Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Писемне мовлення. Сучасні правописні норми

Читайте также:
  1. В сферу эксплуатации входят безопасность и график движения поездов, организация вагонопотоков, техническое нормирование, использование локомотивов и вагонов Технической
  2. Воздействие ИК- излучения на здоровье человека и гигиеническое нормирование ИК- излучения
  3. Выбор нормированных значений КЕО.
  4. Гигиеническое регламентирование и прогнозирование. Основные принципы нормирования.
  5. Глава V. Нормирование в области охраны окружающей среды
  6. Глобалізація як цивілізаційний феномен: історія та сучасність
  7. Історія і сучасність плейбек-театру

 

Писемне мовлення — це різновид мовного процесу, що дає можливість спілкуватися з відсутніми співрозмовниками, які є не лише сучасниками того, хто пише, а й житимуть піс­ля нього; це різновид монологічного мовлення, яке здійснюєть­ся як писання чи читання написаного у вигляді знаків (слів). Історично писемне мовлення виникло пізніше, ніж усне, і на його ґрунті.

Писемне мовлення має свою специфіку: правописні норми (орфографічні і пунктуаційні), оформлення ділової документа­ції. Розглянемо правописні норми, подані в Українському правописі, останнє, четверте видання якого вийшло у 1999 році. Його підготували старші наукові співробітники Інституту укра­їнської мови НАН України А.А.Бурячок, С.І.Головащук, Г.М.Колесник та ін.

Міжнародний конгрес україністів 1991 року прийняв ух­валу про необхідність виробити єдині для всіх українців (ма­терикових і діаспорних) правописні норми. Тому постановою № 309 від 8 червня 1992 року Кабінет Міністрів України ство­рив національну комісію з питань правопису.

Робота над уніфікацією правописних норм ще триває. Це видання є правописом перехідного періоду.

Орфографічні норми -ці норми регулюють правильність написання слів. Прига­даймо деякі правила за четвертим виданням Українського пра­вопису:

1) М’який знакставиться у суфіксах -зьк(ий), -ськ(ий), -цьк(ий):вінницький, запорізький, львівський; в особових формах дієслів дійсного та наказового спосо­бів: запрошуються, відвідують, підпишіть. Алем'який знак не пишеться після р у кінці чи середині складу: Харків, сек­ретар, кобзар; після н перед шиплячими та перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о):менший, кінчик, волинський, уманський.

2) Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї: а) після губних б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає при­голосного (крім р), що належать до кореня: п'ятий, сім'я, п’ятниця; після частини складного слова, що закінчується на при­ голосний: транс'європейський, Мін'юст, кон’юктура. У словах іншомовного походження апостроф пишеться: після губних (б, п, в, м, ф), шиплячих (ж, ш, ч), зад­ньоязикових (г, к, х) при роздільній вимові: п'єдестал, к'ят (дрібна монета Бірми), б'єф, Х'юстон, Руж'є, миш'як; після твердого р: бар'єр, кар'єра, кур'єр.Але апостроф не ставиться у словах іншомовного походження за відсутності розді­льної вимови: бюро, фюзеляж, бюст.

3) Подвоєння та подовження приголоснихв українській мові пишемо: якщо є збіг однакових приголосних різних морфем: інновація, законний, законний; для позначення довготи звука: у деяких іменниках І відміни: Ілля, стаття; в іменниках середнього роду на -а (я) II відміни: відкриття, дослідження. В іншомовних словах подвоєння зберігається у власних наз­вах, якщо воно було у тій мові, з якої запозичене слово: Гол­ландія (а також у похідних — голландський, голландець), Діккенс, Мекка, Мюллер] і не зберігається у загальних назвах: атестат, бароко, група, каса, алея, інтермецо (винятки: ан­нали, бонна, булла, брутто, ванна, вілла, дурра, мадонна, мулла, мірра, нетто).

4) Зміни приголосних при формо- і словотвореннімо­жуть відбуватися при чергуванні приголосних г, к, х із з, ц, с в даваль­ному і місцевому відмінках іменників жіночого роду І відміни та лише у місцевому — іменники чоловічого і середнього роду II відміни: рука — руці — у руці; вухо — у вусі; Магдебург у Магдебурзі; Острог в Острозі; г, ж, зперед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) у прикметниках та іменниках змінюються на -зьк(ий), -зтв(о): Прага празький; Запоріжжя —запорізький; к, ч, ц перед суфіксами -ськ(ий) змінюються на -цьк(ий), читаччитацький ви­кладач — викладацький, козак — козацький; х, ш, с перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) змінюються на -ськ(ий), -ств(о): чех — чеський; птах птаство; товариш — товариський, товариство; Полісся — поліський Сиваш — сиваський. Винятки: казахський, иью-йоркський, цюрихський.



Проект найновішої редакції Українського правопису (К., 1999) пропонує до винятків зарахувати: бангкокський, гельсинкський, даккський, інкський, меккський, монакський, сакський, констанцький, ошський, кембріджський.

Загрузка...

­ 5) Спрощеннявідбувається у групах приголосних -ждн-, -здн-, -стн-, -стл- : тиждень тижневий, проїзд — проїзний, область - обласний але: шістнадцять, зап'ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк. Не відбувається спрощення у словах іншомовного походжен­ня: агентство,контрастний, аванпостний, форпостний, гі­гантський, парламентський, баластний.

6) Правопис слів іншомовного походження: у географічних назвах після дж, ж, ч, ш, щ і цпишеться и: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Йокшир, Лейпциг, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок; у географічних назвах із звукосполученням ри-:Крит Мадрид, Рига, Рим, Цюрих, але: Австрія, Ріо-де-Жанейро; у ряді географічних назв після д, т і в деяких випадках, згідно з традиційною вимовою: Сардинія, Ватикан, Кордильєри, Єгипет, Пакистан, Сирія, Сицилія, Тибет і похідних від них: тибетський, аргентинець; у географічних назвах на -ида, -ика:Антарктида, Арк тика, Балтика, Мексика; у словах, запозичених зі східних мов, після інших приголосних: кинджал, башкир, кисет, кишлак;­ у ряді слів іншомовного походження, що давно засвоїли­ся українською мовою: кишмиш, лимон, спирт, миля.

Буква "і" пишеться: у таких власних назвах: Замбезі, Лісабон, Міссісіпі, Севілья, Овідій, Россіні, Грімм; після приголосних у кінці невідмінюваних слів: журі, таксі; після приголосного перед голосними: а, о, у, а також й:
тріо, радіус, радій, артеріальний.

Проект Українського правопису пропонує таке написання наведених слів: артеріяльний, геніальний, діялектика, матеріял, соціялізм, фіялка, авдієнція, але: радіус, аксіома, тріумф, чемпіон тощо.

- Відтворення слов'янських власних назв українською мовою: передача іншомовних слов'янських прізвищ, особливо ро­сійських, українською мовою викликає неабиякі труднощі у правильному веденні ділових документів. Найбільш проблем­ним є відтворення прізвищ у паспортах. Адже усім відомо, що нерідко одна літера може позбавити людину спадку або розір­вати родинні зв'язки. Донедавна записи здійснювалися на ос­нові довільного відтворення прізвищ, без урахування правил українського правопису. Щоб уникнути "хронічно" неграмот­них записів, слід звертатися до правописного кодексу українсь­кої мови, де зазначено:

1. Через епередаються слов'янські імена та прізвища, які мали його у своїй мові: Чапек, Друмев, Мельников, Мечислав, Светлан, Надежда.

2.Літеру єуживаємо в таких випадках:

а) на початку слова: Євтушенко, Єрмак, Єгор, Єфим;

б) після голосного та при роздільній вимові: Буєраков, Ісаєв, Григор'єв;

в) у суфіксах -єв, -єев,якщо їм не передують шиплячі або ц та р: Гордєєв, Рилєєв, (але: Андреєв, Аракчеєв, Мацеєв);

г) у кореневій частині російських прізвищ, в яких російському е в українській мові мало б відповідати і: Лєсков (бо ліс), Вєтров (бо вітер), Пєсков (бо пісок), Звєрев (бо звір).

3.Російське ипередається через українське и:

а) у суфіксах -ич, -ович, -ик, -иц:Войнич, Бжозович, Засу лич, Рудич, М'ясников, Коперник, Шафарик, Конопницька;

б) після шиплячих перед приголосними: Чичиков, Шишкін, Рощин, Караджич;

в) у прізвищах, утворених від людських імен, спільних для української та російської мов: Сидоров (Сидір), Борисов (Борис), Васильєв (Василь); винятки: Ніколаєв, Нікітін, Філіппов;

г) у прізвищах, утворених від коренів, спільних для україн­ської і російської мов: Тихонов (тихий), Виноградов (виноград), Одинцов (один);

д) у префіксі при-: Привалов, Пришвін.

4. Російське и передається через і:

а) на початку слова: Івашкевич, Ігнатьєв, Ісаєв;

б) у суфіксі -ін: Пушкін, Прєснухіна, Гагарін але після шиплячихта ц ин: Гущин, Голицин;

в) після приголосних перед наступними голосними чи при­голосними: Зволінський, Лінда, Мілош, Міцкевич, Станіслав, Маріуш, Бірюков]

г) у прізвищах Малінін, Калінін, Леонідов тощо.

5. Російське ьі передається через и: Циганков, Чернишов, Масарик.

6. Російське е передається через:

а) йо на початку та після б, п, в, м, ф: Йолкін, Воробйов, Пйотровський, Мйодович;

б) ьо, коли воно позначає сполучення м'якого приголосного з о: Будьонний, Корольов, Огарьов, Парфьонов (хоч: Семенов, Федоров);

в) через о під наголосом після шиплячих ж, ч, ш: Грибачов,
Горбачов, Борщов, Хрущов.

7. Прикметникові закінчення прізвищ передаються через -ий, -ой:

Горький, Полєвой, Толстой.

8. Складні випадки вживання великої літери:

а) Назви найвищих державних посад: Президент України, Голова Верховної Ради, Генеральний прокурор України.

Проект Українського правопису виділяє окремим пунктом назви найвищих посад "инших країн згідно з нормами офіційного протоколу: Маршал Сейму Республіки Польща, Прем'єр-міністр Канади, а також назви міжнародного і дипломатичного рівнів: Генеральний секретар ООН, Генеральний консул (але: Надзвичайний і Повноважний Посол), у церковній ієрархії: Папа Римський, Патріярх Київський і всієї України-Руси";

б) назви міжнародних організацій: Інтерпол, Європол, Рада Безпеки, Товариство Червоного Хреста і Півмісяця;

в) назви державних і громадських організацій та установ: Рух, Верховна Рада;

г) назви комітетів, управлінь, а також громадських орга­нізацій: Служба Безпеки України, "Приватбанк";

д) перше слово у складних найменуваннях на зразок: Бу­динок учених, Львівський будинок учених, Будинок учителя, Київський палац спорту;

е) Перше слово у назвах історичних подій, епох, знаменних дат, державних, міжнародних та релігійних свят: Новий рік, День міліції, День незалежності України, Різдво, Великдень;

є) назви орденів та медалей: медаль "За бойові заслуги", орден Богдана Хмельницького III ступеня;

ж) індивідуальні назви кораблів, поїздів, літаків, автомобі­лів, газет, журналів: автомобіль "Мерседес", теплохід "Тарас Шевченко", літак "Антей", поїзд "Верховина", газета "Високий замок", журнал "Гео";

з) назви фірм, виробничих об'єднань, магазинів, ринків: виробниче об'єднання "Світоч", фірма "Колос", торговий центр"Зубра", ринок "Південний";

и) назви божеств, міфологічних істот: Бог, Божа Матір, Святий Дух, Кий, Либідь.

 

9.Написання складних слів:слід пам’ятати, що разом пишуться складні слова з компонентами авіа-, аеро-, біо-, вібро-, мото-, фото-та інші: авіаконструктор, біоенер­гетичний; власні назви, до складу яких входять слова ново-, старо-, верхньо-, нижньо-, мало-, велико-:Новокам’янка, Великоартемівка, Нижньовартовськ; слова, утворені від слова пів та іменника: півострів, піввікна, півміста, пів'яблука.

Проект Українського правопису зазначає: складні іменники з першою частиною пів, якщо наступний іменник загальна назва, вжита у формі називного відмінка, на позначення єдиного поняття: піваркуш, півбак, півзахист, півколо, півкуля та ін. Якщо іменник виступає у формі родового відмінка однини, то пів з ним пишеться окремо, бо він виражає значення іменника "половина": пів аркуша, пів віку, пів години, пів огірка, пів світу, пів Києва, пів України.

Через дефіс пишемо: складні слова що позначають політичні поняття і терміни: соціал-демок­рат, націонал-шовіністичний; назви високих урядових посад: прем'єр-міністр, віце-президентський; назви військових та інших звань: генерал-лейтенант, штабс-капітан, контр-адмірал; назви вчених ступенів: член-кореспондент; одиниці виміру: ват-година, літако-виліт; близькі та протилежні за змістом поняття: щастя-доля, збут-постачання, купівля-продаж; складні слова перший компонент яких закінчується на -ико(-іко), -ов(о):хіміко-технологічний, фізико-математичний, науково-техніч­ний, з компонентами військово- (воєнно-):військово-політич­ний, воєнно-стратегічний, але: військовозобов'язаний, військо­вополонений; прислівники: однакові, повторювальні основи: як-не-як, коли-не-коли, всьо­го-на-всього, де-не-де, тихо-тихо, довго-довго; з префіксом по, утворені від: займенникової основи: по-моєму, по-твоєму, по-вашому, числівникової основи: по-перше, по-друге, по-третє', прикметникової основи: по-новому, по-сусідськи, по-україн­ськи: з частками будь-, небудь-, казна-, хтозна-, -то:казна-як, хтозна-де, будь-де.

Окремо пишуться прислівники: із компонентом щопісля слова: поки що, хіба що, якщо однакові основи розділені прийменником: раз у раз, сам на сам, день у день; якщо перший компонент прислівника стоїть у називному :
відмінку, а другий — в орудному: кінець кінцем, сама самотою, \
один одинцем.

Контрольні запитання:

1. Дайте визначення „орфографії”. Назвіть принципи побудови української орфографії.

2. Що таке писемне мовлення? Здійсніть порівняльну характеристику писемного та усного мовлення.

3. Сформулюйте правила вживання м’якого знака та апострофа.

4. Назвіть групи приголосних, у яких відбувається спрощення.

5. Сформулюйте основні правила вживання великої літери.

6. Які складні слова пишуться разом? окремо? через дефіс?

Практичні завдання:

1. Наведіть п’ять прикладів назв та понять однакового звучання, які пишуться з малої та великої літери.

2. Доберіть текст за фахом (не менше двох сторінок формату А4). Випишіть слова іншомовного походження й поясніть їх написання.

3. Наведіть приклади географічних назв, написання яких українською мовою докорінно відрізняється від їхніх російських відповідників.

4. Запишіть українською мовою прізвища викладачів вашої випускової кафедри. Поясніть їх правопис .


 

Список рекомендованої літератури

 

Основна література:

1. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. Навчальний посібник. – К.: «АртЕк», 1999. – 264 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов ред. В.Т.Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2002. – 1440 с.

3. Войналович О., Моргунюк В. Російсько-український словник наукової і технічної мови (термінологія процесових понять). – К.: Вирій, Сталкер, 1997. – 256 с.

4. Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери: Навч. посібник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: А.С.К., 2000. – 400 с.

5.Головащук С.І. Українське літературне слововживання: Слов.-довід.

К.: Вища шк., 1995. – 319 с.

6.Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування.- Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2003.- 480 с.

7.Зубков М. Мова ділових паперів – Х.: Фоліо, Майдан, 2002. – 288 с.

8.Зубков М. Сучасний український правопис. Комплексний довідник. – Х.: Торсінг, 2002. – 208 с.

9.Козачук Г. О. Українська мова для абітурієнтів: Навч. посібник. – 2-ге вид., стер. – К.: Вища шк., 1997. – 272 с.

10.Мироненко Г.І. Методичні вказівки до викладання дисципліни “Українська мова професійного спрямування” (розділ “Методика перекладу технічного тексту”) для студентів денної та заочної форм навчання усіх спеціальностей. – Запоріжжя: ЗДІА, 2002. – 24 с.

11.Михайлюк В.О. Українська мова професійного спілкування: Навчальний посібник. – К.: ВД “Професіонал”, 2005. – 496 с.

12.Новий російсько-український словник-довідник: Близько 65 000 слів / В.І.Єрмоленко, К.В.Ленець, Л.О.Пустовійт. – К.: Довіра, 1996. – 797 с.

13.Орфографічний словник української мови: Близько 120 000 слів / Уклад.: С.І.Головащук, М.М. Пещак, В.М.Русанівський, О.О. Тараненко. – К.: Вид-во «Довіра», 1994. – 864 с.

14.Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1997. – 296 с.

15. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник.-3-тє вид., перероб. І доп.- Тернопіль: Начальна книга-Богдан, 2000.- 248

16. Пономарів О.Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навчальний посібник,-К.: Либідь, 1999.- 240 с.

17. Російсько-український загальнотехнічний словник / Л.І.Мацько, І.Г. Трегуб В.Ф. Христенок, І.В.Христенок. – К.: Вища шк., 1994. – 173 с.

18. Російсько-український словник з інформатики та обчислювальної техніки з покажчиком українських термінів / В.Я.Карачун, Г.Г. Гульчук, О.О.Карачун, Ю.З.Прохур – К.: Рось, 1994. – 361 с.

19. Російсько-український словник наукової термінології: Математика, Фізика, Техніка. Науки про Землю та Космос / В.В.Гейченко, В.М.Завірюхіна, О.О.Зеленюк та ін. – К.: Наук. думка, 1998. – 892 с.

20. Токарська А.С., Кочан І.М. Культура фахового мовлення правника: Навч. Посібник. – Львів: Світ, 2003. – 312 с.

21. Український правопис / АН України, Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні; Інститут української мови 4-те вид., випр. й доп. – К.: Наук. думка, 1993. – 240 с.

22. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / С.П.Бибик, І.Я.Михно, Л.О. Пустовійт, М. Сюта. – К.: Довіра: УНВЦ «Рідна мова», 1998. – 507 с. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. Навчальний посібник. – К.: Літера, 2000. – 479 с.


 

Додаткова література:

 

1.Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. – К.: Рад. шк., 1986. – 222 с.

2.Дзятківська М.П., Скрипник Л.Г. Власні імена людей. Словник-довідник ( за ред. В.М.Русанівського). – К.: Наукова думка., 1996. – 335 с.

3.Новый иллюстрированный энциклопедический словарь / Ред кол.: В.И.Бородулин, А.П.Горкин, А.А.Гусев, Н.М.Ланда и др. – М.: Большая Российская энцикл., 1998. – 912 с. (856 – 866)

4.Олійник І.С. і Сидоренко М.М. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник. 2-е вид., доп. та перероб. – К.: «Рад.школа». – 1978. – 446 с.

5.Пентилюк М.П. Культура мови і стилістика: Пробний підруч. Для гімназій гуманіт. профілю. – К.: Вежа, 1994. – 240 с.

6.Полюга Л.М. Словник синонімів української мови. – К.: Довіра, 2001. – 477 с.

7.Потело Н.Я. Українська мова і ділове мовлення: Підручник. – 2-не вид., перероб. І допов. – К.: МАУП, 1998. – 248 с.

8.Російсько-український та українсько-російський словник фінансової термінології / За заг. ред. проф. М.В.Афанасьєва, д. екон. н. Н.М.Вітренко, проф. А.П. Ярещенка. – Х.: Прапор, 1997. – 400 с.

9.Словник власних імен людей: українсько-російський і російсько-український / За ред. Полторака Л.П. – Запоріжжя: Видавець, 1996. – 144 с.

10.Словник труднощів української мови: Біля 15 000 слів / Гринчишин Д.Г., Капелюшний А.О., Пазяк О.М. та ін.: За ред. С.Я. Єрмоленко. – К.: Рад. Шк., 1989. – 336 с.

11.Універсальний довідник-практикум з ділових паперів та ділової етики.-К.:Довіра,2003.-623 с.


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 368 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Однозначні та багатозначні слова. Омоніми | Синонімічний вибір слова. Близькозвучні слова | Професійна лексика й терміни | Власне українська та іншомовна лексика | Переклад як вид мовленнєвої діяльності | Класифікація перекладу | Спеціальні джерела інформації | Етапи роботи над повним письмовим перекладом | Діловий етикет | Види усного спілкування |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Жанри публічних виступів| Позначення напрямку 1 страница

mybiblioteka.su - 2015-2017 год. (0.105 сек.)