Пагін — вегетативний орган. Системи пагонів

Частини пагона. Пагін — складний орган, який складається зі стебла, листків, бруньок. На стеблі є вузли і міжвузля. Вузол — ділянка стебла, на якій знаходяться листки і бруньки. Ділянка стебла між сусідніми вузлами називається міжвузлям. Кут, утворений листком і стеблом вище вузла, називають листковою пазу­хою. Бруньки, що займають бічне положення на вузлі, у пазусі листка, називають бічними або па­зушними. На верхівці стебла знаходиться верхів­кова брунька.

Галуження пагона. Різноманітність пагонів за походженням. Здатність пагона до утворення нових дочірніх пагонів із пазушних бруньок нази­вають бічним галуженням. У результаті цього формується система пагонів.

Розрізняють головний, бічний і додатковий пагони. Початок головному пагону дає брунька зародка; це — перший пагін, який з'являється при проростанні насінини. Бічний пагін формує­ться з бічної, або пазушної, бруньки. Додатковим пагонам дає початок додаткова брунька, яка за­кладається на листку, міжвузлі або корені.

Розташування пагона у просторі. За розташу­ванням у просторі пагони можуть бути прямо­стоячими (наприклад, у щавлю кінського), повзу­чими (конюшина повзуча), лежачими, виткими (березка польова), чіпкими (горох посівний).

Функції стебла. Стебло — осьова частина паго­на — виконує ряд функцій. Опорна функція — це опора для листків, бруньок, генеративних орга­нів; провідна — надходження розчинів поживних речовин по провідних тканинах стебла від листків до всіх органів і з коренів до надземних органів; фото синтезуюча — участь зелених стебел в утво­ренні органічних речовин із неорганічних при ви­користанні енергії сонячного світла; запасаюча — нагромадження запасних речовин у тканинах стебла; функція газообміну здійснюється через

спеціальні утвори покривної тканини — продихи у шкірці і сочевички — в корку.

Будова стебла. На поперечному зрізі стебло може бути округлим (обліпиха), ребристим (морква), чотиригранним (кропива), тригранним (осока) і т.д.

При розгляді під мікроскопом тонких попе­речних зрізів стебла можна вивчити його будову на клітинному рівні.

На поверхні трирічного стебла липи ще збе­рігається шкірка — первинна покривна тканина (мал. 6). Але вже в перший рік життя пагона під шкірочкою закладається корковий камбій (бічна меристема), який, ділячись, утворює корок (вто­ринну покривну тканину). Корок більш надійно захищає внутрішні тканини стебла від висихан­ня, механічних ушкоджень, проникнення хворо­ботворних мікроорганізмів і т.д.

Під вторинною покривною тканиною знахо­дяться основні тканини — шари коленхіми (ме­ханічна тканина), які межують із тонкостінними клітинами паренхіми. Внутрішній шар основної тканини — це крохмалоносна піхва. Перерахова­ні основні тканини утворюють первинну кору стебла. Первинна кора прилягає до лубу — про­відної тканини, яка складається із ситовидних трубок з клітинами-супутниками, паренхіми і волокон. Ситовидна трубка утворена живими клі­тинами, на поперечних стінках яких є численні отвори. Вони утворюють оболонку, схожу на си­то. Звідси і назва трубки. Одна з особливостей клітин трубки — відсутність у них ядра, яке зникає в міру перетворення меристематичних клітин у членики трубки. По ситовидних трубках рухаються розчини органічних речовин від лист­ків до всіх частин рослини.

Всередину від лубу, ближче до центру стебла, розташовується деревина — провідна тканина, у якої провідними елементами є судини (сукупність мертвих клітин, члеників судини, розташованих один під одним; на поперечних стінках клітин — отвори) і трахеїди (видовжені мертві клітини). Крім них у деревині є паренхіма і волокна.

Між лубом і деревиною знаходиться камбій — один шар клітин бічної твірної тканини. Поділ клітин камбію обумовлює ріст стебла у товщину. При цьому клітин деревини утворюється більше, ніж лубу. Приріст деревини по товщині стебла за рік називають річним кільцем. По річних кіль­цях можна підрахувати вік спиляного дерева (або окремої його гілки).

У центрі стебла — серцевина, утворена кліти­нами основної тканини (паренхіми).

Листок, його будова і функції. Листок займає бічне положення на стеблі і складається з плас­тинки, черешка, основи і прилистків Листок буває простим, якщо в нього одна плас­тинка, при цьому відсутнє зчленування між нею і черешком, або складним, якщо пластинка одна або декілька, але кожна з них має зчленування з черешком. Складний однолисточковий листок, наприклад, у мандарина, трьох листочковий — у конюшини, пальчастий — у люпину, непарно­перистий — у горобини, парноперистий — у гороху. Пластинку простого або пластиночку (листочок) складного листка характеризують, враховуючи її форму (округла, лінійна, яйцепо­дібна і т.д.), форму краю (суцільний, зубчастий, розсічений і т.д.), форму жилкування (перисто-сітчасту, пальчасто сітчасту, паралельну, дугову). Жилки — це провідні пучки, що пронизують «м'якоть» листка в різних напрямках.

Пластинка листка (як і весь листок) зверху і знизу вкрита шкіркою, або епідермою (мал. 9). Клітини епідерми щільно прилягають одна до од­ної, їх зовнішні стінки (особливо у клітин верх­нього боку листка) потовщені і просочені жиро­подібними речовинами (кутином, воском), які, виступаючи на поверхню, утворюють кутикулу. Захисна функція шкірочки підсилюється і в ре­зультаті розвитку волосків: покривних, секретуючих, жалких та ін. Зв'язок внутрішніх тканин органа з зовнішнім середовищем здійснюється через продихові щілини шкірочки, оточені замика­ючими клітинами продихів. При нестачі води вдень продихи закриваються і це захищає росли­ну від втрати води під час випаровування. Закри­ваються продихи, звичайно, і вночі.

Під верхньою шкіркою знаходиться палісадна (або стовпчаста) хлорофілоносна тканина. У клі­тинах цієї тканини здійснюється синтез орга­нічної речовини (цукру) з неорганічних (вугле­кислого газу і води) з використанням енергії со­нячного світла. Енергія променів сонця вловлюється пігментами хлоропластів (хлоро­філ, каротин, ксантофіл). Хлорофіл направляє її на здійснення складних процесів, які приводять до утворення в хлоропластах органічної речови­ни. При цьому з води, що бере участь у цьому про­цесі, виділяється кисень. Частина його викорис­товується рослиною на процеси дихання, а значна кількість виділяється в зовнішнє середовище. Процес утворення у хлоропластах органічної ре­човини з неорганічних речовин за участі енергії сонячних променів отримав назву фотосинтезу. Енергія сонячного світла вже в іншій формі (фор­мі хімічних зв'язків) виявляється замкненою в органічній речовині, що утворилася при фото­синтезі.

Вуглекислий газ до фотосинтезуючих клітин потрапляє у складі повітря через продихові щіли­ни. Для фотосинтезу рослина використо вуглекислий газ, що виділяється при диханні клі­тин. Воду з ґрунту поглинають корені, і по про­відних тканинах вона поступає до хлорофілонос­них клітин листка.

Під стовпчастою тканиною в листку знаходя­ться рихлі клітини губчастої тканини. Вони теж містять зелені пластиди, але в меншій кількості, тому їхня участь в утворенні органічної речовини у процесі фотосинтезу значно менша, ніж клітин палісадної тканини.

З поверхні зелених клітин, особливо клітин губчастої тканини, відбувається випаровування води. По системі міжклітинників водяна пара потрапляє у продихові щілини і через них вихо­дить назовні. Так здійснюється процес випарову­вання води листками. Можлива втрата води і безпосередньо з поверхні листка, хоча вона й не­значна. Більше води з поверхні листка втрачають тіньові рослини, у них зазвичай тонкий шар ку­тикули.

В усіх напрямках пластинку листка прони­зують жилки — пучки провідних тканин. По про­відних пучках лубу рухаються розчини орга­нічних речовин, що утворилися в листках, до всіх клітин рослини. По деревині в листок поступає вода і розчинені в ній мінеральні речовини. Крім того, жилки виконують опорну (механічну) функ­цію завдяки волокнам, що входять до їх складу (витягнуті клітини з загостреними кінцями, по­товщеною і здерев'янілою оболонкою).

Брунька, її будова. Брунька — це пагін у за­чатковому стані, тому що вона складається із за­чаткового стебла, від якого відходять зачаткові листки, а в їхніх пазухах знаходяться зачаткові бруньки. Верхівка стебла закінчується конусом наростання (мал. 10). Таку бруньку називають ве­гетативною. Якщо, крім перерахованого, вонавує і той має зачатки квітки (квіток), бруньку називають генеративною (зачатки зелених листків у генера­тивної бруньки можуть бути, а можуть бути відсутніми). Нижні листки зачаткового пагона часто видозмінюються, перетворюючись у брунь­кові луски. Вони захищають бруньку від механіч­них ушкоджень, висихання, проникнення бак­терій і т.д.

Брунька дає початок дорослому пагону. Ріст пагона відбувається завдяки поділу клітин вер­хівкової і вставної твірної тканин. Дорослий пагін з добре вираженими міжвузлями (їхнє видовжен­ня зумовлене поділом клітин вставної меристеми) називають видовженим. Якщо вузли на доросло­му пагоні залишаються зближеними, пагін нази­вають вкороченим (див. мал. 5). Видовжені і вкорочені пагони властиві, наприклад, березі, осиці, яблуні.

Дата добавления: 2015-07-08