Тема: Окупація України військами Німеччини та її союзниками. Окупаційний режим в Україні.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:
- характеризувати хід бойових дій на території України в 1941 – 1942рр.;
- визначати причини поразки Червоної Армії та окупації України німецькими військами та їх союзниками;
- розкривати суть „нового порядку”, встановленого окупантами;
- аналізувати та зіставляти історичні факти.

План.

1. Україна в планах Німеччини.

2. Оборонні бої Червоної Армії в Україні.

3. План „Ост”. Розчленування України.

4. Нацистський „новий порядок”. Голокост.

22 червня 1941 р. нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз розпочалася Велика Вітчизняна війна. Відразу ж після вторгнення Ні­меччини на територію СРСР війна стала для нього вітчизняною, визвольною, справедливою.

Німецький план «Барбаросса» передбачав бліц­криг — блискавичну війну: протягом 2—2,5 місяця знищити Червону армію і вийти на лінію Архан­гельськ — Астрахань. Німецька армія наступа­ла в трьох головних напрямках: західному — на Ленінград, центральному — на Москву, південно­му — на Київ. Згідно з планом передбачалося загар­бання України вже в перші тижні війни і створення плацдарму для прориву на Кавказ і Закавказзя. Наступ на Україну здійснювала група німець­ких армій «Південь» під командуванням гене­рал-фельдмаршала Г. Рундштедта. Для оборони України були створені Південно-Західний фронт під командуванням генерала М. Кирпоноса та Пів­денний фронт, під командуванням генерала М. Чередніченка.

23—29 червня в районі Луцьк — Рівне — Бро­ди відбулася найбільша танкова битва початкового етапу війни. Війська Південно-Західного фронту змушені були відступити, залишивши Західну Україну. ЗО червня німці окупували Львів і вже на кінець третього тижня війни вони просунулися углиб України на 300—350 км.

На північному напрямку німецькі війська про­сунулися углиб радянської території на 500 км, на центральному напрямку — на 600 км. Червона армія за перші три тижні війни втратила 850 тис. військових (у 10 разів більше, ніж Німеччина).

Початковий період війни склався для Радян­ського Союзу вкрай невдало.

Основні причини поразок:

- Прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної ситуації, переоцінка зна­чення радянсько-німецьких договорів, прорахунки у визначенні дати нападу Німеччини на Радянський Союз.

- Неукомплектованість Червоної армії кваліфі­кованими командирськими кадрами, кращі з яких стали жертвами сталінських репресій (знищено 20 % командного складу Червоної ар­мії); нові командири були слабко підготовлені, некомпетентні: лише 7 % командного складу мали вищу освіту.

- Незавершеність заходів щодо зміцнення захід­них кордонів, немобілізованість частин Черво­ної армії (Сталін боявся спровокувати напад Німеччини).

- Німеччина, яка завоювала більшу частину Євро­пи, за воєнно-економічним потенціалом значно перевищувала Радянський Союз, на початку вій­ни мала перевагу в живій силі й техніці (армія Німеччини та її союзників, що виступила про­ти СРСР, налічувала 5,5 млн. солдатів і офіцерів, у той час як радянські війська — 2,9 млн.).

Оборона Києва, яка тривала з 7 липня до 26 ве­ресня 1941 p., відволікала значні сили ворога. Німецьким арміям вдалося оточити велике угрупо­вання захисників Києва: у полон потрапило понад 665 тис. солдатів і офіцерів, було знищено командування Південно-Західного фронту. Причиною такої трагедії стали прорахунки вищого військо­вого командування, те, що Сталін не давав згоди на відведення військ.

Ціною величезних жертв, героїчного опору на­роду план «блискавичної війни» був зірваний. Обо­рона Одеси тривала 5 серпня—16 жовтня 1941 p., оборона Севастополя — 30 жовтня 1941 р.—4 липня 1942 р.

Трагічні наслідки мала наступальна операція під Харковом у травні 1942 p.: загинуло три армії, у полон потрапило 240 тис. солдатів і офіцерів. Трагічно завершилася і спроба розгромити гітлерівців у Криму.

Поразки в Україні різко змінили воєнно-стра­тегічну ситуацію, ініціатива знов перейшла до рук ворога. У червні 1942 р. німецькі війська великими танковими з'єднаннями за підтримки авіації поча­ли навальний наступ на воронезькому напрямку. Наслідком цього був прорив фронту вглиб на 200— 400 км протяжністю 600—650 км. 22 липня 1942 р. після захоплення міста Свердловська Ворошиловградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію Української РСР, яка знаходилась в окупації протягом одного року й одного місяця.

За розробленим ще 1940 р. стратегічним «Ге­неральним планом «Ост»» гітлерівська Німеччина передбачала щодо України такі заходи:

- Часткове онімечення місцевого населення; за­селення німцями окупованих земель.

- Масова депортація населення, у тому числі ук­раїнців, до Сибіру. Підрив біологічної сили слов'янських народів.

- Економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів.

- Пограбування культурних цінностей, знищен­ня пам'яток культури.

Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини.

Новоутворені адміністративні одиниці очоли­ли генерал-губернатори. Особливу ненависть до українців виявив рейхскомісар Еріх Кох, якого називали «коричневим царем України».

Після окупації України було встановлено на­цистський «новий порядок», який передбачав ліквідацію суверенітету або державності завойо­ваних країн (територій), економічне пограбування і використання всіх ресурсів в інтересах III рейху, расову дискримінацію, геноцид, антисемітизм, те­рор і вбивства невинних людей.

В Україні діяли каральні органи нацистів (СС, СД, гестапо), які проводили терор проти мирного на­селення. У січні 1942 р. німецьким командуванням бувприйнятий план фізичного знищення євреїв на території всіх окупованих країн Європи. Політика нацистської Німеччини та її прибічників у пере­слідуванні й знищенні єврейства в 1933—1945 pp. отримала назву «Холокост» (від давньогрецького holocaustosis — знищення вогнем, жертвопринесення).

Нацисти застосовували жахливі засоби страти: отруєння у газових камерах, спалення у крема­торіях, голодомор, цькування собаками. Створю­валися концентраційні табори і гетто для євреїв. Масове знищення євреїв відбулося в Києві (Бабин Яр), Харкові (Дрогобицький Яр), Львові, Бердичеві, Одесі. За роки окупації в Бабиному Яру в Києві за­гинуло понад 220 тис, у Дрогобицькому Яру в Харкові— понад 60 тис, в Янівському концтаборі у Львові — понад 160 тис. українських громадян переважно єврейської національності.

Терор фізичний супроводжувався моральним те­рором. На магазинах, ресторанах, перукарнях висі­ли написи: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонено». Мирному населенню міст заборонялося користуватися залізницею, міським транспортом, поштою, телеграфом, аптеками. Були зачинені школи й вищі заклади освіти. Обмежувалися постачання міст продовольством, медичне обслуговування. Ук­раїнці перетворювалися на людей «третього сорту». Влаштовувалися публічні страти комуністів, комсо­мольців, представників радянської влади. Загалом в Україні в період окупації було вбито 3,9 млн. осіб мирного населення і 1,3 млн. військовополонених.

Окупаційна політика мала відверто колоніаль­ний характер. Було введено примусову трудову повинність. Щоб забезпечити більш «ефективну» експлуатацію українського села, німці зберегли колгоспи. Людей силоміць вивозили на роботи до Німеччини. Почалося безсоромне пограбування матеріальних і культурних цінностей України: бу­ли розграбовані сотні музеїв., бібліотек, будинків творчості. До Німеччини вивозилися продовольст­во, обладнання, сировина, коштовності, чорноземи, а також робоча сила. Із України на примусові робо­ти до Німеччини було вивезено 2,4 млн. осіб.

Отже, окупаційний режим відзначався винят­ковою жорстокістю. Але він не забезпечив покори українського народу, а, навпаки, викликав масо­вий рух Опору в Україні.

Поміркуємо разом: **Яке загально стратегічне значення на радянсько-німецькому фронті мали воєнні операції на території України 1941 – 1942рр.?
* Чому український напрямок для Гітлера був одним із ключових?
*Що дало змогу фашистській Німеччині порівняно швидко окупувати Україну та інші радянські території?
**Як на практиці окупаційний режим поєднував виконання тактичних і стратегічних завдань щодо освоєння завойованого «життєвого простору»?

До наступного заняття: - підготуватися до семінарського заняття за темою: «Україна в 1943 – 1945рр. Джерела та ціна перемоги»

Де про це читати:

Бойко О. Д. Історія України. – К., Академидав,2012. – с. 460 – 470.

Дата добавления: 2015-10-23