Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ДІАЛЕКТИЧНИЙ ПРИНЦИП РОЗВИТКУ

Читайте также:
  1. I. Назначение и принцип работы зубофрезерных станков, работающих червячной фрезой
  2. Quot;Потомучтность" Принципов.
  3. А только дети - воспитывают наши Принципы.
  4. А. Принцип спадковості влади
  5. А.2.1.1. Попередження ризику розвитку пролежнів
  6. Аномалії розвитку та положення нирок
  7. Антропный принцип. Его интерпретации.

Діалектика є розвиток зв'язків і зв'язку розвитку. В основі роз­витку також лежать рух і взаємодія, але взаємодія не як встановлення зв'язків, а взаємодія, що приводить до зміни реагуючих предметностей або до змін у них самих.

Зміна є взаємодія у русі або процес, що йде через зв'язі. і струк­тури за схемою: «взаємодія — зв'язок — зміна — розвиток» без зміни характеру зв'язків. Розвиток є зміна зміни, яка відбувається шляхом саморуху існуючих предметностей. Це не всякий процес зміни, а сутнісний процес, тобто процес, що ініціюється сутністю об'єктів, у людині — її духовною сутністю.

Розвиток є сутнісний процес на основі саморуху. Розвиток є яв­лений образ сутності, який збігається з конкретною формою її реалізації. Розвиток завжди є всезагальна сутність явищ. Сутність лю­дини можна зрозуміти тільки через розвиток, коли стає ясним, що її сутність — свідомість (духовна свідомість), що приростала віками («чоло-вік»), тобто набуваюча психічних якостей «духа-суб'єкта» про­тягом тривалого історичного часу. Тому кожний із нас у контексті історичного розвитку духовної сутності — це «історична на».

Діалектичний принцип розвитку дозволяє осягнути внутрішню логіку змін, що відбуваються (як самозміни) шляхом розкриття джерел, механізмів і спрямованості реальнісних процесів вселенського буття. Принцип розвитку дозволяє на сутнісному рівні побачити про­цес становлення певного результату буття (як вселенської мета-системи) з певних основ буття (матеріальних і духовних): основа — джерело розвитку — механізм — спрямованість — результат. Інакше кажучи, розвиток є процес руху вперед від нерозвинутого до розви­нутого цілого, до досконалої цілісністі.

Розвиток — це зв'язок у часі. Зв'язок — розвиток, що розгор­нувся у просторі. Розвиток — темпоральний зв'язок, зв'язок — кон­тинуальний розвиток. Через принцип всезагального зв'язку розвиток можна представити як такий зв'язок у часі, в якому система, змінюючись за рахунок внутрішніх причин, зберігає властивості, на­буті у минулому, і додає до них нові властивості і, сичтезуючи те і інше, стає все більш активною, різнобічною, цілісною, досконалою. Це такий рух-процес у структурі об'єкта, який характеризується збере­женням попередніх властивостей, набуттям пових, в результаті чого змінюється структура об'єкта, а при синтезі старих і нових власти­востей відбувається перетворення предметності у нову цілісність, якісно відмінну від попередньої.

У межах видимого космосу розвиток носить наскрізний характер, і його можна розглядати як атрибут фізичного буття світу. Принцип розвитку послідовно проведений Кантом у космології, Ломоносовим — у природному бутті (закон збереження, зміни і перетворення), Лайєлем — у геології, земній літосфері, Бюффоном і Ламарком — у тваринному світі, Дарвіним — в еволюції людини, Марксом і Енгель­сом — у розвитку суспільства. Сучасною астрофізикою розроблена те­орія «Великого вибуху» з утворенням Всесвіту, В.І. Леніним — теорія і практика «Великого соціального вибуху». Це розвиток з різким по­воротом в загальній тенденції розвитку, з виникненням принципово нових можливостей. Такого роду різкі повороти в характері розвитку, «катастрофний розвиток» відкриває не тільки принципово нові шля­хи розвитку, але може давати потужний імпульсуючий поштовх до світових новоутворень: «чим глибший хаос, тим вищий даос» —чимнижчий рівень упорядкованості, з якого починається розвиток,тим ви­ще можуть вести шляхи до сходження.



Синергетика уже цілком визначає подібні шляхи розвитку з на­укових позицій. «Порядок виникає з хаосу»; з повної нерівноважності і нестійкості формуються процеси спонтанної самоорганізації (що суперечить висновкам класичної термодинаміки). Синергетика і е наука про спонтанну самоорганізацію великих відкритих систем, ко­ли вони активно взаємодіють зі своїм оточенням і знаходяться в нерівноважних умовах. Якщо в ізольованих системах процеси, що про­ходять у них, підкоряються закону ентропії (розсіяння енергії) і зі ста­ну рівноважності приходять у нерівноважний стан, то в синерго-сис-темах все навпаки. У великих відкритих системах, які знаходяться да­леко від термодинамічної рівноваги (в «глибокому хаосі») виникають процеси фл'_ чтуації, корреляції і когерентності, тобто їх певного ди-станційованого погодження, впорядкування при використанні-пере­борі всіх можливих і неможливих варіантів існування, буттєвої явле-ності. Виникають нерівноважні, «такі, що розсипаються» і знов вини­кають (дисипативні) синерго-структури, які стабілізують синерго-процеси у певному «безладному порядку». Такі процеси вже відомі і їх використовують у формоутворенні лазерних пучків, подолання нестійкості плазми, для утворення структур у рідинах, у явищах ви­хлопу і флаттера.

Загрузка...

Зараз діалектичний принцип розвитку ніхтоне заперечує (хоча його модуси можуть набувати найнесподіванішого характеру), однак все питання в тому, як розуміється саморозвиток. У діалектиці він розуміється як саморозвиток, що є природним результатом саморуху світобудови. Суть його така:

розвиток йде через суперечність, що полягає в самій сутності об'єктів, процесів і явищ; суперечність і є внутрішнє енергетичне дже­рело розвитку, імпульсатор розвитку як процесу розгортання сут­ності (сутнісної суперечливості);

розвиток йде з перериванням послідовності, стрибкоподібно — це може бути «моментний стрибок» і «історичний стрибок» (як виник­нення людини протягом «стрибка» у 5 млн. років);

розвиток йде з виникненням нових якостей у системі, що пов'язано з все більш глибоким знаходженням сутності і якісним пе­ретворенням системи на рівні виявленої сутності;

розвиток йде з відмиранням старих властивостей і якостей («заперечення») і виникненням нових шляхом ніби повернення до ста­рих, але на новій, більш високій основі (при схожості форми і різним змістом);

розвиток йде через боротьбу протилежних сторін у сутності об'єктів, процесів і явищ, між старим і новим, і своїм результатом має нову єдність протилежних сторін, але вже на більш високому рівні представленості суперечності;

розвиток йде як розгортання і розв'язання суперечності, про­являючи себе як закон сутнісної суперечності, що розгортається: для людської сутності — це розгортання суперечно? -і «духу-суб'єкта» і «духу-об'єкта».

Принцип розвитку дозволяє не тільки встановити зв'язок між протилежними категоріями буття, а й розглянути їх у русі як саморух і взаємоперетворення. Це «сильна» сторона матеріалістичної діалек­тики, бо вона через єдність і боротьбу протилежностей зв'язує їх у ' . сумісному продуктивному становленні. Але ця сторона діалектики і піддається критиці з боку методологів, які дотримуються інших логіч­них конструкцій. Діалектичний принцип розвитку подається як «кон­фліктний», як «розвиток через конфлікт». Зрозуміло, що це не так, бо в діалектиці однаково важливі як момент розрізнення, суперечності, так і момент єдності протилежностей. Формальна логіка, для прикла­ду, може обмежитись невисокою мірою протилежності; збігання — незбігання, рівність — нерівність, але ж і галузь застосування фор­мальної логіки звужена і Відноситься тільки до сфери мислення люди-'ни. Матеріалістична ж діалектика охоплює всю реальність, доби­ваючись у логіці єдності онтології, гносеології і самої діалектичної логіки. А об'єктивна реальність; особливо соціальна дійсність, носить вельми «бурхливий» характер і буквально насичена суперечностями, які так чи інакше треба розв'язувати. Тому діалектика і оперує край­нощами і ніякої тут «логічної еквілібристики» немає (К. Поппер).

Канадський філософ-інтуївіст М. Бунге категорії «розвиток» на­дає перевагу поняттю «становлення» як більш широкому і граничному. Під становленнятоді підпадають поняття «конфліктної діалектики», синергетики як універсальної гармонізації космічних процесів у системі Всесвіту, випадковості і причинності, доцільності. Обмежимося лише одним зауваженням: «становлення» передбачає зростання за рівнями системи, об'єкта і може не охоплю­вати всю систему, об'єкт — це процес, який протікає від одного струк­турно-функціонального рівня до іншого і часто відбувається у межах «рівневого буття». Дійсність же свідчить, а наука підтверджує, що ми завжди спостерігаємо цілком визначену системну якість або перехід до іншої системної якості; «властивість емерджентності» у тому і по­лягає, що будь-який процес розвивається як сукупність неперервних

«мікрострибків». Можна рости («становитися»), але не розвитись,нездійснити якісного переходу в інший стан і тоді все становлення буде даремним. У суспільстві це відомо як явище «інфантилізму», коливиросла молода людина не стає дорослою за своїми соціальними пара­метрами і в стані незрілості існує, отримуючи численні удари від життя. Діалектика розглядає процеси у цілісності, в динаміці, перетво­ренні і з цілком певним якісним результатом і, головне, життєздатним.

Альтернативними методами пізнання у відношенні до діалектики вважаються софістика, еклектика і догматизм. Проте вони навряд чи є такими, тому що не мають розгорнутих філософсько-гносео-логічних систем. Гх можна вважати не «антидіалектичними», а недіалектичними способами мислення, що мають право на самостійний розвиток як цілком застосовні у певних областях пізнання.

Софістика:формально правильний умовивід, але побудований на штучному протиставленні понять або їх двозначному тлумаченні як взятих із різних контекстів або різномоментної процесуальн ості. Суб'єктивно вибрані передумови породжують абсолютизацію одних понять і неврахування інших, що веде до перекручення об'єктивної картини і виявлення штучних суперечностей. Така суб'єктивація в ме­жах фрагментів дійсності, що вивчаються, якійсь вузькій локальності цілком допустима (як абстрагування, формалізація, ідеалізація) або може бути віднесена до «методологічного плюралізму» чи «методу па­радоксів», що дозволяє побачити проблему в абсолютно новому світлі, несподіваному ракурсі, встановити нові домінанти. Для цього треба лише домовитись про межі застосовуваності методу щодо предмета його використання.


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 113 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Духовно-ціннісні основи людини | Культура творчої самореалізації людини | Люди принципів: це егоїстичні романтики з раціоналізованою свідомістю, схильні до жертовності заради своїх принципів і переко­нань, індивідуум фіксують як «філософський дух». | Системи Інтелектуальної інтуїції Й. Фіхте і Ф. Шеллінга | Діалектика духу в системі об'єктивного ідеалізму Г. Гегеля | Гегель Г.В.Ф. Философская пропедевтика // СочТ. 2.. С. 209. | Система антропологічного матеріалізму Л. Фейєрбаха | Діалектика і проблема універсального методу пізнання | ДІАЛЕКТИЧНИЙ МЕТОД ПІЗНАННЯ | Суб'єктивна діалектика своїм об'єктом дослідження має логіку людського мислення і пізнання, це «діалектика думки». |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ДІАЛЕКТИЧНИЙ ПРИНЦИП ВСЕЗАГАЛЬНОГО ЗВ'ЯЗКУ| Еклектика: поєднання різнорідних принципів у пізнанні, в тому

mybiblioteka.su - 2015-2018 год. (0.005 сек.)