Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Комплексні статті витрат.

Читайте также:
  1. Встановити відповідальних за виникнення витрат.
  2. До пункту 146.12 статті 146 розділу ІІІ Податкового кодексу України
  3. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів (статті 222, 223 і 224) (статтю 223 вилучено з ККУ) .
  4. Зміст і складання кошторису витрат. Визначення повної собівартості.
  5. ІІІ. Випишіть із розділу VI Особливої частини КК України статті, що передбачають склади злочинів, кваліфікуючою ознакою яких в законі названо службову особу.
  6. Комплексні практичні завдання

Механізм формування витрат підприємства.

Головним завданням управління формуванням витрат виробництва є визначення їхньої обґрунтованої величини в усіх структурних підрозділах підприємства з метою контролю, а також підвищення ефективності діяльності підприємства (зростання прибутку та рівня рентабельності). Воно характеризується такими особливостями: формування витрат здійснюється на усіх етапах виробництва; формування витрат супроводжує усі стадії життєвого циклу підприємства, починаючи зі створення підприємства та закінчуючи його ліквідацією.

Використовуючи наявні ресурси, підприємство здійснює процес виробництва, результатом якого є виготовлена продукція. При виготовленні продукції споживаються певні ресурси, тобто спожиті ресурси становлять витрати виробництва підприємства.

Економічні елементи витрат.

Витрати підприємства відрізняються за економічним змістом, в зв'язку з цим виникає потреба здійснювати відповідну класифікацію витрат. Вона здійснюється за ступенем економічної однорідності.

Економічні елементи однорідні витрати, які не можна розділити на складові частини. До економічно однорідних елементів витрат відносяться: матеріальні витрати; видатки на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація основних фондів і нематеріальних активів; інші витрати.

До матеріальних витрат відносяться витрати, які включають вартість відповідних ресурсів, використання природної сировини, придбаного палива, придбаної електроенергії.

До витрат на оплату праці відноситься основна і додаткова заробітна плата працівників до витрат на соціальні заходи відноситься державне соціальне страхування, пенсійний фонд та фонд зайнятості населення.

В елементі «Амортизація основних фондів і нематеріальних активів» відображається сума амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів і нематеріальних активів виходячи з їх балансової вартості.

До інших витрат відносяться витрати на відрядження, сертифікацію і збут продукції, ремонт.

 

 

Аналіз елементів операційних витрат підприємства

№ п/п Елементи витрат    
тис.грн тис.грн
  Матеріальні витрати    
  Витрати на оплату праці    
  Відрахування на соціальні заходи    
  Амортизація ОВФ та нематеріальних активів    
  Інші операційні витрати    
  Всього    

 

Комплексні статті витрат.

Стаття витрат — це комплексні витрати, до складу яких входять різні економічні елементи. До статей витрат підприємства відносяться:

- сировина і матеріали - включає всі види матеріальних ресурсів, що визначають речовий склад продукції: сировина і основні матеріали за повною вартістю, включаючи ринкову ціну матеріалів, націнки постачальникам, залізничні тарифи, витрати по розвантаженню і доставці сировини і матеріалів на склади;

- куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби;

- поворотні відходи — залишки сировини, матеріалів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворились в процесі виробництва продукції і втратили споживчі властивості;

- паливо і енергія на технологічні потреби - витрати на придбання всіх видів палива, що витрачається на технологічні цілі і на виробництво енергії для транспорту;

- основна заробітна плата - складається із суми відрядних розцінок по всіх операціях виробничого процесу і суми тарифних ставок виробничих робітників - почасовиків, включаючи доплати, отримані із фонду матеріального заохочення підприємства;

- додаткова заробітна плата - включає оплату чергових відпусток, доплату за роботу в нічний час тощо;

- відрахування на соціальні заходи - проводяться за встановленими нормами від загальної суми заробітної плати;

- витрати на підготовку і освоєння виробництва - включають витрати на освоєння нових виробництв, цехів, витрати пов'язані з підготовкою та освоєнням випуску продукції не призначеної для серійного та масового виробництва;

- витрати на утримання та експлуатацію обладнання - включають матеріали, заробітну плату робітників і оплату послуг на утримання обладнання та інших робочих місць;

- загальновиробничі витрати - пов'язані з організацією виробництва і управлінням цехами підприємства;

- загальногосподарські витрати - пов'язані із організацією виробництва і управлінням підприємством;

- втрати від браку у виробництві - напівфабрикати, вузли, деталі, конструкції, які за своєю якістю не відповідають встановленим стандартам або технічним умовам;

- поза виробничі витрати - витрати, пов'язані із збутом продукції і вивченням ринку.

 

«Механізм формування витрат на персонал та їх вплив на господарську діяльність підприємства»(50)

  1. Витрати на персонал як економічна категорія

Використовуючи наявні ресурси, підприємство здійснює процес виробництва, результатами якого є виготовлена продукція або надані послуги. При виготовленні продукції споживаються певні ресурси (засоби виробництва, праця, природні ресурси), тобто спожиті ресурси становлять витрати виробництва підприємства.

Витрати – це вартість ресурсів, які використовуються в подальшому для отримання прибутку або досягнення інших цілей організації. До витрат відносяться вартість матеріальних і трудових ресурсів, які необхідні для виробництва тої чи іншої продукції чи послуг. Ресурси інакше називаються авансованими витратами, тобто витратами, проведеними до здійснення самого процесу виробництва.

Поняття „трудові ресурси”, хоч і містить термін „ресурси”, фактично має абсолютно інший сенс. „Ресурси” тут ідентичні поняттю „трудовий потенціал”, що характеризує можливості участі людини в суспільному виробництві. Причому ресурс кваліфікаційних можливостей працівника може зростати завдяки здійсненню цілеспрямованих заходів щодо їх нарощування, а іноді недовикористання з різних причин виробничого і особистого характеру (доручення працівникові робіт меншої складності, чим його кваліфікаційний розряд, використання не по професії, на застарілому устаткуванні і т.п.).

Загальний об'єм матеріальних ресурсів (основні фонди і оборотні кошти) може бути представлений в грошовому виразі.

Здійснюються спроби і до трудових ресурсів підійти з тих же позицій, тобто як до авансованих витрат, виражених у вартісній формі. Це означає, що необхідно оцінити вартість найнятої підприємством робочої сили. Вартість праці, згідно рекомендаціям Міжнародній конференції статистиків по праці [8], включає оплату виробничої роботи, виплати, що стосуються невідпрацьованого оплачуваного часу, премії і грошові винагороди, вартість харчування та інші виплати в натуральній формі, вартість надання житла робочим, оплачуваного працедавцем, витрати працедавців на соціальне забезпечення, вартість професійного навчання, культурно-побутових умов і змішані статті, такі як транспорт для тих, що працюють, робочий одяг, відновлення здоров'я, разом з податками (що розглядаються як вартість праці). Вартість зростатиме за рахунок залучення нових працівників, що мають вищу кваліфікацію, за рахунок додаткових витрат власних засобів на перепідготовку кадрів, збереження здоров'я, організацію відпочинку і т.д. Ресурсний підхід до працівника знайшов своє віддзеркалення в концепції „людського капіталу”, частково реалізованій в деяких розвинених зарубіжних країнах.

Відповідно до неї інвестиції в людський капітал — це будь-яка дія, яка підвищує кваліфікацію і здатність, або, іншими словами, продуктивність праці робочих. Подібно до витрат підприємців на верстати і устаткування, витрати, які сприяють підвищенню чиєїсь продуктивності, можна розглядати як інвестиції, бо поточні витрати, або витрати, здійснюються з тим розрахунком, що ці витрати будуть багато разів компенсовані збільшеним потоком доходів в майбутньому. Питанню оцінки витрат на робочу силу, їх ефективності у вітчизняній спеціальній літературі приділяється поки мало уваги. Приводиться лише укрупнений перелік витрат, пов'язаних з відтворенням робочої сили, а також перелік витрат на робочу силу, використовуваний при розрахунку економічної ефективності суспільного виробництва у відповідності з ресурсним підходом (разом з вартістю основних виробничих фондів і вартістю матеріальних оборотних фондів). Так, при оцінці ресурсів робочої сили на рівні народного господарства країни в умовному грошовому вимірюванні рекомендується враховувати наступні витрати: фонд заробітної плати робочих і службовців, витрати з суспільних фондів споживання на загальноосвітній і політичний розвиток (включаючи виплати стипендій), витрати з суспільних фондів споживання і з прибутку підприємств на придбання і підвищення професійної кваліфікації, витрати з суспільних фондів споживання на виплати під час хвороби, відпусток по вагітності і пологам, допомоги багатодітним і самотнім матерям, виплати і пільги із заохочувальних фондів підприємства, не враховані у фонді заробітної плати і що збільшують дохід працівників, витрати, пов'язані з організованим переміщенням працівників до місць їх постійного заняття (оплата проїзду на транспорті, підйомні, добові і ін.).

Застосування ресурсного підходу на рівні підприємства стикається з рядом методичних труднощів, пов'язаних перш за все з характеристикою вартості робочої сили. Навіть за кордоном ресурсний підхід реалізується в урізаному вигляді, оскільки при цьому характеризується не вартість робочої сили, а сума коштів, що показує, у що обходиться підприємству конкретний працівник. Такий персоніфікований облік відображає витрати на „придбання працівника”, оформлення його на роботу, підготовку до участі у виробничому процесі, поточні витрати на зміст і т.д.

Як відомо, споживання ресурсів в процесі виробництва є поточними витратами. Так, споживання основних фондів відбувається шляхом їх поступового зношення; поточні витрати основних фондів виражаються у формі амортизаційних відрахувань, що списуються на собівартість продукції, ці витрати за той або інший період часу (місяць, квартал, рік) представляють тільки частину вартості основних фондів.

По-особливому підходять до характеристики споживання ресурсів праці на підприємстві. Оскільки споживання робочої сили є сама праця, виражена витратами часу (у людино-годинах, людино-днях), а витрати живої праці мають грошовий вираз у формі заробітної плати, їх об'єднують з матеріальними витратами і отримують загальну суму витрат на виробництво і реалізацію продукції (її собівартість) [3].

Таким чином, витрати на робочу силу постають не частиною авансованих витрат (ресурсу), чітко виражених кількісно, а як фактичні витрати підприємства на заробітну плату (з нарахуваннями на неї) в поточному періоді, Окрім них у вартісній формі враховуються і деякі інші витрати, пов'язані з функціонуванням робочої сили. Хоча за своєю суттю інвестиції в робочу силу значною мірою нагадують капіталовкладення (вкладення в людський капітал, віддача від якого відчуватиметься впродовж багатьох років у вигляді вищого доходу від кваліфікованої праці), фактично ж до них відносяться як до поточних витрат, які відразу і повністю відносяться на собівартість продукції поточного року. У літературі ставиться питання про доцільність відмови від практики, що склалася, і формуванні спеціалізованого амортизаційного фонду, засоби якого повинні стати постійним джерелом фінансування розвитку робочої сили у зв'язку із застаріванням знань, необхідністю підвищення кваліфікації, перепідготовки кадрів. Дійсно, у відношенні до робочої сили як до ресурсу (до витрат як до інвестицій в людський капітал) є багато загального, якщо розглядати конкретні витрати під різною точкою зору, зрозуміти роль кожного їх виду. Тоді управління витратами на персоналом придбає більш цілеспрямований характер. Як класифікаційні ознаки приймаються:

1. фази процесу відтворення;

2. рівень підходу;

3. цільове призначення;

4. джерела фінансування;

5. характер витрат;

6. термін окупності.

  1. Механізм формування витрат, пов’язаних із персоналом

В економічно розвинутих країнах Заходу праця для роботодавця коштує недешево. Величина основних і додаткових витрат на персонал у розрахунку на одного середньостатистичного працівника за рік еквівалентна вартості трьох нових легкових автомобілів середнього класу. При цьому заробітна плата становить близько половини загальних витрат на персонал, обчислених у грошовій формі. Додаткові та добровільні соціальні витрати з часом зростають швидше, ніж заробітна плата.

Це змушує економічні підрозділи, служби персоналу підприємств дуже ретельно планувати й обґрунтовувати кожну статтю витрат на персонал, складати кошториси всіх виробничих витрат для кожного структурного підрозділу (місця утворення витрат) і суворо контролювати витрачання ресурсів у межах кошторису.

Витрати, пов'язані з формуванням, розвитком і використанням трудового потенціалу доволі різноманітні. Класифікація їх додала би їм організаційного характеру (витрати на організацію робочих місць, їх оснащення, організацію якісного обслуговування і т.д.). Річ у тому, що, як вже наголошувалося, до витрат на робочу силу відносяться лише витрати, що мають безпосереднє відношення до людини, направлені на збільшення його здібності до праці, на підвищення продуктивності за рахунок кваліфікації, розвитку здатності, мотивації і т.п.

Слід мати на увазі, що віднесення витрат до тієї або іншої фази відтворення робочої сили має більше теоретичне значення. На практиці ці три фази тісно пов'язані і витрати, здійснені на одній з них, прямо або побічно (через інші) сприятливо позначаться на кінцевому результаті - трудовому потенціалі підприємства. Як наголошується в літературі, „дія фази використання робочої сили на решту елементів відтворювального циклу, зокрема на процеси, пов'язані з фазою виробництва робочої сили, явно виходять за рамки звичайної „зворотної дії” вторинного явища на первинне (як це має місце у відтворенні продукції) і є таким, що визначається часом” [12].

Через раціональне споживання робочої сили можна розраховувати на отримання прибутку, що є одним з джерел засобів впливу на подальший розвиток робочої сили як в якісному, так і в кількісному відношенні.

Аналітичні розрахунки витрат на робочу силу на рівні підприємства в умовах системи обліку, що діє, — завдання вельми трудомістке. Перелік витрат, що включаються в собівартість дозволяє конкретизувати групи витрат, що мають ту або іншу цільову спрямованість, і отримати чітку картину відносно джерел фінансування. Разом з тим форми бухгалтерської звітності не містять узагальнених показників витрат на робочу силу, у зв'язку з чим необхідна робота з документами первинного обліку.

Вибір джерела фінансування для підприємства має велике значення. Включення витрат на робочу силу в собівартість гарантує їх повернення після реалізації продукції. Фінансування з прибутку, особливо в сьогоднішній час, доволі проблематичне, оскільки викличе скорочення коштів на оплату праці і поставить підприємство перед жорсткою дилемою: або заробітна плата працівникам підприємства зараз або збільшення доходу від більш кваліфікованої робочої сили в майбутньому, якщо витратити частину прибутку на підготовку кадрів і підвищення кваліфікації.

При діленні витрат на робочу силу на обов'язкові і необов'язкові для цілей аналізу кадрової політики підприємства особливий інтерес представляють останні, бо через їх регулювання підприємство відповідно до своїх цілей може спрямовувати їх дію на поведінку працівників, забезпечуючи збільшення виробничого результату.

Класифікація за ознакою можливості і доцільності скорочення витрат (на резервні та нерезервні) виявляє проблему, суть якої полягає в наступному. Як і інші види виробничих витрат, витрати на робочу силу є складовою частиною собівартості продукції. А скорочення собівартості виступає важливим чинником збільшення прибутку. Звідси приходимо до висновку, що, забезпечуючи систематичну економію засобів на робочу силу, підприємство тим самим добивається збільшення прибутку. Проте при цьому не враховується, що багато витрат на робочу силу, що за своєю суттю є капіталовкладеннями, приноситимуть віддачу впродовж тривалого періоду і їх скорочення приведе до негативних наслідків, збиток від яких перевищить самі витрати [8].

Формування на підприємстві спеціального амортизаційного фонду забезпечило б вирішення цієї проблеми.

 


Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 264 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)