1. Поняття про психоконсультування. 3

Зміст

1. Поняття про психоконсультування. 3

2. Мета та завдання психоконсультативної роботи. 3

3. Психоконсультування як напрям і складова професійної діяльності практичного психолога. 4

4. Основні завдання психоконсультативної та психокорекційної роботи психолога. 4

5. Відмінності та спільне у психоконсультування, психологічній допомозі, психокорекції та психотерапії. 5

6. Принципи психологічного консультування. 5

7. Етичний кодекс практичного психолога. 6

8. Етичні проблеми та труднощі професійної роботи практичного психолога. 6

9. Особистісні уміння практичного психолога. Модель практичного психолога-психоконсультанта. 7

10. Психологічні особливості між особистісного спілкування „психоконсультант – клієнт”. 7

11. Принципи та передумови створення консультативного контакту „психолог-клієнт”. 8

12. Психотерапевтичний клімат та особливості його створення. 8

13. Медична та немедична модель психоконсультування. Принципи немедичного підходу до психоконсультативної діяльності психолога. 9

14. Діалогічна інтенція та особливості діалогічних професійних стосунків у професійній роботі практичного психолога. 9

15. Види психоконсультування та їх особливості. 10

16. Структура психоконсультативної роботи. 10

17. Фаза катарсису у психоконсультування, її особливості. 11

18. Фаза постановки діагнозу у психоконсультування, її особливості. 11

19. Засоби та прийоми проведення бесіди як основного методу і технології професійної діяльності. 12

20. Схема та стадії процесу психоконсультативної бесіди. 12

21. Психоконсультативний запит та його динаміка і особливості формування. 13

22. Фактори ризику для різних вікових груп та їх врахування у психоконсультативній та психокорекцій ній роботі при постановці психологічного діагнозу. 13

23. Прогностичні фактори для різних вікових груп та особливості застосування отриманої психологічної інформації у психологічної роботи. 14

24. Поняття про психокорекцію. Мета, предмет та завдання психокорекції. 14

25. Види психокорекції, їх особливості. 15

26. Принципи психокорекційної роботи. 15

27. Принцип пріоритетності психокорекції каузального (чинникового) типу, його особливості. 16

28. Структура психокорекційної роботи: основні стадії та прийоми. 16

29. Вимоги до складання психокорекційної програми, її зміст і структура. 17

30. Особливості первинної та вторинної психодіагностики психокорекційної роботи. 17

31. Психологічний анамнез та психологічний діагноз у психокорекційній роботі. 18

32. Візуальна психодіагностика та особливості і складності її використання у психоконсультативній та психокорекційній роботі. 18

33. Мета, особливості та методи настановчої стадії психокорекційної роботи. 19

34. Мета, особливості та методи суто психокорекційної стадії корекційної роботи практичного психолога-психоконсультанта. 19

35. Ефективність психокорекційної роботи: методи визначення та обґрунтування необхідності і динаміки визначення. 20

36. Методи та технології психотерапевтичного впливу у психоконсультативній та психокорекційній роботі. 20

37. Особливості ігрової психокорекції та її методи, напрями та відмінності використання у психоконсультативній та психокорекційній роботі практичного психолога. 21

38. Індивідуальна психокорекція, її особливості та обмеження. 21

39. Групова психокорекція, її особливості. 22

40. Ігротерапія як метод психокорекції. 22

41. Казкотерапія та лялькотерапія як методи психокорекції. 23

42. Музикотерапія як метод психокорекції. 23

43. Проективні методи психодіагностики та психокорекції. 24

44. Психотехнічні засоби та особливості їх використання у психокорекційної роботи. 24

45. Психокорекція пізнавальної сфери дитини: особливості, цілі та засоби використання. 25

46. Психокорекція дитячих страхів: особливості, методи та труднощі роботи. 25

47. Психокорекція підвищеної тривожності та невпевненості у собі. 26

48. Психокорекція агресивності дитини: особливості, цілі, методи. 26

49. Психокорекція відставань у навчанні та особливості використовуваних методів. 27

50. Психокорекція негативних стереотипів батьківського виховання. 27

51. Психокорекція готовності дітей до навчання та особливості використовуваних методів. 28

52. Засоби та психокорекційні прийоми психокорекції психічного розвитку дітей (пам’ять, увага, мислення, уява тощо). 28

Література. 29

1. Поняття про психоконсультування.

Психологічним консультуванням називається особлива область практич­ної психології, яка пов'язана з наданням з боку фахівця-психолога безпосе­редньої психологічної допомоги людям, які потребують її, у вигляді порад і ре­комендацій. Вони даються психологом клієнту на основі особистої бесіди і по­переднього вивчення тієї проблеми, з якою в житті зіткнувся клієнт. Найчас­тіше психологічне консультування проводиться в наперед обумовлений час, в спеціально обладнаному для цього приміщенні, як правило, ізольова­ному від сторонніх людей, і в конфіденційній обстановці [1].

Науковці узагальнюють основні поняття психоконсультування у наступних положеннях [2]:

1) Консультування допомагає людині вибирати і діяти за власним розсудом.

2) Консультування допомагає навчатися новій поведінці.

3) Консультування сприяє розвитку особистості.

4) У консультуванні головним є активність клієнта, а консультант створює умови, які заохочують його вольову поведінку.

5) Серцевиною консультування є "консультативна взаємодія" між клієнтом і консультантом.

2. Мета та завдання психоконсультативної роботи.

Консультування як основний вид психологічної практики має мету – надання допомоги клієнту в розв’язанні проблем психологічного характеру.

Психологічне консультування вирішує наступні основні завдання [3]:

1. Уточнення (прояснення) проблеми, з якою зіткнувся клієнт.

2. Інформування клієнта про сутність його проблеми, про реальний ступінь її серйозності. (Проблемне інформування клієнта.)

3. Вивчення психологом особистості клієнта з метою з'ясування того, чи зможе клієнт самостійно справитися з виниклою у нього проблемою.

4. Чітке формулювання порад і рекомендацій клієнту з приводу того, як найкращим чином розв'язати його проблему.

5. Надання поточної допомоги клієнту у вигляді додаткових практичних порад.

6. Навчання клієнта тому, як краще всього попередити виникнення в майбутньому аналогічних проблем (задача психопрофілактики).

7. Передача психологом клієнту елементарних, життєво необхідних психологічних знань і умінь (психолого-просвітницьке інформування клієнта).

3. Психоконсультування як напрям і складова професійної діяльності практичного психолога.

Психологічне консультування – це область професійної діяльності пси­холога, яка порівняно недавно в нашій країні виділилася як самостійна сфера діяльності разом з такими традиційними формами роботи, як наукові дослід­ження, викладання психології, психологічна корекція і психодіагностика. Пси­хологічне консультування як область практичної психології включає глибоке і різностороннє психологічне вивчення клієнтів. Для цього психоконсультанта необхідно знати і уміти користуватися різноманітними психологічними мето­диками і тестами. В області психоконсультування розроблені специфічні прий­оми і процедури надання такого виду психологічної допомоги людям [4].

Психологічне консультування виступає також і як складова професійної діяльності практичного психолога. Будь-який фахівець в області практичної психології тим чи іншим чином надає певні поради, рекомендації, котрі можна розцінювати як консультування. Тим більш, що основні форми діяльності практичних психологів – це індивідуальні бесіди з клієнтами, тобто міжособис­тісні контакти між психологом і клієнтом, і будь-яку інформацію, що переда­ється в ході такого контакту від психолога до клієнта можна розцінювати як консультацію.

4. Основні завдання психоконсультативної та психокорекційної роботи психолога.

Психоконсультативна та психокорекційна робота спрямовані на надання психологічної допомоги людям, які випробують ті чи інші труднощі у своєму житті. Головними завданнями цих напрямів практичної психології є:

1) Всебічне психологічне вивчення особистості, особливостей її емоційного реагування, рівня мотивації, соціальної зрілості, структури і функціонування системи відносин, відхилень в нервово-психічній сфері, у формуванні окремих властивостей і функцій (для психокорекції).

2) Виявлення і вивчення несприятливих чинників соціального середо­вища, травмуючих людину, порушуючих її психічний розвиток, соціальну адаптацію.

3) Допомога в розв’язанні психотравмуючих ситуацій, у формуванні про­дуктивних взаємостосунків з оточуючими, в підвищенні соціального статусу.

4) Подолання проблем психологічного плану, корекція негативних дій соціального середовища.

5) Виховання вищих емоцій і соціальних потреб (пізнавальних, етичних, трудових, естетичних), вдосконалення способів психічної саморегуляції.

5. Відмінності та спільне у психоконсультування, психологічній допомозі, психокорекції та психотерапії.

Психологічне консультування відрізняється від психотерапії тим, що припускає відносно короткочасний період і епізодичний характер особистих контактів психолога з клієнтом. Різні види психотерапії розраховані звичайно на більш тривалий термін безперервної взаємодії психолога з клієнтом – від декількох тижнів до декількох місяців і навіть років.

У психотерапії активну роль виконує психолог – саме він робить активні дії, направлені на рішення проблеми клієнта. У психологічному консультуванні справа йде інакше: тут психолог в основному тільки дає поради клієнту, а їх практична реалізація стає справою самого клієнта.

Консультант-психолог не обов'язково повинен володіти прийомами і методами психотерапії, за винятком тих, які він може застосувати в практиці консультанта. Психотерапевт же, що займається практичною корекцією, повинен професіонально володіти її методами, оскільки в їх застосуванні і полягає основна частина його роботи.

Консультування та психокорекція орієнтовані на клінічно здорову особу – а психологічна допомога, психотерапія здійснюється і проводиться з людьми, що мають певні захворювання, відхилення.

6. Принципи психологічного консультування.

Принцип добровільності. Клієнт усвідомлює наявність проблеми, прагне її розв'язати і вірить, що йому в цьому допоможе психолог.

Принцип діалогічного характеру взаємодії. Консультування проходить у формі діалогу.

Принцип орієнтації на норми і цінності клієнта. Консультант не займається вихованням, не насаджує свої цінності, не критикує.

Принцип конфіденційності. Ін­формація, отримана під час консультації, не може бути розголошена без згоди клієнта. Психолог також не має права отримувати додаткову інформацію про клієнта без його відома.

Принцип розмежовування особистих та професійних стосунків. Під час консультативного процесу встановлюються стосунки виключно «консультант – клієнт», навіть за умови особистого знайомства за межами консультативного процесу.

Дотримання основних принципів є неодмінною умовою успішної органі­зації і ведення консультативного процесу [5].

7. Етичний кодекс практичного психолога.

Система загальних, професійних і морально-етичних вимог, що пред'яв­ляються до психологічного консультування і до практичної роботи психолога, відображена в існуючих кодексах професійної етики практичних психологів, основний зміст яких зводиться до наступного [6]:

1. Діяльність психолога характеризується його особливою відповідаль­ніс­тю перед клієнтом за ті рекомендації, які він йому пропонує. Діяльність пси­холога направлена на досягнення виключно гуманних цілей. Свою роботу він будує на основі безумовної пошани гідності, недотор­канності особи клієнта.

2. У роботі з клієнтами психолог керується принципами чесності і відверто­с­ті (щирості). Разом з тим він повинен бути обачний в порадах і рекоменда­ціях.

3. Психолог має право надавати лише такі послуги клієнтам, для яких він має необхідну освіту, кваліфікацію, знання і уміння. У своїй роботі психолог повинен застосовувати тільки апробовані методики, які відповідають сучасним загальнонауковим стандартам.

4. Психолог не має права розголошувати або передавати третім особам дані про своїх клієнтів або про результати консультування. Психолог не має права передавати некомпетентним особам методи психологічної роботи з клієн­тами.

8. Етичні проблеми та труднощі професійної роботи практичного психолога.

Консультант, як і інші практичні психологи, несе етичну відповідаль­ність і має певні зобов'язання. Перш за все він відповідальний перед клієнтом. Проте клієнт і консультант знаходяться не у вакуумі, а в системі різноманітних відно­син, тому консультант відповідальний і перед членами сім'ї клієнта, перед ор­ганізацією, в якій працює, взагалі перед громадськістю і, нарешті, перед своєю професією. Така відповідальність і обумовлює особливу важливість етич­них принципів в психологічній психології.

До труд­нощів професійної роботи практичного психолога відносяться наступні момен­ти: 1) Важко дотримуватися стандартів встановленої поведінки у величезній різноманітності ситуацій консультування; 2) Консультант нерідко потрапляє в етично суперечливі си­туації, коли, дотримуючись вимог однієї нор­ми, він змушений порушувати іншу.

Практичний психолог підвернений наступним негативним впливам своєї професії: 1) загроза втратити ідентичність і "розчинитися" в клієнтах; 2) негативні наслідки можуть позначитися в особистому житті (сім'я, друзі); 3) загроза психічних порушень через постійні зіткнення з темними сторонами життя і психічною патологією ("підсвідома інфекція"). [7]

9. Особистісні уміння практичного психолога. Модель практичного психолога-психоконсультанта.

Уміння практичного психолога можна відобразити за допомогою нас­туп­ної моделі [8]:

1. Цілі психологічної допомоги. Кваліфікований психолог орієнтує клієнта щодо його цілей, дає людині можливість знайти максимально можливе число варіантів поведінки.

2. Реакції психолога – психолог повинен вміти здійснювати безліч реакцій – вербальних і невербаль­них – на широкий спектр ситуацій і проблем.

3. Світогляд (концепція) практичного психолога. Психо­лог розуміє склад­ність предмету свого дослідження і впливу на індивідуаль­ність людини, тому прагне використати в роботі все багатоманіття концепцій.

4. Культурна продуктивність психолога – здатність до продукування безлічі думок, слів і моделей поведінки в своїй культурі і в рамках інших культур.

5. Конфіденційність – обов’язкове дотримання конфіденційності.

6. Міжособистісний вплив в роботі практичного психолога – вміння ефективно впливати на особистість клієнта.

7. Людська гідність. Вміння та обов’язок шанувати людську гідність.

10. Психологічні особливості між особистісного спілкування „психоконсультант – клієнт”.

1. Здібність до емпатії, співпереживання, співчуття. Психо­консультант повинен психологічно глибоко проникати у внутрішній світ іншої людини – клієнта, розуміти його, бачити світ його очима.

2. Відвертість. Намагаючись зрозуміти клієнта, проникнути в його внутрішній світ, психолог відверто повідомляє його про свої власні відчуття.

3. Співпереживання, співчуття. Психоконсультант зобов’язаний вира­жати турботу про клієнта за допомогою жестів, міміки, пантоміміки.

4. Доброзичливість. Добре, емоційно позитивне відношення до клієнта, особиста зацікавленість і участь в рішенні його проблем.

5. Безоцінне відношення до клієнта. Відмова від нав'язування клієнту своїх порад, моралі, оцінки з боку психоконсультанта.

6. Довіра до клієнта. Віра в його здатність і можливість самостійно справитися з своєю проблемою.

7. Психологічна дистанція. Психолог тримає оптимальну психологічну дистанцію між собою і клієнтом.

10. Оптимістична позиція психолога – вселяє у клієнта впевненість і рішучість переробити себе [9].

11. Принципи та передумови створення консультативного контакту „психолог-клієнт”.

Консультативний контакт – це унікальний динамічний процес, під час якого одна людина допомагає іншій використовувати свої внутрішні ресурси для розвитку в позитивному напрямі і актуалізувати потенціал осмисленого життя. Консультативний контакт – це відчуття і установки, які учасники консультування випробовують один по відношенню до іншого, і спосіб їх виразу.

В ході здійснення консультативного контакту виділяють шість основних параметрів: 1) емоційність (консультативний контакт швидше емоційний, чим когнітивний, він має на увазі дослідження переживань клієнтів); 2) інтенсивність (оскільки контакт представляє щире відношення і взаємний обмін переживаннями, він не може не бути інтенсивним); 3) динамічність (при зміні клієнта міняється і специфіка контакту); 4) конфіденційність (зобов'язання консультанта не поширювати зведення про клієнта – це сприяє довірчості); 5) надання підтримки (постійна підтримка консультанта забезпечує стабільність контакту, що дозволяє клієнту ризикувати і пробувати поводитися по-новому); 6) сумлінність. [10]

12. Психотерапевтичний клімат та особливості його створення.

Якість консультативного контакту залежить від двох важливих чинників: 1) психотерапевтичного клімату; 2) навиків консультанта (вербальних і невербальних) в підтримці спілкування. Під психотерапевтичним кліматом розуміють обстановку доброзичливості до клієнта, вияв пошани до нього, щире вникання в його проблеми, тривале спілкування [11].

Терапевтичний клімат в свою чергу включає дві великих компоненти: 1) фізичну; 2) емоційну. До фізичної складової відносять відповідне облад­нання місця консультування, розташування консультанта і клієнта в просторі (дистан­ція, манера сидіти), структуризація виділеного для консульту­вання часу. До емоційної – відносять ство­рення атмосфери обопіль­ної до­віри, щирість консультанта, його здібність до емпатії і безумовній по­шані клієн­та.

Велике значення для створення сприятливого психотерапевтичного клімату має фізична складова. Кабінет психолога повинен бути добре підготовленим: зручні меблі, звуконепроникненні стіни, елементи, що надають вигляд затишності – картини, книги, прикраси. Психолог повинен створити умови для попередження раптового втручання сторонніх осіб. Емоційна складова залежить від професійних та психологічних рис консультанта, який повинен своїми діями і словами викликати до себе довіру клієнта.

13. Медична та немедична модель психоконсультування. Принципи немедичного підходу до психоконсультативної діяльності психолога.

Медична модель. Якщо проблеми клієнта, який звернувся по допомогу до психоконсультанта, полягають в сфері емоційних переживань, психічних розладів та невротичної поведінки, психоконсультант надає допомогу, однак, деякі специфічні питання (наприклад, щодо акцентуації характеру, значних неврозів), вирішує спільно з лікарями. В ході консультуванні практичний психолог повинен перевірити вираженість акцентуації у клієнта і ухвалити обґрунтоване рішення про можливу спільну роботу з лікарями (терапевтом, психіатром, психоневрологією, невропатологом, сексологом та ін.).

Немедична модель. Психоконсультування, як правило, передбачає надання допомоги практично здоровим людям. Вони потребують порад психолога щодо вдосконалення поведінки, необхідності її покращення в різних життєвих ситуаціях. Клієнтами психоконсультанта в даному випадку виступають люди, які відчувають себе добре, однак вони намагаються ставити перед собою цілі подальшого розвитку. Принципами немедичного підходу виступають наступні положення: емоційність, інтенсивність, динамічність, конфіденційність, здійснення підтримки, сумлінність психолога.

14. Діалогічна інтенція та особливості діалогічних професійних стосунків у професійній роботі практичного психолога.

Діалогічна інтенція як потреба клієнта вступити в діалог з психологом є важливою умовою здійснення психотерапевтичного діалогу. На думку науковців, для багатьох клієнтів головною проблемою в ситуації консультування виявляється саме відсутність діалогічної інтенції. З огляду на це основним завданням практичної роботи є стимулювання даного мотивуючого переживання. Ні імперативна, ні маніпулятивна позиції психолога не сприяють цьому.

Діалогічна інтенція клієнта відновиться лише у відповідь на "зустріч" зі світом іншої свідомості, опосередковану діалогічним спілкуванням. Тому саме зацікавлена, недирективна інтенція консультанта є сутнісною умовою ефективної психологічної допомоги. Отже, мова йде про формування особливої діалогічної позиції психолога, що розглядається як професійна позиція, утворена комплексом настановлень, найважливішими серед яких є постулат внутрішньої діалогічності будь-якої людини та переконаність у свободі та відповідальності клієнта за своє життя.

15. Види психоконсультування та їх особливості.

1. Інтимно-особистісне – психологічне консультування з таких питань, які глибоко зачіпають людину як особистість, викликають у неї сильні пережи­вання, які звичайно ретельно приховуються від оточуючих людей. Вимагає зак­ритих від сторонніх осіб і одночасно відкритих для спілкування консультанта і клієнта, довірчих відносин між ними. Таке психологічне консультування вима­гає створення особливої обстановки, оскільки нагадує сповідь.

2. Сімейне – консультування з питань, що виникають у людини у власній сім'ї або в сім'ях інших, близьких для неї людей. Вимагає знання психологом суті сімейних проблем, способів їх розв’язання.

3. Психолого-педагогічне консультування – обговорення консультантом з клієнтом питань навчання і виховання дітей, навчання чому-небудь і підвищення педагогічної кваліфікації дорослих людей, педагогічного керівництва, управління дитячими і дорослими групами і колективами.

4. Ділове консультування – пов'язане з розв’язанням людьми ділових проблем. Сюди, наприклад, можна віднести питання вибору професії, вдосконалення і розвитку у людини здібностей, організації її праці, підвищення працездатності, ведення ділових переговорів і т.п. [12]

16. Структура психоконсультативної роботи.

До структури психоконсультативної роботи входять наступні елементи: 1) дослідження проблеми; 2) визначення проблеми; 3) ідентифікація альтерна­тив; 4) планування; 5) діяльність; 6) оцінка і зворотній зв’язок [13].

Дослідження проблеми – на цій стадії консультант встановлює контакт (raport) з клієнтом і досягає обопільної довіри.

Двовимірне визначення проблем – консультант прагне точно охарактеризувати проблеми клієнта, встановлюючи як емоційні, так і когнітивні їх аспекти.

Ідентифікація альтернатив – на цій стадії з'ясовуються і відкрито обговорюються можливі альтернативи рішення проблем.

Планування – на цій стадії здійснюється критична оцінка вибраних альтернатив рішення.

Діяльність. На цій стадії відбувається послідовна реалізація плану рішення проблем.

Оцінка і зворотний зв'язок – клієнт разом з консультантом оцінює сту­пінь розв’язання проблеми і узагальнює результати. При виникненні нових або глибоко прихованих проблем необхідне повернення до попередніх стадій.

17. Фаза катарсису у психоконсультування, її особливості.

Катарсис – емоційне потрясіння, що пов’язане з глибиною особистіс­ної перебудови (від грець. katharsis – очищення). В основному це поняття зас­тосовується в практиці психоаналізу, психотерапевтичної допомоги. За допомогою даного прийому психотерапевт спонукає людину до розрядження шляхом „відреагування” афекту, який був витиснений в підсвідомість та тому став причиною невротичного конфлікту [14].

Фаза катарсису в психоконсультативній бесіді – це етап спілкування консультанта з клієнтом, коли той в ході сповіді розказує найпотаємніші та найінтимніші нюанси своєї проблеми, тим самим вивільнюючи себе від ван­тажу емоційний переживань та надаючи їм виходу за допомогою свідомих дій (прагнень). Завдання психоконсультанта полягає в тому, щоб своїми питан­нями, словами, невербальними реакціями викликати такій стан у клієнта, „розкрити очі” на справжню цінність (або навпаки – малозначущість) проб­леми. Для клієнта усвідомлення справжньої суті проблеми дійсно може мати ефект потрясіння. На відміну від гіпнотичних методик психоана­лізу, які викликають катарсис, в психоконсультуванні застосовується метод свідомого згадування нюансів проблеми з боку клієнта. Задача психокон­суль­танта – навести його на відтворення повної та справжньої картини конфлікту.

18. Фаза постановки діагнозу у психоконсультування, її особливості.

В ході проведення діагностичної фази психолог вислуховує сповідь клієнта і на основі її аналізу прояснює, уточнює його проблему. Основний зміст даного етапу складає розповідь клієнта про себе і про свою проблему (сповідь), а також психодіагностика клієнта, якщо виникає необхідність її проведення для уточнення його проблеми і пошуку оптимального її розв’язання.

Достатньо точно встановити час, необхідний для проведення даної фази психологічного консультування, не представляється можливим, оскільки багато що в його визначенні залежить від специфіки проблеми клієнта і його індивідуальних особливостей. Практично цей час складає як мінімум одну годину, виключаючи час, необхідний для проведення психологічного тестування. Іноді дана фаза психологічного консультування може займати від 4 до 6-8 годин.

В ході фази постановки діагнозу активно працює процедура так званого емпатичного слухання, а також процедури активізації мислення і пам'яті клієнта, процедури підкріплення, прояснення думки клієнта і психодіагностичні процедури [15].

19. Засоби та прийоми проведення бесіди як основного методу і технології професійної діяльності.

1. Вербальна підтримка того, що говорить і робить клієнт під час сповіді.

2. «Дзеркалізація» – прийом полягає в непомітному для клієнта повторенні його висловів і рухів.

3. «Перифраза» – коротка, поточна репліка психолога, яку він вимовляє під час сповіді клієнта і призначена для прояснення, уточнення значення того, що говорить клієнт.

4. «Узагальнення» – прийом, який зовні чимось нагадує перифразу, але відноситься не до того останнього, що сказав клієнт, а до цілого вислову, який складається з декількох думок або пропозицій.

5. Прийом емоційної підтримки клієнта – психолог уважно вислуховує клієнта, слідує за його думкою, стараючись в потрібні моменти сповіді виражати підтримку того, що говорить клієнт, зокрема демонструвати позитивні емоції, які підкріплюють слова і дії клієнта.

6. Постановка перед клієнтом стимулюючих його мислення питань.

7. Оволодіння і використовування в розмові з клієнтом особливостей його мови [16].

20. Схема та стадії процесу психоконсультативної бесіди.

1. Підготовчий етап. На цьому етапі психолог знайомиться з клієнтом по попереднім поміткам, які є про нього в реєстраційному журналі. Психолог, крім того, сам готується до проведення консультації. Час роботи психолога на цьому етапі складає, як правило, від 20 до 30 хв.

2. Етап настроювання. На даному етапі психолог особисто зустрічає клієнта, знайомиться з ним і настроюється на спільну роботу з клієнтом. Те ж саме з свого боку робить клієнт. Етап займає від 5 до 7 хв.

3. Діагностичний етап. Основний зміст даного етапу складає розповідь клієнта про себе і про свою проблему (сповідь), а також психодіагностіка клієнта – займає від 4 до 6-8 ч.

4. Рекомендаційний етап. Психолог, зібравши на попередніх етапах необхідну інформацію про клієнта і його проблему, на даному етапі разом з клієнтом виробляє практичні рекомендації за рішенням його проблеми – займає від 40 хв. до 1 години.

5. Контрольний етап. На даному етапі психолог і клієнт домовляються один з одним про те, як контролюватиметься і оцінюватиметься практична реалізація клієнтом одержаних їм практичних рад і рекомендацій – 20-30 хв. [17]

21. Психоконсультативний запит та його динаміка і особливості формування.

Психоконсультаційна бесіда передбачає наявність певного предмету об­говорення – запиту або теми проблеми, з якої клієнт звернувся до психо­консуль­танта. Істотно важливим для проведення бесіди є те, що предметом взаємодії, визначаючим відносини клієнта і психолога, буде внутрішній світ клієнта. Дії психолога спрямовані на те, щоб в обговоренні різних тим змі­нити відношення клієнта до його внутрішнього світу.

Тема запиту задається клієнтом у визначеному, строго індивідуальному життєвому варіанті, проте, одна і та ж тема може бути задана в різному кон­тексті. Зміна контексту теми відрізняє інтерв'ю від інших методів психологіч­ної допомоги тим, що не тільки об'єктивні дані про контекст, але відношення до них клієнта, його роль в цьому контексті є важливою складовою частиною заявленої теми. Психолог, що працює з темою запиту і його контекстом, пови­нен постійно контролювати в ході інтерв'ю власні особисті проекції на зміст теми. Цей підтекст може бути привнесений в інтерв'ю самим психологом, якщо він не відділяє зміст своїх особистих проекцій в ході інтерв'ю. В ході бесіди психолог повинен рефлексувати на тему замовлення клієн­та, контекст її появи і на підтекст своїх дій, для побудови предмету взаємодії з клієнтом.

22. Фактори ризику для різних вікових груп та їх врахування у психоконсультативній та психокорекцій ній роботі при постановці психологічного діагнозу.

Ефективність прогностичної діагностики в ході психоконсультативної роботи значно зростає, якщо психолог володіє знаннями факто­рів ризику – негативних форм та проявів поведінки, котрі характеризу­ють психіч­ний розвиток людини стосовно різних вікових груп. Основними фак­торами є:

Для дошкільного віку – особливості поведінки дитини, пов’язані з психомоторною розгальмованістю, труднощами реалізації гальмівних реакцій і заборон; схильність дитини до „косметичної” брехні, інфантильні істероїдні прояви з руховими розрядами, гучним непогамовним плачем і криком; імпульсна поведінки, емоційна заражуваність, запальність, яка обумовлює сварки і бійки дитини навіть з незначного приводу; енурез, втечі з дому та ін.

Для шкільного віку – низка пізнавальна активність учня, особистісна незрілість, моторна розгальмованість, підвищена сенсорна жага.

При отриманні прогностичної інформації про дорослих психодіагносту є смисл і необхідність орієнтуватися на одну або декілька доступних йому типологій особистості, які дозволяють будувати прогноз відносно основних утворених психічних реальностей клієнта [18].

23. Прогностичні фактори для різних вікових груп та особливості застосування отриманої психологічної інформації у психологічної роботи.

Прогностичними факторами виступають всі явища психологічної сфери особистості, які є фіксованими в різних областях діяльності людини відповідно до вікових груп. Вони бувають сприятливими та несприятливими.

До сприятливих факторів можна віднести:

Для підлітків – гармонійність психофізичного дозрівання; позитивне від­но­шення до праці або окремих учбових предметів; цілеспрямованість у по­за­навчальній діяльності; орієнтація на соціально позитивного лідера в середо­вищі однолітків, адекватність поведінки в школі і поза нею; стійкість до не­сприятливих засобів впливу; поява реакції негативної імітації.

Для дорослої людини – уміння вставати на точку зору іншої людини; здат­ність приймати альтернативні точки зору, відмінні від власної; здібність без­оціночного відношення до дій іншої людини; готовність до зміни типу реагу­вання; особиста рефлексія; позитивне відношення до себе.

Використовування прогностичних факторів як можливостей людини стає однією із задач, яку може поставити перед собою вже сам клієнт в процесі спіл­кування з психологом. За своєю ініціативою психодіагност цю задачу клієн­ту не пропонує [19].

24. Поняття про психокорекцію. Мета, предмет та завдання психокорекції.

Психокорекція – область професійної діяльності психолога, пов'язана з виправленням, корекцією різних недоліків в психіці і поведінці людини, що не мають характеру захворювань.

Мета психокорекції: виправлення порушень психічного розвитку, гармонізація особистості, що формується, і профілактика нервово-психічних розладів, обумовлених внутрішніми і зовнішніми чинниками. Предмет психокорекції – психічна реальність, на яку спрямований психокорекційний вплив. Задачі психокорекції:

1. Всебічне психологічне вивчення особистості.

2. Вияв­лення і вивчення несприятливих чинників соціального середо­вища.

3. Корекція негативних дій соціального середовища.

4. Допомога в розв’язанні психотравмуючих ситуацій, у формуванні про­дуктив­них взаємостосунків з оточуючими, в підвищенні соціального статусу.

5.Виховання вищих емоцій і соціальних потреб (пізнавальних, етичних, трудових, естетичних), вдосконалення способів психічної саморегуляції, стимуляція дозрівання і розвитку інтелектуальної, емоційної і вольової сфер і окремих психічних функцій, рівнів спілкування, самосвідомості і діяльності.

25. Види психокорекції, їх особливості.

1) За характером спрямованості розрізняють корекцію: а) симптома­тичну; б) каузальну.

Симптоматична корекція (корекція симптомів) – передбачає короткочасний вплив з метою зняття гострих симптомів відхилень у розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типу.

Каузальна (чинникова) корекція – спрямована на джерела та причини відхилень. Даний вид більш тривалий за часом, вимагає значних зусиль, однак більш ефективний, ніж симптоматична корекція.

2) За змістом розрізняють корекцію: а) пізнавальної сфери; б) особис­тості; 3) афектно-вольової сфери; 4) поведінкових аспектів; 5) міжособистіс­них відношень; 6) внутрігрупових відносин; 7) дитячо-батьківських відносин.

3) За формою роботи з клієнтом: а) індивідуальна; б) групова; в) в зак­ритій природній групі (родина, клас, колектив співпрацівників); г) у відкри­тій групі для клієнтів з подібними проблемами; д) змішана (індивідуально-групова).

4) За наявністю програми: а) програмована; б) імпровізована.

5) За характером управління: а) директивна; б) не директивна.

6) За тривалістю: а) надшвидка; б) швидка; в) тривала; г) надтривала.

26. Принципи психокорекційної роботи.

1. Принцип єдності діагностики і корекції – здійс­ненню корекційної роботи обов'язково повинен передувати етап комплексного діагностичного обстеження; крім того, реалізація корекційної діяльності психолога вимагає постійного контролю динаміки змін психіки клієнта.

2. Принцип нормативності розвитку. – визнання та врахування послідовності зміни вікових стадій онтогенетичного розвитку.

3. Принцип корекції "зверху вниз" – носить випереджаючий характер і будується як психологічна діяльність, націлена на своєчасне формування психологічних новоутворень.

4. Принцип корекції "знизу вверх – основними вважаються вправа і тренування вже наявних психологічних здібностей.

5. Принцип системності розвитку психологічної діяльності – виходить з того, що через системність будови психіки, свідомості і діяльності особистості всі аспекти її розвитку взаємозв'язані і взаємообумовлені.

6. Діяльнісний принцип корекції. Корекційна дія завжди здійснюється в контексті тієї або іншої діяльності, будучи засобом, який орієнтує актив­ність особистості.

27. Принцип пріоритетності психокорекції каузального (чинникового) типу, його особливості.

Каузальна (чинникова) корекція – вид психокорекційної роботи, яка спрямована на джерела та причини відхилень. Даний вид більш тривалий за часом, вимагає значних зусиль, однак більш ефективний, ніж симптоматична корекція. Корекція каузального типу припускає усунення і нівеляцію причин, що породжують самі ці проблеми і відхилення в розвитку клієнта. Тільки усунення причин, які лежать в основі порушення розвитку, може забезпечити якнайповніше розв’язання проблем, які ними викликаються.

Пріоритет каузальної корекції обумовлюється її диференційованим впливом на різні симптоми відхилень, що мають різну природу, причини та психологічну структуру порушень. Принцип пріоритетності корекції каузального типу означає, що пріоритетною метою проведення корекційних заходів повинно стати усунення причин труднощів і відхилень розвитку людини.

28. Структура психокорекційної роботи: основні стадії та прийоми.

Психокорекційна робота включає чотири основні стадії, кожна з яких уявляє певний блок способів і прийомів для досягнення результату: 1) діагностичну; 2) настановчу; 3) корекційну; 4) стадію оцінки ефективності корекційних дій.

Діагностичний стадія. Її мета – діагностика особливостей розвитку особистості, виявлення чинників ризику, формування загальної програми психологічної корекції.

Настановча стадія. Її мета – зняття тривожності, підвищення упевненості особистості в собі, формування бажання співробітничати з психологом і що-небудь змінити в своєму житті.

Корекційна стадія. Її мета – гармонізація і оптимізація розвитку особистості, перехід від негативної фази розвитку до позитивної, оволодіння способами взаємодії з світом і з самим собою, оволодіння певними способами діяльності.

Стадія оцінки ефективності корекційних дій. Її мета – вимірювання психологічного змісту і динаміки реакцій, сприяння появі позитивних поведінкових реакцій і переживань, стабілізація позитивної самооцінки.

29. Вимоги до складання психокорекційної програми, її зміст і структура.

Існують стандартизовані і вільні (орієнтовані на поточний момент) корекційні програми. У стандартизованій програмі чітко розписані етапи корекції, необхідні матеріали, вимоги, що пред'являються до учасників даної програми. Вільну програму психолог складає самостійно, визначаючи цілі і задачі етапів корекції, продумувавши хід зустрічей, намічаючи орієнтири результатів досягнень для переходу до наступних етапів психокорекції.

При складанні психокорекційної програми необхідно враховувати наступні моменти: чітко формулювати цілі коректувальної роботи; визначити коло задач, які конкретизують цілі корекційної роботи; вибрати стратегію і тактику проведення корекційної роботи; чітко визначити форми роботи (індивідуальна, групова або змішана) з клієнтом; відібрати методики і техніку корекційної роботи; визначити загальний час, необхідний для реалізації програми; визначити частоту необхідних зустрічей (щодня, 1 раз на тиждень, 2 рази на тиждень, 1 раз в два тижні і т.д.); визначити тривалість кожного коректувального заняття (від 10-15 хв. до 1,5-2 годин); визначити зміст коректувальних занять; планувати форми участі інших осіб в роботі (при роботі з сім'єю – підключення родичів, впливових дорослих і т.д.).

30. Особливості первинної та вторинної психодіагностики психокорекційної роботи.

Первинна психодіагностика – перед початком здійснення корекційної роботи обов'язково повинен передувати етап прицільного комплексного діаг­ностичного обстеження, на його підставі складається первинний висновок і формулюються цілі і задачі корекційно-розвиваючої роботи.

Вторинна психодіагностика. Корек­ційно-розвиваюча діяльність психолога вимагає постійного контролю дина­міки змін особистості, поведінки, діяльності, динаміки емоційних станів клієн­та, його відчуттів і переживань в процесі корекційної роботи. Схема перевірки ефективності корекційної дії:

I етап: проводиться констатуючий вимір в контрольній та експеримен­тальній групах.

II етап – здійснення коректувальної дії на експериментальну групу.

III етап – проведення діагностичного виміру в експериментальній і контро­льній групі. Зіставлення результатів констатуючого виміру і діагностич­ного виміру в контрольній групі; зіставлення результатів констатуючого і діаг­ностичного виміру в експериментальній групі. Порівняння цих результатів між собою із застосуванням статистичних методів.

31. Психологічний анамнез та психологічний діагноз у психокорекційній роботі.

Анамнез (від грец. згадування) – в медицині: повідомлення хворим про умови свого життя, що передували захворюванню. Психологічний анамнез відрізняється від медичного тим, що його задачею є одержати від хворого дані щодо оцінки ним своїй особистості як системи відносин, яка склалася до самого себе і, особливо, відношення до хвороби і оцінки того, наскільки хвороба змінила всю цю систему. Психологічний анамнез даних про перебіг хвороби і життєвий шлях покликаний виявити, яке відображення хвороба одержує в суб'єктивному світі хворого, як позначається на його поведінці, на всій системі особистих відносин. Зовні медичний і психологічний анамнез як методи дослідження є схожими – розпитування може йти по одному плану, але їх мета і використовування одержаних даних абсолютно відмінні. Психологічний анамнез також поділяється на анамнез хвороби і анамнез життя.

Психологічний діагноз – кінцевий результат діяльності психолога, спря­мований на виявлення сутності індивідуально-психологічних особливостей особистості з метою оцінки їх актуального стану, прогнозу подальшого розвит­ку та розробки програми корекції [20].

32. Візуальна психодіагностика та особливості і складності її використання у психоконсультативній та психокорекційній роботі.

Візуальна психодіагностика – галузь психодіагностики, заснована на вивченні зовнішніх характеристик і вигляду людини для проникнення у внутрішній психологічний зміст особистості. Візуальна психодіагностика використовує методи фізіогноміки, хіромантії, графології та ін.

Візуальна психодіагностика є найкоротшім шляхом для визначення пси­хологічного стану людини, її настрою, відношення до людей, мотивації. Опе­ративність діагностики досягається застосуванням спостереженням за поведін­кою індивіда, особливостям його тілесних рухів, мімікою, зовнішнього виг­ляду. Крім того, важливе значення відіграють сигнали, які отримує психолог, спостерігаючи за рухом очей, диханням, зміною кольору шкіри (почервоніння або збліднення). Деяку інформацію надають форма рук, пальців, нігтів, звички вживання їжі, відпочинку (сну).

Складність такої діагностики в процесі практичної роботи полягає в тому, що: 1) не всі особи адекватно виражають свої емоції, відчуття; 2) динаміка діагностичної співбесіди не завжди створює достатні умови для постійного прискіпливого спостереження за клієнтом.

33. Мета, особливості та методи настановчої стадії психокорекційної роботи.

Важливість настановчої стадії психокорекції в загальній структурі роботи пов'язана з необхідністю створення активної установки на психокорекційну роботу, формування мотивів самопізнання і самовдосконалення.

Цілі:

– спонукання клієнта до взаємодії, зняття тривожності, формування бажання співробітничати і щось змінити в своєму житті.

– досягнення ефекту розслаблення та полегшення;

– підвищення упевненості в можливості досягнення позитивних змін в поведінці і у відносинах;

– при необхідності – переформулювання запиту, цілей психологічної корекції;

– створення активної установки на психокорекційну роботу.

Методи: навіювання, релаксація, медитація, психогімнастика; психологічний аналіз щоденникових записів; ігрові форми, психодрама, рольові ігри.

34. Мета, особливості та методи суто психокорекційної стадії корекційної роботи практичного психолога-психоконсультанта.

Психокорекційна стадія є основною для здійснення психотерапевтичного впливу і містить у собі техніки та методи, які спрямовані на корекцію осо­бистіс­них якостей або особливостей поведінки.

Мета стадії:

- гармонізація процесу розвитку особистості;

- досягнення переходу від негативної до позитивної фази критичного періоду;

- досягнення відкриття «Я»;

- подолання внутрішньоособистісної кризи;

- розширення сфери усвідомленості мотивів виховання;

- зняття суперечностей між мотиваційними тенденціями;

- зміна установок і позицій, навчання новим формам спілкування, розширення знань про психологію людини.

Методи: методика ігрової групової корекції для дітей і дорослих; методика групової корекції; релаксаційні заняття, навіювання, гіпноз; методика сумісних занять, арттерапія, казкотерапія.

35. Ефективність психокорекційної роботи: методи визначення та обґрунтування необхідності і динаміки визначення.

Ефективність коректувальної дії може бути оцінена з точки зору:

а) розв’язання реальних труднощів розвитку;

б) постановки цілей і задач корекційної програми.

Оцінка ефективності корекції може мінятися залежно від того, хто її оцінює, оскільки позиція учасника корекційного процесу значною мірою визначає підсумкову оцінку її успішності.

Для клієнта основним критерієм успішності своєї участі в програмі буде емоційне задоволення від занять і зміна емоційного балансу в цілому на користь позитивних відчуттів і переживань.

Для психолога, відповідального за організацію і здійснення корекційної програми, головним критерієм оцінки стане досягнення поставлених в програмі цілей.

Для осіб з оточення клієнта ефективність програми визначатиметься ступенем задоволення їх запитів, мотивів, що спонукали звернутися по пси­хологічну допомогу, а також особливість усвідомлення ними проблем і задач, що стоять перед ними, безпосередньо пов'язаних з проблемами клієнта.

Методи: самозвіти, спеціальні експериментальні процедури, індивідуальна оцінка психологом (експертом).

36. Методи та технології психотерапевтичного впливу у психоконсультативній та психокорекційній роботі.

До таких методів, що побудовані на аналізі значень, в яких використовується поняття методу в психотерапії, відносяться наступні [21]:

• методи психотерапії, що мають характер техніки, – гіпноз, релаксація, психогімнастика;

• методи психотерапії в значенні інструменту, який використовують психотерапевтичному процесі (таким інструментом може бути психотерапевт у разі індивідуальної психотерапії або група – при груповій психотерапії);

• методи, що визначають умови, які сприяють оптимізації досягнення психотерапевтичних цілей, – психотерапія сімейна, клінічна, на виробництві;

• методи психотерапії в значенні терапевтичних інтервенцій (втручань), що розглядаються або в плані стилю – директивний, недирективний, або в плані теоретичного підходу – інтерпретація, навчання, міжособова взаємодія або діалог.

Технології: 1) підтримуюча (зміцнення та підтримка захисних сил); 2) перенавчання (зміна поведінки шляхом схвалення позитивних форм поведінки і не схвалення негативних); 3) реконструктивна (спрямована на усвідомлення клієнтом внутрішніх конфліктів).

37. Особливості ігрової психокорекції та її методи, напрями та відмінності використання у психоконсультативній та психокорекційній роботі практичного психолога.

Ігрова психотерапія – це метод психотерапевтичного впливу на дітей і дорослих з застосуванням ігри. В основі різних методик ігротерапії знахо­диться визнання того, що гра здійснює сильний вплив на розвиток особистості. Для корекційного впливу важливим є розвиваючий ефект гри.

Характерна особливість гри – її двуплановість, яка притаманна також драматичному мистецтву, елементи якого зберігаються в будь-якій колективній грі: 1) гравець виконує реальну діяльність, здійснення якої потребує дії, які пов’язані з вирішенням конкретних, часто нестандартних завдань; 2) ряд момен­тів цієї діяльності носить умовний характер, що дозволяє відволіктися від реаль­ної ситуації з її відповідальністю і багаточисленними обставинами.

В психоконсультативній роботі гра може використовуватися як засіб наочного по­казу клієнту шляхів розв’язання тієї чи іншої проблеми. При цьому вона не використовується для зміни його психологічних, особистісних характеристик. В психокорекційній роботі гра, навпаки, виступає активним знаряддям корекції (зміни) психологічних рис особистості, її поведінки, відношень до оточуючих людей та до самої себе.

38. Індивідуальна психокорекція, її особливості та обмеження.

Індивідуальна психокорекція – робота психолога з клієнтом один на один за відсутності сторонніх осіб. Перевагою індивідуальної психокорекції є те, що вона забезпечує конфіденційність, таємницю і за своїм результатом буває глибшою, ніж групова. Вся увага психолога направлена тільки на одну людину. Необхідними умовами індивідуальної психологічної корекції є нас­тупні: добровільна згода на отримання такої допомоги; довіра клієнта до психолога;активність клієнта і його творчо-дослідницьке відношення до влас­них проблем; право клієнта приймати або не приймати психологічну до­помогу; право клієнта самому вирішувати проблеми в своєму житті.

Форма індивідуальної психокорекції вибирається в наступних випад­ках: 1) коли проблеми клієнта індивідуального, а не міжособистісного харак­теру; 2) коли клієнт категорично відмовляється працювати в групі або з пев­них причин його робота в групі неможлива; 3) коли клієнта необхідно пос­тійно тримати під спостереженням і контролем; 4) коли у клієнта виявлена сильна тривожність або загальмованість; 5) при невпевненості в собі; 6) при необґрунтованих страхах; 7) при втраті значення і мети життя.

Основні методи індивідуальної психокорекційної дії: а) переконання; б) навіювання.

39. Групова психокорекція, її особливості.

Специфіка групової психокорекції полягає в цілеспрямованому вико­ристовуванні групової динаміки, тобто всієї сукупності взаємостосунків і взаємодій, що виникають між учасниками групи, включаючи і психолога. Групова психокорекція не є самостійним напрямом психокорекції, а представ­ляє лише специфічну форму, при використовуванні якої основним інструментом дії виступає група клієнтів, на відміну від індивідуальної пси­хокорекції, де таким інструментом є тільки сам психолог.

У найзагальнішому виді цілями групової психокорекції являються: аналіз, усвідомлення і опрацьовування проблем клієнта, його внутрішньо­особистих і міжособистих конфліктів, корекція неадекватних відносин, уста­новок, емоційних і поведінкових стереотипів на основі аналізу і використо­вування міжособистої взаємодії.

Основні механізми групової корекційної дії: 1) інформаційний обмін між учасниками групи; 2) навіювання, психічне зараження; 3) відчуття спіль­ності і солідарності з іншими; 4) альтруїзм – можливість в процесі групової психокорекції допомагати один одному; 5) рольова поведінка (імітаційна поведінка); 6) інтерперсональний вплив (вплив групи); 7) емоційне розванта­ження (катарсис).

40. Ігротерапія як метод психокорекції.

Ігрова терапія – метод психотерапевтичної дії на дітей і дорослих з використанням гри. У основі ігротерапії лежить визнання того, що гра робить сильний вплив на розвиток особистості. У сучасній психокорекції дорослих гра використовується в груповій психотерапії і соціально-психологічному тренінгу у вигляді спеціальних вправ, завдань на невербальні комунікації, ро­зігруванні різних ситуацій та ін. Гра сприяє створенню близьких відносин між учасниками групи, знімає напруженість, тривогу, страх перед оточуючими, підвищує самооцінку, дозволяє перевірити себе в різних ситуаціях спілку­вання, знімаючи небезпеку соціально значущих наслідків.

Основні психологічні механізми коректувальної дії гри:

1. Моделювання системи соціальних відносин в наочно-дієвій формі в особливих ігрових умовах;

2. Зміна позиції, усвідомлення власного "Я";

3. Формування (разом з ігровими) реальних відносин як рівноправних партнерських відносин співпраці і кооперації;

4. Організація поетапного створення в грі нових, більш адекватних, способів орієнтування в проблемних ситуаціях, їх інтеріоризація і засвоєння.

5. Формування здатності до довільної регуляції діяльності на основі підпорядкування поведінки системі правил.

41. Казкотерапія та лялькотерапія як методи психокорекції.

Казкотерапія – метод, що використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку її творчих здібностей, розширення свідомості, вдоско­налення взаємодій з навколишнім світом. Лялькотерапія – те ж саме, тільки казка відтворюється не тільки у вербальній формі, а й у вигляді вистави ляльок.

Виділяють наступні корекційні функції казки: психологічну підготовку до напружених емоційних ситуацій; символічне реагування на фізіологічні і емоційні стреси; здійснення в символічній формі своєї фізичної активності.

Можливості роботи з казкою: використовування казки як метафори; ма­лювання за мотивами казки; обговорення поведінки і мотивів дій персо­нажа; програвання епізодів казки; використовування казки як притчі-моралі; творча робота за мотивами казки (дописування казки, творча переробка каз­ки).

Основні прийоми роботи з казкою:

1. Аналіз казки – власна інтерпретація суті та змісту казки;

2. Розповідь казки – розповідь від першої особи (від імені інших персонажів).

3. Переписування казок – знаходження свого варіанту казки.

4. Постановка казок за допомогою ляльок (лялькотерапія) – розповідь казки за допомогою іграшок, ляльок, здійснення вистави.

5. Вигадування казок – створення клієнтом власних казкових сюжетів.

42. Музикотерапія як метод психокорекції.

Музикотерапія – психотерапевтичний метод, що використовує музику як лікувальний засіб. Виділяють чотири основні напрями лікувальної дії музикотерапії: 1)емоційна активація в ході вербальної психотерапії; 2) розвиток навиків міжособового спілкування (комунікативних функцій і здібностей); 3) регулюючий вплив на психовегетативні процеси; 4) підвищення естетичних потреб.

Механізмами лікувальної дії музикотерапії є: катарсис, емоційна розряд­ка, регулювання емоційного стану, полегшення усвідомлення власних пережи­вань, конфронтація з життєвими проблемами, підвищення соціальної активнос­ті, набуття нових засобів емоційної експресії, полегшення формування нових відносин і установок. Музикотерапія існує в двох основних формах: активної і рецептивної.

Активна музикотерапія є активною музичною діяльністю індивіда. Рецептивна музикотерапія припускає процес сприйняття музики з терапевтичною метою. У свою чергу рецептивна музикотерапія існує в трьох формах: комунікативна (сумісне прослуховування музики групою осіб); реактивна (спрямована на досягнення катарсису); регулятивна (сприяє зниженню нервно-психічної напруги).

43. Проективні методи психодіагностики та психокорекції.

Проективні методи – сукупність способів, що спрямовані на дослід­ження особистості і які розроблені в межах проективного діагностичного підходу. Сутність підходу полягає в тому, що піддослідний, використовуючи особливі слабоструктуровані та неоднозначні стимули (ситуації), повинен їх творчо доповнювати, інтерпретувати (наприклад, інтерпретація чорнильних плям в тесті Роршаха). Особистість виявляється тим чіткіше та яскравіше, коли ці стимули є менш стереотипними. У відповідності з проективною гіпо­тезою кожний емоційно-інтелектуальний прояв особистості в ході проектив­ного дослідження, його сприйняття, почуття, висловлювання, рухові акти несе на собі відбиток особистості. Стимули проективних методик набувають сенсу не стільки в силу їх об’єктивного змісту, скільки у зв’язку з особистісним значенням., що надає сам піддослідний.

Проективні методи можуть бути використані на діагностичному етапі психокорекційної роботи для виявлення змісту та змін психологічних особ­ливостей особистості. Існують наступні найбільш розповсюджені проективні методики: тест Роршаха, тест „Світу”, тест тематичної аперцепції, психо­драма, тест обрання кольору (тест Люшера), тест завершення речень [22].

44. Психотехнічні засоби та особливості їх використання у психокорекційної роботи.

Психологічна техніка – конкретний комплекс психологічних прийомів дії, націлений на психокорекцію, усунення «психологічних неполадок» клієн­тів. В якості психотехнічних засобів використовують гіпноз, релаксацію, пси­хогімнастику, НЛП (нейро­лінгвістичне програмування), медитацію (зосеред­ження) та ін.

Гіпноз – техніка, дії на індивіда шляхом концентрації його уваги з метою звузити поле свідомості і підпорядкувати його впливу, контролю зовнішнього агента – гіпнотизера, який здійснює навіювання на пацієнта.

Релаксація – техніка зняття напруженості, приведення пацієнта у стан покою, розслабленості, завдяки зниженню тонусу м'язів.

Психогімнастика – здійснення пацієнтом дій під керівництвом практичного психолога, що приводить його в стан підвищеної збудженості, емпатії, контактності. Виконує роль певної розминки перед проведення психокорекційного заняття.

Нейролінгвістичне програмування (НЛП) – техніка, що спрямована на фіксацію зразків певної поведінки в свідомості клієнта за допомогою вербального інструментарію.

45. Психокорекція пізнавальної сфери дитини: особливості, цілі та засоби використання.

Корекційно-розвиваюча робота пізнавальної сфери здійснюється у п'ять напрямів: 1) розвиток уваги, 2) розвиток пам'яті, 3) розвиток уяви (вербальної і невербальної), 4) розвиток мислення (наочно-дієвого, наочно-образного, логіч­ного), 5) розвиток мови. Особливість роботи полягає в тому, що її можна про­водити як на планових навчальних заняттях, так і на спеціально організованих психологічних тренінгах. Цілі корекції пізнавальної сфери – формування піз­навальній мотивації, розвиток пізнавальних психічних процесів, тренування інтелектуальних функцій і спосіб розумової діяльності, подолання синдрому дефіциту уваги, вироблення когнітивних стилів. Засоби:

Для розвитку уваги – словарні диктанти з коментуванням, коректурні завдання, ігри типу «Знайди слова», «Переплутані лінії». «Знайди відмінності».

Для розвитку пам'яті – розвивати уміння дитини працювати за зразком, використовувати методику «Смислові одиниці».

Для розвитку мислення – ігри типу «Виключення зайвого», «Пошук аналогів», «Способи застосування предмету».

Для розвитку уяви –ігри «Незавершені фігури». «Чарівні плями», розповіді з використанням певних слів, прийоми завершення розповіді.

Для розвитку мови – розучувати вірші, учити переказу і розповіді, скоромовкам, грати в ігри «В слова» і ігри «Із словами» [23].

46. Психокорекція дитячих страхів: особливості, методи та труднощі роботи.

Ефективність методів психокорекції дитячих страхів залежить від точності визначення типології симптомів і синдромів порушення. Побудова нормативів, які необхідні для програмування роботи передбачає не тільки збір статистичних матеріалів, а й формулювання деяких закономірностей, типологій, які дозволять найбільш точно підійти до проблем дитини.

Психокорекційна робота в цьому випадку з самого початку пов’язана не з деактуалізацією певних, емоційно травмуючих ситуацій, локалізацією окремого патологічного симптому, а з визначеним рівнем прояву цього симптому та виявлення механізму, на недостаток роботи якого даний симптом вказує.

Рівневий підхід до психокорекції дитячих страхів дозволяє врахову­вати, що будь-яка дія на афектне середовище веде до втручання не тільки в конкретний патологічний синдром, але і веде до зміни співвідношень в ціліс­ній структурі емоційної регуляції. При проведенні психокорекційної роботи орієнтація йде переважно на власні резерви і механізми базальної афектної сфери [24].

47. Психокорекція підвищеної тривожності та невпевненості у собі.

Психодіагностичний етап – визначення критеріїв тривожності: постійне занепокоєння, неможливість концентрування на чому-небудь, м’язова напруга, дратівливість, порушення сну. Також можна використовувати опитувальник для людей, які постійно контактують з дитиною і можуть охарактеризувати негативні моменти її поведінки.

Психокорекційний етап. На початкових етапах роботи з тривожною дитиною слід керуватися наступними правилами: 1. Включення дитини в будь-яку нову гру повинне проходити поетапно; 2. Необхідно уникати моментів змагань і ігор, в яких враховується швидкість виконання завдання, наприклад, таких як "Хто швидший?"; тривожна дитина не повинна відчувати небезпеку від зустрічі з чимось невідомим (наприклад новою грою або новими правилами в грі). Якщо дитина високотривожна, то починати роботу з нею краще з дихальних вправ релаксації, наприклад: "Повітряна кулька", "Корабель і вітер", "Дудочка", "Штанга", "Гвинт", "Водоспад" і ін.

У колективні ігри тривожної дитини можна включати, якщо вона відчуває себе достатньо комфортно, а спілкування з іншими дітьми не викликає в неї особливих труднощів. На цьому етапі роботи будуть корисні ігри "Дракон", "Сліпий танець", "Насос і м'яч", "Паперові м'ячики" [25].

48. Психокорекція агресивності дитини: особливості, цілі, методи.

На першому етапі необхідна діагностика агресивності дитини (буває ви­сока, середня, низька агресивність). Виявлення агресивності надасть можливос­ті для відпрацювання стратегії поведінки психолога та спланувати психокорек­ційну роботу з ним. Критерії агресивності: дитина часто втрачає контроль над собою; часто сперечається; часто відмовляється виконувати правила; часто спеціально роздратовує інших людей; часто відмовляється щось робити; часто схильна до помсти. Крім того, з метою виявлення агресивності можна застосо­вувати анкету, які заповнюють люди, що спілкуються і виховують дану дитину (батьки, вихователі дитячого садка).

Психокорекційна робота здійснюється в три етапи: 1) робота з гнівом, навчання дітей приємлемим способом виразу гніву (засоби – „Мішечок гніву”, „Аркуш гніву”, гра „

Дата добавления: 2015-08-28