Види тлумачення правових норм

Оскільки, тлумачення – це діяльність, пов’язана з осмисленням змісту правових норм, що може здійснюватись будь-яким суб’єктом-інтерпритатором (на науковому, професійному чи побутовому рівні) і відбиває результати його мислення. Залежно від суб'єктів права і тлумачення норм права може бути офіційним або неофіційним, може певним чином зобов'язувати чи не зобов'язувати інших суб'єктів права до певної поведінки через зроблені висновки.

Офіційне тлумачення дається уповноваженими на те суб'єктами – державними органами, посадовими особами і закріплюється в спеціальному акті, що має загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів, які реалізують ці норми права.

Офіційне тлумачення правових норм за характером і юридичними наслідками поділяється на два види – нормативне (загальне) і казуальне (індивідуальне).

Нормативне (загальне) тлумачення не призводить до створення нових правових норм, воно лише з’ясовує і роз’яснює зміст існуючих. Суть його полягає в тому, що воно є загальнообов'язковим для всіх суб'єктів суспільних відносин і використовується багато разів.

Нормативне тлумачення застосовується у випадках, коли норми не досить досконалі за своєю формою, мають різне текстове розуміння, невірну й суперечливу практику їх застосування. Воно покликано забезпечити одноманітність в розумінні і застосуванні норм права.

Серед офіційного нормативного тлумачення необхідно виділити аутентичне, легальне і відомче.

Аутентичне тлумачення проводиться тим органом, який створив дану норму права. Воно є найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найбільш точно розкрити її зміст.

Зрозумілим є і те, що будь-якого спеціального дозволу для тлумачення власних актів йому не потрібно. Він робить це в силу своєї компетенції.

Суб'єктом такого тлумачення може бути, наприклад, Верховна Рада України.

Юридична практика знає й інший вид нормативного роз'яснення – легальне тлумачення. У цьому випадку тлумачення правових норм дається спеціально на те уповноваженим органом (наприклад, тлумачення, яке дається в постановах Пленуму Верховного Суду). На Конституційний Суд України відповідно до Конституції України покладено обов'язок вирішення питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів (актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим) Конституції України, а також офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст. 147. 150).

Відомче тлумачення – здійснюється керівництвом центрального органу того чи іншого міністерства, комітету, відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих установ і підприємств з приводу трактування і застосування окремих положень нормативних актів. Його сила обмежується сферою діяльності відповідного міністерства, комітету, відомства. Наприклад, МВС видає інтерпретаційні акти офіційного характеру в формі наказів, інструкцій, розпоряджень. Вони обов'язкові, як правило, тільки для працівників органів внутрішніх справ. Хоча опосередковано, через діяльність співробітників МВС, регулюють права і обов'язки громадян.

Казуальне тлумачення – це таке тлумачення, коли норми права роз'яснюються щодо конкретної справи, тобто уточнюються суб'єктивні права й обов'язки та інші юридичні факти й обставини в рамках конкретних правовідносин. Воно поширює свою дію тільки на конкретну ситуацію, хоча і може враховуватись при вирішенні аналогічних справ. Найбільш поширене таке офіційне тлумачення в рішеннях Верховного Суду України щодо конкретних справ. Казуальне тлумачення є обов'язковим для осіб, стосовно яких воно приймається. Казуальне тлумачення може бути судовим і адміністративним. Наприклад, Верховний Суд України, розглядаючи цивільну справу про визнання дійсним договору довічного утримання та про визнання права власності на житловий будинок, роз'яснив, що договір довічного утримання підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Недодержання нотаріальної форми, якщо відсутні підстави, передбачені ст. 220 Цивільного Кодексу, тягне за собою недійсність угоди.

Неофіційне тлумачення — це роз'яснення норм права, яке дається неуповноваженими суб'єктами, й тому позбавлене юридичної сили і не може викликати юридичних наслідків. Сила і значення неофіційного тлумачення в переконаності, обґрунтованості, науковості, в авгоритеті тих суб'єктів, якими воно дається. Воно може виражатися в усній або письмовій формі. Його також поділяють на доктринальне, компетентне й буденне. Його суб'єктами можуть бути громадяни, вчені-юристи, практичні працівники, наукові, громадські організації.

Доктринальне (наукове) тлумачення — це наукове роз'яснення пра­вових актів, змісту і цілей правових норм, яке здійснюється в ході наукового аналізу права в монографіях вчених, науково-практичних коментаріях, на лекціях, конференціях. Його значення визначається переконливістю й авторитетом тих суб'єктів, які здійснюють це тлумачення. Базується воно на знаннях закономірностей виливу права на суспільні відносин й, створення законодавства, на узагальненні практики застосування правових норм. Таке тлумачення здійснює значний вплив на правове життя суспільства.

Доктринальне тлумачення може бути систематизоване і несистематизоване.

Систематизоване тлумачення — це більш високий ступінь наукової розробки питань права.

Несистематизовапе тлумачення виражається у наукових гіпотезах, ідеях, що потребують перевірки, додаткової аргументації, приведення до системи, зокрема, шляхом організації дискусій, конференцій та ін.

Компетентне (професійне) тлумачення дається фахівцями-юристами і ґрунтується на професійних знаннях в галузі права, як правило, юристів-практиків: посадових осіб державного апарату, прокурорів, суддів, адвокатів, працівників юридичних служб, редакцій юридичних видань, радіо і телебачення, шо ведуть спеціальні юридичні огляди та здійснюють консультації.

Буденне — це тлумачення норм права, яке може здійснювати будь-який суб'єкт права. Його точність залежить від рівня правової культури суб'єкта, життєвого досвіду, фактів повсякденного життя. Причому від характеру такого "життєвого" тлумачення в більшості залежить стан законності, оскільки він є базою юридичної діяльності громадян, їх правомірної поведінки. Особливо це чітко проявляється підчас проведення всенародних обговорень проектів тих чи інших нормативно-правових актів, референдумів. Таке тлумачення має велике значення для дотримання громадянами заборон, виконання юридичних обов'язків, а також при здійсненні ними суб'єктивних прав.

Тлумачення за обсягом. Тлумачення правових норм має за мету з'я­сувати дійсний зміст норми, що мав на увазі сам законодавець. Свою волю він формулює мовними засобами. Тому зовнішній вираз його волі може не завжди збігатися з її справжнім змістом.

Результатом тлумачення повинна бути однозначність і повна ясність змісту норми права. Особливість тлумачення за обсягом обумовлена його зв'язком з кінцевим результатом з'ясування і роз'яснення змісту правових норм, від яких залежить практичний ефект тлумачення. Використання цих способів тлумачення обумовлюють обсяг тлумачення. Тлумачення за обсягом — це з'ясування співвідношення буквального тексту і дійсного змісту юридичних норм.

В залежності від співвідношення між текстуальним виразом правової норми та її дійсним змістом розрізняють тлумачення буквальне, роз­ширювальне та обмежувальне.

Буквальне тлумачення — найбільш типовий вид тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми відповідає буквальному тексту — «букві» закону; «дух» і «буква» закону збігаються. Наприклад, ст. 129 Конституції України зазначає, що «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підпорядковуються лише закону...» Як бачимо, зміст і письмовий виклад цієї норми співпадають.

Проте так буває не завжди. В силу об'єктивних чи суб'єктивних причин словесний вираз волі законодавця і фактичний зміст цієї волі, яка виражена у правовій нормі, можуть не збігатися. В таких випадках, як виключення, можуть застосовуватися розширене чи звужене тлумачення.

Розширене тлумачення — це таке тлумачення, при якому дійсний зміст норми права стає ширшим, ніж буквальний текст; «дух» закону ширший за його «букву».

Це означає, що норма права викладена дуже лаконічно, і необхідні додаткові засоби, щоб правильно зрозуміти її зміст. Наприклад, за договором доручення (ст. 1000 ЦК України) одна сторона (повірений) зобов'язується виконувати від імені й за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії. В даному випадку розширеному тлумаченню підлягають терміни «повірений» і «довіритель», оскільки не вказано, хто може бути ними. Такому ж тлумаченню підлягає термін «певні юридичні дії», тобто дії, які передбачені Цивільним Кодексом України відповідно до правоздатності й дієздатності суб'єкті в даного договору. Розширене тлумачення потрібно здійснювати годі, коли дається незавершений перелік обставин, умов реалізації норм права. Такий перелік, як правило, завершується виразами «і тому подібне», «інші», «в аналогічних випадках».

Розширене тлумачення можливе і без відповідної вказівки в законі. Наприклад, якщо тлумачити статтю Конституції: "Судді і народні засідателі є незалежними і підкоряються лише закону", - необхідно враховувати, що вони підкоряються і наказам Президента і постановам Уряду.

Обмежувальне тлумачення відбувається тоді, коли зміст норми права вужчий за її буквальне значення. Наприклад, ст. 60 Сімейного Кодексу України зазначає, що «майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою...» Проте трапляються випадки, коли подружжя, не розриваючи шлюбу, проживають окремо. Чи буде за таких обставин нажите ними майно спільною власністю? В цьому випадку необхідно норму права тлумачити обмежувальним способом (а саме, будь-яке майно, нажите під час шлюбу, є спільною власністю). Наприклад, при тлумаченні статті Конституції „Кожний має право на підприємницьку діяльність" необхідно враховувати, що атестований співробітник органів внутрішніх справ такого права не має.

Отже, норми права, як правило, тлумачаться буквально. Що ж до обмежувального розширеного тлумачення, то вони є винятком з загального правила. Зрозуміло, що ці види тлумачення є результатом недосконалості законодавства, наявності прогалин, незрозумілих формулювань тощо.

За аналогією тлумачення проводиться, коли виявляється прогалини в праві і вимагається їх подолання. Прогалиною в праві називається повна чи часткова відсутність нормативних приписів, необхідність яких зумовлена розвитком сучасних відносин і потребами практичного вирішення справ. В кримінальному праві домінує принцип: „Нема злочину - нема покарання без закону". Тому практичному співробітнику приписується відмовитись від вирішення справи по аналогії та чекати, коли питання врегулює законодавець. У цивільному законодавстві діє інший принцип, згідно з яким забороняється відмова в правосудді під приводом відсутності чи неповноти нормативних актів. Правозасновнику приписується розглянути справи на підставі нормативних приписів, які регулюють аналогічні обставини, а якщо відсутні і такі приписи, то у відповідності з принципами права.

У відповідності з цим виділяються тлумачення:

а) за аналогією закону, коли характеризується норма права, яка регулює
схожі з неурегульованим правом суспільні відносини;

б) за аналогією права, коли відсутня норма, яка регулює близькі за
характером з неурегульованим правом відносинами, то аналізу піддаються
загальні принципи права, принципи галузей і інститутів права, і на тій основі
приймаються рішення.

Отже, як бачимо, на сьогодні в теорії права застосовується велика кількість видів тлумачення правових норм, що дозволяє певним чином усунути деякі неточності сучасного законодавства. Така різноманітність видів і способів тлумачення правових норм дозволяє правозастосовнику оптимально застосовувати той чи інший нормативний акт.

ВИСНОВКИ

Тлумачення правових норм є ефективним і єдиним засобом правильного й глибокого пізнання дійсного змісту правових норм. В правовій дійсності тлумачення має місце у правовій діяльності та правовому регулюванні. В правовій діяльності тлумачення норм права повинно використовуватися в правотворенні, реалізації і систематизації права, правовому вихованні, пропаганді тощо. Місце тлумачення в правовому регулюванні суспільних відносин полягає виключно в правильному, глибокому розумінні дійсного змісту норм права та його розгорнутому, обгрунтованому роз'ясненні іншим суб'єктам суспільства.

Тлумачення правових норм слід відрізняти від їх юридичної конкретизації. Сутність юридичної конкретизації полягає у виданні правоположення, яке не виходить за межі змісту норми права, але містить у собі новий елемент деталізації регулювання суспільних відносин, що не виражений у цій правовій нормі. При тлумаченні лише з'ясовуються, розкриваються, обґрунтовуються частини змісту правової норми, але нових елементів правового регулювання не встановлюється.

Пізнання дійсного змісту правових норм здійснюється за допомогою прийомів пізнання, об'єднаних за спільністю ознак і рис у способи тлумачення. Залежно від об'єкта дослідження застосовуються логічний, мовний, систематичний та історичний способи тлумачення.

Результатом з'ясування є висновки, до яких прийшов суб'єкт у процесі з'ясування норми права за допомогою всієї сукупності способів тлумачення, що адекватні дійсному змісту норми права й відповідають критеріям істинності й правильності результату тлумачення. Результат тлумачення має бути завжди адекватним дійсному змісту, який уклав законодавець у правову норму при її виданні. Класифікувати можна лише висновки про дійсний зміст норми, отримані з застосуванням усієї сукупності способів з'ясування, в порівнянні з висновками, що випливають тільки з мовного тлумачення цієї норми. Вони бувають адекватними, розширеними й обмеженими.

Критерієм адекватності отриманого результату з'ясування змісту норми права волі законодавця, яка виражена у цій нормі, є загальнолюдська практика - безпосередня або у сукупності опосередкованих форм: юридична практика, логічна правильність, досвід мовного спілкування, засоби тлумачення тощо.

Роз'яснення норм права полягає в розгорнутому, обґрунтованому роз'ясненні іншим особам дійсного змісту правових норм, яке отримує зовнішній вираз в акті тлумачення. Роз'яснення норм права поділяється на офіційне і неофіційне.

Юридична сила й обов'язковий характер актів тлумачення зумовлені:

1) юридичними властивостями норми права та підпорядкованим зв'язком правоположеннь акту тлумачення з нормою права;

2) наявністю наданих законодавцем певному суб'єкту повноважень на офіційне роз'яснення норм права і видання відповідних актів тлумачення.

Можна погодитись з висновком Власова Ю.Л. про гостру необхідність ухвалення законодавчого акту, регулюючого відносини тлумачення і конкретизації норм права в Україні. Розробка і ухвалення цього закону суттєво впорядкує і стабілізує відносини конкретизації та роз'яснення змісту правових норм у суспільстві. Такий акт перешкоджатиме або гальмуватиме видання підзаконних нормативних актів, які не відповідають, суперечать чинним нормам права або ускладнюють з'ясування їх змісту. Загалом ухвалення цього закону значною мірою підвищить ефективність дії правових норм та посилить законність у державі.

Підсумовуючи викладене, маємо зазначити, що комплексне дослідження проблеми тлумачення норм права падало можливість визначити природу, важливість і актуальність цього явища, його структуру, ознаки й особливості, що являє інтерес як для розробки загальних основ теорії права, так і для всіх нидів правової діяльності.

Дата добавления: 2015-10-31