста-поліси Афіни, Спарта, Фіви та ін.

Давньогрецька релігія звеличувала фізичну працю. То­му так багато богів покровительствували різним видам діяльності. Артеміда була відповідальною за полювання, Пан - за скотарство і природу, Деметра за зем­леробство, Діоніс за виноградарство. Мистецька творчість теж мала свого покровителя - Аполлона.

Тісно пов'язаними з релігією були спортивні ігри, го­ловними серед них були Олімпійські. Перші Олімпійські ігри відбулися в 776 р. до н.е. на честь верховного бога Зевса, який жив на Олімпі. Вони прославляли фізичну досконалість людини, заохочували гармонію фізичного і духовного розвитку, який потрібен був аристократії для утвердження власної соціальної значущості.

Релігія Стародавнього Риму значною мірою живилася надбан­нями давньогрецької міфології. Грецькі боги Деметра, Діоніс, Кора, Меркурій стали римсь­кими Церерою, Лібером, Прозерпіною, Гермесом.

На початку ІІ ст. до н.е. остаточно сформувався культ 12 головних римських богів: Юпітера, Юнони, Нептуна, Мінерви, Марса, Венери, Аполлона та інших. Всі вони мали відповідних богів у грецькому пантеоні. На центральному місці Риму — Форумі, де відбувалися збори громадян і всі державні події, були встановлені ста­туї богів.

Римляни поклонялися Юпітеру — богу неба і світла, во­лодарю і творцю перемоги; Юноні — дружині Юпітера, богині rшлю­бу, материнсттва, жінок; Мінерві — богині родючості, покровительці мирної праці й ремесел; Марсу — богу війни та іншим богам

Для римлян було важливе не так духовне злиття з божеством, як точне дотримання зовнішніх ознак обрядо­вості. Порядок у храмах, правильність ритуалів та іншихцеремоній постійно контролювали жреці. Важливим чин­ником внутрідержавного життя вважалися релігійні свя­та, невід'ємними елементами яких були сценічні вистави, урочисті процесії.

Римські імператори ставилися до богів, як до рівних собі. Коли буря знищила флот Юлія Цезаря, він вигукнув, що і всупереч Нептуну здобуде перемогу, а на найближчих свят­куваннях вилучив з урочистої процесії статую цього бо­га.

Давньоримська релігія безвідмовно обслуговувала інтереси влади. Обожнення імператора було головним у ній, а імператорська влада поширювалася на всі релігійні спра­ви.

Поширеними були в Римській імперії східні культи, які обіцяли потойбічне щасливе життя, про що мовчала римська міфологія. Неабияку популярність мали астрологія, магія, ворожін­ня.

Імператорська влада, намагаючись зберегти політеїс­тичну релігію, де їй відводилося чільне місце, протистояла впливові східних культів. Але природний процес релігій­ного взаємовпливу зупинити було неможливо.

Серед східних, культів, що проникали в Римську імпе­рію, була і нова релігія, якій належало велике майбутнє, — християнство. Цей про це був дуже складним. Християнство то дозволяли, то забороняли, піддаючи його прихильників гонінням. Велику роль у його поширенні й утверджен­ні відіграв, апостол Павло. У 313 році було видано указ про рівність християнства з усіма іншим релігія­ми, а у 324 році християнство було проголошено державною релігією Римської імперії. Відтоді почалося гоніння на стародавню римську релігію — руйнували храми, розбивали статуї богів. Давньоримську релігію об'явили язичництвом, а під гаслом боротьби з язичництвом ни­щили античну культуру.

Підсумовуючи все сказане, можна зробити висновок, що давньогрецька і давньоримська релігії, як і вся культура античності, залишили глибокий слід в історії світової цивіліза­ції, який помітний і сьогодні. Антична міфологія, якій було властиве раціональне ми­слення, перебувала у певних зв'язках із філософією та на­укою взагалі. Це стало передумовою оригінального поєд­нання космогонічних і теологічних уявлень, які наклали свій відбиток на всю подальшу історію розвитку людства.

Дата добавления: 2015-12-08