Емоційна сферу.

Читайте также:

Немудрящая шутка Аллисон слегка разрядила мрачную атмосферу. Фыркнул Дерек, раздался смешок Джона и даже Сара криво ухмыльнулась.

Різні форми переживання почуття (емоції, ефекти, настрої, стресові стани та ін.) утворюють емоційну сферу особистості.Емоційна сфера виконує такі функції: а) оцінювальну - оцінювання інформації, яку накопичують психічні процеси. Завдяки їм здійснюється відображення суб»єктивного ставлення людини до: оточуючого світу; самої себе; б) контролюючу - на основі виникаючої емоції людина отримує змогу швидко приймати орієнтовне рішення про значення нового сигналу та його можливих наслідків (корисних, шкідливих); в) мотивуючу функцію - прагнення уникнути подій, які породжують негативні емоції, або включатися в події, що призводять до позитивних переживань; г) функцію оптимізації міжособистісної взаємодії між людьми та ін.;

3. Регулятивну сферу. Регулятивна сфера психічного пов»язана із феноменом волі. Воля - це активність особистості, це активність регуляції в умовах подолання труднощів. У вольовім процесі можна виділити 4 основні стадії: а) виникнення потягу і попереднє встановлення мети; б) розгляд і боротьба мотивів;в)вирішення; г) виконання.

Функції регулятивної сфери: 1) завдяки волі ми маємо вищі (довільні) форми інших психічних процесів (уваги, процесів пам»яті та ін.), які властиві лише людині;2) сприяє становленню людини, здатної до самовизначення та свободи;3) робить діяльність людини цілеспрямованою та впорядкованою

2 критерій: Рівень усвідомленості психічних явищ:

1) усвідомлені явища;

2) неусвідомлені явища;

1) Усвідомлені явища – це явища, які регулюються свідомістю людини. (Сюди відноситься переважна більшість психічних явищ людини). Характеризуються цілеспрямованістю, регулятивністю та ін.

2) Неусвідомлені психічні явища - це така форма відображення дійсності, при якій не людина не віддає собі звіт у діях, які вони здійснює, втрачає повну орієнтацію в часті та місті здійснення дій, втрачає здатність до мовної регуляції поведінки.

До неусвідомлених психічних явищ відносяться: 1)Явища, які виникають у сні (сновидіння); 2) Реакції-відповіді, які обумовлюються подразниками, які реально не відчуваються, але реально діють на людину (субсенсорні реакції); 3) Рухи, які були в минулому свідомими, але завдяки повторенню стали автоматизованими і більше неусвідомленими; 4) Деякі патологічні явища, які виникають в психіці хворої людини (галюцинації, марення та ін.);

3) критерій. Основні форми прояву психіки. Згідно з цим критерієм виділяють:

1) психічні процеси;

2) психічні стани;

3) психічні властивості

1.Психічні процеси - окремі форми або види психічної активності особистості. Психічні процеси підкреслює процесуальність, динаміку факту, який вивчається психологією.

До психічних процесів відносяться: а) пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, мислення, пам”ять, уява та ін.); в) емоційні процеси (виникнення почуттів, їх динаміка, залежно від задоволення потреб); б) вольові процеси (пробудження потреб, виникнення мотивів, прийняття рішень та їх виконання);

2.Психічні стани - це особлива характеристика психічної діяльності (активності) людини за деякий період часу. Психічний стан - статичний момент, відносна стійкість психічного факту.

Психічні стани викликаються: а) зовнішньою ситуацією; б) самопочуттям; в) індивідуальними особливостями.

Приклади психічних станів: зосередженість, неуважність; настрій, ефект; стан розгубленості та впевненості та ін.

3.Психологічні властивості - найбільш суттєві і стійкі психічні особливості людини (потреби, інтереси, здібності, темперамент та ін.), набуті в процесі її розвитку. Психічна властивість – відображає стійкість психічного факту, його повторність в структурі особистості. Приклади психологічних властивостей: ініціативність; рішучість; пасивність; цілеспрямованість та ін.

№ 8. Основні функції та сфери психічного.

Основні функції психічного:

1) Функція відображення (дає змогу об»єктивно відображати світ);

2) Регулятивна функція (забезпечує доцільність поведінки та діяльності людини);

3) Випереджуюча функція (здатність відображувати майбутнє);

4) Функція забезпечення індивідуальної своєрідності людини (кожна людина, по-своєму, суб’єктивно відображає навколишній світ);

5) Функція творчості (здатність створювати нові, не існуючі раніше об»єкти та процеси).

Основні сфери психічного: 1. Пізнавальна (когнітивна)сфера:

До психічних процесів відносяться, зокрема, пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, мислення, пам”ять, уява та ін.).Пізнавальні процеси мають принципове навантаження в плані побудови моделі світу та перетворення світу.

В пізнані людини розрізняють два ступені: а) чуттєвого відображення (до неї відноситься відчуття та сприймання; характерна для тварин та людей); б) відображення абстрактно-теоретичного (логічне пізнання) (мислення та уява та ін.; ця ступінь характерна лише для людини).

Характеристика основних психічних процесів: а) відчуття – це первісний пізнавальний процес та елементарний чуттєвий образ: це відображення окремих властивостей предметів та явищ об”єктивного світу, що виникає в людині при безпосередній ді ї подразників на її аналізатори.Відчуття пов’язані з початковою стадією контакту організму з довкіллям; б)сприймання – якісно новий рівень чуттєвого пізнання. Це об’єктивне відображення цілісних предметів чи явищ за безпосередньої дії подразника на аналізатори. Сприймання відображає предмети у цілому, в сукупності його властивостей; в).м ислення- процес, який базується на чуттєвому пізнанні і протікає, як у формі образів, так і понять, виділяючи суттєві зв»язки предметів та явищ.. Елементарні форми мислення (практичного мислення) наявні уже у тварин. Для людини характерне абстрактне, логічне мислення; г). у ява – полягає у створенні образів таких об»єктів і процесів, які людинане сприймала, які, можливо, не існують у навколишньому середовищі. 2.Емоційнасфера:

Різні форми переживання почуття (емоції, ефекти, настрої, стресові стани та ін.) утворюють емоційну сферу особистості. Емоційна сфера є однією із основних сфер психічного (наряду із пізнавальною та регулятивною) Емоційна сфера виконує такі функції: а) оцінювальну - оцінювання інформації, яку накопичують психічні процеси. Завдяки їм здійснюється відображення суб»єктивного ставлення людини до: оточуючого світу; самої себе; б) контролюючу - на основі виникаючої емоції людина отримує змогу швидко приймати орієнтовне рішення про значення нового сигналу та його можливих наслідків (корисних, шкідливих); в) м отивуючу функцію - прагнення уникнути подій, які породжують негативні емоції, або включатися в події, що призводять до позитивних переживань; г) функцію оптимізації міжособистісної взаємодії між людьми та ін. 3.Регулятивна сфера: це сфера, яка пов»язана із феноменом волі.

В оля - це активність особистості, це активність регуляції в умовах подолання труднощів.

У вольовім процесі (за С.Л.Рубінштейном) можна виділити 4 основні стадії: а) виникнення потягу і попереднє встановлення мети;б) розгляд і боротьба мотивів; в)вирішення; г) виконання.

Функції регулятивної сфери: 1) завдяки волі ми маємо вищі (довільні) форми інших психічних процесів (уваги, процесів пам»яті та ін.), які властиві лише людині;2) сприяє становленню людини, здатної до самовизначення та свободи; 3) робить діяльність людини цілеспрямованою та впорядкованою

№ 10. Загальна характеристика пізнавальних психічних процесів

Психічні процеси - окремі форми або види психічної активності особистості. Психічні процеси підкреслює процесуальність, динаміку факту, який вивчається психологією.

До психічних процесів відносяться, зокрема, пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, мислення, пам”ять, уява та ін.).

Пізнавальні процеси мають принципове навантаження в плані побудови моделі світу.

У пізнанні розрізняють дві ступні: В пізнані людини розрізняють два ступені:

1) чуттєвого відображення (до неї відноситься відчуття та сприймання; характерна для тварин та людей);

2) відображення абстрактно-теоретичного (логічне пізнання) (мислення та уява та ін.; ця ступінь характерна лише для людини).

Характеристика основних психічних процесів:

1.Відчуття – це первісний пізнавальний процес та елементарний чуттєвий обра з: це відображення окремих властивостей предметів та явищ об”єктивного світу, що виникає в людині при безпосередній дії подразників на її аналізатори.Відчуття пов’язані з початковою стадією контакту організму з довкіллям.

2.Сприймання – якісно новий рівень чуттєвого пізнання. Це об’єктивне

відображення цілісних предметів чи явищ за безпосередньої дії подразника на аналізатори. Сприймання відображає предмети у цілому, в сукупності його властивостей.

3. Мислення- процес, який базується на чуттєвому пізнанні і протікає, як у формі образів, так і понять, виділяючи суттєві зв»язки предметів та явищ.. Елементарні форми мислення (практичного мислення) наявні уже у тварин. Для людини характерне абстрактне, логічне мислення.

4. Уява – полягає у створенні образів таких об»єктів і процесів, які людинане сприймала, які, можливо, не існують у навколишньому середовищі.

Мислення та уява лежать в основі пізнання навколишнього світу та його творчого перетворення.

№ 13. Основні психічні властивості особистості.

Психологічні властивості - найбільш суттєві і стійкі психічні особливості людини (потреби, інтереси, здібності, темперамент та ін.), набуті в процесі її розвитку.

Психічна властивість – відображає стійкість психічного факту, його повторність в структурі особистості.

До основних властивостей особистості відноситься:

1.Спрямованість особистості (потреби, мотиви, інтереси та ін.) – сукупність психічних якостей, які спрямовують поведінку та діяльність людини;

2.Здібності особистості -індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовами успішного здійснення певної діяльності та динаміки оволодіння знаннями, уміннями, навичками, Розрізняють два види здібностей: а) загальні (загально-інтелектуальні); б) індивідуальні (які мають відношення до здійснення певних видів діяльності – організаторські, комунікативні, художні, технічні тощо);

3.Темперамент особистості – природні особливості поведінки, типові для даної людини, які виявляються в: а) динаміці (рухливості); б) тонусі (силі); в) та урівноваженості (процесів збудження та гальмування) реакцій на життєві впливи. Виділяють основні типи темпераменту: холерик, меланхолік, флегматик, сангвінік;

4.Характер – це сукупність психічних властивостей особистості, які відображають її ставлення до оточуючого світу і закріплюються у звичних формах поведінки. Розрізняють 4 основні групи рис характеру: а) ставлення до праці (відповідальність-безповідальність; ініціативність-безініціативність та ін.); б) ставлення до людей (доброта, високомірність, толерантність, жорстокість та ін.); в) ставлення до речей, оточуючого середовищі (бережливість, акуратність та ін.); г) ставлення людини до самої себе (самолюбивість, критичність та ін.)

Психічні властивості особистості формуються в процесі навчання та виховання особистості, в процесі самовиховання, в процесі професійної діяльності та в процесі спілкування..

№ 16. Основні пояснювальні принципи психологічного знання.

Пояснювальні принципи психології – це принципи, які пояснюють природу психічних явищ.

До цих принципів відносяться такі:

1.Принцип детермінізму – принцип, який розкриває причини виникнення психіки у філогенезі та онтогенезі, закономірну зумовленість психічних явищ, психічної діяльності та психічних властивостей людини.

Суть детермінації: а) психіка суб’єкта детермінується процесом і продуктами взаємодії взаємодії з об’єктом б) і водночас сама виступає як важлива детермінанта поведінки і діяльності людини.

За цим принципом психіка визначається способом життя і змінюється із способом життя. Психіка, свідомість людини детерміновані:
суспільним буттям; рівнем розвитку виробництва; рівнем розвитку матеріальним умов та культури.

2. Принцип відображення -всі психічні функції (не лише пізнавальні) є за своєю природою відображувальними. Психічне відображення має сигнальний характер.

3. Принцип єдності свідомості і діяльності конкретизує принципи детермінізму і відображення. За цим принципом психіка і діяльність не тотожні, але і не протилежні, вони утворюють єдність. Психіка (свідомість) свідомість становить внутрішній план діяльності, модель діяльності, за допомогою яких регулюється взаємодія людини з навколишнім середовищем.

4. Принципи розвитку психіки в діяльності - психіка розглядається як результат діяльності людини. Розвиток психіки на різних етапах залежить від здійснюваних видів діяльності – гри, навчання, спілкування, праці, творчості.

5. Системно-структурний принцип – психіка є складною системою взаємоповєязаних елементів (таких, як наприклад. пам’ять, воля, мислення, уява та ін.), які розглядаються, як складні елементи цілого Психіка при цьому розглядається як особлива відкрита система із зворотніми зв’язками.

У розробці пояснювальних принципів психологічного знання велику ролі відіграли такі психологи, як Л.С.Виготський, Г.С.Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, О.М.Ткаченко та ін.

№ 17. Специфіка детермінації психічних явищ.

Детермінація психічних явищ розвивається за допомогою принципу детермінізму – принцип, який розкриває причини виникнення психіки у філогенезі та онтогенезі, закономірну зумовленість психічних явищ, психічної діяльності та психічних властивостей людини. (Велику роль у розробці цього принципу відіграли роботи О.М. Леонтьєва, С.Л.Рубінштейна, О.М.Ткаченко та ін.).

Суть детермінації: а)психіка суб»єкта детермінується процесом і продуктами взаємодії взаємодії з об»єктом б) і водночас сама виступає як важлива детермінанта поведінки і діяльності людини.

Виділяють кілька рівнім детермінації залежно від рівня розвитку суб»єкта (як організму, як індивіда і як особистості):

1. На рівні організму – суб»єкт підпорядкований біопсихічним детермінантам (спадковим і здобутим), що зумовлюють реактивний характер організації поведінки, єдність суб»єкта на психофізіологічному рівні;

2. На рівні індивіда -суб’єкт суспільних відносин у процесі засвоєння соціального досвіду, котрий визначається соціопсихічним рівнем детермінації;

3. На рівні особистості - особистість розуміється як виший рівень прояву активності суб»єкта, який утворює особливий підрівень соціопсихічної детермінації, що характеризує соціально неповторні, оригінальні властивості психіки людини, здатність до творення нового суспільного досвіду та само творення.

№ 18. Класифікація методів психологічної науки.

Методи психологічної науки підрозділяють на дві основні групи:

Пізнавальні (дослідницькі) методи; 2.Методи активного впливу на особистість.

1 група методів: Пізнавальні (дослідницькі) методи – це методи, які спрямовані на пізнання закономірностей психіки і які дають можливість вирішувати певні дослідницькі завдання на кожному із етапів психологічного дослідження: 1)підготовчий етап; 2) етап збирання емпіричних даних; 3) етап інтерпретації фактичних даних; 4) етап формування висновків. Відповідно до етапів психологічного дослідження, виділяють чотири підгрупи методів:

1.Організаційні методи - методи, які дають змогу підготувати дослідження, які включають: а) порівняльний метод (який реалізується зіставленням груп піддослідних, що відрізняються за віком, статтю, видом діяльності тощо); б) лонгітюдний метод (виявляється у багаторазових обстеженнях тих самих осіб протягом тривалого часу); в) комплексний метод (коли той самий об»єкт вивчається різними засобами й представниками різних наук, що дає змогу з різних сторін характеризувати особистість); 2. Емпіричні методи – методи, які забезпечують збір емпіричного матеріалу. Сюди відносяться: спостереження і самоспостереження; експериментальні методи; психодіагностичні методи (тести, анкети, опитувальники, соціометрія, референтометрія, інтерв»ю, бесіда); аналіз продуктів діяльності; біографічний метод та ін. 3. Методи обробки даних – методи, якізабезпечують кількісну та якісні обробку даних. Сюди відносяться: а) кількісні методи (описова статистика, кореляційний, факторний, кластрений, дисперсійний аналізи та ін); б) якісні методи (аналіз і синтез отриманих даних,їх систематизацію та аналіз, порівняно з результатами інших досліджень). 4. Інтерпретаційні методи - методи, які зорієнтовані на інтерпретацію отриманих даних. До цієї групи відносяться: а) генетичний метод – спрямований на аналіз психологічних даних у процесі розвитку (з виділенням стадій, критичних моментів, суперечностей та ін.); б) структурний, системний метод – передбачає встановлення зв»язків між усіма психічними якостями індивіда).

2 група методів. Методи активного впливу на особистість – це методи, які забезпечують активний вплив на психічні властивості особистості, зокрема, у психотравмуючих ситсація.

До цієї групи відносяться три підгрупи метолів:

1. Психологічна консультація – проводиться з метою надання людині психологічної допомоги (наприклад, в ситуація, переживання конфлікту, кризи тощо);

2. Психологічна корекція – передбачає подолання певних відхилень у поведінці і діяльності людини (наприклад, таких згубних звичок, як крадіжки, вживання наркотиків тощо). Це здійснюється шляхом вивчення індивідуально-психологічних особливостей людини, х відповідності вимогам соціуму, виявлення і подолання існуючиз суперечностей, формуванням нових цілей, мотивів, розробки програми зміни способу життя розвитку здатності до саморегуляції та ін.

3. Психологічний тренінг - - застосовується для розвитку пізнавальних здібностей (наприклад, уваги, пам»яті, мислення тощо) та соціально-психологічних здібностей (комунікативних, перцептивних та ін.)

№ 19. Основні методи психологічної науки.

Методи психологічної науки підрозділяють на дві основні групи:

1.Пізнавальні (дослідницькі) методи - це методи, які спрямовані на пізнання закономірностей психіки, Відповідно до основних етапів психологічного дослідження підрозділяються на такі підгрупи: 1) організаційні методи; 2) емпіричні методи; 3) методи обробки даних; 4) інтепретаційні методи.

2. Методи активного впливу на особистість - – це методи, які забезпечують активний вплив на психічні властивості особистості, зокрема, у психотравмуючих ситуаціях. Підрозділяються на такі підгрупи: 1) психологічна консультація; 2) психологічна корекція; 3) психологічний тренінг.

До основних методів психологічної науки відносяться емпіричні методи -методи, які забезпечують збір емпіричного матеріалу. Сюди відносяться:

. 1.Метод спостереження – полягає в тому, що експериментатор збирає інформацію, не втручаючись у ситуацію. Розрізняють: а) життєве спостереження (обмежується реєстрацією фактів і має випадковий, неорганізований характер); б) наукове спостереження (базується на певному плані здійснення, програм, фіксації фактів та особливостей ситуації, характерний перехід від опису фактів до пояснення їх суті).

2. Метод самопостереження - засіб вивчення, аналізу та синтезу власних вчинків і дій, порівняння своїх думок з думками інших людей. У процесі самоспостереження людина спирається на рефлексію – розмірковування та переживання щодо власних психічних станів і якостей особистості. При цьому слід враховувати схильність людини до суб’єктивізму і додатково використовувати інші методи.

3. Експеримент -є головним методом психологічного пізнання є У процесі використання такого методи дослідник активно втручається у діяльність та поведінку піддослідного для створення необхідних умов, за яких виявляються ті чи інші психологічні факти. При цьому має бути обов’язковий контроль за умовами перебігу експерименту (за подразниками, які діють на людину, за її реакціями на ці подразники).

Розрізняють два види експерименту:

а) констатуючий експеримент – коли вивчаються наявні психічні властивості без зовнішнього втручання;

б) формуючий експеримент – коли психічні властивості особистості вичаються в процесі «штучного» цілеспрямованого розвитку з використанням засобів навчання й виховання людини;

За наявністю оснащення розрізняють:

а) лабораторний експеримент – використовується спеціальна апаратура (наприклад, тахістоскоп, при обстеженні обсягу уваги або комп’ютер – для пред’явлення тесту), Дії піддослідного регламентуються інструкцією;

б) природний експеримент - властиві звичайні умови, коли піддослідний не здогадується про власну участь у дослідах, а експериментальні умови обстежують ся замаскованим включенням дій дослідника або його асистента у спільну з піддослідним поведінку (скажімо, угру дітей в садку).

4. Тести – методи, які використовуються для визначення властивостей особистості, вимірювання рівня розвитку, порівняно із стандартом. Тести дають можливість перевірити здібності, навички, уміння, риси характеру та ін. Використовуються з метою відбору, контролю, навчання, прогнозу.

Тест складається із запитань або завдань, які добираються за критеріями: а) валідності (відповідність психічній якості, котра виявляється за її допомогою); б) надійності (сталості результатів вимірювання); в) стандартизованості (налагодженості в процесі перевірки на великій кількості піддослідних з визначенням достатнього рівня чутливості) тощо.

5. Метод опитування (анкетування та інтерв’ювання)– дає можливість зібрати фактичний матеріал, що стосується змісту та спрямованості думок, оцінок, настроїв людей. Недолік: певний суб’єктивізм, неможливість контролювати щирість респондентів, Для підвищення рівня вірогідності отриманих даних доцільно використовувати додаткові методи.

6. Соціометричний та референтометричний методи – забезпечують вивчення стосунків між членами групи, виявляють структуру стосунків (лідерів, аутсайдерів тощо). З цією метою використовується відносна проста процедура вибору членами групи інших за параметрами симпатії-антипатії, референтності (схожості певних цінностей).

7. Аналіз продуктів діяльності – аналіз об’єктивних (матеріальних або матеріалізованих) наслідків (продуктів) діяльності людини (наприклад таких, як архівні матеріали, щоденники, креслення, варіанти ескізів, малюнків, рефератів, курсових робіт тощо). Їх аналіз дає підстави відтворювати закономірності психічної діяльності особистості, її психічні властивості ретроспективно.

8. Біографічний метод – спрямований на вивчення особливостей життя людини, її розвитку як особистості, аналіз важливих подій у її дитинстві та ін. періодах, внаслідок чого реконструюються характерні риси особистості.

№ 21. Основні етапи становлення знань про природу психічного.

Існує три підходи до визначення основних етапів становлення знань про природу психічного:

1 підхід: психологія має довгу передісторію і коротку історію (починається з другої половини 19 ст). Такий підхід розроблений Г.Еббінгаузом..

2-ий підхід, розроблений Роговіним М.С., згідно якого існує три етапи становлення знань про природу психічного:

1-ий етап – донаукової (міфологічної) психології – період, коли панували анімістичні уявлення про душу (період до Античності);

Під час цьогоперіоду панували анімістичні уявлення про душу (період до Античності).

Ці найперші уявлення про душу можуть бути позначені терміном анімізм. Анімістичні уявлення про душу наближали її до повітря, тобто, пов»язували її із матерією. Такою душею, подібно до повітря, були наділені не тільки тварини і люди, але й рослини і навіть камені.

Міфологічне уявлення про душу було цілком підкорене уявленню про фатум. Невідворотність заздалегідь визначеної долі, протистояти якій було марною справою. Магія, яка нібито протистояла фатуму, насправді також вважалася запрограмованим способом практичного діяння. Від людини в житті нічого не залежало і вона навіть не намагалася протистояти цій фатальній ситуації Вирішальною характеристикою свідомості людини того періоду був також синкретизм – первісне злиття людини із світом та суспільним. оточенням.

2-ий етап – філософської психології – коли психологія становила собою частину психології, об’єднана з нею спільним методом (період від античності до 19 ст.);

3-ий період – власне наукової психології. (з другої половини 19 с.) - пов’язаний із застосуванням у психології об»активного методу (експерименту), запозиченого у природничих науках, який до дозволив психології відділитися від філософії.

Це є найбільш розповсюджений підхід, хоча його недоліком є те, що наукова психологія протиставляється усій попередній.

3-ий підхід (культурологічний), згідно з яким розвиток психологічної науки доцільно розглядати в контексті розвитку людської культури взагалі. Відповідно, етапи розвитку психології виокремлюються за історичними епохами, отож, можна говорити про психологію Міфологічного періоду, психологію Античності, психологію Середньовіччя, психологію Відродження, психологію епохи Бароко, психологію Просвітництва, Психологію Сцієнтизму (останньої епохи, яка бре початок у 19 ст., в якій і ми живемо). Назва епохи сцієнтизму походить від лат. “sciencia” - наука і відбиває ту рушійну силу, яку має наука у сучасній культурі).

№ 25. Основні напрямки психології у першій половині 20 ст.

В Німе чинні: У 20-30 роках 20 ст. утворюється школа гештальтпсихології ( від нім. Gestalt – цілісна форма, образ ). Фундаторами цієї школи стали німецькі психологи М. Вертгеймер (1880-1943), В.Келер (1887-1967), К Кофка (1886-1941).

У процесі оригінальних експериментів із вивченням сприймання та інтелекту вони з»ясували, що у складі свідомості існують цілісні образи, котрі не розкладаються на сенсорні елементи. Початком і основним елементом психіки вони вважають не відчуття, а цілісні образи –гештальти. Ці образи виникають внаслідок прагнення психічного поля свідомості індивіда утворювати прості, врівноважені, сидеричні й замкнуті фігури, яким властива стійкість і константність. Вони виходили із примату цілого над частинами, форми над матеріалом. Властивості части визначаються саме структурою, шештальтом.

В США: Біхевіоризм (від англ. слова behavior –поведінка) напрям в американській психології, представники якого заперечують свідомість як предмет психології.
Засновник цього напрямку Дж, Б. Вотсон (1878-1958) в кінці 19 ст. виступив проти розуміння психології як науки про безпосередні суб»єктивні явища. Натомість він запопонувава вважати предметом психології поведінку. Поняття про образи, мислення, почуття тощо Дж. Уотсон замінив поняттям про м»язові та секреторні реакції.

Він запропонував схему «стимул-реакція» (S-R), яка означає, що в кожній ситуації стимулу S відповідає певна поведінка чи реакція R. Вважав, що за допомогою цієї схеми можна пояснити будь-яку діяльність людини. У якості стимулу може виступати кожний фізичний, хімічний чи механічний агент, здатний подразнювати будь-які рецептори (рецептори шкіри, ока, вуха, носа чи язика).

Такі погляди виявилися обмеженими і на зміну біхевіоризму прийшов необіхевіризм. Цей напрямок виник у 30-х роках 20 ст. Він прийняв головне положеня біхевіоризму, згідно з яким предметом психології є об»активне спостереження реакції організму на стимул зовнішнього середовища (схема S-R), Разом з тим, представники цього напрямку вели до загальної схеми «проміжну змінну»(O) - сполучну ланку між «стимулом» і «реакцією» (S- O- R), яка визначає пізнавальні й мотиваційні компоненти поведінки.

Представники цього напрямку також обґрунтували «закон ефекту» (закон вигоди»), розглядаючи поведінку особистості як сукупність «впливів» (реакцій) за певні «винагороди» (стимули), які людина. В Австрії: Психоаналітичний підхід є однією із найвидатніших теорій особистості. Її розробив австрійський психоаналітик Зігмунд Фройд (1856-1939) наприкінці 19-на початку 20 ст.: а) спершу для лікування психічних захворювань, б) а згодом застосував для пояснення ролі несвідомого у житті людини.

У анатомії особистості він виділяв три взаємодіючі компоненти:

1. «Воно» - несвідомий компонент, який є успадкуванням людською організацією глибинним шаром, «киплячим котлом інстинктів», невгамовним потягів людини, які підкоряються принципу задоволення.

2.»Я» - свідомий компонент, Який є посередником між «Воно» і зовнішнім світом. «Я» виконує функцію впливу цього світу на несвідоме.

3. «Над-я»- це сукупність суспільних норм і стандартів поведінки», які виконують роль»цензора»

Аналізуючи «Воно», Фройд виділив дві основні природжені інстинктивні потреби, які визначають психічну діяльність людини:

1) лібідозну (інстинкт самозбереження, потяг до життя, любов, сексуальний потяг);

2) агресивну (потяг до руйнування, смерті, війни).

Задоволення цих потреб стикається яз перешкодами з боку навколишнього світу, суспільства. Тому вони витискуються і створюють сферу «несвідомого» Однак інстинктивні потреби все ж таки прориваються, обходячи цензуру «свідомого» і виявляються у вигляді «символів»:

а) все, що виробляє людина (твори культури, мистецтва) - це символізація «витіснених у підпілля несвідомих потреб»

б) вони можуть проявлятися у різних формах повсякденного життя (обмовки, снобачення);.

в) міфи, народні звичаї - це також наслідок символізації витіснених біологічних потреб.

Взаємодія трьох компонентів:

«Я» звичайно перебуває у конфлікті, оскільки вимоги «Воно» і «Над –я» несумісні. Тому «Я» постійно звертається до механізмів психологічного захисту, роль яких виконують:а) сублімація; б) проекція; в) заміщення; г) витиснення.

Це відбувається несвідомо, однак мотиви, переживання, почуття, що переміщуються у сферу несвідомого, виявляють себе у вигляді символів, у формі діяльності, найчастіше, творчої. Позитивні моменти та дискусійні питання теорії Фрейда:

1 Позитивні моменти: положення про складність та багатоплановість структури особистості; про свідоме та несвідоме; про внутрішні суперечності особистості).

2. Дискусійні моменти: мотивація людської поведінки пов»язується переважно з природженими, інстинктивними (сексуальними та руйнівними) потребами; визначається фатальний антагонізм між свідомим та несвідомим; між індивідом та суспільством.

Отже, виникла потреба у подоланні біологізаторських поглядів на особистість, у соціалізації фрейдистської теорії особистості, що і було здійснено неофрейдистами: К.Г.Юнг, А.Адлер, Е Фром та ін.

Один із його представників Е. Фром (1900-1980) – німецько-американський психолог, заперечив біологізм Фройда, переглянув символіку несвідомого, зміщуючи акценти з придушення сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціальними причинами, Він уві поняття «соціального характеру», трактуючи його як сполучну ланку між психологією індивіда й соціальною структурою суспільства. В СШАLнапевне, сюдт не відноситься)

Гуманістична психологія виникла на початку 50 років 20 ст. Представники цього напрямку – американські психологи А.Х Маслоу (1908-1970 р.р.) і К.Роджерс (1902-1982 р.р.)

У центрі уваги гуманістичної психології – проблеми особистості, її розвиток. На противагу психоаналізу представники гуманістичної психології підкреслюють роль свідомого і самосвідомості в діяльності людини. Представники гуманістичної психології називають такі основні аспекти розуміння сутності особистості:

· людина – це найвища світова цінність;

· кожна людина – унікальна, неповторна, своєрідна, тому необхідно визнавати “автономію” кожної людини, її право на власний шлях;

· найціннішою властивістю психологічної організації людини є її намагання розвивати свої потенційні творчі можливості, вдосконалювати себе, керувати власним розвитком;

· вільний вибір – основа розвитку особистості, позитивних особистісних змін;

· необхідними і достатніми умовами гуманізації будь-яких міжособистісних стосунків, які забезпечують реальні особистісні зміни є: а)безоцінне позитивне сприйняття іншої людини, б) вміння її вислухати і співпереживати їй, в) конгруентне (тобто адекватне, справжнє і щире) самовираження себе у спілкуванні з нею; \

· зовні людину не можна гуманізувати, будь-яка гуманізація – це передовсім гуманізація (і гармонізація) стосунків особистості зі своїм внутрішнім "Я".

№ 26. Біхевіоризм як школа психології.

Біхевіоризм (від англ. слова behavior –поведінка) напрям в американській психології, представники якого заперечують свідомість як предмет психології.
Засновник цього напрямку Дж, Б. Вотсон (1878-1958) в кінці 19 ст. виступив проти розуміння психології як науки про безпосередні суб»єктивні явища. Натомість він запопонувава вважати предметом психології поведінку. Поняття про образи, мислення, почуття тощо Дж. Уотсон замінив поняттям про м»язові та секреторні реакції.

Він запропонував схему «стимул-реакція» (S-R), яка означає, що в кожній ситуації стимулу S відповідає певна поведінка чи реакція R. Вважав, що за допомогою цієї схеми можна пояснити будь-яку діяльність людини. У якості стимулу може виступати кожний фізичний, хімічний чи механічний агент, здатний подразнювати будь-які рецептори (рецептори шкіри, ока, вуха, носа чи язика).

Такі погляди виявилися обмеженими і на зміну біхевіоризму прийшов необіхевіризм. Цей напрямок виник у 30-х роках 20 ст. Він прийняв головне положеня біхевіоризму, згідно з яким предметом психології є об»активне спостереження реакції організму на стимул зовнішнього середовища (схема S-R), Разом з тим, представники цього напрямку вели до загальної схеми «проміжну змінну»(O) - сполучну ланку між «стимулом» і «реакцією» (S- O- R), яка визначає пізнавальні й мотиваційні компоненти поведінки.

Представники цього напрямку також обґрунтували «закон ефекту» (закон вигоди»), розглядаючи поведінку особистості як сукупність «впливів» (реакцій) за певні «винагороди» (стимули), які людина.

№ 27. Основні проблеми досліджень у гештальт- психології.

У 20-30 роках 20 ст. утворюється школа гештальтпсихології ( від нім. Gestalt – цілісна форма, образ ). Фундаторами цієї школи стали німецькі психологи М. Вертгеймер (1880-1943), В.Келер (1887-1967), К Кофка (1886-1941).

У процесі оригінальних експериментів із вивченням сприймання та інтелекту вони з»ясували, що у складі свідомості існують цілісні образи, котрі не розкладаються на сенсорні елементи. Початком і основним елементом психіки вони вважають не відчуття, а цілісні образи –гештальти. Ці образи виникають внаслідок прагнення психічного поля свідомості індивіда утворювати прості, врівноважені, сидеричні й замкнуті фігури, яким властива стійкість і константність. Вони виходили із примату цілого над частинами, форми над матеріалом. Властивості части визначаються саме структурою, шештальтом.

№ 28. Психоаналіз як науковий напрям.

Психоаналітичний підхід є однією із найвидатніших теорій особистості. Її розробив австрійський психоаналітик Зігмунд Фройд (1856-1939) наприкінці 19-на початку 20 ст.:

а) спершу для лікування психічних захворювань,

б) а згодом застосував для пояснення ролі несвідомого у житті людини.

У анатомії особистості він виділяв три взаємодіючі компоненти:

1. «Воно» - несвідомий компонент, який є успадкуванням людською організацією глибинним шаром, «киплячим котлом інстинктів», невгамовним потягів людини, які підкоряються принципу задоволення.

2.»Я» - свідомий компонент, Який є посередником між «Воно» і зовнішнім світом. «Я» виконує функцію впливу цього світу на несвідоме.

3. «Над-я»- це сукупність суспільних норм і стандартів поведінки», які виконують роль»цензора»

Аналізуючи «Воно», Фройд виділив дві основні природжені інстинктивні потреби, які визначають психічну діяльність людини:

1) лібідозну (інстинкт самозбереження, потяг до життя, любов, сексуальний потяг);

2) агресивну (потяг до руйнування, смерті, війни).

Задоволення цих потреб стикається яз перешкодами з боку навколишнього світу, суспільства. Тому вони витискуються і створюють сферу «несвідомого» Однак інстинктивні потреби все ж таки прориваються, обходячи цензуру «свідомого» і виявляються у вигляді «символів»:

а) все, що виробляє людина (твори культури, мистецтва) - це символізація «витіснених у підпілля несвідомих потреб»

б) вони можуть проявлятися у різних формах повсякденного життя (обмовки, снобачення);.

в) міфи, народні звичаї - це також наслідок символізації витіснених біологічних потреб.

Взаємодія трьох компонентів:

«Я» звичайно перебуває у конфлікті, оскільки вимоги «Воно» і «Над –я» несумісні. Тому «Я» постійно звертається до механізмів психологічного захисту, роль яких виконують:а) сублімація; б) проекція; в) заміщення; г) витиснення.

Це відбувається несвідомо, однак мотиви, переживання, почуття, що переміщуються у сферу несвідомого, виявляють себе у вигляді символів, у формі діяльності, найчастіше, творчої.

Позитивні моменти та дискусійні питання теорії Фрейда:

1 Позитивні моменти: положення про складність та багатоплановість структури особистості; про свідоме та несвідоме; про внутрішні суперечності особистості).

2. Дискусійні моменти: мотивація людської поведінки пов»язується переважно з природженими, інстинктивними (сексуальними та руйнівними) потребами; визначається фатальний антагонізм між свідомим та несвідомим; між індивідом та суспільством.

Отже, виникла потреба у подоланні біологізаторських поглядів на особистість, у соціалізації фрейдистської теорії особистості, що і було здійснено неофрейдистами: К.Г.Юнг, А.Адлер, Е Фром та ін.

Один із його представників Е. Фром (1900-1980) – німецько-американський психолог, заперечив біологізм Фройда, переглянув символіку несвідомого, зміщуючи акценти з придушення сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціальними причинами, Він уві поняття «соціального характеру», трактуючи його як сполучну ланку між психологією індивіда й соціальною структурою суспільства.

№ 29. Гуманістична психологія.

· людина – це найвища світова цінність;

· вільний вибір – основа розвитку особистості, позитивних особистісних змін;

· зовні людину не можна гуманізувати, будь-яка гуманізація – це передовсім гуманізація (і гармонізація) стосунків особистості зі своїм внутрішнім "Я".

№ 32. Загальний зміст основних етапів

розвитку психіки тварин.Загальні положення:

1.Розвиток психіки тварини відбувається в процесі їх біологічної еволюції і підпорядкований загальним законам цього процесу.

2.Кожна нова ступінь психологічного розвитку тварин має в своїй основі перехід до нових умов існування тварин і новий крок в ускладненні їх фізичної організації.

3.Розвиток психіки тварини визначається необхідність пристосування тварин до середовища. Психічні відображення є функцією відповідних органів, які формуються в ході цього пристосування.

У процесі біологічної еволюції розвитку тварин виділяють (Леонтьєв О.М.) три якісно відмінні стадії розвитку психіки:

1. Елементарної чутливості – сенсорна;

2. Предметного сприймання – перцептивна;

3. Найпростішої інтелектуальної поведінки.

1.Стадія сенсорної психіки (стадія елементарної сенсорної психіки) – це така стадія, на якій тварина реагує лише на окремі впливи властивостей предметів зовнішнього світу, які мають для неї певне біологічне значення, тобто, від яких залежить реалізація основних біологічних функцій.

Відображення дійсності на цьому етапі представлено у формі елементарних відчуттів. Не має ще відображення предмету в цілому.(Пр: павук, реагуючи на вібрацію павутини, рухається до мухи, яка заплуталась в павутині. Але коли павука і муху посадили в стакан, то павук тікає від мухи. Тобто, павук відображає тільки окрему властивість – вібрацію павутини від руху мухи, але не відображає муху як предмет).

Це стадія спостерігається у тварин з сітчастою та вузловою нервовими системами, зокрема, комах. Вони вирізняють із навколишнього середовища окремі властивості (вібрацію, звуки, запахи, кольори тощо). Які мають для тварин відображальне аналітичне сигнальне значення і орієнтують у зовнішньому світі(гусінь згортається на дотик, бджола летить на квіти за запахом).

2. Перцептивна стадія психіки тварин – це стадія, на якій живі організми здатні розрізняти не лише окремі фактори середовища, а цілісні предмети. На цій стадії перебувають всі ссавці, які мають достатньо розвинутий головний мозок. Для цієї стадії характерна здатність до синтетичного відображення різних властивостей одного предмета (собака пізнає хазяїна за низкою ознак – голос, одяг, запах). Головним психічним процесом є сприйняття (перцепція). Також розвиваються уявлення, пам»ять.

3. Стадія практичного інтелекту – це найвищий етап розвитку психіки тварин.

Ця стадія пов’язується вже головним чином із мавпами (хоча наявна і в дельфінів). Ці тварини здатні до наочно-дійового мислення.

Якщо тварина на стадії елементарної сенсорної психіки можуть відчувати лише певні ознаки речей (реагувати на них), а тварини на стадії перцептивної психіки мають справу з цілісними речами, то на стадії тваринного інтелекту перед твариною відкриваються відношення між речами (хоча й не у словесній абстракції, а в наглядній дії). Поведінка цих тварин перетворюється на набір цілеспрямованих операцій. Отож, мислення виступає головним психічним процесом на даній стадії.

Водночас у нестандартних ситуаціях проявляється обмеженість інтелектуальної поведінки тварин. ( Пр. Відомий дослід з мавпою, яка гасила вогонь з бака. Змінили умови: вогонь був на плоту серед річки, а бак з водою на іншому плоту, до якого важко було дістатися. Тварини намагалися розв»язати завдання старим способом – дістатися до бака з водою замість того, щоб скористатися водою з річки).

Висновок загальний:

Відмінність психіки тварин від психіки людини:

Психіка тварини є інстинктивно- біологічною – вона може здійснюватися лише по відношенню до предмету життєвої біологічної потреби, або по відношенню до тих властивостей предметів та ситуацій, які для тварини мають смисл того, з чим пов’язано задоволення певної біологічної потреби.

№ 30. Сигнальність як фундаментальна ознака психічного.

Згідно із принципом відображення, одним із основних пояснювальних принципів психології,всі психічні функції (не лише пізнавальні) є за своєю природою є відображувальними.

Психічне відображення має сигнальний характер. Це значить: воно випереджає фізичний контакт суб’єкта і об’єкта, попереджаючи суб’єкта, сигналізуючи про значущі для нього об»єкти за допомогою нейтральних відносно об»єкта (сигналів). Отже, психіка виконує сигнальну функцію у взаємодії людини із зовнішнім середивщем.

Сигнальність – фундаментальна ознака психічного. Вона характеризується: а) високою вибірковістю; б) випержуваністю.

Сигнальність виникає на другому рівні відображення у тварин – на рівні чутливості.

Психічне відображення в людини є знаково-опосередкованим.

Психічне відображення активне на будь-якому рівні. Воно відіграє важливу роль на всіх рівнях:

а) для організму – забезпечує життєдіяльність;

б) для індивіда – дії, привласнення та репродукції суспільного досвіду;

в) на особистісному рівні – дії, спрямовані на творення нових, суспільно значущих продуктів і способів діяльності.

31. Подразливість і чутливість: порівняльний аналіз.

Усім видам матерії, починаючи з неживої, неорганічної, і закінчуючи найвищою складною матерією (людським мозком) властива якість відображення – тобто здатність реагувати на впливи. Вищою формою відображення є психічне відображення, а вищою формою психічного відображення є свідомість.

У неживій природі відображення може виявлятисяу формі механічної, фізичної та хімічної взаємодії тіл або речовин (наприклад, взаємодія хіилі і камню, соняного зайчика і поверхні води тощо)

З появою життя на Землі (живої природи) жива матерія набуває особливих властивостей:

1. Загальною властивістю усіх живих організмі є подразливість - це здатність організму реагувати на зовнішні впливи середовища певними біологічними процесами (спостерігати можна у амеби, дотик до якої може спричини виникнення рухів захоплення). Подразливість є необхідною умовою обміну речовин між організмом та середовищем. Це біологічна форма відображення.

Таким чином, із виникненням життя на Землі відображення стає якісно іншим.- У неживій природі об»єкт залишається пасивним щодо впливу, а в живій природі істоти виявляють активність, вони вибірково реагують на впливи внаслідок здатності до саморегуляції.

2. Шляхом еволюції простої подразливості виникла чутливість – психічна форма реакції на середовище, яка виявляється в реагуванні на такі впливи середовища, від яких безпосередньо життя організму не залежить, але які є біологічно значущими. (Пр: комахи, орієнтуються на звук, на запах, колір, знаходять їжу або уникають загрози. Самі по собі звуки, запахи, кольори предметів не є загрозливими для комах і не можуть задовольняти їх потреби в їжі, але вони є сигналами, які попереджають про можливість задоволення біологічної потреби.)

Виникнення у тварини здатності розрізняти окремі подразники, що відіграють сигнальну роль у пристосуванні її до зовнішнього середовища, є початком розвитку психіки.

№ 33. Основні форми поведінки тварин у філогенезі.

Форми поведінки тварин мають свою специфіку на основних стадіях розвитку психіки тварин (сенсорній, перцептивній, стадії практичного інтелекту). Ці стадії розвитку психіки тварин відкриті відомими вітчизняний психологом О.М. Леонтьєвим.

Сенсорна стадія.На цій стаді під впливом повторення з покоління в покоління умови життя, дії, корисні тваринам, спадково закріплювались і набули природженого безумовного рефлексу. Безумовні рефлекси – це природжені видові рефлекси.

Безумовні рефлекторні дії, поступово ускладнюючись, набувають форму інстинкту. Інстинкт – ланцюжок безумовних рефлексів, видова форма поведінки тварин. Це жорстка форма поведінки тварин у відповідь на дію певного подразника.(Пр. у земляної оси є такий ритуал: упіймавши здобич, вона підтягує її до нірки, залишає біля входу, заповзає до своєї нірки, щоб оглянути її після чого повертається і затягує туди здобич. Поки оса оглядала нірку, дослідник відсунув здобич, повернувшись і не знайшовши здобич, оса почала оглядати територію, знайшла здоби, залишила біля нірки і почала оглядати нірку знову (замість того, щоб знайшовши здобич зразу затягнути до нірки), Так повторювалось 40 раз, поки продовжувався експеримент).

Жорстка програма інстинкту запускається певними сигналами. (Пр.: Так, ягня реагує на затемнення лоба. Якщо йому встромити в рот соску з молоком, воно не буде смоктати, але якщо при цьому прикрити долонею лоба, відразу з»являються смоктальні рухи

Інстинктів багато, але два є основнимиз них: інстинкт самозбереження й інстинкт продовження роду.

2. Перцептивна стадія. Характеризується тим, що на цій стадії тварини оволодівають індивідуальними формами поведінки. Ці форми поведінки називаються навичками - індивідуально набуті та закріплені вправлянням способи поведінки тварин.

Зміна умов існування тварин (плазунів і особливо ссавців) висунула високі вимоги до організму з точки зору його пристосування до зовнішнього середовища. Змінюється будова тіла і функції нервової системи, відбувається подальша диференціація органів чуття. Це приводить до можливості виникнення навичок.

Фізіологічною основою навичок є тимчасові зв»язки в корі головного мозку, як закріплюються шляхом повторення, які називаються умовними рефлексами. Формування навичок – це научіння. Воно потребує певних умов, зокрема вродженої схильності тварини до таких дій. (Пр.: щоб виробити у собаки рефлекс на команду «Дай лапу!» з передньої лапи потрібно 10-12 підкріплень, задньої – 100).

Навички спираються на інстинкти: чим краще ми знаємо інстинкти тварин, тим легше виробити навички (Пр. мисливські навички у собаки виробляються на основі її орієнтувального рефлексу).

Водночас, навички мають певні обмеження, це достатньо консервативна форма поведінки. Утворившись, вони довго зберігаються, навіть якщо потреба у них зникає. Навички можуть блокувати прояви вродженої поведінки (навчений собака бере їжу лише з рук господаря, долаючи сильний їстівний рефлекс).

Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 478 | Нарушение авторских прав

<== предыдущая страница	\|	следующая страница ==>
Функція оптимізації міжособистісної взаємодії між людьми та ін..	\|	Інтелектуальна форма поведінки.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.082 сек.)