Національний університет біотехнології і природокористування України нубіп

ТЕМА «Зарубіжний досвід розвитку агробізнесу»

Підготував студент:

Економічного факультету

4 курсу 7 групи

Фінанси та кредит

Вахняк Дмитро Михайлович

Агробізнес являє собою форму підприємництва в аграрному секторі економіки країни. До агробізнесу залучаються всі виробничі і обслуговуючі сфери діяльності агропромислового комплексу. Систему економічних відносин в агробізнесі можна відобразити у вигляді схеми:

Рис. 1 Агробізнес в системі ринкових відносин. [24]

На цьому малюнку ми бачимо, що основу агробізнесу складають саме товаровиробники у різних видах агро формувань. Ще для повноцінного розвитку агробізнесу мають бути присутні всі інші компоненти такі, як біржі, банки, страхові компанії, науково – дослідницькі інститути, підготовка і перепідготовка кадрів.

У формуванні кінцевого продукту агробізнесу виділяються три розділи:

1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства і переробних галузей;

2) власне сільськогосподарське виробництво;

3) переробка і збут продукції з сільськогосподарської сировини.

У агробізнесі істотну, а іноді і головну роль грають дрібні і середні сільськогосподарські компанії, здатні до швидкіх структурних перебудов і вони є свого роду провідниками досягнень науково-технічного прогрессу.

У власне сільськогосподарській сфері функціонуючі організаційні форми агробізнесу відрізняються значною специфікою, що обумовлене особливостями сільського господарства як галузі. Переважаючим типом таких форм є фермерські господарства: індивідуальні сімейні ферми, сімейно-групові (партнерства, сімейні корпорації і т. д.). Це відносно невеликі господарські одиниці, що дозволяють вести виробництво на основі сімейного капіталу з використанням кредиту і частково найманої праці, частка якої в загальній чисельності середньорічних зайнятих в сільському господарстві складає близько 35 % [5]. Займаються сільськогосподарським виробництвом і крупні акціонерні компанії.

Пануючою тенденцією в структурі організаційних форм агробізнесу в сільськогосподарській сфері є постійне збільшення мінімальних масштабів виробництва на одному підприємстві, що сприяє тенденції до скорочення загального числа ферм і збільшення ролі крупних господарств.

Але на даному етапі країни розвиненої ринкової економіки не можуть звільнитися від дрібних і середніх фермерських господарств. Суспільство в них зацікавлене, оскільки стурбовано, що індустріалізація сільського господарства, його монополізація призведуть до дорожчання продовольства, звуження його асортименту і погіршення якості. Особливу активність проявляють організації споживачів, які побоюються вмісту шкідливих для здоров'я речовин в сільськогосподарських продуктах. У 1972 р. була створена і до сьогодні діє Міжнародна федерація органічного землеробства, об'єднуюча більше 80 тис. фермерів з 30 країн.[ 13 ]

Таким чином, організаційна структура агробізнесу заснована на тих, що розрізняються за формою власності і організації виробництва підприємствах, різноманітності і постійній динаміці масштабів і структури господарських одиниць відповідно до змін в рівні розвитку чинників виробництва і конкретних умов в окремих сферах і галузях.

На нижче наведеному малюнку роздивимось кількість цих форм аграрного підприємництва в України, та їх відсоток у агробізнесі вцілому.

Таблиця 1

Кількість сільськогосподарських підприємств в Україні за організаційно-правовими формами господарювання у 2007 р. [22, c. 117]

Сільськогосподарські підприємства	Всього	Відсотків до загальної кількості
Всього	58 575
У тому числі:
Господарські товариства	8 172	14,0
Приватні підприємства	4 054	6,9
Виробничі кооперативи	1 727	2,9
Фермерські господарства	42 533	72,6
Державні підприємства		0,7
Підприємства інших форм господарювання	1 694	2,9

Аграрний бізнес є важливим структурним елементом ринкової економіки. Його роль та функції полягають у сприянні формуванню диверсифікованої інфраструктури аграрного ринку, що своєю чергою спонукає підприємства різних сфер агробізнесу до поглиблення інтеграційних процесів зі збереженням і примноженням агропромислового капіталу та зміцненням продовольчої безпеки країни. Ще одним визначенням агробізнесу є поняття що: агробізнес – це «економічна діяльність близько пов’язана або безпосередньо залежна від землеробства, включаючи випуск товарів виробничого призначення для сільського господарства, а також продаж сільськогосподарської продукції».

Отже, агробізнес - сукупність економічних відносин у аграрному секторі країни. На сьогодні агробізнес посідає одне з провідних місць в економіці України. Тут виробляється близько 15 % валового внутрішнього продукту, зосереджено 12% виробничих фондів, працює майже 22 % зайнятих у галузях економіки, з них у сільськогосподарських підприємствах різних форм господарювання – 2,5 млн. осіб, ще 1,9 млн. – в особистих селянських господарствах. У галузі безпосередньо задіяне найбільше багатство країни – її земельний фонд, який досягає 42 млн. га сільськогосподарських угідь. [9]

Агробізнес виявляється такими ознаками, як ефективна робота всього сільськогосподарського підприємства, тісний і взаємовигідний зв'язок виробництва сільськогосподарської продукції, переробки отриманого первинного товару і реалізація готової продукції всієї аграрної діяльності.

Але в той же час сільськогосподарська діяльність повинна виконувати вимоги по мінімізації витрат для досягнення рівноваги між ціною на запропоновані товари сільськогосподарського комплексу і платоспроможністю населення, яке споживає ці товари.

Агропромисловий комплекс є цілісною системою суспільно-економічних і управлінський-економічних відносин, які виникають в ході діяльності між суб'єктами, що використовують матеріальні ресурси для своєї сільськогосподарської діяльності, переробки отриманої продукції, пошуку ринків збуту і транзакційного сектора, який служить для зв'язку між частинами єдиного комплексу в результаті функціонування формальних і неформальних інститутів агробізнесу.

Таким чином агробізнес є всіма підприємствами, які займаються постачанням матеріальних ресурсів в сільськогосподарське виробництво, яке зайняте у виробництві продуктів і не харчової продукції сільського господарства, а також його переробкою, зберіганням і збутом продуктів, отриманих в ході сільськогосподарської діяльності.

Багато в чому функціонування агробізнесу залежить від держави. В останні роки на державному рівні вжито певних заходів з подолання аграрної кризи та створено умови для становлення й розвитку аграрного бізнесу, зокрема, прийнято низку законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань прозорості аграрного ринку, вдосконалення функціонування ринків продовольчих товарів. Однак аграрне виробництво як вид бізнесу й надалі відзначається нестабільністю та високою ризикованістю, не гарантує достатніх прибутків для розширеного відтворення. Вказані проблеми тісно пов’язані з необхідністю розробки ефективного і дієвого організаційно-економічного механізму розвитку агробізнесу і гарантування продовольчої безпеки держави.

Для того, щоб зрозуміти в якому стані на сьогодні знаходиться агробізнес, потрібно роздивитися ті зміни, що відбувалися в цій галузі протягом багатьох років. Історичний підхід до вивчення суті й механізму аграного бізнесу свідчить, що перші прояви ринкових відносин в аграрному секторі спостерігалися в стародавні часи, коли відбувався обмін результатами праці, як надлишку виробника над його потребами.

Можна виділити наступні періоди (етапи) аграрних трансформацій у країнах Центральної та Східної Європи:

· І етап: 1989 р. – середина 90-х років. Стратегічним завданням першого етапу трансформацій стала структурна реформа аграрного сектора, в основі якої лежала приватизація землі. На першому етапі проводилась земельна реформа, демонополізація і приватизації в галузях, пов'язаних з сільським господарством технологічним ланцюжком, формування ринкових структур в агропродовольчому комплексі, лібералізація цін і торгівлі сільськогосподарською продукцією, інституційна реформа. Найбільш складними завданнями першого етапу виявились приватизація землі і формування ринків земель сільськогосподарського призначення. Тобто можна казати про те що в цьому періоді започатковувався агробізнес.

· ІІ етап: середина 90-х - кінець 90-х років. Характерною ознакою реформування аграрної сфери на цьому етапі стала радикальна зміна напрямку внутрішньої аграрної політики від лібералізації торгівлі, цін і обмеженого втручання в функціонування ринків до політики підтримки цін і ринків, експортних і імпортних обмежень. Продовжувалась інституційна реформа, зростала ефективність виробництва, відбувались подальші структурні зміни у напрямку консолідації земельних ділянок.

· ІІІ етап: кінець 90-х років – по цей час. Стратегічним завданням третього етапу стала підготовка країн регіону до вступу у ЄС. Для сільського господарства це означає гармонізацію внутрішньої аграрної політики з вимогами Спільної сільськогосподарської політики (Common Agricultural Policy - САP). У першу чергу це стосується рівнів державної підтримки сільського господарства. На третьому етапі трансформацій зусилля спрямовуються на поглиблення структурної реформи, підвищення ефективності аграрного сектора, а також інтеграції сільського господарства у більш широкий контекст розвитку сільської місцевості який ми називаємо агробізнесом.

В Україні ж виділяють на сьогодні два етапи аграрної реформи - до грудня 1999 р. (час виходу Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”) і після.

До грудня 1999 р. проводилася реорганізація колгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства (КСП), реорганізація державних сільгосппідприємств, що підлягали приватизації, у КСП та відкриті акціонерні товариства, започатковано формування фермерських господарств, почато реорганізацію КСП переважно за технічної допомоги міжнародних проектів. Процеси реформування на цьому етапі проходили дуже повільно, неповно і непослідовно. У порівнянні з періодами аграрних трансформацій у країнах Центральної та Східної Європи цей етап по суті став підготовчим до проведення масштабної структурної реформи в Україні, що розпочалася з грудня 1999 р. [32].

Відсутність необхідності проведення реституції земель і власності (а по суті - відмова від проведення реституції у західних регіонах) була чи не єдиною перевагою України перед країнами Центральної та Східної Європи, решту початкових умов можна вважати порівняно несприятливими. Особливо ускладнили і уповільнили процес перетворень високий рівень централізації системи управління галуззю і зміни, що відбулися у психології селян за роки колгоспно - радгоспної системи.

В Україні за період з грудня 1999 р. до вересня 2000 р. проведено реорганізацію практично всіх КСП, на базі яких створено нові сільськогосподарські підприємства, серед яких 8,5% складають фермерські господарства, 20% - приватні (приватно-орендні) підприємства, 42% - товариства з обмеженою відповідальністю, 22% - сільськогосподарські виробничі кооперативи, 4% - акціонерні товариства. У процесі реорганізації КСП у переважній більшості випадків було збережено цілісність їх майнових і земельних комплексів.

Специфічними особливостями та характерними рисами сучасного стану аграрно-промислового комплексу України є: взаємопов’язаний агропромисловий комплекс, як ціле тільки формується; переважну частку вартості створює сільське господарство, оскільки воно ще виступає значною мірою нерозчленованим на складові, без відокремлення вироблення сільськогосподарської продукції в чітку окрему галузь комплексу; аграрний бізнес, як і все народне господарство, охопила глибока економічна криза, в результаті чого потенціал сільського господарства і агропромислового комплексу використовується на третину; значна частина городніх культур вирощується на ділянках, виділених міським жителям, які вимушені займатися малопродуктивною працею, щоб вижити в умовах масового безробіття (вимушені безоплатні відпустки, невиплата заробітної плати, простої підприємств державної власності тощо); повільний, дещо хаотичний, без чіткої вмотивованої програми перехід від командно-адміністративної системи до ринкових відносин в процесі невпинних політичних суперечок.

У сучасній ситуації, що визначає економічний стан України, другорядних проблем не існує. Однак, без перебільшення можна сказати, що найважливішою серед них як за значенням, так і за складністю виконання є ситуацією, що склалася в аграрному бізнесі економіки та навколо нього. Економічна реформа у сільському господарстві передбачає формування багатоукладної економіки шляхом розвитку різних форм власності та організації господарювання, утворення повноцінних суб’єктів ринкових відносин. Закон України “ Про форми власності на землю” передбачає державну, колективну й приватну форми цієї власності. Це в майбутньому сприятиме на розвиток та розповсюдження агробізнесу.

Дата добавления: 2015-10-26