Особливості політичних систем Туніської Республіки та Королівства Марокко.

Туніс. Протягом усього періоду незалежності для внутрішньополітичного розвитку Туніської Республіки (з 25 липня 1957 р.) був властивий високий ступінь стабільності, що забезпечувався монополією на владу “Нового Дестуру”(арабською – «нова конституція», створена у 1934 р.), який з 1964 р. називався Соціалістичною дестурівською партією, а з 1988 р. – Демократичним конституційним об’єднанням (ДКО). На парламентських виборах 24 жовтня 2004 р. ДКО здобуло 91,6 % голосів і 152 депутатські місця з 189-ти. Влада і президент (з 7 листопада 1987 р., останній раз переобраний 24 жовтня 2004 р., отримавши 94,5 % голосів) Зін аль-Абідін Бен Алі (1936 р.н.) продовжують проводити політику “дозованої демократії”, діалогу з опозиційними партіями, залишаючи за ДКО виключне право на проведення демократичних перетворень. Виступи ісламської опозиції, очолюваної фундаменталістською партією “Нахда”, на поч. 90-х рр. були жорстко придушені, влітку 1992 р. на політичних процесах фундаменталісти отримали суворі вироки. Туніс посідає провідні позиції у “третьому світі” за рівнем комп’ютеризації, традиційно виступає експортером не лише кваліфікованої робочої сили, але лікарів, інженерів, викладачів у арабські й африканські країни, тобто у країні тримається курс на високу якість освіти. Це заслуга ДКО.

Туніс відрізняється сильною президентською формою правління. Домінуюче становище займає одна політична партія, при цьому у країні офіційно існують ще 6 опозиційних партій.

Президент. За першого президента була прийнята конституція (1959 рік), введена багатопартійна система, створені світські суди і громадянські норми сімейних відносин (скасовано багатоженство), жінкам надали виборче право. У 2002 році під приводом боротьби із тероризмом провели референдум щодо внесення у конституції поправок,які відміняли обмеження кількості президентських термінів і віковий ценз для кандидата у президенти.

Президент вибирається терміном на 5 років. Прем’єр-міністр та Кабінет міністрів призначаються президентом.

Партії. Найбільша опозиційна партія – Прогресивна демократична партія. Ще одна велика партія – Демократичний форум за працю і свободи. Діяльність Туніської комуністичної партії дозволена з 1981 року.

Парламент. У Тунісі однопалатний парламент (Палата Представників), у якому нараховується 182 місця. Депутати обираються на 5 років за пропорційно-списковою системою в одномандатних округах, 42 місця заброньовані для опозиційних партій і розподіляються між ними також за пропорційною системою.

Опозиція з кожним роком відіграє все більшу роль в обговоренні та формуванні державної внутрішньої та зовнішньої політики, але дуже рідко висуває власні законопроекти. Крім того, опозиція практично ніколи не блокує пропозиції правлячої партій, президента і уряду, вносячи лише незначні поправки.

Судова влада офіційно незалежна, однак чітко виконує вказівки уряду та виконавчої влади, особливо в справах політичного спрямування.

Марокко. Після двосторонніх переговорів повномасштабну міждержавну угоду, що підтвердила визнання Францією незалежності Марокко, було підпиано 2 березня 1956 р., Іспанія визнала марокканську незалежність 5 квітня 1956 р. 14 серпня 1957 р султан Мохаммед Бен-Юсуф прийняв титул короля під іменем Мохаммеда V. За правління його сина – короля Хасана ІІ (1961-1999рр.) в країні було поетапно проведено політичну реформу: 10 березня 1972 р. прийнято чинну конституцію, в 1980 р. – ухвалено поправку до неї, що проголосила королівство конституційною монархією, 4 вересня 1992 р. чергові поправки до Основного закону посилили роль уряду, а 13 вересня 1996 р було запроваджено двопалатний парломент, що складається з Палати радників (270 місць, які заміщаються на 9 років депутатами, обраними місцевими радами, професійними організаціями і робітничими синдикатами) та Палати представників (325 депутатів, які обираються за мажоритарною системою на 5 років, 30 місць гарантовано закріплено за жінками). На парламентських виборах 27 вересня 2002 р. до Палати представників відносну більшість здобув Соціалістичний союз народних сил (50 місць), на другому місці опинилася Партія «Істіклядь»( 48 місць), навіть комуністична Партія прогресу і соціалізму провела 11 депутатів.

Дата добавления: 2015-11-04