Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ярослав Кріцак – с. Монастирчани Богородчанського району

ДО ВОЛІ ЧЕРЕЗ ТОРТУРИ, ТЮРМИ І СИБІР | У ТРУСКАВЕЦЬ З-ЗА ОКЕАНУ – НАВІКИ | ХТО ВБИВАВ ВЧИТЕЛІВ | З БОЯМИ ЧЕРЕЗ СМЕРТНУ КАМЕРУ, ВОРКУТУ – У ВІЧНІСТЬ | ЩО ВАМ СКАЖЕ РОМАН МАКОМАЦЬКИЙ? | ЧИ СХАМЕНЕТЕСЯ? | ЧАРІВНИК СОПІЛКИ В КАЗКОВІЙ КВАРТИРІ | СВЯТКУЄМО ПО-ТРУСКАВЕЦЬКИ | НЕ ЗНЕВАЖАЙТЕ УКРАЇНСЬКУ СОЛОВ’ЇНУ МОВУ | ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК |


Читайте также:
  1. Великий князь Ярослав Мудрый. Его заслуги в распространении христианской веры и просвещения на Руси.
  2. Заява про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції
  3. Начало книжного просвещения на Руси при св. Владимире и Ярославе Мудром. Первые училища и библиотеки. Характер книг. Переводы.
  4. Плач Ярославны
  5. Расписание автобусов по Сланцевскому району
  6. Святитель-исповедник Агафангел, митрополит Ярославский
  7. Ярослав Кеслер

Дмитро Ців’юк

 

 

Про друзів і ворогів України

Публіцистика

Проза

Спогади

Поезія

Дрогобич

Видавнича фірма

«ВІДРОДЖЕННЯ»

УДК 821.161.2-92

ББК 84.4УКР-4

Ц 56

У збірнику вміщено публіцистичні, мемуарні, прозові і поетичні твори авторів, які жили і живуть у різний час і в різних обставинах, але всіх їх єднає палка любов до України, бажання прислужитися їй словом і ділом.

Видання адресоване широкому колу читачів, не байдужих до українського минулого і сьогодення.

 

 

Упорядник Дмитро Ців’юк

Літературний редактор Ярослав Радевич-Винницький

Спонсори видання:

___________________

Петро Грицак – м. Богородчани

Олег Пурій – м. Трускавець

Наталія Міштурак – м. Трускавець

Роман і Богдан Данилюки – м. Надвірна

Василь Ців’юк – с. Старуня Богородчанського району

Іван Пона – м. Нововолинськ

Костянтин Нікітенко – м. Донецьк

Іванна Попадинець – м. Львів

Микола Дребот – с. Лоєва Надвірнянського району

Мирослава Лазорів – с. Старуня Богородчанського району

Ярослав Кріцак – с. Монастирчани Богородчанського району

© Д. Ців’юк, упоряд., 2006 р.

ISBN 966-538-175-X © ВФ „Відродження“, 2006 р.

«А ТИ ЩЕ НЕ ЇЛО»

Роздуми педагога про трускавецьких недорослів і міліцію, яка «сама себе береже»

Людина ніколи не бачила снігу, а її несподівано в січні завезли до Сибіру. Як сприйме вона таку зміну клімату? Одна звикла до лютих морозів, друга – до нестерпної спеки. І кожному здається, що так має бути, аж поки не опиниться в інших умовах.

Щось подібне трапилося зі мною. Мова йтиме не про природу.

Понад 20 років я пропрацював сільським учителем. З великою теплотою згадую роки праці в Роздольській восьмилітній школі Михайлівського району Запорізької області та Даньківської школи Іллінецького району на Вінниччині.

Скільки добрих справ на рахунку учнів цих шкіл! Це і традиційні збори металобрухту та макулатури. Та основа учнівських добрих справ – їхня допомога колгоспові та батькам у домашній господарці. Вони допомагали вирощувати і збирати урожаї. І головне – трудилися сумлінно і завзято. А який азарт у них відчувався в час виробничої практики. Як же не любити таких дітей? Якраз такі діти – наше майбутнє, наша надія. Батьки можуть пишатися такими синами і доньками.

Мені завжди здавалося, що такі діти всюди. На превеликий жаль, я побачив протилежне, коли з 1979 року почав учителювати в Трускавці.

Перш за все хочу застерегти читача в тому, що говоритиму не про всіх трускавецьких дітей, а про невелику групу учнів, які не хочуть ні вчитися, ні працювати. А те, що вони роблять, не задовольняє ні вчителів, ні суспільство.

Трускавець – місто особливе. Тут роками панує надмірна розкіш, а вона шкодить вихованню молодого покоління. Чомусь найголовнішою турботою окремих батьків-трускавчан вважається, щоб їх діти їли найбільше і найсмачніше, одягалися в найдобротніший одяг. Не перебільшу, коли скажу, що колись можновладці-магнати своїх дітей краще не одягали.

Але особливу увагу родичі, особливо матері, приділяють харчуванню дітей. Наводжу лише конкретні приклади, які знаю особисто. Вдома і на роботі, вдень і ввечері в них тільки одна думка, щоб їх діти, боронь, Боже, не були голодними. Коли мами на роботі, для заспокоєння користуються телефонами. Ось один з таких телефонних діалогів:

– Це ти?

– Я.

– А ти вже їло?

– Ні, я ще сплю.

– І ти ще до цього часу нічого не їло?

– Не переживай, мамочко. Зараз встану і поїм.

Син це чи донька? Важко дізнатися з телефонної розмови. Іншої теми не було.

Мама ніколи не питала, чи воно купило хліба, молока, сметани чи інших продуктів, чи підмело підлогу в кімнаті, чи помило посуд. Язик не повертається запитати про щось подібне у свого чада. Хіба мама є ворогом своїй дитині, щоб примушувати її працювати!

Ось пенсіонерка косить траву на подвір’ї, а 18-річний синок сидить на лавочці та посміхається: „Мамо, вважай, не скоси яблуню! Що ж ти робиш? Вже вишню покалічила!“

За що матері карають дітей! Не за те, що цілий день сина чи доньки не було вдома і нічого не зроблено, а за те, що нічого не їло!

Шановні матері! Ви добре вчите своїх дітей їсти. За це вам треба віддати належне. А працювати? Це легко перевірити. Зайдіть у будь-яку крамницю, де закрутилася змійкою черга. В ній стоять дідусі і бабусі, батьки і матері. А де наші синочки і донечки? Де вони? Хочете дізнатися? Тоді загляньте на хвилинку в залу бару чи ресторану. Тут завжди збирається пустоцвіт трускавецького суспільства. Ось тут „працюють“ у поті чола по дві зміни паничі та панночки наші. А по закінченні роботи ресторанів їхня діяльність не припиняється. На деяких трускавецьких вулицях продовжуються масові гуляння. Чути мелодії канадських та африканських племен, чути й свої „рідні“. Від них душа в’яне, серце мліє, ліхтарі на стовпах гаснуть. Ще в їхньому хмільному виконанні можна почути „Ой, у лузі червона калина“ або „Ще не вмерла Україна“. Краще б вони їх не співали.

А далі хлопців від випитої оковитої тягне на подвиги, які часом закінчуються трагічно. Це трускавецькі недорослі, випещені своїми батьками, зґвалтували і спалили дівчину, у новорічну ніч по-звірячому вбили юнака. Інші посеред ночі, коли міліція спить, безжалісно трощать вітрини й вікна в самому центрі міста. Жаль, що вони не повибивали шибки в приміщенні міліції, коли ще та була на вул. Шевченка. Може, вони пильніше шукали б хуліганів.

„Суспільно корисна“ праця трускавецьких злодіїв набирає обертів. Чиїсь випещені синки обчищають квартири, навіть серед білого дня. А скільки розкрито цих злочинів? Міліція тільки себе береже. Жодного міліціонера ще не обікрали.

Невже і далі так буде? Невже з такого становища немає виходу? Вихід є і дуже простий. Кожен читав оповідання І. Франка „Історія кожуха“. Батька оштрафували за те, що син один раз не був у школі, хоча хворів. Коли він не мав грошей заплатити штраф, то в нього забирали останнього кожуха. А в Англії за пропуски навчання без поважних причин доньки чи сина хтось із батьків за пропущені дні змушений відсидіти у в’язниці, і то тільки в їхні вихідні дні.

Батьків треба карати за найменший проступок дітей. Тоді батьки самі будуть попереджувати злі вчинки своїх чад. Іншого виходу не бачу. Будемо пасивними – злочинність зростатиме щораз більше і більше, адже всі злочини підлітків залишаються безкарними. Як не хуліганити, не красти? Підлітки свій шанс не упускають, вони вміло користають з нашої безпорадності. Вони знають, що міліція перейшла в „підпілля“. Немає ніякої перепони для скоєння нових злочинів.

 

 


Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 55 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Физическая подготовка русского воина.| ДО СВІТЛИХ ВЕРШИН КОМУНІЗМУ

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)