Методи формування виробничої програми підприємства

ПРОДУКЦІЇ

План

1. Зміст і завдання плану виробництва і реалізації продукції.

Методи формування виробничої програми підприємства.

Характеристика системи вимірників обсягів виробництва і реалізації продукції.

Планування продажу продукції.

Планування виробничої потужності підприємства.

Основною метою вивчення теми є засвоєння матеріалу з формування виробничої програми підприємства, планування обсягів продажу продукції, виробничої потужності та потенціалу підприємства.

ЗМІСТ І ЗАВДАННЯ ПЛАНУ ВИРОБНИЦТВА І РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

В ринкових умовах господарювання розробка плану виробництва і пролажу продукції є центральним завданням комплексного плану­вання техніко-економічного розвитку підприємства. План вироб­ництва визначає генеральний напрям діяльності всіх структурних підрозділів підприємства, виступає основою поточного внутрішньо­виробничого планування.

Ринок вимагає: випуску адресної продукції та виконання різнома­нітних робіт і послуг; оновлення продукції з ініціативи покупців і, відповідно, частих закупок ресурсів; планування наступальних дій на конкурентів; здійснення продуманих бюджетних витрат і т. д. Гнучка виробнича політика підприємства може входити в конфлікт з цілями окремих підрозділів і служб, які налаштовані на масове ви­робництво, обмежену кількість видів продукції, стабільні плани, стійкий фінансовий стан, пасивне відношення до конкурентів.

У процесі планування виробництва і продажу продукції повинен досягатися компроміс між можливостями випуску і збуту продукції, здатністю нової продукції повноцінно замінювати стару, витратами і прибутком, потенціалом розвитку і капіталовкладеннями, вигодою від освоєння нової продукції і ризиком. Тому в процесі розробки планів виробництва продукції необхідно визначити множинні цілі і стимулювати погодження дій між окремими підрозділами.

Річні плани виробництва кожного підприємства передбачають
взаємопов'язану систему планових показників, які характеризують:

· основну мету виробничої діяльності підприємства та його структур­
них підрозділів;

· обсяги і терміни виробництва продукції (робіт, послуг);
виробничі потужності підприємства, цехів і дільниць та з ними річних обсягів виробництва;

· розподіл запланованих робіт за основними цехами-виконавцями за­мовлень; вибір засобів і методів досягнення запланованих показників, рівень завантаження технологічного устаткування;

· обґрунтування методів і форм організації виробництва запланованої продукції, контроль за виконанням плану виробництва і реалізації продукції.

Для підприємства обсяг продукції, яку в даний час можна реалі­зувати і, відповідно, доцільно виробити в плановому періоді, визна­чає попит.

●Пропозиція — це кількість продукції, яку виробник може ви­робити і запропонувати до продажу протягом певного періоду часу на базі наявного економічного потенціалу.

При плануванні виробництва продукції важливо забезпечити рів­новагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. _.

● Сукупним попитом називається сумарна величина попиту на всю продукцію підприємства, яка складається з попиту промис­лових підприємств і організацій, населення, державних установ.

Сукупний попит, як правило, залежить від характеру товару, по­ри року, рівня платоспроможності, темпів економічного зростання. Він коливається, що, відповідно, відображається в планах випуску.

● Сукупною пропозицією називається сумарна величина пропози­ції всіх видів продукції (робіт, послуг), яку може запропонувати підприємство для реалізації (надання) протягом певного періоду часу за умови ефективного використання наявного економічного потенціалу.

Сукупна пропозиція залежить від технічного рівня виробництва, рівня інвестування, ефективності управління тощо. Сукупна пропо­зиція є більш стабільним параметром діяльності підприємницьких структур, аніж сукупний попит. Якщо сукупний попит у значній мі­рі залежить від чинників зовнішнього середовища, уміння їх прогно­зувати та враховувати, то сукупна пропозиція, в основному, зале­жить від мобілізації внутрішніх факторів, оперативності реагування підприємницьких структур на зміни в зовнішньому середовищі, її коливання є порівняно незначними. Величина сукупної пропозиції може оцінюватися за допомогою показника середньорічної вироб­ничої потужності підприємства, виміряного у вартісній формі.

На конкретні періоди часу з врахуванням коливань попиту роз­робляються агреговані плани випуску, які, крім обсягу продажу, враховують:

- можливості зберігання готової продукції;

- потребу в позаурочній праці або простої робітників;

- передача частини роботи підрядникам;

- найом або звільнення працівників.
З врахуванням сукупної пропозиції та сукупного попиту фор­муються агреговані плани сукупних обсягів виробництва продукції (ро­біт, послуг) відповідної номенклатури та асортименту.

Мета агрегованого планування виробництва полягає в забезпе­ченні задоволення сукупного попиту на продукцію при мінімізації сумарних витрат. Виділяють три основні тактики планування сукуп­ного обсягу виробництва.

►Перша тактика — постійний обсяг виробництва при постійній величині виробничого потенціалу незалежно від коливань попиту. Різницю між величиною сукупного попиту і обсягом випуску про­дукції компенсують шляхом збільшення або зменшення запасів про­дукції (рис. 1.).

Рис. 1. Модель взаємодії постійного обсягу виробництва

і потенціалу та змінного попиту

Ця модель планування сукупного обсягу виробництва може вико­ристовуватися на підприємствах, які випускають продукцію для на­селення та організацій. Ці види продукції не втрачають своїх спожив­чих якостей при тривалому зберіганні, тому при коливаннях попиту вона може зберігатися на складах у виді запасів.

►Друга тактика — обсяг випуску продукції, який враховує змі­ни попиту при постійній величині виробничого потенціалу. Різниця між величиною випуску продукції і виробничим потенціалом регу­люється в залежності від того, що переважає, шляхом організації по­надурочної роботи, передачі частини роботи субпідрядникам, надан­ня відгулів, здачі майна в оренду тощо (рис. 2.).

Третя тактика — змінний попит і обсяг випуску при змінній ве­личині виробничого потенціалу (рис. 3). Такої тактики дотримують­ся в трудомістких виробництвах, на сезонних роботах. Різниця між ве­личиною випуску і виробничим потенціалом (в частині персоналу) регулюється шляхом звільнення і найму працюючих, виходячи з ви­робничої необхідності; а в частині основних виробничих фондів — здачею в короткотермінову оренду, виконанням позапланових робіт. Ця тактика застосовується на підприємствах трудо-

містких та наукомістких галузей, оснащених дорогою технікою, або на підприєм­ствах, де використовуються висококваліфіковані працівники і де створення запасу продукції є неможливим чи обходиться дорого (на­приклад, літако-, суднобудування, аудиторські, медичні послуги, ви­давнича справа тощо).

Рис. 2. Модель взаємодії змінних обсягу виробництва та попиту і постійного виробничого потенціалу

Рис. 3. Модель взаємодії змінних обсягу виробництва, попиту і виробничого потенціалу

В процесі розробки оптимального плану виробництва з мінімаль­ними загальними витратами використовується одна з наведених тактик або їх поєднання в залежності від конкретної виробничої ситуації.

МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДПРИЄМСТВА

При плануванні виробничої програми підприємства необхідно вра­ховувати:

▬ дані про роботу підприємства у звітному періоді;

▬ перспективний план виробництва продукції (робіт, послуг);

▬ прогноз потреби у продукції підприємства;

▬ державний контракт (замовлення) на продукцію підприємства;

▬ результати самостійного спеціального вивчення попиту на продук­цію підприємства;

▬ договори на виробництво та поставку продукції;

▬ рівень спеціалізації та кооперування виробництва;

▬ ринкові ціни на основні види продукції (робіт, послуг) підприємства;

▬ дані про незавершене виробництво, залишки нереалізованої продукції.

При формуванні виробничої програми підприємства виділяють декілька груп продукції:

● продукція за державним контрактом (замовленням);

●продукція, визначена на основі ринкового попиту, за замовленнями споживачів, торговельних організацій;

●продукція, випущена з власної ініціативи підприємства для продажу на ринку;

●продукція, яка використовується для внутрішніх потреб у планово­му періоді.

Кожна підприємницька структура формує свою виробничу про­граму самостійно з врахуванням ресурсів підприємства й отримання найкращих результатів господарювання. При цьому враховуються вимоги: дотримання встановлених термінів поставок продукції, рів­номірність завантаження виробничих потужностей, забезпечення випуску конкурентноспроможної продукції.

> Особливістю формування виробничої програми в умовах ринку є те, що визначальними орієнтирами масштабів, асортименту, якості, ціни продукції виступають параметри ринку продукції (робіт, пос­луг):

- ємність ринку, - ступінь насиченості, - інтенсивність наси­чення, - параметри продукції підприємств-конкурентів, - ефектив­ність антимонопольної політики.

> Основна мета формування виробничої програми полягає в - оптимізації номенклатури і асортименту продукції для укладання дого­ворів на її виготовлення та поставку; - максимальному використанні виробничого потенціалу; - забезпеченні стійких фінансових результа­тів господарювання. Для реалізації поставлених цілей виділяються такі напрями планової діяльності:

- пошук підприємницьких партнерів;

- виявлення резервів виробництва і реалізації продукції;

- виявлення і свідомий вплив на формування певних потреб споживачів.

В умовах ринкової невизначеності можуть використовуватись різні методи формування виробничої програми: рівневе прогнозу­вання, послідовне прийняття планових рішень, створення ситуа­ційних планів, лінійне програмування, диверсифікація продуктів і ринків тощо.

Важливою умовою зменшення невизначеності в плануванні є роз­ширення ринкової інформації про споживачів і конкурентів, про по­пит і пропозицію і т. д.

* Рівневе прогнозування — це процес передбачення очікуваного обсягу продажу і прибутку за трьома рівнями: мінімальний, імо­вірний, максимальний.

* Мінімальний очікуваний обсяг виробництва і продажу визна­чається шляхом розрахунку рівня беззбитковості, порівняння його значення з обсягами укладених договорів (контрактів). Він забезпе­чує підприємству малоприбуткове або безприбуткове виробництво.

* Імовірний очікуваний обсяг виробництва і продажу враховує реальні можливості збільшення цін на продукцію підприємства при її реалізації на ринку, укладання додаткових договорів (контрактів) на випуск (продаж) продукції. При такому обсязі виробництва фінансовий стан підприємства поліпшується, пози­ції на ринку зміцнюються.

· Максимальний очікуваний обсяг виробництва і продажу визначається на основі реальної оцінки виробничого потенціалу підприємства та ефективності його використання при сприятливій ситуації на ринку. Такий обсяг виробництва забезпечує стабіль­
ний і стійкий стан підприємства, добрі ринкові позиції, перспективний розвиток.

Рівневе прогнозування забезпечує підготовку до можливих нега­тивних наслідків господарювання, попереджає про наближення не­сприятливих умов для підприємницької структури, обумовлює вищий рівень обгрунтованості управлінських рішень і планових зав­дань. За умов застосування методу рівневого прогнозування важливо спрогнозувати критичний обсяг реалізації, який вказує на гранично мінімальну величину договорів поставки, що забезпечує підприємст­ву вихід за межі банкрутства. Він характеризує таку величину прода­жу продукції чи виконаних робіт (послуг), за якої витрати на вироб­ництво і збут продукції будуть дорівнювати доходу від продажу. Чим більша величина продажу порівняно з критичною, тим більше при­бутку отримає підприємство.

Критичний обсяг реалізації визначається порівнянням суми продажу продукції (ВР) і суми витрат на її виробництво та збут (ВО). Можливості продажу обмежуються виробничою потужністю і ринковою ціною.

Витрати на виробництво і збут продукції розглядаються у вигляді трьох складових частин:

Ǿ постійні витрати, які не залежать від обсягів виробництва і реалі­зації продукції (ПВ): амортизація, податок на майно, страхування, реклама, дослідження тощо;

Ǿ прямі змінні витрати, які прямопропорційно залежать від обсягів виробництва і реалізації продукції (ПЗ). До них належать мате­ріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на со­ціальні потреби;

Ǿ накладні змінні витрати, які непропорційно залежать від обсягів виробництва і реалізації продукції і не підлягають чіткому розра­хунку та нормуванню (НЗ). До них належать витрати на утриман­ня та експлуатацію устаткування, комерційні витрати і т.д.

Різницю між виручкою від продажу (ВР) і операційними витрата­ми (ВО) визначає прибуток від операційної діяльності (П_оп).

В управлінні реалізацією продукції і витратами для зменшення критичного обсягу реалізації найбільш прийнятними є зміна ціни продажу і скорочення постійних витрат. У першому випадку зростає величина прибутку, а в другому — зменшуються відносно необов'яз­кові витрати. Суму прибутку і постійних витрат називають маржинальним доходом (МД).

Рис 4. Графік критичного обсягу виробництва і реалізації продукції

Критичний обсяг реалізації продукції визначається за формулою:

К_м =

де ПВ — сукупні умовно постійні витрати, грн.; Ц — ринкова ціна

одиниці продукції, грн.; З_п/₃ - питомі умовно-змінні витрати, грн.

При такому обсязі виробництва забезпечується безприбутковий статус підприємства. Наприклад: ринкова ціна одиниці продукції перебуває на рівні 12 грн.; сума постійних витрат підприємства на плановий період складає 3500 грн.; умовно змінні витрати на одини­цю продукції становлять 7 грн. Критичний (беззбитковий) обсяг ви­робництва продукції за таких умов складе:

3500: (12 - 7) = 700 одиниць

Ситуаційне планування знайшло широке застосування на амери­канських і японських фірмах. Вітчизняні підприємства використову­ють його рідко. Процес ситуаційного планування передбачає послідов­не виконання таких дій:

· визначення ключових факторів середовища щодо впливу на планові результати діяльності підприємства;

· розроблення нормативного плану, в якому враховується імовірність впливу виробничих факторів на кінцеві результати діяльності під­приємства;

· визначення для кожного виду продукції ряду припущень щодо ситуа­цій, відмінних від стандартної, з врахуванням яких розробляється автономний план. Припущення враховують можливість випадкових обставин, змін у зовнішньому середовищі, які можуть впливати на кінцеві результати негативно або позитивно. Ситуаційний план пе­редбачає поведінку кожного виконавця в тій чи іншій ситуації;

· розроблення механізму переходу від нормативного плану до ситуа­ційного при виникненні відповідних обставин.

Ситуаційне планування забезпечує певні переваги в процесі фор­мування виробничої програми та її реалізації за мінливого ринково­го середовища. Керівники і виконавці планів отримують можливість оперативної дії при настанні несприятливих умов, що були передба­чені планом. Наприклад, зміна попиту на поліграфічні послуги зумов­лює введення вдію ситуаційного плану розширення випуску продук­ції (робіт, послуг) або його згортання; виконання певного обсягу робіт по кооперації або формування запасів продукції на складі. При формуванні річної виробничої програми необхідно забез­печити максимальний доход, високу фінансову стійкість і плато­спроможність підприємства. Це зумовлює відбір і включення в план виробництва конкурентноспроможної та високодоходної продукції. В західних підприємницьких структурах з цією метою використову­ють матрицю БКГ.

В умовах багагопродуктового виробництва, економічної невизна­ченості, виробничої нестабільності та фінансової нестійкості доцільно використовувати матриці типу «ефект-випуск». Всі види продукції ранжуються за системою показників «рентабельпість-частка в струк­турі випуску». Ранги визначаються за максимальними параметра­ми показників. Приклад ранжування п'яти видів продукції поліграфічного під­приємства, включених у виробничу програму, наведений в таблиці 1.

Таблиця 1. Ранжування планових показників продукції

Назва продукції	Річний попит, облік один	Частка в структурі випуску	Рентабельність
Книжково-журнальна (А)	300.000	47.6		5.2
Газетна (Б)	85.000	13.5		1.3
Образотворча (В)	145.000	23.0		10.5
Бланкова (Г)	36.000	5.7		4.7
Паперно-білові вироби (Д) (Д)	64.000	10.2		12.0

Найбільшу частку на ринку має книжково-журнальна продукція (47,6%), найменшу — бланкова (5,7%). За рангом рентабельності вся продукція поліграфічного підприємства розміщується в такій послі­довності: Д, В, А, Г, Б.

Для точного визначення місця кожного виду продукції будується діа­грама її розміщення в координатах «рентабельність-частка в структурі».

Рис.5- Діаграма ефективності виробництва продукції

Побудована діаграма свідчить, що явні переваги щодо забезпечення ефективності виробництва (міжкоординатна площа) має продукція А та В. Однак ця інформація може служити лише одним з орієнтирів включення тих чи інших замовлень у виробничу програму підприєм­ства. Для прийняття кінцевого рішення необхідно враховувати показ­ники витрат та обмеження основних ресурсів виробництва, швид­кість реалізації продукції, своєчасність поступлення коштів і т. д.

У процесі розробки виробничої програми формуються номенкла­турний та асортиментний плани підприємства.

● Номенклатура — це класифікований перелік матеріальних цін­ностей, які створюються на підприємстві і за своїм економічним призначенням відносяться до продукції виробничого споживання (група «А») та особистого споживання (група «Б»).

● Асортимент — це перелік і співвідношення окремих видів про­дукції в складі окремої номенклатурної групи, які відрізняються між собою параметрами, зовнішнім оформленням, призначенням та іншими характеристиками.

Виділення номенклатурних і асортиментних груп продукції в складі виробничої програми дозволяє забезпечити добротну обґрунтованість планових показників та більш оперативне виготовлення продукції на підприємстві; врахувати рівень використання виробничих потужностей.

Виробнича програма промислового підприємства розробляється «ланцюговим методом» за структурними підрозділами в порядку, зворотньому до ходу технологічного процесу. При цьому обґрунто­вуються обсяги і терміни випуску продукції.

Виробнича програма основних цехів підприємства використовуєть­ся для розробки планових завдань для допоміжних та обслуговуючих підрозділів (ремонтних, транспортних, складських, заготівельних і т. д.) та управлінських служб (маркетингової, технологічної, вироб­ничої, фінансової, постачальницької тощо).

При плануванні обсягів виробництва і реалізації продукції врахо­вуються платні послуги підприємств населенню. Платні послуги на­селенню можуть здійснювати підприємства, які мають в своєму складі підрозділи:

· будівельні або ремонтно-будівельні;

· ремонтно-механічний;

· автогосподарство та авторемонтні служби;

· житлово-комунальні;

· дошкільні дитячі установи;

· об’єкти громадського харчування;

· будинки культурі, клуби, спортивно-оздоровчі та профілактичні заклади;

· готельне господарство тощо.

---

Дата добавления: 2015-10-30