Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Шляхтун 196ст

Читайте также:
  1. Шляхтун глава 1

23.політична система суспільства:поняття структура сутність функції

Надзвичайно складним і розмаїтим явищем суспільства є його політичне життя. Воно охоплює всі організовані й неорганізовані форми політичної життєдіяльності людей, політичну ідеологію і психологію, політичні інститути та установи, політичні відносини та процеси, політичну поведінку тощо.

Базовим, визначальним елементом політичного життя є політична система.

Політична система – це сукупність і механізм взаємодії державних і політичних інститутів, політичних відносин, а також політичних і правових норм.

Як бачимо, політична система має досить складну структуру. Остання, як правило, піддається змінам залежно від етапів розвитку суспільства. Але водночас, вона є явищем відносно самостійним і суттєво та безпосередньо впливає на всі інші сфери життєдіяльності суспільства – економіку, науку, освіту, мораль тощо. Разом з тим, вона зазнає суттєвого впливу цих сфер.

До основних елементів структури політичної системи належать:

– держава. Це ядро політичної системи. Вона становить сукупність установ і організацій, що здійснюють управління суспільством. Основні ознаки держави: система органів та установ, які виконують функції державної влади, наявність певної території, права, яке закріплює систему державних норм;

– партії і партійні системи. Партія – це організація, що об'єднує громадян одного політичного спрямування. Визначальними рисами партій є їх місце і роль в політичній системі, внутрішня структура та методи діяльності, соціальна база, ідеологія.

Як правило, в суспільстві функціонують декілька партій. В сукупності вони становлять партійну систему, яка використовує певний механізм та методи в боротьбі за владу.

Історичні типи партійних систем: однопартійна двопартійна, або біпартійна (наявність двох основних партій, влада яких чергується), багатопартійна (наявність декількох партій, які беруть участь і здійснюють реальний вплив на органи державної влади;

– громадські організації і рухи. Це соціальні групи, об'єднані певними інтересами, які не прагнуть до участі в діяльності органів державної влади. Але вони прагнуть контролювати прийняття важливих державних рішень, наприклад питань екології, охорони здоров'я, забезпечення належного рівня народжуваності та якісного стану населення тощо;

– політична свідомість та політична культура, які відображають політичне життя суспільства в поглядах, ідеях, традиціях, уявленнях, правилах та нормах поведінки людини, соціальної групи чи нації;

– засоби масової інформації.

Політична система суспільства покликана виконувати такі функції:

– формування цілей та завдань суспільства;

– розробка програм життєдіяльності суспільства згідно з інтересами керівних верств;

– мобілізація ресурсів суспільства відповідно до певних інтересів;

– забезпечення інтеграції всіх суспільних груп навколо загальних соціально-політичних цілей та цінностей, панівної ідеології та культури;

– розподіл цінностей у суспільстві відповідно до інтересів, насамперед, панівних соціальних груп;

– забезпечення цілісного управлінського впливу на суспільні процеси.

Для політичних систем пострадянських країн характерним є не лише наявність легальних інститутів, а й тіньового елементу в них, тобто конкуруючих структур. Складовими тіньової частини політичної системи є політичні клани, клуби, парламентське лобі, оточення перших осіб держави, "мізкові центри" при них тощо. Сюди можна віднести також нелегальну діяльність легальних установ, політичні інтриги та ігри, таємні функції окремих установ чи посадових осіб, земляцькі стосунки тощо. Загалом, такий стан можна кваліфікувати як наявність справжньої конкуруючої структури всередині політичної системи. За певних умов вона може фактично виконувати функції домінуючої політичної системи і перетворитися на альтернативу легальній політичній системі суспільства.

24.конституційні та нормативно-правові засади розвитку політичної системи сучасної України

спробуємо визначити завдання, які є важливими кроками на шляху всебічного висвітлення цієї теми. Вони, на думку автора, такі: а) визначення ролі конституційної норми про соціальний характер Української держави у розвитку та регулюванні соціальних відносин; б) визначення основних проблем реалізації конституційної норми про соціальний характер держави в практиці регулювання соціальних відносин; в) характеристика ролі Конституції України через призму забезпечення принципів соціальної солідарності, соціального партнерства та соціальної безпеки громадян.

25. сутність політичного режиму їх риси(шляхтун)

Політичний режим (від франц. regime) - державний суспільний устрій, спосіб правління. Це функціонування політичного життя, що складається внаслідок політичних дій соціальних суб' єктів у системі певних політичних владних інститутів, структур, політичних відносин і взаємодії людини і суспільства. Політичний режим - сукупність засобів і методів, що визнача-

ють спосіб здійснення влади, склалися стосовно державної влади та суспільства як найбільш показові, і які відображають становище прав та свобод громадян, відношення владних структур до правових основ діяльності, державних форм та ідеологій, соціальних і класових взаємовідносин, становища політичної культури.

політичний режим визначається трьома основами: економічною, політичною та ідеологічною. Економічною основою виступає власність на основні засоби виробництва в різноманітних формах (в чиїх руках власність, в інтересах того класу, соціальної спільності і створюються сприятливі умови політичного і економічного життя). Політичною основою є держава, що має законодавчі та виконавчі функції влади, встановлює і підтримує в суспільстві порядок, вигідний можновладцям. Ідеологічною основою є ідеологія панівного класу, політичної еліти, що утверджує у свідомості людей думку про доцільність саме існуючого суспільного устрою.

26.типи політичних режимів їх риси

Політичні режими можна розрізнити за двома головними критеріями — джерелом влади та межами цієї влади.

За джерелом влади:

• Демократичні режими — це така форма державно-політичного устрою суспільства, в якій народ виступає джерелом влади на принципах рівності, свободи і солідарності. Зовнішніми ознаками демократичного режиму є багатопартійність, наявність представницьких органів, формальне визнання народу джерелом влади, визнання права всіх громадян на участь у формуванні органів державної влади, контроль за їхньою діяльністю, вплив на прийняття спільних для всіх рішень на засадах загального, рівного виборчого права і здійснення цього права у процедурах виборів, референдумів тощо, переважне право більшості при прийнятті рішень, чітке регламентування політичних процедур та процесів.

• Недемократичні режими — це така форма державно-політичного устрою суспільства, або спосіб правління, оснований на владі авторитету, політико-правовій нерівності соціальних груп та прошарків суспільства, використанні насильства. Втім, авторитарні режими можуть будуватись як на базі авторитету звичаю, традиції (монархії), так і на авторитеті сили (диктатури). Зовнішними ознаками авторитарних режимів є відсутність або формальний характер представницьких органів влади, відмова від принципу поділу влади, різний політико-правовий статус окремих соціальних груп, і в зв’язку з цим – нерівність (або взагалі відсутність) виборів, інколи – посилення ролі армії та інших силових структур. Різновиди авторитарних режимів: традиціоністські та модернізаторські; популістські, націоналістичні, корпоративістські, військові, авторитарно-бюрократичні.

За критерієм меж влади:

• Ліберальні режими — це така організація політичної системи, в якій влада держави обмежена сферою невід’ємних прав і свобод особистості. Це режим, в якому досить розвинутим є громадянське суспільство, різні самодіяльні громадянські ініціативи, тобто організації, які незалежні від держави, гарантуються основні права та свободи громадян.

• Тоталітарні режими — така політична система, яка намагається — заради тієї чи іншої мети — повністю (тотально) контролювати все життя суспільства в цілому і кожної людини окремо. Поняття “тоталітарна держава” вперше було застосоване італійським диктатором 0%91%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%82%D0%BE_%D0%9C%D1%83%D1%81%D1%81%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%96"Беніто Муссоліні, причому в позитивному контексті. Тоталітарні режими почали активно вивчатись після Другої світової війни через злочинні явища 0%A4%D0%B0%D1%88%D0%B8%D0%B7%D0%BC"фашизму, 0%9D%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%B7%D0%BC"нацизму та 0%A1%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%BC"сталінізму. 0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%B8%D0%BC"[4]

Іноді додатково до основних типів виділяють такі різновиди режимів як 0%94%D0%B8%D0%BA%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0"диктаторські, фашистські, 0%95%D0%BA%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%BC%D1%96%D0%B7%D0%BC"екстремістські, парламентські, президентські, 0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%80%D1%85%D1%96%D1%8F"монархічні, 0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0"республіканські, 0%9D%D0%B0%D0%B4%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%87%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD"надзвичайного правління,0%90%D0%B1%D1%81%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%BC"абсолютистські і т.інше.

27.політичний режим демократії його риси властивості ознаки.

Характеристика демократичного режиму

Ядром демократії, її засадничою ідеєю є суверенітет народу. Поняття демократії як власті суверенного народу включає:

• 1) народ є єдиним і вищим джерелом влади в країні;

• 2) державна влада лише тоді може вважатися легітимною, коли її формування і існування підтримане народом відповідно до норм права шляхом вільного волевиявлення виборців на вільних виборах;

• 3) народ має безумовне право самостійно вирішувати свою долю, і по найважливіших для доль країни і народу питанням влада, як правило, обов'язково повинна спиратися на явно виражене схвалення народу;

• 4) народ сам вибирає собі представників, має важелі реального впливу на їх діяльність, а також конкретні механізми контролю за діяльністю держави і коректування його діяльності в період між виборами;

• 5) в період виборів і відповідно до норм права народ має безумовне право і реальний механізм зміни влади, а також структурної зміни характеру державній владі;

• 6) в разі явного зловживання влади довірою народ, переростання влади з інструменту реалізації інтересів народу в інструмент тиранення над народом, народ має безумовне право достроково усунути від влади такий уряд.

Другою найважливішою характеристикою демократії є те, що епіцентром такого пристрою суспільства і такого способу організації влади є особа людини, яка визнається найвищою цінністю в країні. Це означає:

• суспільство і народ в цілому розглядаються не як деяка монолітна освіта,що виражає настільки ж монолітну єдину волю, а як сума незалежних індивідів,що відображає суму приватних інтересів окремих осіб;

• признається безумовний пріоритет інтересів особи, тобто пріоритет сумиприватних інтересів окремих незалежних індивідів над інтересами держави;

• признається, що всяка особа від народження наділяється певною сумоюправ і свобод і перш за все - сумою так званих природних і томуневід'ємних прав і свобод, серед яких основними є право на життя;

• правона особисту свободу, незалежність і недоторканість;

• право на приватну власність.

28.форми демократії в демократичному режимі

Історії відомі дві основні форми демократії: пряма або безпосередня і представницька. Історично першою формою демократії була саме безпосередня демократія. Її суть полягає в тому, що народ сам, безпосередньо, безпосередньо приймав рішення по життєво важливих для суспільства питаннях, обходячись при цьому без виборів представників і не передовіряючи останнім права ухвалення рішень. Прикладами такий, безпосередній демократії можна рахувати старогрецькі міста-держави (Афіни, Спарту), Новгородську феодальну республіку. Така форма організації демократії була характерна саме для ранньої стадії демократії, коли цей політичний режим лише зароджувався і ще лише віддалено нагадував демократію в сучасному сенсі. Незначна кількість осіб, що брали участь в демократичному процесі, (налічувало, як правило, 3-6 тисяч чоловік), що дозволяло їм збиратися на міській площі або в полі під стінами міста і простою більшістю голосів приймати рішення.

Зрозуміло, що сучасна демократія не може формою бути безпосередньою. Сучасні країни, в яких живуть десятки або навіть сотні мільйонів чоловік, в яких визнана правова рівність всіх громадян, в яких існує в тисячі разів складніші, ніж в древніх Афінах, економічні, соціальні, політичні, правові, технічні, екологічні і інші проблеми, просто технічно не можуть формою функціонувати як пряма демократія. Сучасна демократія по своїй формі найчастіше виступає як представницька, тобто така, коли народ не сам, а через своїх представників (президента, депутатів, губернаторів, мерів і тому подібне) реалізує свої функції джерела і носія суверенної влади.

За типом же сучасна показна демократія відноситься до масової або розгорнутої. Це означає, що існують лише два природні обмежувачі для включення в демократичні стосунки - повноліття і стан громадянства. Деякі додаткові умови (певний термін мешкання, володіння державною мовою) застосовується в більшості країн сучасного світу лише до претендентів на деякі вищі виборні пости в державі.

Подібний статус сучасної розвиненої демократії (представницька формою і розгорнута по суті) не виключає, проте, вживання деяких важливих елементів прямої демократії: референдум, плебісцит, масові маніфестації, демонстрації, петиції і тому подібне


29.напрями формування політичного режиму демократії в Україні та його суперечності

Сьогодні демократія є найзатребуванішою формою політичного устрою суспільства, що дає можливість людям не тільки обирати керівників, а й контролювати владу. Незважаючи на всі проблеми, що постають у рамках демократичної форми організації суспільства, його державно-політичного устрою, саме влада народу найкраще справляється з викликами сучасності.

Сучасному стану демократичних перетворень в Україні властиве те, що, з одного боку, народовладдя є символом жаданого майбутнього, а з другого – суспільні інститути та ЗМІ, практика участі наcелення у виборах співіснують із розчаруванням у демократичному реформуванні. Суперечності проявляються також у поєднанні інерції влади і постійного намагання наслідувати західні стандарти, де визначення основних тенденцій формування нових ціннісних орієнтирів є базою для прогнозування подальшого розвитку, а надбання нової якості є надзвичайно важливим для адекватнішого розуміння особливостей політичної системи та змісту політичних процесів, що відбуваються в суспільстві.

Відомий вислів Уїнстона Черчілля: «Повсюди доводиться чути, що демократія – найгірший спосіб керівництва державою, однак усі інші способи, що колись були випробувані людьми, є ще гіршими».

В Основному Законі України зазначено: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава».

Ми можемо казати, що наша демократія недосконала, модифікована, однак немає сумніву в тому, що Україна – демократична країна в контексті тих процесів, за якими ми її оцінюємо (автори наводять їх далі). Демократія є змістом руху нашої країни вперед, її існування.

30. походження сутність формотворчі ознаки та функції держави

Держава - це основний інститут політичної системи, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної сфери, культури. Це явище виникає на певному етапі розвитку людства, вона має суверенитет і здійснює владу на повній території.

Потрібно пам'ятати, що поняття держави неоднозначне:

• це політична організація панівного класу, що має своєю метою охороняти існуючий порядок і придушувати опір інших класів, соціальних верств і соціальних спільностей.

• організація великої соціальної спільності, верстви (держава тотожна суспільству).

• поняття держава тотожно уряду, адміністрації, тобто структурі державного апарату,

• система органів і формально-правових принципів, що визначають її функціонування.

Державу відрізняє:

• наявність органів, що здійснюють верховну владу, яка поширюється на все населення;

• наявність права - сукупності загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою;

• наявність певної території, на яку розповсюджується влада, юрисдикції держави.

В політичній науці існує велика різноманітність думок з приводу походження і соціального призначення держави.

Платон вважав, що держава - соціальна організація, яка переросла патріархальну і племінну організації в процесі розвитку скотарства, хліборобства, ремесла, торгівлі. В розподілі праці Платон бачив причину виникнення держави.

Арістотель вважав, що держава - продукт природного розвитку родини, роду і племені, виникла в процесі об'єднання родів в плем'я, племен - в більші спільності. Держава розглядається як розвинена форма патріархальної влади, здійснюваної в ім'я всіх і для всезагального добра.

Нікколо Макіавеллі перший ввів правове спеціальне поняття "stato" для визначення держави незалежно від її конкретних форм як особливої політичної організації суспільства.

Теологічна концепція походження держави вважає, що виникнення держави санкціонувалося волею божою (Августін Блаженний, Фома Аквінський).

Договірна теорія розвивається протягом ХУІ-ХУШ ст ст. Виникають вчення про природні права і суспільний договір (Гуго Гроцій, Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс, Жан-Жак Руссо та ін.). Існують права кожної людини і всіх людей, що їм притаманні від народження, і ці права не може відібрати навіть Бог. Серед них право на життя, свободу, власність тощо.

В тісному зв'язку з цією ідеєю виникає і вчення про суспільний договір. Теорія виходить з розуміння держави як результату своєрідного договору, що укладається між сувереном-володарем і підданими. Договір зводиться до того, що кожна людина віддає свою особистість під вище керівництво загальної волі і завдяки цьому стає його учасником. Вся влада переходить до суверену, що утвориться зі згоди учасників угоди. Договірна система княжіння існувала в Київській Русі в Чернігівському і Галицькому князівствах, де із запрошеним для правління князем на певний термін укладали договір.

В XIX ст. виникає насильницька теорія походження держави. Суть її зводилася до того, що держава виникла як організація переможців над переможеними, тобто актом насильства. Боротьба між переможцями і переможеними поступається місцем боротьбі між станами, політичними партіями, державами (Франц Оппенгеймер).

Психологічна теорія походження держави (Петражицький, Фрейзер, Тард та ін.) пояснює державу особливими властивостями психіки людей, психологічною потребою людей підкорятися. Держава - це організація, створювана для управління суспільством з боку певних осіб.

Прихильники органіцистських теорій порівнювали процес розподілу праці з процесом спеціалізації різноманітних органів людини.

Марксистська теорія походження держави пояснює походження держави наступним чином. Розвиток матеріальної основи життя суспільства, пов'язаний з розподілом праці, виникненням виробництва, обміну вів до змін соціальної структури суспільства, виникнення соціальної нерівності. Між класами і майновими верствами починається боротьба за владу з тим, щоб у рішеннях влади знайшли відображення їх інтереси. Відбувається поступова зміна структури влади: з влади всього суспільства вона стає владою верстви, класу. Процес завершується з появою особливого суспільного інституту, що отримав назву - держава як продукт економічного розвитку і класових суперечностей, покликаний служити інтересам економічно панівного класу.

Звичайно ж, держава виникла не в силу однієї причини, а цілого комплексу передумов, до яких належить і суспільний розподіл праці, і поява нерівності, приватної власності, ускладнення суспільного організму, і суб'єктивні спрямованості людей.

Особливості держави:

• Загальний характер. Держава виступає універсальною, невід'ємною організацією, що розповсюджує свою чинність на всю територію країни і на усіх громадян, які живуть на ній.

• Суверенність, держава володіє найвищою і необмеженою владою у ставленні до суб'єктів, діючих в межах її кордонів.

• Примус, держава уособлює публічну владу і підпорядковує прояви інших суспільних влад. Вона єдина в суспільстві застосовує владні засоби, аж до примусу. Держава володіє спеціалізованими органами примусу, що застосовуються в ситуаціях, що визначаються законом. Масштаби державного примушення розповсюджуються від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Можливість позбавити громадян вищих цінностей - життя і свободи, визначають особливу дієвість державної влади.

• Держава виконує основний обсяг управління справами суспільства і розпоряджається людськими, матеріальними і природними ресурсами.

• Ознаки держави доповнюються такими атрибутами як:

• податки;

• територія;

• відділення публічної влади від суспільства, її незбіг з організацією всього населення,

• поява професіоналів-управлінців, політичної еліти;

• виняткове право на вироблення, прийняття і видання законів і норм, обов'язкових для всього населення.

Якщо за критерій взяти сферу реалізації мети, то можна виділити внутрішні і зовнішні функції держави.

До внутрішніх функцій держави належать наступні:

• законотворча, зв'язана з підготовкою, розглядом і прийняттям законів;

• економічна, в якій держава виступає як підприємець, що координує економічний процес;

• соціальна, що передбачає таку організацію соціального життя, що створює рівновагу і стабільність соціальних сил;

• захисна, що диктує забезпечення правопорядку і охорону існуючого суспільного ладу,

• культурно-виховна, пропагандистська та ін.

Зовнішні функції держави полягають у:

• захисті кордонів, збереженні цілісності держави та її незалежності;

• у підтримуванні і налагодженні зв'язків в усіх сферах суспільного життя з іншими суб'єктами світового співтовариства.

31. держава як організація публічної політичної влади

У відповіді на це питання слід відзначити, що в науці немає єдиного розуміння терміну публічна політична влада. Здебільшого її сприймають як одну з основних ознак держави, або як синонім поняття "держави". Однак усі науковці дотримуються єдиної думки в тому, що публічна політична влада є важливою для будь-якої державної організації.

У суспільстві діють різні види соціальної влади — влада глави сім'ї, влада власника засобів виробництва, духовна влада. Всі названі види належать чи до індивідуальної, чи до корпоративної, чи до групової влади. Влада виникає (хоч і в прихованій формі) там, де є сталі об'єднання людей, де існують реальні можливість і здатність впливати на поведінку людей з допомогою будь-яких засобів.

Вона

існує через особисту залежність підвладних, не поширюється на всіх членів суспільства, не здійснюється від імені народу, не претендує на всезагальність, не визнається публічною.

Публічна влада, як стверджують науковці, виникає за територіальним принципом, тобто їй підпорядковуються всі, хто перебуває на підвладній території, включаючи іноземців. Суб'єктами влади виступають: підвладний народ, населення (публіка), сукупність абстрактних суб'єктів влади (підданих чи громадян). Для публічної влади не важливо, чи мають підвладні кровну спорідненість або національні зв'язки, важливо, щоб вони були причетними до підвладної території. Влада завжди буде вольовим відношенням між індивідуумами, групами, стратами, громадянином і державою, керівником і підлеглим. Отже, соціальна (публічна) влада - це вольове відношення між людьми з приводу організації їхньої сумісної діяльності, вироблення і здійснення спільної для цього соціального утворення волі (інтересу).

Влада характеризується наступними ознаками:

1. Є явищем завжди соціальним, тобто суспільним.

2. Виступає невід'ємним атрибутом суспільства на всіх етапах його розвитку. Ця її особливість викликана тим, що суспільство є складним соціальним організмом, який постійно потребує управління, упорядкування, з метою підтримання функціонування системи.

3. Може існувати і функціонувати тільки в межах суспільних відносин, відносин тільки між людьми.

4. Завжди виступає як інтелектуально-вольовий процес. Не можуть бути учасниками відносин влади і підпорядкування люди з деформаціями свідомості й волі.

5. Завжди базується на силі.

Влада політична - це влада, яка здійснює управління суспільством в інтересах його благ і яка регулює відносини між соціальними групами - стратами, класами, станами, корпораціями тощо, з метою досягнення і підтримання стабільності й порядку в ньому. Проф. О. Ф. Скакун подає альтернативне визначення: політична влада — це публічні, 44

вольові відносини, що виникають між суб'єктами політичної системи суспільства на основі політичних і правових норм.

Публічну політичну владу здійснює особлива група людей, специфічне, професійне, структурне утворення -апарат влади. Всі вищі повноваження публічної політичної влади можуть бути надані одній особі чи одному органові або розділені між її різними гілками. Апарат публічної політичної влади володіє монопольним правом на примус, включаючи застосування насильства на всій підвладній території, прийняття нормативно-правових актів.

Ознаки, які характеризують публічну політичну владу:

1. Об'єднує підвладних (народ, населення країни) за територіальною ознакою, створює територіальну організацію підвладних, політичну асоціацію інтегрованих політичних відносин та інститутів;

2. Здійснюється спеціальним апаратом, відокремленим від суспільства, для керівництва ним із застосуванням різних владних методів (примусу, насильства, заохочення й переконання);

3. Володіє суверенітетом і правотворчістю;

4. Верховенство, обов'язковість її рішень для всякої іншої влади;

5. Публічність, тобто всезагальність і безособовість, що є виразом не приватної, особистої, а всезагальної волі.

Однак політична влада ширша за змістом, ніж державна влада, оскільки порівняно самостійне значення мають владні відносини у політичних об'єднаннях. Вона відрізняється деякими, хоч незначними, відмінностями від державної влади:

•s всяка державна влада має політичний характер, але не

кожна політична влада є державною; ^ державна влада служить арбітром між різними верствами населення та виконує загальносуспільні справи;

s політична і державна влада мають різні механізми її здійснення - через апарат та через політичні партії тощо.

Крім того, публічна політична влада може бути різна за змістом: влада, що існує для забезпечення, захисту свободи підвладних і обмежена цією свободою, або влада, що обмежує чи знищує свободу підвладних і є необмеженою.

Ознаки державної влади - це влада публічна, здійснюється від імені всього суспільства; влада апаратна, концентрується в діяльності апарату; влада універсальна, поширюється на все суспільство; влада суверенна, відокремлена від інших властей; легітимна влада, юридичне закріплена і визнана народом.

32.структура держави та її органів влади їх функції

Як політична структура, держава має складну будову і включає в себе систему органів і установ, яка отримала назву механізм держави.

У структурі держави виділяють три гілки державної влади і відповідно три види органів влади:

законодавча влада, яка приймає закони та інші важливі документи, що визначають життя країни (в різних країнах органи законодавчої влади мають різні назви, наприклад, у США - Конгрес, у Фінляндії - Сейм, в Україні - Верховна Рада);

виконавча влада, що забезпечує виконання законів і здійснює повсякденне управління державою;

судова влада, покликана здійснити правосуддя і вирішення юридичних суперечок (в Україні до цих органів належить конституційний, арбітражний та інші суди).

33.громадське самоврядування історія сучасність

Науковці виділяють такі основні історичні періоди становлення

національного місцевого самоврядування:1

• перший період – зародження, становлення й розвиток вітчиз-

няних форм місцевого самоврядування (в основі яких були рід та

суверенна громада), своїми хронологічними рамками сягав часу заро-

дження й утворення держави східнослов'янських племен на україн-

ських землях, і тривав до середини XIV століття;

• другий період або ж період європеїзації. Характеризувався поєд-

нанням місцевих форм самоврядування з елементами західноєвропейської

організації самоврядування (місто Магдебург), від середини XIV ст. і до пер-

шої половини XIX ст. Магдебурзька грамота, що надавалася королем тому

чи іншому місту, була класичним актом децентралізації суверенної влади

середньовічної держави на рівень цього міста, його територіальної громади;

1. Грицяк І. Місцеве самоврядування України в історії і сучасності // Вісник УАДУ. – 1996. - №1. – с. 53-67.10

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

• третій період відзначався русифікацією вітчизняного міс-

цевого самоврядування на території сучасної України. Центральна,

східна, а згодом і південна частина якої входили до царської Росії.

Західна частина України належала Польщі, Австрійській, а пізніше

Австро-Угорській монархії. Хоча процес русифікації в місцевому само-

врядуванні України почався десь наприкінці XVII ст., свого апогею він

досягнув у XIX ст. та на початку ХХ століття;

• четвертий період є спробою українізації місцевого самовряду-

вання. Його початком потрібно вважати 20-ті рр. ХХ ст., і він триває доте-

пер. Починаючи з 1991 р., в Україні нарешті відновлені спроби україні-

зувати як місцеве самоврядування, так і інші сфери суспільного життя.

Реальне місцеве самоврядування об’єктивно можливе лише в

умовах суверенітету держави, оскільки вона виступає його гарантом, а

іноді й творцем його системи. Природньо, що і в нашій країні цей інсти-

тут поступово склався лише після здобуття Україною незалежності.

Відродженню місцевого самоврядування в Україні передувала

чергова спроба підвищення ролі рад, як місцевих органів державної

влади, шляхом удосконалення їх структури. Відповідно до рішень

союзних органів, прийнятих в 1989 — 1990 рр., поряд з виконкомами

і їх головами стали обиратись президії і голови рад. Щоправда, перед-

бачалось обрання на посади голів Рад партійних керівників, але неза-

лежно від наслідків цієї спроби діяльність представницьких органів

дещо активізувалась, хоча й викликала в самих радах суперечності

між представницькими і виконавчими органами та їх керівниками

Оптимальна організація влади забезпечує ефективне керів-

ництво державою на всіх її рівнях. Децентралізація влади на рівень

територіальних громад та обраних ними інституцій, вимагає фор-

мування повноцінної системи місцевого самоврядування. Адже дер-


Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 186 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Функції політичної системи. | Шляхтун глава 1 | Британський парламент | Регулювальну, | Магна Карта 1215 року. | В. В. Кравченко, С. Я. Лихова, П. М. Любченко, О. О. Майданник, | Лібералізм і неолібералізм |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Державний характер;| Жавна влада не буде ефективною, якщо не опиратиметься на демо-

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.038 сек.)