Преса на Західніх українських землях під час першої світової війни

Захопило це горе преси і західні українські землі. За Збручем, під Росією, з українством, здавалося, було покінчено вже в перших же днях війни. I в першу чергу з його речником — пресою. Лишалися західні українські землі. Довго чакати не довелося. Брутальна і безоглядна ліквідація українського життя вдерлася на західньо-українські землі під гаслом „визволення" та об'єднання під „скипетром русского царя всех ветвей русского народа".

Роздавити раз назавжди осине гніздо мазепинства! Стало це завданням російської влади, що прийшла разом з російським військом. Прийшла вона 21.VIII.1914 р. на чолі з графом О. Бобринським. Прийшла и негайно приступила до „визвольної" акції. Перші кроки позначилися в напрямі нагінок на українську пресу, на яку и було скеровано головний удар. Впродовж перших же „визвольних" днів закрито було всі українські часописи. Останніми були: „Свобода" (останнє число з 27.VIII) і „Діло" з датою 23.VIII.

Дня 25.VIII.1914р. до редакції,,Діла" з'явився помічник военного губернатора Шереметєева підполковник Фатіянов і заборонив надалі випускати газету. Друкарню опечатано, а за деякий час забрано з неї наголовки „Діла" і „Вістей з Запоріжжя" та заповіджено, що тут друкуватиметься газета п. н. „Военное Слово". Спроба дістати дозвіл на видання української газети зустрілася з боку губернатора з категоричною відмовою. Тим часом часописи москвофільські і польські впродовж цілої доби окупації продовжували виходити, ставши на послуги російській владі.

Українська преса примушена була шукати можливостей для свого існування на чужині. Так „Діло" почало виходити у Відні. Там же за якийсь час почала виходити і „Свобода".

Щойно в червні 1915 р. повертається українська преса додому. 3 поворотом австрійських військ перед українським суспільством у Львові стае справа видання свого часопису. На нараді 21.11.1915 р. під головуванням д-ра А. Чайковського, що відбулася в приміщенні „Сільського Господаря" висунено було думку видавати нову газету в двох мовах (українською і німецькою) п. н. „Український Листок". Проти цього виступив редактор Ф. Федорців, який настоював на відновлення „Діла". Прихильників не здобув. Тоді він же запропонував дати новій газеті іншу назву, бо, мовляв, назва „Український Листок" не личить столичному органу. Ліпше було б, на його думку, дати назву „Українське Слово". Але нарада і це внесения відкинула, запропонувавши йому взятися таки за видання „Українського Листка". Ф. Федорців погодився, але, приступивши до праці, сказав таки зложити назву – „Українське Слово". Та через те, що для видання нового органу треба було мати на нього концесію, що вимагало певного часу, довелося уступити від цієї назви, а використати назву одної з газет, що виходили перед оку-пацією. Так було взято назву часопису, власником якого був о. Т. Войнаровський: „Нове Слово".

Перше число появилося 23.VI.1915 р. за редакцією Ф. Федорцева та Ст. Чарнецького. А тим часом було подано прохання на дозвіл „Українського Слова". Дозвіл було дано і вже 12.VII.1915 вийшло останнє число „Нового Слова", а 13.VII. появилося „Українське Слово". До редакційного складу крім Ф. Федорцева ввійшли: Ст. Чарнецький, О. Когут і Калина Величківна. Постійними співробітниками стали: I. Крип'якевич та М. Яцьків, з Відня дописував Г. Микитей.

Був це орган, що стояв на позиціях Народнього Комітету та більшости Загальної Української Ради.

Появу „Українського Слова" зустріло суспільство з певною симпатією. Здобуло воно власний круг читачів та передплатників, кількість яких в бігу часу збільшувалася. Почалося з накладу в 2000 примірників, який незабаром піднісся до 5000 примірників. Приступлено було до створення спеціяльної видавничої спілки. Саме в цей час приі'хав до Львова о. Т. Войнаровський з вимогою передач! йому газету, бо, мовляв, є вона фактично продовженням „Нового Слова", на зміну назви якого і було взято дозвіл у влади, а не на новий орган.

Видавці („Український Комітет") погодилися задовольнити цю вимогу. „Українське Слово" почало далі виходити за редакцією Ст. Чарнецького та С. Голубовича, відбиваючи становище „опозиції" в Загальній Українській Раді (Є. Петрушевич).

Невдовзі по тому повернуло до Львова „Діло", а за ним і „Свобода".

Тоді ж появився у Львові журнал, який почав видавати, по виході з „Українського Слова", Ф. Федорців в порозумінню з Дм. Донцо-вим та кількома з січового стрілецтва. Був це ілюстрований півмі-сячник літератури і громадського життя п. н. „Шляхи", перше число якого вийшло у грудні 1915р. Перебувши воєнну хуртовину, протримався цей журнал до 1918 р. Зміст його складався з відділів красного письменства, в якому взяли участь – Р. Купчинський, В. Атаманюк, П. Карманський, Ю. Шкрумеляк, М. Підгірянка та інші (поезія). На історичні теми містив тут свої твори В. Бірчак, М. Яцьків, що опублікував тут „Танець тіней", Е. Олесницький дав спомини („Тернопіль... в другій половині XIX стол."). Тут же переклади з Р. Тагора, Гавптмана, О. Мірбо, М. Конопницької, Д. Мережковського та інші. В публіцистиці – Дм. Донцов („Народ бастард", „Національні святощі", „Дещо про,орієнтації'" і б. інших).

Тут же статті В. Старосольського, В. Залізняка, О. Назарука, Федорцева, силюєти сучасних українських політичних діячів, що їх подав Богд. Молбіт. У відділі критики, науки – велика праця С. Балея „3 психології творчости Шевченка" та інші. В галузі мистецтва – праці М. Голубця, I. Крип'якевича, музики – Ост. Залеського. Врешті багатий інформаційний матеріял, рецензії тощо.

Під оглядом політичним,,Шляхи" займали становище студентського з’їзду: захист українсько-державних змагань шляхом сепарації українських земель від Росії. В культурній сфері – орієнтація на західню культуру і розрив з культурою сходу. У внутрішньому житті – опозиційне становище супроти української офіційної політики. Бувши незалежним органом, як виразно зазначив свого часу Ф. Федорців, були „Шляхи" під оглядом політичного напрямку та українського універсалізму – співзвучні з групою „Українські Хати", що виходила перед війною у Києві. Фінансовий бік справи. До війни не було майже ніодного українського журналу, що оплачувався б передплатою. Тим більш під час війни, та ще и при тому революційно-національному становищі, що його займали „Шляхи", яке не тішилося великою прихильністю широких кіл українського суспільства. До серпня 1916 р. дефіцит покривав стрілецький пресовий Комітет. Коли ж більша частина членів того комітету в одній з битв загинула або опинилася в полоні, журнал опинився без фінансової опори. Це відбилося на його дальшому існуванні. До всього того технічні умови ставили часто непероборні перешкоди: брак складачів, друкарських машиністів, брак паперу тощо. Проте, поборюючи все це, „Шляхи" все ж проіснували до 1918 р., виконавши немалозначну ролю в тяжку добу української журналістики.

Преса Українських Січових Стрільців (У. С. С.)

Особливої уваги заслуговує преса Українських Січових Стрільців, видавана в ці часи на бойових фронтах. Були це часописи, писані від руки або відбивані на гектографі. Виходили за дозволом стрілецької команди на власні стрілецькі кошти та на кошти з продажу. Найвищий наклад сягав 100 примірників.

Крім „Вісника Пресової Кватири У.С.С.", були це гумористичні часописи.

Звідомлення, літературні твори, статті на теми мови, літаратури, громадського життя і національних змагань – такий був зміст „Вістника".

Нотатки з українського політичного життя в сатирній-гумористичній формі, сатира та стрілецький побут, взаємини, легкий гумор тощо – зміст гумористичних часописів.

Місячник – „Вістник Пресової Кватири УСС" почав виходити у травні 1916 р., в Коші У.С.С. за редакцією М. Угрина-Безгрішного и А. Лотоцького. Своі'м завданням ставив: „бути дзеркалом стрілецької,новітньої' Січі, де попри звідомлення з життя в Коші та в полі, містилися б і літературні твори, що були б також дзеркалом життя стрілецтва, його думок, ідей, змагань шляхом сонця і краси".

Появилося двоє чисел. Останнє число за червень-липень, присвячене I. Франкові, з нагоди його смерти.

Довше протрималися сатирично-гумористичні часописи. Першим з них був „Самохотник". Перше число, нисане від руки, появилося 21.VII.1915 р. у Камінці біля Скольного в кількості 8 примірників. Друге за чотири дні в кількості 3 примірників. Починаючи з третьего числа — відбиваний на гектографі. 3 ч. 15 виходив вже в кількості 200-300 примірників. Був ілюстрований: карикатури артистів – малярів стрільців.

Другим був журнал п. н. „Бомба", що його почала видавати „Артистична Горстка УСС". Перше число появилося в полі (на позиціях) над Стрипою в березні-квітні 1916 р. Старанно писане рукою, з багатьма ілюстраціями. Почав виходити в одному примірнику. Зміст присвячений був внутрішньому життю стрільців та українській політиці. Як і попередній часопис, зустрінуто було „Бомбу" із зацікавленням і симпатією.

Не меншу симпатію здобув і „Самопал", що „Стріляє сам... всяку нечисть, лінь, гниль, безхарактерність та подібне хрунівство". Було це видання гектографоване в 16 сторінок. Перше число появи­лося у Свистильниках 15.V.1916р. ч. 2 за червень 1916. 3 третім числом було заборонено „стріляти" і часопис вже більше не появився. ІВелике попертя і признания зустрів у стрільців, але тільки у стрільців, часопис п. н. „У.С.С." – Усусус – як стрільці вимовляли літери УСС, і як звали себе. Появилося сім чисел. Останнє число у Відні(1917).

Врешті „Тифусна Одноднівка", що вийшла в одному примірнику, як пам'яткова гумористична збірка карантанників, в 44 сторінки, писана від руки чорнилом.

Всі ці видання свідчать про той здоровий, бадьорий дух Українського Січокого Стрілецтва в жорстоких часах, що поклав міцні основи в його боротьбі за українське визволення.

Союз Визволення України (С. В. У.) та його,, Вістник"

Поважної уваги заслуговує видавнича і пресова діяльність Союзу Визволення України. Заложений безпосередньо по вибуху війни переважно українськими еміґрантами з-під Росії, підніс він гасло української державности. Його органом став „Вістник Союзу Визволення України" який у 1918 р. був переименований на „Вістник Політики. Літератури и Життя".

Почав виходити у жовтні 1914 р. Виходив двічі-чотири рази на місяць, а 21.X.1915 р. як тижневик. Редакція складалася з В. Дорошенка, Ом. Бачинського та М. Возняка. В міру того, як розвивалося українське національне життя і події на українських землях, став він своїм змістом щодалі різнороднішим і всебічним. Побіч статтей, що випливали з політичного становища Союзу, Вістник" присвячував увагу всім проявам національно-визвольного руху і життя. Зо всією докладністю обговорювалися тут політичні, культурні та економічні справи українського народу в Австрії. Старанно інформовано про життя на окупованих українських землях (Волинь).

Присвячувано увагу життю українців в російській армії, полонених в Австро-Угорщині и Німеччині та українському життю під Росією. Тут же багатий матеріял про погляди чужинців на українську справу. Врешті чимало місця займало красне письменство. Давав цей орган різноманітну, всебічну і цікаву лектуру в супроводі багатого ілюстрованого матеріялу. Все це зустрінуто було українським суспільством з признаниям і прихильністю, що відбилося і в тодішній пресі. Так, напр.,,,Діло", звертаючи увагу на цей орган, підкреслювало, що його „змагання заслуговує на якнайбільшу прихильність і діяльне підпертя".

Дата добавления: 2015-07-08