Поняття та ознаки договору підряду. Відмежування його від трудового договору, договору поставки та договорів про надання послуг.

Читайте также:

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити виконану роботу. (ст.837 ЦК)

Характеристики договору: консенсуальний, двосторонній і оплатний.

Предметом договору підряду є індивідуальний результат праці підрядника, який набуває тієї чи іншої матеріалізованої форми, придатної для оцінки. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку або переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику.

Договірними сторонами можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи. Підрядні роботи виконують спеціально створені для цього організації (будівельні, будівельно-монтажні, у сфері побутового обслуговування тощо), а також інші організації, що займаються виробничо-господарською діяльністю.

Підрядник має право доручити виконання певної роботи третім особам, несучи відповідальність перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником — як замовник.

Підрядник зобов'язаний виконати роботу, обумовлену договором, зі своїх матеріалів і своїми засобами, якщо інше не передбачено договором.

Якщо робота виконується повністю або частково з матеріалу замовника, підрядник несе відповідальність за неправильне використання цього матеріалу.

Особливості договору підряду такі:

• як на стороні підрядника, так і на стороні замовника можлива участь декілька осіб;

• підрядник має право залучати до виконання роботи третю особу без згоди замовника. У цьому разі замовник укладає договір з генеральним підрядником, а підрядник - договір підряду з субпідрядником;

• підрядник сам вибирає засоби і способи досягнення обумовленого договором підряду результату;

• замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду;

• якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв'язку з виконанням договору, підрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника;

• окрім предмета і ціни істотними умовами договору підряду є строк виконання робіт або строки виконання окремих етапів робіт. Якщо у договорі немає вказівок про строки виконання робіт, підрядник зобов'язаний виконати роботи, а замовник має право вимагати їх виконання в розумні строки

• ціна договору визначається кошторисом. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим.

• для виконання окремих видів робіт, передбачених законом, субпідрядник зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл (ліцензію) на ведення цих робіт;

• позовна давність для вимог, спричинених неналежною якістю роботи, виконаної за договором підряду, становить один рік, а щодо будівель і споруд — три роки від дня прийняття роботи замовником. Якщо відповідно до договору підряду робота прийнята замовником частинами, перебіг позовної давності починається від дня прийняття роботи в цілому.
Цивільний кодекс України визначає такі різновиди договорів підряду: побутовий підряд; будівельний підряд; підряд на проектні та пошукові роботи.

Договір побутового підряду (ст.865-874 пр.2 гл. 61 ЦК)

За договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. (ст.865 ЦК)

Характеристики договору:консенсуальний: двосторонній (взаємний); оплатний; публічний.

Сторонами договору побутового підряду є підрядник і замовник.

Форма договору побутового підряду - проста письмова (квитанція або інший документ). Відсутність у замовника цього документа не позбавляє його права залучати свідків для підтвердження факту укладення договору або його умов.

Ціна (розмір плати) за договором побутового підряду визначається за погодженням сторін, якщо інше не передбачено у встановленому порядку прейскурантами (цінниками), тарифами тощо.

Істотною умовою Д. є умова про предмет. Предметом Д. підряду є як сама робота (Р.) (виготовлення, обробка, переробка, ремонт речі), так і її результат. Тому найважливішою характеристикою предмета є якість. Вимоги до якості Р. встановлено в ст.857 ЦК: Р., виконана підрядником (П.), має відповідати умовам Д. підряду, а в разі їх відсутності або неповноти вимогам, що звичайно ставляться до Р. відповідного характеру; виконана Р. має відповідати якості, визначеній у Д. підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові; результат Р. в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до Д. підряду або для звичайного використання Р. такого характеру. У Д. підряду може бути встановлено строки виконання Р. або її окремих етапів. Якщо у Д. не встановлено строки виконання Р., П. зобов'язаний виконати Р., а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру, обсягів Р. та звичаїв ділового обороту. Законом або Д. підряду для результату Р.

може бути передбачено гарантійний строк. У Д. підряду може бути визначено ціну Р. або способи її визначення. Якщо у Д. підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. При цьому, ціна роботи у Д. підряду містить відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу. Крім того, в Д. підряду ціну може бути визначено в кошторисі (сметі), що складається П. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим (ст.844). Зміст Д. підряду становить сукупність прав і обов'язків П. та замовника. Обов'язком П. є виконання за завданням З. певної Р. і передача йому результату виконаної Р. Для цього П. зобов'язаний: організовувати Р. та керувати нею; виконати Р. зі свого матеріалу і своїми засобами, якщо ін. не встановлено Д.; відповідати за якість наданих ним матеріалу і устаткування; надати З. звіт про використання його матеріалу та повернути залишок; відмовитися від Д.

, якщо використання недоброякісного (непридатного) матеріалу З. чи додержання вказівок З. загрожує життю (здоров'ю) людей чи призводить до порушення еколог., сан., правил безпеки; передати З. результат Р. разом з інформацією щодо експлуатації предмета Д.; забезпечити можливість використання результатів Р. за призначенням протягом його строку служби, якщо він невстановлений - протягом 10 р. П. має право: не розпочинати (зупинити) Р., якщо З. не надав матеріал, устаткування або річ, що підлягає переробці; притримати результат Р. якщо З. не сплатив встановленої ціни Р. або ін. суми, належної П. З. має право: перевіряти хід і якість Р., не втручаючись у діяльність П.; відмовитися від Д. та вимагати відшкодування збитків, якщо П. своєчасно не розпочав Р.; призначити П. строк для усунення недоліків, а в разі невиконання - відмовитися від Д. та вимагати відшкодування збитків. З. зобов'язаний: прийняти Р., оглянути її і в разі виявлення допущених у Р. відступів від умов Д. або ін. недоліків негайно заявити про них П.; сплатити П. обумовлену ціну після здачі Р. якщо Р. виконано належним чином і в строк або достроково.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837). Для виконання окремих видів робіт, підрядник (суб підрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл. Для виконання складного комплексу робіт, зокрема у сфері кап. будівництва, застосовується принцип генерального підряду. Згідно зі ст.838 підрядник має право, залучити до виконання роботи інших осіб (суб підрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як ген. підрядник, а перед суб підрядником - як замовник. У договорі підряду може бути встановлено строки виконання роботи або її окремих етапів. Якщо у договорі не встановлено строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру, обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Основним обов'язком підрядника є виконання за завданням замовника певної роботи і передача йому результату виконаної роботи. Підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Замовник має право під час виконання роботи підрядником у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Випадки та умови дострокового розірвання Д. Замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків: якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим; якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник. Підрядник має право відмовитися від договору підряду та право на відшкодування збитків якщо замовник, незважаючи на своєчасне попередження з боку підрядника, у відповідний строк не замінить недоброякісний або непридатний матеріал, не змінить вказівок про спосіб виконання роботи або не усуне інших обставин, що загрожують якості або придатності результату роботи.

Підрядник зобов'язаний відмовитися від договору підряду, маючи право на відшкодування збитків якщо використання недоброякісного або непридатного матеріалу чи додержання вказівок замовника загрожує життю та здоров'ю людей чи призводить до порушення екологічних, санітарних правил, правил безпеки людей та інших вимог.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 ЦК). Якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов'язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок (ч.1. ст.840). Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків (ч.2. ст.840). Підрядник відповідає за невиконання або неналежне виконання роботи, спричинене недоліками матеріалу, наданого замовником, якщо не доведе, що ці недоліки не могли бути ним виявлені при належному прийманні матеріалу (ч.3. ст.840). Підрядник зобов'язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна (ст.841). Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) матеріалу до настання строку здачі підрядником визначеної договором підряду роботи несе сторона, яка надала матеріал, а після настання цього строку - сторона, яка пропустила строк, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.842). Якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.852). За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (ч.2 ст.852). Якщо предмет договору підряду до здачі його замовникові був випадково знищений або закінчення роботи стало неможливим без вини сторін, підрядник не має права вимагати плати за роботу. Підрядник має право на плату, якщо знищення предмета договору підряду або неможливість закінчення роботи сталися через недоліки матеріалу, переданого замовником, чи внаслідок його вказівок про спосіб виконання роботи або якщо таке знищення чи неможливість закінчення роботи сталися після пропущення замовником строку прийняття виконаної роботи (ст.855).

37. Система підрядних договорів у будівництві та організація договірних зв’язків.

В інвестиційній діяльності, зокрема в капітальному будівництві, застосовуються практично всі договірні типи: підряд, поставка, перевезення. Крім того, в межах договірних типів використовуються різноманітні види і різновиди: договори в галузі проведення розвідок і проектування, здійснення шефмонтажу устаткування і пуско-налагоджувальних робіт, будівництва. Усі ці договори опосередковують відносини, які технологічно пов'язані між собою, і тому потребують єдиного комплексного врегулювання.

Головне місце посідають підрядні договори, оскільки за їхньою допомогою регулюються відносини з приводу виконання робіт, які мають найбільшу питому вагу в інвестиційній діяльності.

Договори підрядного типу, застосовувані в будівництві, доцільно класифікувати відповідно до характеру робіт і сфери їх виконання.

Таким чином, можна виділити такі групи підрядних договорів:

1) на виконання проектних і розвідувальних робіт; 2) на виконання будівельних, монтажних і спеціальних робіт; 3) на виконання пуско-налагоджувальних робіт і шефмонтажу устаткування; 4) на виконання інших допоміжних робіт.

Тривалий період у літературі точилися дискусії з приводу правової природи і самостійності окремих видів договорів, що застосовуються в будівельному процесі. Найбільші суперечки були викликані договором на виконання проектних і розвідувальних робіт. Якщо питання про самостійність договору підряду на капітальне будівництво було вирішене в законодавстві позитивно, то доля інших підрядних договорів, які тісно пов'язані з будівництвом і становлять єдиний технологічний процес, залишилася поза межами законодавчого регулювання. Саме це і стало приводом для твердження, що договір на виконання проектних і розвідувальних робіт, як і інші підрядні договори в будівництві, слід розглядати як різновид договору підряду на капітальне бу-дівництво, оскільки проектування є однією із стадій капітального будівництва в широкому розумінні. Висловлювалась думка про те, що підрядні відносини з приводу проектування повинні регулюватися тими самими нормами глави 8 Основ Цивільного законодавства, що й підряд на капітальне будівництво. Однак більшість авторів обстоювали самостійність договору на виконання проектних і розвідувальних робіт, маючи на увазі, що він характеризується власним предметом регулювання, іншим порядком виконання зобов'язань, а також приймання і оплати робіт.

Під час розробки нового ЦК України знову постало питання про співвідношення підрядних договорів у будівництві. Його вирішення передбачає певні зміни в оцінках природи договорів і перспектив їх регулювання. На відміну від чинного ЦК в проекті цього нормативного акта не передбачається самостійне регулювання договору підряду на капітальне будівництво, оскільки усі підрядні договори містяться в єдиній главі і мають єдиний уніфікований режим правового регулювання. У межах окремих видів підрядних договорів, на які, однак, поширюються загальні норми про підряд, передбачається регулювання відносин, що складаються в будівництві під час виконання проектних і розвідувальних, а також науково-дослідницьких і конструкторських робіт. Крім того, зазначається, що особливості виконання окремих видів підрядних робіт і їх оплати передбачаються як самим Кодексом, так і іншими нормативними актами.

Отже, у межах єдиного договірного типу — підряду — і в інвестиційній діяльності, складовою якої є капітальне будівництво, застосовуються різні види договорів на виконання робіт: у галузі проектування, будівництва, монтажу устаткування і його наладки. Ці договори охоплюють відносини між замовниками і підрядчиком з приводу виконання певних робіт (створення нового об'єкта або його реконструкція, розширення, технічне переозброєння) і можуть мати певну специфіку, насамперед зумовлену тим, що об'єкт неможливо відокремити від місця його експлуатації.

Складність виробничого процесу, тривалість його в часі та інші особливості відбиваються на структурі договірних відносин.

Відповідно до статті 354 ЦК України договір підряду на капітальне будівництво укладається замовником з однією будівельною організацією, яка виступає як підрядчик.

Проте враховуючи специфіку будівельного виробництва і багатопрофільність характеру робіт, ця будівельна організація може доручити виконання певних обсягів монтажних або інших спеціалізованих робіт іншій організації на підставі самостійного договору субпідряду. Таким чином, у складі учасників договірних відносин беруть участь замовник, підрядчик і спеціалізована організація — суб-підрядчик. Якщо відносини будуються за наведеною схемою, то укладається договір підряду і договір субпідряду, решту функцій замовника виконує підрядчик. Така схема отримала назву генерального підряду, а підрядчик іменується генеральним підрядчиком. Як правило, генеральний підрядчик — це одна організація, яка виконує загальнобудівельні роботи і координує роботу субпідрядчиків, яких може бути кілька.

Однак якщо будова складна, то у випадках і в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, замовник може укладати договір підряду з двома і більше будівельними органі-заці-ями, які вправі як генеральний підрядчик на основі договору субпідряду доручати виконання окремих комплексів робіт спеціалізованим організаціям.

Якщо підрядна організація без залучення субпідрядчиків власними силами і засобами виконує повний обсяг робіт, то відносини будуються за схемою звичайного підряду.

Проте договори на виконання монтажних та інших спеціалізованих робіт із відповідними організаціями може укладати не лише генеральний підрядчик. Такі договори можуть укладатися безпосередньо замовником з організацією, що має виконувати роботи. Проте в цьому випадку буде укладатися не договір субпідряду, а прямий договір підряду. Слід мати на увазі, що укладення прямих договорів між замовником і спеціалізованими організаціями відбувається лише за згодою генерального підрядчика.

Система звичайного підряду таким чином характеризує просту структуру договірних зв'язків, а система генерального підряду — складну.

Останнім часом поширюється практика укладення багатосторонніх контрактів у капітальному будівництві, які охоплюють у межах одного договору усіх учасників інвестиційного процесу:

замовників, проектувальників, підрядчиків і субпідрядчиків, навіть органи фінансуючого банку і відповідні виконкоми місцевих Рад народних депутатів.

38. Характеристика транспортних договорів. Поняття, види, специфіка транспортних договорів.

Транспортні договори - це такі договори, які спрямовані на організацію та/або забезпечення перевезень вантажів та надання інших транспортних послуг учасникам господарських відносин. Транспортні договори укладаються, як правило, за обов'язкової участі транспортних підприємств або (незначною мірою) індивідуальних підприємців, що спеціалізуються та перевезеннях. Транспортні договори класифікуються за різними ознаками:

за видом транспорту, який використовується для надання транспорт-mix послуг на транспортні договори: на залізничному транспорті; морському транспорті; на внутрішньому водному транспорті; на повітряному транспорті; на автомобільному транспорті; на трубопровідному транспорті; і в недалекому майбутньому - транспортні договори на космічному транспорті (ч. З ст. 306 ГК України зазначається космічний транспорт як один з видів транспорту), а також транспортні договори, що передбачають використання кількох видів транспорту (в тому числі змішані перевезення);

за ознакою домінування в договорі організаційних чи майнових елементів на: (а) організаційні (забезпечують організацію перевезень та надання інших транспортних послуг) та (б) договори про надання транспортних послуг;

за характером транспортних послуг, надання яких передбачається договором, на: а) договори перевезення вантажів та організованих груп пасажирів (якщо договір укладається, наприклад, туристичною фірмою); б) договори про надання інших транспортних послуг або комплексу послуг (зазвичай віддзеркалюють специфіку певного виду транспорту).

Організаційні договори у сфері транспорту найчастіше спрямовані на узгодження обсягів перевезень і забезпечення сприятливих умов для перевезень. Такі договори віддзеркалюють планові засади перевезень у сфері господарювання, що зумовлено специфікою транспорту (виробничих можливостей) та необхідністю забезпечення його ефективності (ст. б Закону України "Про транспорт"). В організаційних договорах зазначаються обсяги та умови перевезень, що не передбачаються актами законодавства (кодексами, законами, статутами) та інші умови з урахуванням специфіки транспортування певного виду вантажів, конкретних вантажовідправників, місцевих особливостей тощо.

Організаційним договором є передбачений частинамиЗі4 ст. 307 ГК та ст. 914 ЦК України довгостроковий договір, який укладається між перевізником і вантажовідправником (власником чи володільцем вантажу). За таким договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. В договорі також передбачаються інші умови перевезень, включаючи й порядок розрахунків, умови надання транспортних заходів тощо.

Залежно від виду транспорту, яким передбачається здійснення систематичних перевезень вантажів, довгострокові (організаційні) договори можуть мати інші назви: навігаційний - на річковому транспорті, спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті (власне назва "довгостроковий договір" застосовується на залізничному та морському транспорті) - ч. 4 ст. 307 ГК України, ст. 36 Статуту автомобільного транспорту, ст. 128 Кодексу торговельного мореплавства, ст. 60 Статуту внутрішнього водного транспорту). В таких договорах зазначаються обсяги та умови перевезень, їх періодичність, порядок розрахунків, раціональні маршрути, схеми вантажопотоків, взаємна майнова відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань. Відповідно до організаційних транспортних договорів укладаються договори про надання транспортних послуг.

Різновидом організаційних транспортних договорів є так звані вузлові угоди, що укладаються на тривалий термін (зазвичай та 5 років) і визначають умови роботи залізничних станцій та інших транспортних організацій, які беруть участь у прямому змішаному сполученні (перевезенні вантажів кількома видами транспорту за єдиним перевізним документом). Вузлові угоди є обов'язковими до укладення транспортними організаціями, що беруть участь у прямому змішаному сполученій, а відтак будь-яка із заінтересованих сторін може звернутися до господарського суду з заявою про спонукання до укладення такої угоди. Відповідно до цього різновиду транспортного договору організаційного характеру транспортні організації, що беруть участь у прямому змішаному сполученні зобов'язуються за плату переміщувати вантажі з одного виду транспорту та інший з метою забезпечення процесу доставки від вантажовідправників до вантажоодержувачів.

Організаційні договори на транспорті є консенсуальними, а отже вважаються укладеними в момент, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.Договори про надання транспортних послуг досить різноманітні, що зумовлено характером таких послуг, специфікою певного виду транспорту, використанням різних їх видів тощо.Найбільш поширеними транспортними договорами у сфері господарювання є:

договори перевезення вантажів;

договір транспортного експедирування;

договори на подачу і прибирання вагонів;

договори на експлуатацію залізничної під'їзної колії;

договори буксирування;

договір чартеру (фрахтування);

договори каботажу;та ін.

39. Характеристика договору морського перевезення

Договір чартеру (фрахтування). За даним договором одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати іншій (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості одного чи декількох транспортних засобів на один або декілька рейсів для перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти чи з іншою метою, якщо це не суперечить закону або іншим нормативно-правовим актам (ст. 912 ЦК). Порядок укладення чартерного договору (фрахтування), а також його форма встановлюються транспортними кодексами (статутами). Цей вид договору застосовується на морському й повітряному транспорті (статті 133, 134 КТМ, ст. 61 ПК). Вони мають низку специфічних особливостей, обумовлених насамперед характером і видом перевезень.

Договір чартеру (фрахтування) є двостороннім, оплатним і консенсуальним. При перевезенні вантажу на умовах надання відправникові всього корабля, його частини або окремих певних суднових приміщень укладається особливий договір щодо фрахтування судна - рейсовий чартер. Може бути укладений договір перевезення вантажу і без надання відправникові відповідної частини корабля, якщо такий вантаж перевозиться невеликими партіями або поштучно.

Основним перевізним документом при морському перевезенні є коносамент, у якому позначаються всі суттєві умови договору. Після прийняття вантажу для перевезення його перевізник або капітан судна зобов’язаний видати відправникові коносамент, що є доказом прийняття ним вантажу, позначеного у цьому документі.

До основних умов договору чартеру (фрахтування) відносять: а) найменування судна, якщо вантаж прийнято доя перевезення; б) найменування перевізника; в) назву місця прийняття або навантаження вантажу; г) найменування відправника; д) найменування одержувача вантажу (іменний коносамент) або без найменування (ордерний коносамент чи коносамент на пред’явника); е) найменування вантажу, його маркірування, кількість місць або кількість відповідної міри (маси, об’єму), а у деяких випадках з описом його зовнішнього вигляду й особливостей; ж) фрахт або інші належні перевізникові платежі; з) вказівку на час й місце видачі коносамента тощо. Особливості предмета цивільно-правового зобов’язання за таким договором визначають й специфіку прав та обов’язків сторін - його учасників.

Доставлений вантаж здається зазначеному в коносаменті одержувачеві. Якщо для перевезення вантажу було надано не все судно й у порту призначення одержувач не отримав багаж, не розпорядився ним або відмовився від нього, перевізник вправі здати вантаж на зберігання на склад чи у інше надійне місце за рахунок і на ризик відправника вантажу, повідомивши його про це. Якщо для перевезення вантажу було зафрахтовано все судно, капітан у разі неявки одержувача у порту призначення або відмови його від прийняття вантажу зобов´язаний негайно сповістити про це відправника. Розвантаження і здача вантажу на склад провадяться капітаном лише після закінчення термінів розвантаження й контреталійного (понад обумовлений договором) часу, а також за умови, що протягом цього строку не надійшло іншого розпорядження від відправника. Якщо протягом двох місяців з дня прибуття судна у порт зданий на збереження вантаж не буде витребуваний і відправник не оплатить усі необхідні для перевезення суми, перевізник має право продати цей вантаж (ст. 167 КТМ).

Винагорода, яку зобов’язаний сплатити одержувач за договором перевезення морським транспортом, називається фрахтом. Його розмір визначається або за встановленим тарифом, або за згодою сторін. Усі належні перевізникові платежі сплачуються відправником (фрахтувальником). Проте у випадках, передбачених домовленістю між відправником (фрахтувальником) і перевізником, припускається переказ платежів на одержувача. Так, відповідно до ст. 163 КТМ при прийнятті вантажу одержувач зобов’язаний відшкодувати витрати, які поніс перевізник, за рахунок вантажу, внести плату за простій судна у порту розвантаження, а також сплатити фрахт і плату за простій у порту навантаження, якщо це передбачено коносаментом або іншим документом, на підставі якого перевозився вантаж.

40. Договір перевезення пасажирів і багажу.

За договором перевезення пасажира перевізник зобов’язується перевезти пасажира у пункт призначення, а в разі здачі багажу - також доставити останній у пункт призначення й видати управомоченій па його одержання особі; пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а за наявності багажу - також плату за його перевезення (ст. 910 ЦК). Укладення договору перевезення пасажира засвідчується проїзним документом встановленого зразка (пасажирським квитком), який підтверджує право пасажира на проїзд відповідним видом транспорту, а провезення ним багажу - багажною квитанцією.У проїзному квитку, за винятком квитків на залізничному й повітряному транспортах, не вказується прізвище пасажира. Втрачені проїзні квитки не відновлюються, не повертається також їх вартість.

Як випливає з визначення цього договору, він є двостороннім, оплатним і консенсуальним. Так, згідно зі ст. 52 Закону «Про автомобільний транспорт» договір перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду. Проте в окремих, передбачених законодавством випадках, такий договір також може бути й реальним (наприклад, при перевезенні пасажирів у туристичних поїздках або за замовленням). Ці договори вважаються укладеними з моменту посадки пасажира у транспортний засіб.

Договір перевезення багажу, на відміну від договорів перевезення пасажирів, завжди є реальним. Багаж приймається для перевезення за встановленими нормами відповідно до правил перевезення відповідним видом транспорту. Наприклад, при залізничному перевезенні вантажу та окремого вантажного місця не повинна перевищувати 75 кг та не може бути довше 3-х м.

Перевізник зобов’язаний доставити багаж у зазначений строк з урахуванням часу його перевантаження на шляху прямування. За запізнення доставки багажу перевізник сплачує штраф. Він же відповідає й за цілісність багажу в межах його вартості, а якщо багаж приймається для перевезення з оголошеною вартістю, - то у межах останньої. Загальна сума оголошеної вартості зазначається у багажній квитанції.

До основних умов договору перевезення пасажирів належать: а) найменування й місцезнаходження перевізника; б) вид і маршрут перевезення; в) вартість проїзду; г) час відправлення і час прибуття у пункт призначення. Сторони в такому договорі користуються відповідними правами й обов’язками. Основний обов’язок перевізника полягає у тому, що він повинен забезпечити доставку пасажира в пункт призначення, а основний обов’язок пасажира - у сплаті перевізникові проїзної плати. Даним обов’язкам кореспондують певні права сторін договору. Так, с т. 911 ЦК та відповідні норми спеціального законодавства містять перелік прав пасажирів, до яких, зокрема, належать:

а) зайняти місце у транспортному засобі відповідно до вказаного у проїзному квитку;б) провозити із собою дітей безкоштовно або на пільгових умовах;в) провозити безкоштовно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортним законодавством; г) зробити не більше однієї зупинки у дорозі з подовженням дійсності проїзних документів до десяти діб, а у випадку хвороби - на весь її строк; д) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати повну або часткову його вартість згідно з правилами перевезення на відповідному виді транспорту тощо.

Перевізник, у свою чергу, має право: а) обмежувати або припиняти перевезення у випадках стихійного лиха, епідемії, епізоотії або іншої непередбаченої ситуації; б) вимагати від пасажира дотримання правил поводження громадян на відповідному виді транспорту і правил протипожежної безпеки; в) відмовити пасажиру в проїзді у разі пред’явлення недійсного проїзного квитка; г) випровадити пасажира з проїзного засобу (рухомого составу) у випадках, передбачених правилами перевезення; д) відмовити пасажирові у поверненні платежів за недійсний проїзний документ у випадках, передбачених цими правилами, та інші.

41. Договір перевезення повітряним транспортом.

Діяльність користувачів повітряного простору України, в тому числі в галузі повітряних перевезень, регулюється Повітряним кодексом України; застосовуються також Правила повітряних перевезень вантажів, затв. наказом Державіаслужби від 14 березня 2006 р. № 186. Договір повітряного перевезення це угода щодо транспортування товарів повітряним транспортом, у тому числі період, коли товари перебувають під контролем повітряного перевізника. Правом на здійснення господарської і комерційної діяльності в галузі авіації може володіти кожна юридична або фізична особа, яка займається експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, виробництвом, розробленням та іншою діяльністю у сфері авіаційної техніки й одержала ліцензію. Повітряні перевезення виконують на підставі договору. Кожний договір повітряного перевезення та його умови засвідчують документом на перевезення, виданим авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами).

Повітряним перевізником визнають кожну юридичну або фізичну особу, що виконує повітряні перевезення та має права екс-плуатанта авіаційної техніки. Експлуатант - особа, організація або підприємство, яке експлуатує повітряні судна або пропонує свої послуги в цій галузі.

Під час перевезення вантажу видають авіавантажну накладну. Замість авіавантажної накладної можуть бути застосовані інші засоби, що забезпечують збереження інформації стосовно його транспортування в електронному вигляді. Застосовуючи такі засоби, перевізник має право видати вантажовідправникові документ, який замінює авіавантажну накладну. Авіавантажна накладна (до доказу протилежного) є презумпцією наявності договору перевезення вантажу між перевізником і вантажовідправником, котрі названі в цьому документі, та прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у цьому документі. Будь-які відомості в авіавантажній накладній стосовно ваги, розмірів та упакування вантажу, а також кількості місць (до доказу протилежного) є свідченням повідомлених даних. Відомості щодо кількості, обсягу та стану вантажу не слугуватимуть доказом проти перевізника, за винятком випадків, коли такі відомості стосуються фактичного стану вантажу, а перевізник перевірив ці дані в присутності вантажовідправника і про це в авіавантажній накладній зроблено позначку.

Умови договору перевезення, наведені в авіавантажній накладній, не мають суперечити правилам перевезення вантажів. Відсутність, неправильність або втрата авіавантажної накладної не впливають ні на наявність, ні на дійсність договору перевезення.

Вантажовідправник повинен оформити чи мати оформлену від свого імені авіавантажну накладну відповідно до форми, кількості копій і способу, встановленого перевізником, та надати таку авіавантажну накладну перевізнику разом із вантажем не пізніше ніж у час, визначений перевізником (його агентом). Якщо дані про тарифи та збори не були встановлені, перевізник повинен назвати в авіавантажній накладній суму оплати транспортування вантажу вантажовідправником.

За транспортування декількох місць вантажу, коли товари неможливо транспортувати на одному повітряному судні (транспортному засобі) або коли транспортування товарів за однією авіаван-тажною накладною забороняють застосовані закони чи правила перевізника, останній має право вимагати від вантажовідправника оформлення авіавантажних накладних окремо на кожне місце вантажу.

Перевізник за заявою вантажовідправника може оформити авіавантажну накладну і стягнути за це з вантажовідправника відповідну плату. Водночас перевізник діє за згодою і від імені вантажовідправника. Якщо вантажовідправником надана авіавантажна накладна (чи інша інформація й інструкції стосовно товарів), неправильно заповнена, без усіх необхідних даних та інструкцій про вантаж або з помилкою, перевізник має право (але не зобов'язаний) зробити в авіавантажній накладній необхідні правки чи оформити нову авіавантажну накладну. Тут він діє від імені вантажовідправника, не беручи жодних зобов'язань стосовно таких дій. Перевізник може не приймати до перевезення вантаж, якщо авіавантажна накладна має виправлення, зроблені не перевізником (його агентом), підтерті або нерозбірливі записи.

Якщо стан вантажу чи його упакування незадовільні, вантаж або упакування ушкоджені ззовні, то вантажовідправник повинен зазначити в авіавантажній накладній фактичний стан вантажу. Коли ж він не в змозі це зробити або названі дані нечіткі, перевізник має право ввести в авіавантажну накладну дані про фактичний стан вантажу, його особливі властивості або уточнити попередні дані в авіавантажній накладній. Вважають (до доказу протилежного), що перевізник діє від імені вантажовідправника. Перевізник має право вимагати від вантажовідправника надати документ про характер вантажу, коли це вимагають застосовані закони.

42. Підставаи та межі майнової відповідальності за порушення умов перевезення.

У зв'язку з цим важливу роль покликані відіграти заходи майнової відповідальності за порушення договорів перевезення. Фактичною підставою відповідальності за порушення зобов'язань є склад цивільного правопорушення. Він містить такі елементи (умови): а) протиправну поведінку боржника; б) збитки як результат цієї поведінки; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; г) вину боржника. Зазначені умови необхідні, за загальним правилом, і для покладання майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань з перевезення вантажів.

Транспортними статутами (кодексами) передбачається майнова відповідальність відправників та одержувачів за неналежне виконання обов'язків, які передують чи необхідні для укладення договору перевезення конкретного вантажу або завершують перевізний процес; наприклад, за неправильне зазначення у накладній найменування вантажу або за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезення чи потребує особливих запобіжних заходів, з відправника стягуються штраф та заподіяні перевізникові збитки (ст. 198 СВВТ).

За пошкодження вагонів (суден) відправник або одержувач сплачують штраф: на залізничному транспорті - у розмірі п'ятикратної, на річковому - трикратної вартості ремонту пошкоджених (втрачених) частин, а також відшкодовують збитки, завдані перевізникові внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження вантажу на інший засіб (статті 203 і 204 СВВТ).

Після прибуття вантажу до пункту призначення відповідальність перед перевізником за одержання конкретного вантажу несе одержувач. Однак він може перекласти на відправника всі суми штрафів, зборів і збитків, які сплачені перевізникові внаслідок неправильних дій відправника з даного перевезення (ст. 205 СВВТ).

43. Транспортне експедирування

Відносини транспортної експедиції на загальному рівні врегульовано гл. 65 ЦК, ст. 316 ГК. Спеціальним нормативним актом у цій сфері є Закон "Про транспортно-експедиторську діяльність". Відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності також регулюються законами "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", Законом України від 20 жовтня 1999 р. "Про транзит вантажів", транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Зростаюча потреба учасників цивільного обороту в належному законодавчому регулюванні відносин, що складаються між ними, зумовила появу в ЦК норм, які регламентують вже достатньо відомі та поширені на практиці договірні інститути. Серед останніх необхідно звернути увагу і на договір транспортного експедирування (від лат. expeditio - послання, відправлення). Актуальність відносин з транспортно-експедиційного обслуговування ще більше зростає у сучасній економіці, яка нагально потребує максимально ефективного руху продукції та товарів як між самими підприємцями, так і між останніми та споживачами.

Незважаючи на ту обставину, що договір транспортного експедирування мав достатньо широке застосування у вітчизняній практичній юриспруденції, до набуття чинності новим ЦК, був відсутній закон, який би регламентував договірні відносини з надання транспортно-експедиційних послуг. Майже єдиним винятком у цьому були затверджені постановою КМ України від 21 вересня 1993 р. № 770 Правила здійснення транспортно-експедиційної діяльності під час перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів. Сфера дії цих правил, власне, підтверджувала факт поширення названого договірного інституту в праві країн з ринковою економікою, з якими Україна співпрацювала у сфері зовнішньої торгівлі.

З набуттям чинності новим ЦК договір транспортного експедирування набув якості пойменованого. Проте це у цілому не вирішило питання, що тривалий час вирішується в науці цивільного права, щодо місця цього договору» системі договорів та категорично не спростувало думку стосовно договору транспортного експедирування як змішаного договору, тобто, договору, що поєднує в собі елементи кількох інших договорів.

Одним з ключових моментів у визначенні місця договору транспортного експедирування у системі договорів вітчизняного зобов’язального права є питання його співвідношення з договором перевезення. Безсумнівно, існуючий зв’язок між цими договорами та, що більш важливо, сутнісна залежність існування послуг, що надаються під час транспортно-експедиційного обслуговування, від вчинення дій з перевезення вантажу, зумовили існування точки зору на договір транспортного експедирування, як один з різновидів транспортних зобов’язань, що до того ж визнавалися самостійним типом договорів у системі договірного права. З іншого боку, договір транспортного експедирування, поряд з договорами комісії, доручення та зберігання, розглядався як договір з надання послуг.

Остаточне вирішення цього спору ще попереду, однак слід відзначити позицію законодавця, який присвятив регулюванню відносин з надання транспортно-експедиційних послуг окрему главу в ЦК, що свідчить про віднесення договору транспортного експедирування до самостійного виду договорів з надання послуг.

Виходячи з вищенаведеного, не має достатніх підстав для визнання договору транспортного експедирування змішаним договором (ч. 2 ст. 628 ЦК), що має своїм практичним наслідком формулювання висновку про те, що під час регулювання відносин з транспортно-експедиційного обслуговування у цілому будуть застосовуватися норми гл. 65 ЦК, яка присвячена саме договору транспортного експедирування. У той же час, інші положення ЦК, що потенційно придатні для регламентування окремих елеме

нтів цього договірного зобов’язання, також зможуть застосовуватися, проте, не внаслідок визнання договору транспортного експедирування змішаним договором, а на підставі аналогії закону.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 929 ЦК за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування є консенсуальним, двостороннім, відплатним.

Зазначений договір є консенсуальным у зв’язку з тим, що момент його укладення пов’язується з моментом досягнення між сторонами згоди щодо видів та обсягу послуг, які буде надавати експедитор та розміру плати за ці послуги. У той же час, твердження щодо визнання договору транспортного експедирування консенсуальним не є загальновизнаним, оскільки набула поширення й інша точка зору, згідно з якою, є можливість конструювання цього договору як у якості консенсуального, так і реального. Незважаючи на це, погодимося з позицією, що договір транспортного експедирування може бути охарактеризований як консенсуальний, навіть у тих випадках, коли функції експедитора виконує перевізник, з тих міркувань, що дії з передання та приймання вантажу є нічим іншим як виконанням вже укладеного договору.

Договір транспортного експедирування належить до двосторонніх договорів, з огляду на ту обставину, що права та обов’язки розподілені між обома сторонами цього зобов’язання. При цьому аналіз положень гл. 65 ЦК дає можливість дійти висновку, що цивільне законодавство містить мінімально необхідний для існування цього договору перелік прав та обов’язків його сторін, який при укладенні конкретного договору може бути значно розширений.

Договір транспортного експедирування є відплатним договором. Тобто, це договірне зобов’язання передбачає зустрічний характер надання певних майнових благ сторонами одна одній. Експедитор за договором зобов’язаний надати клієнту транспортно-експедиційні послуги, а останній контрагенту - встановлену договором або законом плату за ці послуги.

Дискусійним питанням у з’ясуванні сутності відносин з транспортно-експедиційного обслуговування тривалий час залишалося питання стосовно того, від чийого імені укладає експедитор необхідні для надання послуги правочини. При цьому, безперечно, малися на увазі варіанти, коли, по-перше, експедитор, на зразок договору доручення, укладав правочини від імені клієнта, по-друге, правочини, як і в договорі комісії, укладалися експедитором від свого імені, і, нарешті, згідно з третім варіантом, експедитор під час укладення договорів міг діяти як від власного імені, так і від імені клієнта. На сьогодні можливо стверджувати про легальне вирішення цього спору, оскільки чинне законодавство Україні не містить обмежень у можливих варіантах дій експедитора. Більш того, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 929 ЦК експедитор зобов’язаний укласти договір перевезення від свого імені або від імені клієнта. Тобто, експедитор під час транспортно- експедиційного обслуговування клієнта має передбачену законодавством можливість укладати договори як від свого імені, так і від імені замовника послуги - клієнта. Разом з тим, під час укладення конкретною договору транспортного експедирування сторонам необхідно визначити від чийого імені буде вчиняти експедитор необхідні для падання послуги договори або інші правочини.

Законом "Про транспортно-експедиторську діяльність" деталізовано види транспортно-експедиторських послуг. Згідно зі ст. 8 цього Закону експедитори за дорученням клієнтів:

o забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс";

o фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів;

o здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів;

o ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів;

o організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання;

o організовують експертизу вантажів;

o здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю;

o надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження;

o забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників;

o здійснюють сплачуваний вантажів та своєї відповідальності;

o забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту;

o забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків віл вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат;

o здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів;

o оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог;

o налають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством;

o налають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

44. Договір позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Д-р реальний, односторонній, відплатний/бехвідплатний. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками. Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов’язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. У разі невиконання позичальником обов’язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов’язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором. За домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов’язанням. Заміна боргу позиковим зобов’язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики

1. Форма, права та обов’язки сторін по договору позики.

Якщо договором не встановлено строк повернення позики або цей строк визначено моментом пред'явлення вимоги, позику позичальник має повернути протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Вимогу про поверненняпозики може бути пред'явлено в усній або в письмовій формі, залежно від форми договору. Позику, надану за договором безпроцентноїпозики, може бути повернено позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. У разі порушення договору позичальником настають певні наслідки, які залежать від того, що було предметом позики: якщо предметом позики були грошові кошти, то позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Позичальник, який прострочив виконання зобов'язання з повернення позики, на вимогу позикодавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом; якщо предметом позики є речі, що визначені родовими ознаками, то незалежно від того, процентною чи безпроцентною була така позика, позичальник, що прострочив виконання свого зобов'язання, зобов'язаний також виплатитипозикодавцеві неустойку.

Якщо позичальник не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, що передбачено договором позики щодо забезпечення повернення позики, наприклад, не надає позикодавцевіпередбачене в договорі позики забезпечення (предмет застави, поручительство третьої особи, банківську гарантію), то позикодавець може вимагати дострокового повернення позики. Аналогічне право виникає у позикодавця у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання, а також погіршення його умов за обставин, за виникнення яких позикодавець не несе відповідальності. Особливістю договору позики також є те, що позиковим зобов'язанням за домовленістю сторін може бути замінено борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави (новація боргу).

45. Кредитний договір: поняття, зміст, порядок укладання, істотні умови.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Д-р консенсуальний, двосторонній, відплатний. Сторони – кредитодавець і позичальник. Предмет – виключно грошові кошти. Ціна – розмір плати, що сплачує позичальник кредитодавцю за наданий йому кредит. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов’язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором. Договором, виконання якого пов’язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054-1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов’язання, і не суперечить суті такого зобов’язання

Види кредиту. Особливості надання кредитів.

Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 305 | Нарушение авторских прав

Читайте в этой же книге: Сложные рефлекторные дуги ЦНС!!! | Забезпечення виконання зобов’язання: поняття, загальні умови та види. | Поняття, предмет, форма, різновиди договору купівлі –продажу. | Правові наслідки недійсності шлюбу | Поняття цивільного процесу (судочинства) та його задачі. Види цивільного судочинства. Стадії цивільного процесу. | Поняття та мета судового доказування. Поняття та ознаки судових доказів. |

<== предыдущая страница	\|	следующая страница ==>
Договір довічного утримання (догляду): поняття, предмет, форма, сторони.	\|	Основні види розрахунків. Форми, способи і порядок розрахунків. 1 страница

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.058 сек.)