Розрізнення на слух приголосних звуків

Розрізнення на слух	Послідовність становлення звуків у дитячому мовленні
1. Шиплячі - свистячі 2. Тверді - м'які 3. Сонорні - шумні 4. Глухі - дзвінкі 5. Проривні - фрикативні	1. Сонорні - шумні 2. Глухі - дзвінкі 3. Проривні — фрикативні 4. Тверді - м'які 5. Шиплячі - свистячі

Отже, найпершими і найлегшими в розрізненні на слух є шиплячі та свистячі, потім - тверді та м'які. Дуже важко роз­різняються при сприйманні проривні і фрикативні звуки. У про­цесі становлення артикуляції спостерігається зворотне явище. Найлегшими для сприймання є сонорні й шумні, глухі, дзвінкі. Звуки ч, ш, ж, л,р з'являються на останньому етапі, вони є важ­кими для вимови. Водночас не слід забувати про індивідуальні властивості засвоєння звуків дітьми. О. Гвоздев наголошує, що в його сина до 1 року 9 місяців при наявності 87 слів були відсут­німи такі звуки: в, ф; тверді різновиди н, д, т; африкати - ц; тверді різновиди с, з, л, н; усі різновиди шиплячих і звук р.

Упродовж усього другого року життя звуковимова в дітей ще не досконала. Діти випускають деякі звуки, замінюючи їх легшими. Спостерігається загальна пом'якшеність мовлення, злиття двох звуків у один.

Учені (О. Гвоздев, М. Хватцев та ін.) описують типові недо­ліки звуковимови дітей цього віку. З-поміж яких: заміна звука п звуками к, ф; звука т звуком т'; проривного к звуком т; зву­ка в звуком п; звука г звуками к і д; звука х звуком ф; звука в звуком в'; звука л звуком л'.

Водночас досить рано (вже у 2-3 роки) діти диференціюють помилкову вимову від правильної (О. Гвоздев, Н. Швачкін, Р. Левіна, С. Бернштейн та ін.). Як зауважує О. Гвоздев, діти висту­пають «борцями» за правильну вимову. Дитина ще сама не ви­мовляє правильно звук, але відчуває й негативно реагує на не­правильну вимову звука іншими. Звідси висновок: дорослий повинен завжди правильно вимовляти звуки. Це ще раз підкрес­лює взаємозв'язок двох аналізаторів — слухового і мовленнєво-рухового — у процесі оволодіння дитиною звуковимовою.

Значним досягненням у розвитку мовлення дітей є поява граматичних форм рідної мови. Становлення граматичної пра­вильності мовлення у дітей та закономірності засвоєння грама­тичних значень розкрито в роботах М. Красногорського, О. Гвоз­дева, Д. Ніколенка, Ф. Сохіна, В. Ядешко та ін.

Д. Ніколенко поділяє засвоєння граматичної будови рідної мови в ранньому віці на два періоди: пасивне засвоєння (розум­іння граматичних значень), яке триває з 5-6 місяців до почат­ку другого року життя, та активне засвоєння граматичних зна­чень (другий, третій роки життя). Тривалість пасивного оволо­діння граматичною будовою мови залежить переважно від ви­ховного мовного впливу дорослих.

На основі вивчення формування граматичної будови мови О. Гвоздев поділив переддошкільний вік на два періоди.

Перший період - від 1 року 3 місяців до 1 року 10 місяців. Це період, коли дитина складає речення з аморфних слів - ко­ренів, що вживаються в одному незмінному вигляді в усіх ви­падках їх використання. Цей період чітко поділяється на дві стадії: а) стадія однослівного речення (1; 3—1; 8); б) стадія ре­чень з кількох слів, переважно двослівні речення (1; 8-1; 10).

Другий період - від 1 року 10 місяців до 3 років. Це період засвоєння граматичної структури речення, пов'язаний із фор­муванням граматичних категорій та їх зовнішнього виражен­ня. Для нього характерним є швидкий ріст різних типів про­стого й складного речень. У межах цього періоду виокремлюють­ся гри стадії: а) формування перших форм (1; 10-2; 1); б) викори­стання флективної системи рідної мови для вираження синтак­сичних зв'язків (2; 1-2; 3); в) засвоєння службових слів для ви­раження синтаксичних відношень (2; 3-3; 0).

У розвитку дитячого мовлення важливу роль відіграють ре­чення. Оскільки в реченні завжди щось висловлюється, воно є одиницею мови як знаряддя мислення і спілкування. Коли саме у мовленні дітей з'являються перші речення і що є їх основою? Основою речення, на думку Д. Ніколенка, є предикативність, що передається словом та інтонацією. З появою предикативності у мовленні дітей пов'язані й перші речення, які спостерігають­ся в активному мовленні наприкінці першого, на початку дру­гого років життя. Основною ознакою предикативності у мовленні дітей є віднесення змісту висловлюваного до дійсності. Наприк­лад, Наташа П. (11 місяців 20 днів) проситься гуляти, вимовля­ючи: «Пру-пру»; в 11 місяців 25 днів вона, ставши на ніжки, сказала: «Тя» (встала); у 12 місяців, дивлячись на курочку, вона говорить: «Тьотя». Сашко А. (1 рік 2 місяці), побачивши іграш­ки, якими гралися інші діти, правильно називає їх (пірамідка, коник), виконує словесні доручення. Оля К. (11 місяців) ціле­спрямовано вживає слова «мама», «баба», «дай». Побачивши на­мальовану кішку, вона називає її «кс». Льоня (1 рік 2 місяці), побачивши зайчика і кішку, сказав: «зайчик - вуси», «кицька - кіт». Така віднесеність слів до дійсності засвідчує наявність у мовленні дитини основної ознаки речення - предикативності. Дитина досить рано починає розуміти предикативність у па­сивній формі, коли сама ще не володіє мовою як засобом спілку­вання. На прохання дорослого вона виконує різноманітні дії (подає, піднімає, відкриває рот, ховається тощо).

Предикативність яскраво виявляється і в однослівних ре­ченнях, що є першою стадією у становленні граматичної будо­ви мови. Так, однослівні речення з'являються наприкінці першого року життя. За своїм значенням слова-речення станов­лять закінчене ціле і виражають якесь повідомлення. Наприклад, «моко» можна «перекласти» на мову дорослих «дай молока», «я хочу молока», «ось молоко», «на молоко». Перші слова-речення позначають здебільшого назву особи (тато, мама, тьотя); тва­рин (ав-ав, киця); частин тіла (ука, нозя); назву предметів та ок­ремих дій із ними. Нерідко значення таких речень можна зрозум­іти лише за допомогою інтонації. Залежно від інтонації О. Гвоздев виокремлює такі типи перших слів-речень: а) наказові, що вира­жають бажання, вимогу; б) номінативні, що супроводжуються ок­ликом й зустрічаються досить часто; в) кличні.

Речення мають ситуативний характер, їх розумінню допо­магає обстановка, ситуація, в якій дитина вимовляє це слово. Наприклад: а) «бай-бай» (хочу спати, лягає); б) «бай-бай» (гой­дає ляльку, гладить по голівці); в) «бай-бай» (плаче, піднімаєть­ся, не хоче спати). Іноді розумінню допомагають жести дити­ни, міміка. Наприклад, «кіга» - просить книжку для розгля­дання, протягує руку; «кіга» - бере книжку, дає матері, щоб прочитала. Слова у таких реченнях аграматичні, аморфні.

Панування однослівних речень продовжується, за О. Гвоздєвим, до 1 року 8 місяців. У віці від 1 року 9 місяців до 1 року 10 місяців з'являються перші двослівні речення. Як свідчить практика, ці речення дитина конструює цілком самостійно, оскільки їх структура зовсім не схожа на структуру речень у дорослих. «Не можна говорити про формування граматичної будови мови, як тільки наслідок засвоєння дитиною граматич­них форм у «готовому вигляді», готових мовних сполучень, - пише О. Гвоздев. - Дитина, поєднуючи слова в речення, водно­час аналізує їх за морфологічними елементами, це дає мож­ливість дітям не тільки відтворювати в мовленні готові шабло­ни, а й самостійно будувати граматично правильне мовлення».

Двослівні речення поділяють наказові (дай мяц) і роз­повідні, в яких повідомляється про щось (киця ам). У двослів­них реченнях пропущене дієслово, що виконує роль присудка. Отже, позначення предметів для дитини легше й важливіше, ніж позначення дії. У мовленні дитини номінативні й стверд­жувальні речення з'являються досить рано, а заперечні - значно пізніше, заперечення найчастіше пропускаються. Вживан­ня заперечення «ні» фіксується у віці 2 років 3 місяців.

Н. Серебряникова вивчала особливості перших двослівних речень дитини. Вона вказує на те, що поява перших речень мож­лива лише у разі, якщо у словниковому запасі дітей є 40—60 слів. Двослівні речення найчастіше складаються з позначень людини й дії; з'являються вони нерегулярно і складаються з окремих слів, структурно не оформлених.

Наприкінці другого року життя (1 рік 10 місяців) у мов­ленні дітей з'являються речення з 3-4 слів і питальні речення. Перші питальні речення виражаються лише самою інтонацією («Мама купила яблука?»). Після двох років дитина вживає час­тку так, вимовляючи з питальною інтонацією, трохи пізніше - речення із запитанням про місце дії з прислівниками де, куди. У віці 1 року 9 місяців О. Гвоздев відзначає появу однорідних членів речення. Спочатку вони виражаються в однакових фор­мах переліку (О ля прца, Тоса прца, киця прця), які вживаються без сполучників, зв'язок між ними виражається лише інтона­цією переліку. Однорідні члени зі сполучниками з'являються в 1 рік 3 місяці. Першим дитина вживає сполучник і, що об'­єднує два слова (мама і тато), потім він вживається перед кож­ним однорідним членом (і мама, і Катя, і киця...). У віці 1 рік 9 місяців — 1 рік 10 місяців у мовленні дітей спостерігаються вже перші складні речення без сполучників. Зв'язок між ними пе­редається інтонаційно.

Другим етапом в оволодінні граматичною будовою є засвоєн­ня флективної системи рідної мови, правильне вживання відмінкових форм. Перші вияви флективності, як відзначає більшість дослідників, можна помітити вже на початку друго­го року життя.

На другому році життя діти оволодівають діалогічною фор­мою мовлення. Водночас ініціатором діалогу в цей період має бути дорослий. Особливості розвитку діалогічного мовлення дітей цього віку досліджувала М. Попова. Автор підкреслює, що активний діалог з дітьми цього віку залежить від багатьох умов: а) рівня мовленнєвого розвитку дітей; б) вміння дитини спілкуватися з дорослим з різного приводу; в) вміння адекват­но відповідати на запитання дорослого.

Для розвитку діалогічного мовлення дітей вихователю уп­родовж дня потрібно постійно звертатися до них із запитання­ми, стимулювати мовленнєві відповіді. Перші діалоги з дітьми повинні бути нетривалими, з перервою, щоб діти не відволіка­лися. У першій половині року здебільшого вихователь сам і за­питує, і відповідає. Відповіді дітей мають вибірковий характер, найчастіше одним словом (мімікою, жестами).

На другому році життя формуються такі функції діалогу: а) вплив на співрозмовника; б) вираження власних думок. Розви­ток цих функцій цілком залежить від вдалого формулювання педагогом різних запитань: узагальнювальних, коли відсутня пряма вказівка на предмет («Що ти хочеш?»); конкретних («Що тобі дістати?»); уточнювальних («Що тобі дістати зі столу?»); запитань, що надають можливість вибору («Синій чи зелений олівець?») та ін. Вчити дітей відповідати на запитання потрібно поступово: спочатку використовувати мовленнєві зразки (це лялька) і пропонувати їх повторити, стимулюючи мовленнєві відповіді дітей.

Орієнтовні показники розвитку мовлення дітей другого року життя:

1 рік — 1 рік 6 місяців. Розуміє назви багатьох навколишніх предметів (їжі, одягу, іграшок) і багатьох дій, виконує на про­хання дорослого прості дії з предметами («закрий», «дай», «по­клади»). Розуміє питальні звертання («Хто налив?», «Хто по­шив лялі платтячко?»). Свою діяльність і рухи супроводжує зву­конаслідувальними назвами, вимовляє багато наслідувальних звуків («гав-гав», «му» та ін.). Легко наслідує дорослого, повто­рює за ним закінчення слів і прості слова. Характерною є гранаслідування у формі белькотання - «монологу». Спілкується з дорослим, звертається з проханням, скаргою, супроводжуючи це жестом чи мімікою, іноді додає знайомі слова. Виконує спо­чатку прості («Принеси черевички» - до 1 року 3 місяців), а згодом складніші словесні доручення («Візьми серветку і сядь за стіл»).

Словниковий запас дитини близько 30-40 слів, вживає уза­гальнюванні слова (собака — великий, маленький, білий, чор­ний, живий, іграшковий, на картинці тощо), ще чимало по­легшувальних слів-складів (ту-ту, бі-бї). Звертається із запитанням «Що де?» Словник складається здебільшого з іменників і дієслів. Вживає слова-речення. Наприкінці цього періоду з'яв­ляються двослівні речення. Однак ще багато белькоче, а слова вживає в процесі спілкування з близькими людьми в момент зацікавленості, радості, здивування.

1 рік 6 місяців — 2 роки. Виявляє підвищений інтерес до розмови дорослих, вдається до виконання окремих дій, що вип­ливають із розмови, яка до дитини безпосередньо не звернена. Розуміє питальні речення («Хто?», «Що?», «Де?»). Вимовляє слова на означення цілого речення (іноді супроводжує їх жес­том). Переходить від дитячих звуконаслідувальних слів до мов­лення дорослого, але слова вимовляє уривками (мо, потім моко замість молоко, бака замість собака). Легко повторює за дорос­лими слова і фрази.

З 1 року 8 місяців повторює усе, що чує, щодня з'являються нові слова. Запас слів швидко зростає, наприкінці року — до 300 слів. Полегшувальні слова замінюються правильними. У слов­нику з'являються прикметники і займенники. Узагальнює предмети за істотними ознаками. З'являються речення з двох-трьох слів, що побудовані аграматично. Звернення до дорослих набуває мовної форми. До двох років оволодіває три-, п'ятислівними реченнями з'являються флексії. Мовлення стає засобом спілкування з дорослими. Звертається із запитанням «Що це?». Бажання і прохання передає словами. Мовлення яскраво вира­жене емоційно.

Дата добавления: 2015-11-04