Читайте также:
|
Онтологія (з гр. ontos – існуюче і logos – слово, вчення) – поняття, що означає вчення про існуюче, або вчення про буття взагалі. У давній історії філософії під онтологією розуміли так звану “першу філософію”, поняття якої запровадив Арістотель (384 – 322 рр. до н. е.). У середні віки використовують поняття метафізики як рівнозначне до онтології. (Термін “метафізика” запровадив Андроник з Родоса (І ст. до н. е.), видавець творів Арістотеля, на означення праць філософа, що стосувалися “першої філософії”, яка йшла після фізики. Грецьке “ meta ” відповідає латинському “ supra ” (понад), грец. “ physika ” – лат. “ natura ” (природа), “метафізика” означає “дослідження надфізичної реальності буття”).
Поняття онтології: “об’єкт”, “предмет”, “річ”, “існує”, “є”, “суть”, “буття”, а також “час”, “простір”.
Термін “буття” вживається у філософії у трьох основних значеннях:
а) як синонім до “об’єкта;
б) як синонім слова “все;
в) на окреслення буттєвості (існування) загального буття або основи його існування в значенні “субстанції”.
Термін “річ” позначає у філософії таку категорію об’єктів, що характеризуються самостійністю існування, автономністю, індивідуальністю, конкретністю.
Термін “субстанція” найповніше в минулому опрацював Арістотель. У Новий час французький філософ Р. Декарт називав субстанцією таку річ, яка існує, не потребуючи для свого буття будь-якої іншої речі.
Напрями відносно субстанцій:
1. монізму; дуалізму або плюралізму (відповідно єдиноа, дві і більше субстанцій ).
2. Значно пізніше, в європейській філософії XVI – XVIII століть, два виявлені в античності наголоси в роздумах про природу субстанції постануть свідомим протистоянням ідеалізму й матеріалізму як концептуально протилежних напрямів тлумачення структури буття.
Ідеалістичний підхід полягає в підкресленні ролі нематеріальних (неречових) чинників буття, мислення й активності, тоді як матеріалістичний підхід проголошує матерію єдиним самодостатнім буттям.
3. теїзм або атеїзм, пантеїзм ( сам матеріальний світ є божистим у своїй нескінченності, вічності й одуховленості, є пройнятий божистим Логосом, розумом).
Цей аспект проблеми існування субстанції постає як існування або неіснування безсмертя і Бога.
Філософія нехристиянська або ігнорує поняття Бога, вважаючи його за нефілософське (релігійне), або конструює власне поняття “божественного”. Лише в християнській філософії здійснено спроби узгодження понять філософських з релігійними.
Теїзм філософський не цілком збігається в історії філософії з теїзмом релігійним, заснованим на вірі. Уже в Платона закладено філософське уявлення про Бога як ідею добра, що утримує в собі загальну досконалість, усезагальну окресленість світу як існуючого, і про Бога як Деміурґа, як творчий дух, що згідно зі своїми досконалими сутностями – ідеями – створює буттєві стани із нествореної, вічно існуючої матерії. Непослідовний теїзм Платона подолав Арістотель, для якого Бог стає цілком філософським поняттям. Таке поняття необхідне для з’ясування природи духу небесних світил, Бог уособлює силу всіх змін, він є першою причиною руху і конечною засадою різнорідності одиничних субстанцій.
Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 224 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Соціальні спільності людей та співвідношення їх інтересів в суспільному розвитку. Нація в структурі суспільства. Проблема націоналізму | | | Культура і цивілізація. Філософські підходи до аналізу культури. |