Метод штампів

Використовується для нав'язування електорату певних поглядів за допомогою різних штампів: висловлювань, гасел, тверджень, прислів'їв, приказок тощо.

Метод «крадіжок гасел»

Його сутність полягає в тому, що в гасло суперника вносять певний зміст, і воно повертається до електорату з новим психічним зарядом, уже спрямованим проти нього.

Метод приписування

Полягає в приписуванні, «приклеюванні» тому чи іншому кандидату, його родичам, членам команди та іншим певних вчинків, висловлювань, дій, властивостей, здібностей, ідей, думок, поглядів тощо[15,38-44].

Метод «підтасовки»

Полягає в тому, що під відповідні ідеї, концепції, точки зору, версії, погляди кандидатів-суперників «підганяються», як правило, негативні для них події, факти, явища як нинішньої соціальної дійсності, так і майбутньої. Нейролінгвісгичне програмування. Виражається специфічною побудовою тексту розмови чи виступу, який ґрунтується на спеціально підібраних словах, психологічно доцільною їх розстановкою, синхронізацією, акцентуацією тощо. У 1998 р. російський професор О.Ситников у газел «Комсомольская правда» за 28 серпня щодо ней-ролінгвістичного програмування пояснював: «Це набір психологічних методик, які дають можливість впливати на людину непомітно для неї самої. Звичайними, але спеціально підібраними словами, які не мають на перший погляд ніякого прихованого значення, я можу впливати на співрозмовника або на натовп таким чином, що вони, самі того не зауважуючи, будуть виконувати мої інструкції». Метод психолінгвістичного програмування. Цей метод полягає у специфічній побудові та реалізації усного виступу як зовнішнього психічного з використанням спеціально підібраних слів, виразів, змісту, інтонації, пауз, наголошень, голосу, його мелодійності й тембру, жестів, міміки, пантоміміки, контрастних емоцій та іншого.

Метод «від дверей до дверей»

(повний обхід квартир виборців) полягає в агітації виборців через обхід квартир і безпосередній контакт з мешканцями. У принципі цей метод містить у собі весь технологічний цикл: забезпечення упізнаваності, завоювання голосів й їхню фіксацію. Тому його доцільно використовувати як основний захід практично в кожній кампанії малого й середнього масштабу. При дефіциті ресурсів він досить часто виявляється взагалі єдиним основним заходом - усі інші лише забезпечують тотальність кампанії. Різновидом цього методу є подвійний обхід квартир виборців із зо-повненням відривного талона чи чогось іншого, а також розповсюдженням агітматеріаліе. Кампанія починається приблизно за 30-35 днів до дня голосування і проводиться у два етапи (обходи). Обходи здійснюються активістами, закріпленими за відповідними виборчими дільницями. На перший (основний) обхід потрібно приблизно 20 днів. Активіст одержує такий набір матеріалів:

1. Листівки з відривним талоном. Листівки двосторонні: на лицьовому боці міститься основна листівка кандидата, на зворотному - засади передвиборної платформи. Під платформою друкується бланк відривного талона, до якого виборцеві пропонується внести свої побажання і (чи) розписатися на підтримку платформи. Під час контакту до відривного талона вноситься також мінімум відомостей про виборця: його адреса та П.І.Б.

2. Інші друковані агітаційні матеріали, які штаб кандидата вважає за потрібне розповсюдити.

3. Записку від кандидата з повідомленням, що до виборця приходили агітатори.

4. Інструкція й карта обходу дільниці. Завдання активіста при першому обході - зібрати якнайбільше відривних талонів із пропозиціями. Родзинка цього методу саме і полягає в тому, що виборець, який заповнив відривний талон, у певному розумінні сам стає активним учасником виборчої кампанії. Це стимулює формування в нього відповідної позитивної установки і різко підвищує ймовірність його голосування за кандидата. Повторний обхід є фіксуючим заходом. Він здійснюється напередодні дня голосування і тільки до тих виборців, які заповнили відривний талон при першому обході, їм вручаються особисті листи від кандидата (обов'язково з його особистим чи факсимільним підписом!) з вдячністю за підтримку й зроблені пропозиції і з обіцянкою врахувати ці пропозиції у своїй діяльності. Кампанію «від дверей до дверей» корисно випередити листівкою повідомленням, у якій кандидат просить вислухати його агітаторів. Оптимальною формою поширення повідомлення є адресна розсилка. Звичайна ефективність кампанії «від дверей до дверей» лежить в інтервалі 20-25%: відривний талон вдається одержати приблизно у кожній четвертій-п'ятій квартирі. Установити настільки ж чітку залежність між кількістю отриманих талонів і голосами, відданими за кандидата, важко - кількість голосів визначається всім ходом кампанії. Однак якщо стратегія і тактичний малюнок кампанії побудовані правильно, то кількість голосів буде принаймні не менше від кількості зібраних талонів. Однак, кампанія «від дверей до дверей», хоча й ефективний, але дуже ресурсномісткий захід. Вона потребує часу, сильної команди активістів і чималих коштів (при роботі активістів за винагороду). Агітацію виборців по телефону можна розглядати як свого роду альтернативу кампанії «від дверей до дверей», її можна провести і не маючи численної й прив'язаної до виборчих дільниць команди активістів. Вона менш психологічно напружена. Для реалізації телефонного впровадження необхідно мати телефонну базу даних щодо виборців чи телефонну книгу з указівкою прізвищ абонентів. Як і у випадку кампанії «від дверей до дверей», існує кілька ефективних схем телефонного впровадження, у тому числі, схема подвійного телефонування: контакт - фіксація контакту. Перша хвиля телефонування починається приблизно за три тижні до голосування і закінчується приблизно за тиждень. Від імені деякої соціологічної служби виборцеві пропонується відповісти на п'ять-шість запитань. Опитувальник складається так, щоб провокувати сприятливі для кандидата відповіді, у результаті чого виборець ніби сам для себе формує позитивний образ кандидата.

Приблизна схема опитування при першому телефонуванні:

1. Відрекомендуватися від імені соціологічної служби, яка проводить дослідження в окрузі, і попросити дозволу поставити кілька запитань.

2. Запитати, чи знає респондент кандидата, його попередню діяльність і його програму.

3. При будь-якому варіанті відповіді зачитати коротку біографічну довідку про кандидата, яка підкреслює його позитивний образ.

4. Далі ставиться три-п'ять запитань (не більше!), які підкреслюють позитивний образ кандидата. Наприклад: «Чи схвалюєте ви намір кандидата зробити те чи інше для міста?».

5. На закінчення необхідно подякувати респондентові, попросити дозволу зателефонувати ще раз і поцікавитися під цим приводом ім'ям і по батькові респондента (звичайно в телефонних довідниках чи базах даних наводяться тільки прізвища та ініціали). Контакт вважається ефективним, якщо отримано дозвіл на повторний дзвінок. В останній тиждень виборчої кампанії проводиться фіксуюче телефонування за тими телефонами, контакти за якими виявилися ефективними. Ефективність телефонного впровадження (частка ефективних контактів) становить звичайно близько 25%[17,21-27].

Політичні міфи і чутки

Виборча боротьба неможлива без широкого використання особливих способів і прийомів впливу, до яких належать дезінформація (обман), методів, поширення чуток і міфів.

Дезінформація (обман). Дезінформація - це спосіб психологічного впливу, який полягає в навмисному наданні суперникам або електорату такої інформації, що вводить їх в оману щодо дійсного стану справ. Дезінформація містить у собі використання свідомо помилкових даних і повідомлень. У цьому випадку вони стають обманом. Межу між дезінформуванням і обманом важко помітити.

Дезінформація (обман) у передвиборній боротьбі повинна характеризуватися відсутністю шаблону у формах і змісті. Заходи щодо дезінформування повинні здійснюватися за єдиним задумом, планом. Вони повинні ретельно поєднувати пропорції правди і неправди (за максимального використання правдоподібної інформації) з обов'язковим приховуванням реальних намірів, цілей і завдань. Дезінформація широко застосовується у всіх видах психологічних операцій.

У стратегічних операціях основними напрямами дезінформування, як правило, є:

введення в оману майбутніх суперників щодо реальної участі чи неучасті у виборах, своїх стратегічних планів, ідей, задумів, матеріальних ресурсів, союзників тощо;

створення ілюзії бездіяльності й байдужості до результатів виборів.

«витік» свідомо викривленої інформації про суперників, їхні ідеї, плани, матеріальне забезпечення та ін.;

Чутки. Чутки - це недостовірні чи частково достовірні нічим іншим не підтверджені повідомлення про які-небудь події, що виходять від однієї особи чи групи осіб і усно передаються від однієї особи до іншої.

Модель психологічного впливу чуток становить систему, в якій суб'єкт психологічного впливу (СПВ) і об'єкт психологічного впливу (ОПВ) є підсистемними.

Психологічний вплив чуток містить у собі три взаємозалежні етапи чи моменти: операційний, тобто вплив суб'єкта; процесуальний, тобто прийняття (неприйняття) впливу об'єктом психологічного впливу; результат, тобто відповідні реакції - наслідки перебудови психіки ОПВ, реакції - наслідки перебудови ОПВ, що виконують функції зворотного впливу ОПВ на СПВ. Найчастіше чутки викликають підвищену напруженість, стрес, астенічні психічні стани тощо. За основу психології чуток звичайно беруть дві характеристики: інформаційну та експресивну. Перша характеристика становить об'єктивний ступінь вірогідності повідомлення, а друга визначає тип емоційної реакції, на яку розраховані ці чутки при їх сприйнятті.

Відповідно до інформаційної характеристики чутки умовно розподіляються на чотири типи: 1) абсолютно недостовірні чутки; 2) недостовірні чутки з елементами правдоподібності; 3) правдоподібні чутки; 4) достовірні чутки з елементами неправдоподібності.

З урахуванням експресивної характеристики і типів бажаної емоційної реакції чутки в ході виборчої кампанії можна розподілити на такі: 1) чутка-бажання; 2) чутка-опудало; 3) агресивна чутка; 4) чутка-прикриття.

За походженням чутки бувають стихійними чи навмисне сфабрикованими. Іноді чутка зароджується стихійно, але, потрапивши на певний ґрунт, знаходить зацікавлених розповсюджувачів, готових прикрасити інформацію відповідно до своїх інтересів. Це потрібно використати під час виборчої кампанії. За силою впливу чутки розподіляються на такі, що збуджують групову думку; спонукають до поодинокої і групової антигромадської поведінки; руйнівні (що руйнують зв'язки між окремими особами й групами, сіють недовіру тощо).

Варто мати на увазі дві вирішальні умови, сукупність яких і є основною причиною виникнення і поширення чуток, виразність яких визначає в основному інтенсивність циркуляції.

Першою з таких умов є інтерес аудиторії до деякої теми. Найбезглуздіше повідомлення має шанс бути переданим далі, якщо воно викликає інтерес. Однак інтерес сам по собі недостатній для виникнення чутки - для цього, як відзначалося, потрібний інтерес незадоволений. За наявності вичерпної і безперечної інформації ймовірність виникнення чуток щодо певної теми падає до нуля. Звідси друга умова - дефіцит надійної інформації. Підкреслимо, що тут йдеться не про об'єктивну вірогідність наявних повідомлень, а про суб'єктивну оцінку ступеня власної поінформованості. Так, найточніші відомості, отримані з джерела, що не заслуговує в аудиторії на довіру, зберігають інформаційний дефіцит, тоді як неправдиві відомості з престижного для цієї аудиторії джерела ліквідують дефіцит і блокують поширення чуток. Тому якщо йдеться про досить масштабні аудиторії і про політично значущі події, проблеми (велику частину повідомлень стосовно яких люди зазвичай одержують не емпірично, а через різні канали масової публічної і міжособистісної комунікації), то дефіцит надійної інформації визначається співвідношенням двох змінних: кількості офіційних повідомлень з цього предмета на даний момент часу і ступеня довіри до джерела офіційних повідомлень. Інтенсивність циркулювання чуток прямо пропорційна інтересу аудиторії до теми і зворотно пропорційна кількості офіційних повідомлень на даний момент і ступеня довіри до джерела повідомлення. Однак необхідно підкреслити, що наведена модель охоплює тільки змістовні умови виникнення і поширення чуток і не стосується власне функціональних мотивів, що також необхідно мати на увазі. Так, циркулювання чуток полегшує міжособистісні контакти, ніби надає їм додаткового імпульсу, і тому непрямою умовою виникнення чуток стає депривація функціональної потреби в спілкуванні. Усна передача «неофіційних повідомлень» підкреслює часом соціально-психологічний статус того, хто передає, престижну близькість до джерела, тому поширенню чуток сприяє незадоволена потреба індивідів у соціально-психологічному самоствердженні. Циркулювання чуток, у тому числі навіть «чуток-залякувань», як виявилося, здатне в деяких випадках знижувати емоційне напруження у великій групі (через ідентифікацію за аналогією – «усім погано»), а виходить, емоційна напруга сама по собі служить додатковим фактором виникнення чуток. Водночас нестерпною для людей може стати емоційна збідненість, тривале позбавлення значущих емоційних навантажень, за якої потреба у враженнях реалізується за рахунок циркулювання чуток. Використовується технологія впливу, побудованого на поширенні єдиного за своєю спрямованістю блоку чуток. До нього входить як інформація, яка явно ганьбить об'єкт дискредитації, так і та, що нібито «прославляє», «захищає» і «співчуває». Також стрімко поширюється в житі нашої країни такий феномени як політичні міфи. Політика завжди прагнула знайти своє обґрунтування у філософії або релігії та своє виправдання у моралі, бажання замахнутися на щось «високе» було смішною і марною справою. Історія політики довела, що моральною політика бути не може. «Моральна політика» – це перший найтриваліший політичний міф, якщо ви бачили хоча б одного «морального» політика, з початку Незалежності України,зявилась би надія, що не все ще втрачено і країну ще можливо витягнути з вічного кризису. Термін моральна політика «Філософічною» (ідеологічною) вона реалізується лише на теоретичному рівні політичної свідомості не висловлюючи інтересів усіх верств суспільства. Міф — розповідь, як символічне відображення деяких подій, що існували в окремих на­родів у певний час, на початку їх історії.

На відміну від стереотипу, в якому у спрощеній формі відзеркалюється певний доволі складний елемент дійсності, міф набагато складніше явище психічного життя. На думку видатного російського філософа М. Мамардашвілі, міф – це машина культури, що перекидає місток від природного стану людини до цивілізації, конструює саму людину.

Міф управляє людиною, створює для неї особливу — міфологічну реальність. Безкінечний потік інформації, навала символів, образів, «картин» сприяє міфологізації свідомості людини, оскільки міф постає стійкою структурою й дозволяє запровадити певну впорядкованість до хаотичної «картини світу». Міф виявляється тією самою «реальністю», в яку людина відверто хоче вірити.

В умовах жорсткої інформаційної та психологічної боротьби за виборця, переможе той, хто зможе нав’язати свою «картину світу», свою оригінальну концепцію міфологізованої реальності цільовій аудиторії. Політичний міф у такій спосіб покликаний впорядкувати політичну реальність й постає як засіб інтерпретації дійсності. Він може використовуватися для реалізації конкретних політичних завдань: боротьби за владу, легітимізації влади, здійснення політичного панування або панування політичної ідеології.На думку українського політолога Г. Почепцова, політичний міф – це універсальна конструкція, яку завжди можна наповнити конкретним політичним змістом. Російський учений А. Цуладзе виокремив два види політичного міфу. Технологічні міфи. Вони створюються для реалізації конкретних політичних завдань. Це «міфи на один день» або псевдо міфи, оскільки не мають укорінення в архетипах. Натомість «вічні» або архетипні міфи глибоко укорінені в ментальності народу – архетипах, які виступають енергетичним зарядом міфу. Як влучно зауважила російська дослідниця О. Г. Рюмкова, політичний міф – це архетипічна конструкція, яка визначає існування певної політичної системи та претензії на особливу роль у цій системі особистості або групи. За умови кризових ситуацій суспільство може через міф відновлювати картини світу, що були зруйновані та опановувати їх знову. Головна роль політичного міфу – це відновлення зруйнованого соціального світу та подолання світоглядної кризи.Отже, якщо при конструюванні політичні міфи не спиратимуться на архетипи й не відображатимуть компонентів міфу традиційного, то міфічні конструкції (міфологеми) що виникатимуть не будуть сприйнятті масовою свідомістю.Важливою функцією політичного міфу є легітимізація владних інститутів. Міф є основою легітимної влади та її стрижнем водночас. Тому зазіхання на головні політичні міфи держави є зазіханням на основи легітимності цієї держави. Стосовно національної свідомості, то вона також просякнута міфами. За суттю історія нації – це міф, що створений нею про саму себе, виходячи з ідейно-політичних міркувань про власне місце у швидкоплинному світі, адже політичний міф виступає своєрідним гарантом національної самоідентифікації в історичному минулому.Архетипи зашифровані також і в політичній мові і можуть активізуватися за допомогою слів, фраз, образів. Звернення до архетипів дозволяє вирішити проблему різного сприйняття слів різними соціальними верствами. Наприклад, Гітлер казав: «Я розумію народ і не спілкуюсь з ним, доки він не перетвориться в масу».Вправно нагнітаючи емоції юрби, він дійсно «змішував» робітників, селян, бюрократів, військових, домогосподарок у єдину сіру масу. Не випадково нацисти перетворювали свої збори на феєричні шоу. Коли юрба впадала в екстаз, Гітлер починав говорити те, що хотів донести до людей. Він спілкувався із натовпом мовою образів, звертався до найпримітивніших структур свідомості людей, до тих міфологічних пластів, які швейцарський психоаналітик К. Юнг називав архетипами. За К. Юнгом, на цьому рівні зникає індивідуальність, а є лише колективне несвідоме[22,34].

Висновок

З першого розділу можна зробити висновок що, в політичній діяльності без маніпуляції ніяк не обійтись, існують різні технології маніпуляцій, самі розповсюджені, це засіб массової інформації, підкуп виборців, «паблік рілейшнз». У першому розділі розкривається вплив маніпулятивних технологій на політичні цінності безпосередньо визначення терміну маніпуляції. Визначаються необхідні умови для застосування у виборчому процесі „прозорих”, „чистих” виборчих технологій, особливо на місцевому рівні. Розглядається роль виборчих технологій у житті суспільства. Роль і значення політичних технологій, політичного маніпулювання, впливу політичної реклами на свідомість людини за для витіснення одних понять і нав’язування своїх «правильних» понять.

Розділ II. Захист від політичних маніпуляцій, сугестія,гіпноз

Як захистити себе від політичної маніпуляції під час політичних і виборчих компаній?

« Брехун в кінцевому рахунку обманює самого себе»

М.Ганді [24,45]

Політичні маніпуляції безжальні, більшість політиків не цікавлить ваша зарплатня, ваші рідні і їх майбутне, саме методом залякування,наданням шокуючих повідомлень, роздмухування історичних протиріч, навіюванням «кращого майбутнього» і багато іншими методами навіювання, вони будуть нагатися зломити вас, заволодіти вашою свідомістю, мати до неї доступ щоб «засіяти своє зерно»,яке згодом запусте своє коріння на стільки глибоко, що ви навіть і не помітете, як настане день Виборів і проголосуєте за ту чи іншу політичну кампанію.Але оразу виникає питання,а чому ж вірити, за ким іти, якому з політиків віддати своє майбутнє? Щоб зарадити цьому, треба знати «систему» з середини, нижче вказана інформація, допоможе виборцю не піддатись впливу політичних маніпуляцій під час політичних і виборчих кампаній:

1. Цікавтесь політикою і не тільки під час виборів.
2. Щоб мати повне уявлення про кандидатів в депутати, які балотуються в одномандатних округах, чи програми політичних партій, необхідно користуватися різними інформаційними каналами. Чим більше Ви читаєте новин в Інтернеті, газетах, чим більше переглядаєте різних телеканалів та спілкуєтесь в соціальних мережах — тим ширшим є Ваше уявлення про реальні справи політиків та членів політичних партій, які балотуються в їх списках.
3. Критично ставтесь до будь-якої політичної реклами. Пам'ятаєте, професор Преображенський казав: «Не читайте до обіду радянських газет!». Можна лише додати, що окрім газет, небезпеку становлять і радіо і, особливо, телевізор.
4. Не голосуйте за політика, якого знаєте виключно на основі інформації, що отримали у вигляді політичної реклами.
5. He голосуйте за кандидата у депутати, який займається підкупом виборців або роздає занадто багато обіцянок, не підкріплених економічними підрахунками.
6. Відвідуйте зустрічі з кандидатами в депутати по вашому виборчому округу, представниками політичних партій, задавайте їм питання, які вас турбують як виборця, і оцінюйте наскільки конкретно вони на них відповідають та наскільки реально готові до вирішення ваших проблем.
7. Не голосуйте за тих, хто є причетним до корупційних дій, чиї статки мають сумнівйе походження, хто багато разів переходив з однієї партії до іншої, з однієї фракції в парламенті до іншої.
8. Не читайте провокаційні листівки та іншу поліграфічну агітаційну продукцію, яку анонімно вкидають у вашу поштову скриньку, що ображають честь і гідність кандидатів у депутати або містять сфабриковану інформацію.
9. Шукайте собі авторитетів. Завжди поруч з Вами є люди, яким ви довіряєте і які більш обізнані в політиці, ніж Ви.
10. Беріть участь у роботі громадських організацій. Організації громадянського суспільства — найважливіша ланка демократії.
11. Голосуйте за представників чинної влади лише в тому випадку, коли дійсно вважаєте, що вони покращили життя людей, зробили щось не тільки для себе, а й для розвитку країни [9,185]

Також існуют тести котрі допомагають вирохувати рівень сугестивності(навіюваності),(додаток 2) такий тест запропонував нам Єлісеєв О.П. «оценка суггестивности» [25,224-225]. Але для початку треба знати, визначення сугестії і її загальну характеристику [16,57].

Сугестія і її характеристика

Основний психологічний метод впливу, посилання на який найчастіше можна зустріти в літературі по психології рекламної діяльності - це навіювання. На думку ряду авторів, під навіюванням (чи сугестією) слід розуміти пряму і неаргументовану дію однієї людини (суггестора) па іншого (суггеренда) або на групу. При навіюванні здійснюється процес дії, заснований на некритичному сприйнятті інформації. Сугестію спочатку розглядали як дуже важливий чинник для здійснення, передусім, лікувальних, терапевтичних заходів.

Сугестія (навіювання) – різноманітне у використанні та багатолике у своїх проявах. Воно є невід’ємною частиною нашого повсякденного спілкування, нашого виховання та навчання. Смаки та уподобання, особливості поведінки дуже часто продиктовані навіюванням, яке не усвідомлюється. На нім частково засновані вплив на свідомість електронних засобів масової комунікації, моди, звичаїв, обрядів. Навіювання є один із засобів формування віри. Правильно вживане навіювання може помітно підвищити ефективність політичної пропаганди.У сучасній науковій і довідниковій літературі існує багато визначень навіювання. Ще більше їх існувало в кінці XIX на початку ХХ століття - за часів пікового інтересу до цього явища. Велика кількість однобоких визначень і зловживання навіюванням як науковим терміном приводило, за словами видатного російського психолога та психотерапевта [2]Бехтєрєва В.М., до «...значної плутанини в освітленні тих психологічних явищ, які відносяться до царини навіювання».Бехтєрєв, який належить до когорти найавторитетніших знавців навіювання, залишив декілька визначень цього явища, які не втратили своєї актуальності до цих пір. Ми сподіваємося, що читачеві буде цікаве з ними познайомитися[8,142]

Визначення 1: ". .. навіювання є одним із способів дії одних осіб на інших, яке проводиться навмисно або ненавмисно з боку особи, яка навіює і яке може відбуватися або непомітно для особи, якій проводиться навіювання, або ж з її відома та згоди ".

Визначення 2: ". .. навіювання зводиться до безпосередньої індукції тих або інших психічних станів від однієї особи до іншої; індукції, що відбувається без участі волі сприймаючої особи і нерідко навіть без ясного з її боку усвідомлення ".

У сучасній інтерпретації «сугестія - це процес дії на психічну сферу людини, пов’язаний із зниженням критичності при сприйнятті та реалізації змісту, що навіюється». Вважається, що інформація, засвоєна за допомогою навіювання, важко піддається осмисленню та корекції.Очевидно, що в тій чи іншій формі досягнення сугестології знайшли широке застосування в пропаганді та політичній рекламі. Для того щоб свідомо реагувати на сугестивний канал політичної реклами найбілдьш свідомі користувачі та рецепієнти такого впливу мають підвищити свою компетентність в області сугестії Ймовірно, насамперед потрібно засвоїти поняття і визначення, якими оперує сугестологія. Сподіватимемося, що дана стаття пробудить інтерес до читання спеціальної літератури.Отже, торкнемося деяких термінів і понять сугестології, що безпосередньо відносяться до політичної реклами. У пропаганді та рекламі навіювання, як правило, є спеціально організованим видом комунікації, де сприйняття інформації не повинне зустрічати бар’єрів критики.

Джерелом сугестії (сугестором) в рекламі можуть бути (додаток 3):

• відеокліп уцілому,

• епізод кліпу,

• актор чи група акторів,

• закадровий текст,

• постер;

• слоган,

• логотип,

• образ,

• символ

• і тому подібне

Об’єктом сугестії (сугерендом) в політичній рекламі є група або соціальний шар споживачів данного рекламного продукту.

Засоби сугестії розділяють на текстові (зміст та форма подачі тексту (графіка, шрифти)та мовленеві, які в свою чергу діляться на:

• вербальні (фрази, слова, наголоси та інтонації),

• паралінгвістичні (висота, тон, тембр голосу)

• невербальні (міміка, жести, проксеміка, особливості поведінка учасників відеоряду).

Попутно слід відмітити, що в різних культурах вищеперелічені засоби мають різний ступінь впливу. Узяти хоч би етимологічний аналіз поняття "навіювання" в різних мовах. У європейських мовах suggestion походить від латинського suggestio, що етимологічно виходить із слова gestus - жест. Це може говорити про більшу значущість «мови тіла» для посилення дії суґестії в деяких європейських культурах. У російській мові слово «навіювати» походить від староруського «внушиті» (вносити до вух),до цих пір на Київщині існує синонімічний фразеологізм слова навiювати – «вносити у вуха». Це говорить про те, що традиційно для східних слов’ян найважливішу роль в сугестії грає вербальний компонент. Особливо він значущий для українців, в мові яких існує 35 (тридцять п’ять) синонімів слова «говорити». [21,201]Кількість синонімів, що відображають яке-небудь поняття, є надійним індикатором значущості даного поняття. Наприклад, мову ескімосів налічує двадцять синонімів слова «сніг». До речі, професійні копірайтери, яких, на щастя чи на жаль, в українській рекламі та політтехнології не так вже й багато, при підготовці текстів українською мовою особливу увагу звертають на фонетичні засоби висловлювань. Текст у їх виконанні містить достатньо значущу кількість голосних та сонорних фонем.Відповідно до методів реалізації, навіювання може бути імперативним (прямим) або непрямим, а також довільним і мимовільним.Непряме або опосередковане навіювання організовується так, щоб інформація сугестії подавалася в замаскованому вигляді. Для нього характерні неусвідомленість, непомітність, мимовільність засвоєння інформації, що індукується. Символічною фігурою цього напряму на пострадянських теренах є милий «мовчазний» психотерапевт Алан Володимирович Чумак, який себе позиціонує як екстрасенс. «М’які» форми непрямого навіювання рідко зустрічають опір у сугеренда, непряме навіювання дуже часто може бути мимовільним. Воно є звичайним компонентом буденного спілкування. Разом з тим, використання непрямого навіювання вимагає від політтехнологів та рекламістів великої винахідливості у виборі форм його проведення, неординарності рішень. Креативні рекламісти, озброєні відповідними знаннями, як правило, знаходять велике задоволення в здійсненні проектів, пов’язаних з використанням непрямого навіювання[19,234]

Ефективність дії суґестії залежить від:

• властивостей сугестора (ступінь чарівності, соціальний статус, естетична, інтелектуальна, характеролоґічна та вольова,перевага);

• ступеню навіюваності сугеренда;

• особистих відносин між сугестором і сугерендом (довіра, авторитетність, залежність);

• способу формування сугестивної інформації (аргументованість, баланс логічних та емоційних компонентів, посилення іншими впливами);

З вище перерахованого хотілося б особливо відзначити проблему оцінки «ступеня навіюваності». Виробникам та споживачам сугестивного продукту слід уникати суб’єктивізму в оцінці ступеня навіюваності групи, якій адресується сугестивні послання. Навіюваність не є величиною постійною. Вона може зростати у зв’язку з емоційною кризою, тривожністю, невизначеністю і так далі і падати (зростання соціально-психологічної компетентності, ліво-півкульна, інтелектуальна діяльність, негативний досвід спілкування з мало професійним сугестором і тому подібне).

Удаючись до навіювання як до засобу пропагандиської дії, фахівець повинен завжди пам’ятати про етичні норми. Талановито проведена кампанія сугестії може вплинути на мотиваційну сферу сугеренда, що спричиняє особливу відповідальність як автора пропагадиської кампанії, так і її замовника [18,117]

Ще один спосіб впливу одних людей на інших це Гіноз, чим вразливіша ваша гіпнабельність тим легше на вас буде вплинути і навіяти, те, що захоче інша особа (Додаток 1).На виявлення гіпнабельності був створений тест Фішером С., «Оценка гипнабельности»[7]

Дата добавления: 2015-10-28