Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Міжособистісні стосунки в групах

Потреба — стан живого організму, який виражає його залежність від об'єктивних умов існування та розвитку спонукає до активнос­ті відносно цих умов. | Освоєння діяльності. | Уміння — зумовлена знаннями і навичками готовність людини успішно досягати свідомо поставленої мети діяльності в мінливих умовах її протікання. | ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ | Потяг — неусвідомлюване, нецілеспрямоване спонукання, що ви­ражається в чуттєвому переживанні потреби і не викликає актив­них дій. | Я-концепція (лат. conceptio — сприйняття) — динамічна система уявлень людини про себе, на основі якої вона вибудовує взаємо­відносини з іншими людьми. | Рівень домагань — прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. | Увага — спрямованість і зосередженість свідомості, що передба­чає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної чи рухової актив­ності індивіда. | Довільна увага — увага, яку особистість свідомо викликає, спря­мовує і регулює. | Розподіл уваги — здатність людини одночасно виконувати два або більше видів діяльності. |


Читайте также:
  1. Групах або парах
  2. Дошлюбні стосунки і вибір чоловіка / дружини
  3. Завдання і зміст словникової роботи в різних вікових групах дошкільного закладу
  4. Методика художнього читання та розповідання в різних вікових групах
  5. Ніякий презерватив не захистить від душевних страждань, що їх завдають дошлюбні статеві стосунки!
  6. Особливості звуковимови дітей у різних вікових групах

План

1. Класифікація груп.

2. Міжособистісні стосунки в групах.

3. Методи вивчення міжособистісних стосунків.

4. Лідерство в групах.

 

Суспільна природа людини реалізується через її належ­ність до різних спільнот, у яких виникають і розвиваються міжособистісні стосунки з партнерами. їх структура і особливості залежать від того, в які групи включається людина, які права і обов'язки для себе вибирає.

 

1. Класифікація груп

 

Протягом життя кожна людина безпосередньо взаємодіє і спілкується з іншими людьми, реалізуючи свою суспільну сутність. Таке спілкування відбувається в групах.

Групаоб'єднання людей, створене на основі певної спільної для них ознаки, що виявляється в їх сумісній діяльності, зокрема в спілкуванні.

У соціально-психологічному аналізі груп однією з найважливіших проблем є їх класифікація. Багатство ознак, які при цьому можна обрати за критерій, породжує різноманітні її варіанти. Так, залежно від того, безпосеред­німи чи опосередкованими є взаємозв'язки між індивіда­ми, групи поділяють на умовні й реальні.

Умовна група — об'єднання людей, умовно створене дослідником на основі наявності у них спільної ознаки. Члени такої групи можуть бути незнайомими між собою і ніколи не зустрічатись. Ознаки умовних груп бувають різними: стать, вік, професія, етнічна належність та ін. Прикладами умовних груп є підлітки (всі діти віком 10— 15 років), символічна збірна команда світу з футболу, яку формують журналісти, тощо.

Реальна група — контактне об'єднання людей, яке утво­рилося на основі спільної для них просторово-часової озна­ки. Це обмежена за розмірами спільнота людей, які в пев­ний час у певному місці взаємодіють і спілкуються між со­бою. Час існування реальної групи може бути як коротким, так і тривалим. Реальні групи бувають малими і великими.

Мала група — відносно стійке об'єднання людей, у яко­му здійснюється безпосередній контакт індивідів, пов'я­заних між собою спільними цілями, завданнями. Чисель­ність такої групи — від 2 до ЗО—40 осіб. Людина може одночасно входити до складу кількох малих груп. При­клади малих груп: сім'я, студентська група, виробнича бригада, спортивна команда. Об'єднання кількох малих груп утворює велику групу.

У психології малі групи часто поділяють на первинні та вторинні. Первинна група — об'єднання людей, пов'язаних між собою родинними узами, дружбою чи спільними інтере­сами. Головними ознаками первинної групи є контакт віч-на-віч, постійне спілкування і мала чисельність (від 2 до 5— 7 осіб). Вторинна група — це об'єднання декількох пер­винних груп. Класичним прикладом первинної групи є сім'я, а вторинної — громада, яка об'єднує декілька сімей.

У вітчизняній психології цей термін має дещо інше значення. Видатний український педагог Антон Макарен­ко (1888—1939) пропонував поділяти групи на первинні та вторинні колективи.

Первинний колектив, на його думку, не просто група індивідів, які взаємодіють між собою, а цілеспрямований союз особистостей. Особи, які належать до первинного ко­лективу, мають постійні ділові та дружні стосунки (клас, виробнича бригада тощо).

Вторинний колектив — група, що складається з декіль­кох первинних колективів (підприємство, школа та ін.).

За способом утворення групи поділяють на формальні (офіційні) й неформальні (неофіційні).

Формальна група — група, що має зовнішньо задані соці­ально значущі цілі діяльності, юридично визначений статус, нормативно закріплену структуру, призначене чи обране ке­рівництво і встановлені права та обов'язки осіб, які належать до цієї групи. Наприклад, студентська група створюється на основі розпорядження декана вузу, військовий підрозділ — за наказом командира військової частини. У таких групах чітко визначено їх чисельність, а іноді й термін існування.

Неформальна група не має юридично зафіксованого ста­тусу. Вона виникає на основі єдиної спрямованості психоло­гічної мотивації — симпатії, зближення поглядів, переко­нань, визнання авторитетності, компетентності окремих осіб у конкретних видах діяльності, певних захоплень у вільний час. Такими є, наприклад, різні молодіжні об'єднання (роке­ри, панки та ін.), асоціальні групи (злодії, наркомани).

За ознакою ставлення особистості до внутрішніх норм виділяють референтну (еталонну) групу.

Референтна (еталонна) група — реальна чи уявна група, погляди, норми якої є зразком для особистості. З її представниками людина порівнює себе, на її норми і цін­ності орієнтується у своїй поведінці й самооцінці. Ця гру­па виконує нормативну і порівняльну функції.

За рівнем розвитку всі групи поділяють на чотири види: дифузні, асоціації (просоціальні й асоціальні), кор­порації й колективи.

Дифузна група — нестійке короткочасне об'єднання людей, що виникає лише на основі особистісно значущої діяльності. У ній міжособистісні стосунки не опосередко­вує зміст спільної діяльності, оскільки вона відсутня. Склад групи — випадковий, відносини встановлюються на рівні симпатії — антипатії. Прикладом такої групи є люди, що їдуть в одному купе поїзда.

Асоціація — група, в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно значущий для кожного зміст спільної діяльності. Ролі і статуси в такій групі суворо детерміновані, але від цього не залежить ефективність спільної діяльності. Асоціація має свої групові норми і цінності, що підтримують її функціонування і на які орі­єнтуються її суб'єкти.

Залежно від спрямованості діяльності асоціації поді­ляють на просоціальні й асоціальні.

Просоціальні асоціації — групи, цінності яких не су­перечать цінностям суспільства. Асоціальні асоціації — групи з антисуспільними цінностями. Прикладом просо-ціальної асоціації є товариство колекціонерів, асоціаль­ної — група підлітків-хуліганів.

Корпорація — група, в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно значущий для її членів, але асо­ціальний зміст групової діяльності. Корпорацією можна вважати добре згуртовану групу, що протиставляє себе суспільству, порушує норми моралі та права, дбає лише про корисливі групові інтереси. Це замкнуте об'єднання, від­городжене від впливу суспільства. Воно має авторитарно­го лідера, який застосовує суворі методи управління. Ти­повим прикладом корпорації є мафіозне об'єднання. Асо­ціальні асоціації відрізняються від корпорації своєю структурою і характером дій. У них немає стійкого ліде­ра і суворих методів управління.

Колектив — група, в якій міжособистісні стосунки опосередковуються суспільно цінним і особистісно зна­чущим змістом спільної діяльності. Він є найвищим рів­нем розвитку групи, бо в ньому, крім характерної для попередніх трьох видів груп ознаки (особистісна значу­щість діяльності), з'являється нова — суспільна цінність діяльності. Колектив є ідеальною з погляду суспільства спільнотою. Тому будь-яке суспільство прагне відтворити себе в колективах, які боролися б за втілення його ідеалів і цінностей.

Отже, класифікація груп за рівнем їх розвитку ґрун­тується на основі міжособистісних стосунків, які виника­ють в умовах спільної діяльності.

 

2. Міжособистісні стосунки в групах (колективах)

 

Особливості міжособистісних стосунків у групах зу­мовлені характером спільної діяльності індивідів. Одним із найважливіших показників сформованості міжособис­тісних стосунків, а відповідно і результатом формування групи, є рівень групового розвитку. Саме на цих положен­нях ґрунтується теорія діяльнісного опосередкування міжособистісних стосунків, більш поширена серед віт­чизняних учених. На противагу їм зарубіжні, передусім американські, психологи вважають, що показниками сфор­мованості групи є тривалість її існування, кількість кому­нікацій між її членами, наявність відносин влади і підпо­рядкування. Об'єктом соціально-психологічних дослі­джень вони взяли малу групу — об'єднання людей, які перебувають у безпосередньому контакті. Вважаючи її спільнотою, що виникла на основі емоційних зв'язків, учені досліджували її згуртованість, стійкість проти сил, що руйнують внутрігрупові стосунки, залежність чи неза­лежність особистості від групи. Однак одержані висновки були зроблені без врахування багатьох важливих факто­рів, а тому мали спрощений характер.

Ще в середині XX ст. американські вчені встановили, що в умовах групового тиску майже третина індивідів змінює свою думку і приймає нав'язану більшістю — ви­являє конформізм. Отже, стверджували вони, в умовах гру­пового тиску індивід може бути лише конформістом (не висловлювати і не відстоювати свою думку) або нонкон­формістом (відстоювати свою точку зору, не погоджую­чись із групою). Така методологічна помилка зумовлена тим, що дослідження проводилося на дифузних групах, що об'єднували випадкових людей, які між собою не ма­ли ніяких стосунків.

Вітчизняні психологи довели, що в реальних колекти­вах діють зовсім інші закономірності, відмінні від тих, які американські дослідники оголосили універсальними.

Найхарактернішою особливістю колективу, яка не могла бути виявлена при дослідженні дифузних груп, є колективістське самовизначення. Воно виявляється в то­му, що член колективу не бездумно терпить тиск групи, а вибірково ставиться до будь-яких впливів, приймаючи одні й відхиляючи інші, залежно від принципів і цілей спільної діяльності, учасником якої він є. Здійснюючи самовизначення, він реалізує своє право жити в колекти­ві, маючи власні погляди, оцінки і переконання. На відміну від дифузної групи в колективі переважає колекти­вістичне самовизначення як реакція особистості на гру­повий тиск. У групах, об'єднаних спільною діяльністю, міжособистісні стосунки завжди опосередковуються її змістом, цілями і цінностями.

З урахуванням цього А. Петровський розробив стратометричну концепцію колективу, згідно з якою між­особистісністосунки в колективі утворюють багаторів­неву структуру, в основі якої — спільна діяльність, а компонентами є різні страти (шари). Центральною лан­кою групової структури є зміст самої групової діяльнос­ті. Першу страту утворює ставлення кожного члена гру­пи до цілей, завдань і принципів групової діяльності. Друга страта містить характеристики міжособистісних стосунків, опосередковані змістом спільної діяльності та прийнятими в групі принципами і ціннісними орієнта­ціями. До неї відноситься колективістичне самовизна­чення та інші феномени міжособистісних стосунків. Тре­тя, поверхова, страта охоплює соціально-психологічні явища, властиві психології групи: конформність, згурто­ваність, сумісність тощо. У колективі вони відступають на задній план, стають компонентом загальної структу­ри міжособистісних стосунків, створеної сукупністю всіх страт.

У конкретно-психологічному плані міжособистісні стосунки — це сукупність об'єктивних зв'язків і взає­модій між особами, які належать до певної групи. Вони завжди мають емоційне забарвлення. їх сталість і непов­торність забезпечує особиста привабливість людей, що ґрунтується на почутті симпатії. Міжособистісна при­вабливість чи непривабливість може набувати сталого характеру і переходити у взаємну прихильність чи не­прихильність.

Міжособистісні стосунки набувають ділового чи осо-бистісного характеру. На основі цього їх поділяють на типи: знайомство, приятелювання, товаришування, друж­ба, любов, подружжя, родина, деструктивні стосунки.

Важливу роль для розрізнення міжособистісних сто­сунків відіграє вибірковість щодо партнерів, яка визна­чається за кількістю ознак, що мають значення для встановлення стосунків. Найменшу вибірковість мають знайомства, найбільшу — дружба і кохання. Як зазна­чають українські психологи, у середньому індивід зна­йомий зі 150—500, приятелює із 70—150, дружить із 2—3 особами.

 

3. Методи вивчення міжособистісних стосунків

 

Міжособистісні стосунки в групах вивчають за допо­могою методів спостереження, експерименту, бесіди, анкет і соціометрії. Вибір і застосування методу залежить від конкретних завдань і умов. Останнім часом з цією ме­тою широко використовують соціометричну, референто-метричну методики.

Соціометрія. У 30-х роках XX ст. Д.-Л. Морено при вивченні соціальних взаємодій у групі запропонував так звану соціометричну процедуру, яка потім отримала наз­ву «соціометрія». Пізніше в роботах зарубіжних та вітчи­зняних учених вона зазнала серйозної модифікації.

На практиці соціометрію використовують для виявлен­ня симпатій чи антипатій між особами, що належать до групи, які самі можуть не усвідомлювати свого ставлення до інших. У ролі соціометричного критерію при дослі­дженні виступає запитання «З ким би ти хотів...?». Воно може стосуватися будь-якої сфери людських відносин: спільної праці, навчання, відпочинку, розваг. За значимістю розрізняють сильні й слабкі критерії вибору. Сильні кри­терії стосуються найважливіших і найзначущіших для досліджуваного аспектів його життя: роботи, навчання, суспільно корисної роботи, спільного відпочинку. Слабкі критерії охоплюють коло питань, пов'язаних із ситуатив­ними обставинами: виконанням одноразових доручень, грою, прогулянкою, екскурсією, культпоходом. При цьому кількість обраних осіб може обмежуватися. Опитуваного просять також установити послідовність свого вибору (у першу чергу, в другу чергу і т. д.). За потреби виявити осіб із негативним статусом соціометричним критерієм слу­гує запитання «З ким би ти не хотів...?».

Результати взаємного вибору переносять у соціометрич­ну матрицю, що має вигляд турнірної таблиці. У ній по вер­тикалі записують за алфавітом прізвища всіх членів групи, а по горизонталі — їх порядкові номери у списку. На пере­хрестях рядка і стовпця позитивний вибір позначають зна­ком «+»; якщо вибір взаємний, то «+» обводять кружеч­ком. Потім у кожному стовпці по вертикалі підраховують кількість позитивних виборів кожного індивіда і кількість взаємних виборів. На підставі цих даних встановлюють, хто в групі є соціометричною зіркою, а хто виявився ізольова­ним (нульовий вибір) за певним критерієм.

Графічно результати зображають у вигляді соціограми, якщо в групі не більше 20 осіб. Дівчат позначають кружечками, а хлопців — трикутниками з вказівкою по­рядкового номеру в списку. У центральному крузі розта­шовують тих, хто отримав максимальну кількість пози­тивних виборів. Це соціометричні «зірки». У другій зоні розміщують осіб, які отримали більше половини, а в тре­тій — тих, хто отримав половину і менше позитивних виборів. У крайній зоні перебуватимуть «ізольовані» — ті, хто робив позитивні вибори, але сам не отримав їх. Вибір позначається лінією між значками зі стрілкою у напрямі обраного. Якщо вибір взаємний, стрілками по­значають обидва кінці лінії.

Соціометричний метод є оперативним, але він дає лише картину емоційних ставлень усередині групи. Вона дуже нестійка і за різними критеріями може істотно відрізня­тися. Крім того, відповіді індивідів можуть не відповідати дійсності.

Суттєві міжособистісні стосунки людей розкривають­ся в умовах спільної діяльності. Тому результати соціо­метрії лише фіксують наявність емоційних ставлень, не даючи змоги розкрити їх причини, встановити, чому один індивід обрав саме того, а не іншого. Мотиви вибору, що дуже важливо для психології, залишаються невідомими. Відносини між людьми, на думку американського психо­лога М. Аргайла, опосередковані багатьма факторами, а соціометричний вибір охоплює лише невелику частину свідомих елементів у цих відносинах.

За даними соціометричної матриці можна розрахувати більше 20 групових показників: соціометричний статус будь-якого члена групи, індекс групової згуртованості, ін­декс інтегративності групи, рефлексивний коефіцієнт усвідомленості та інші. Однак більшість вітчизняних учених вважає їх формальними і до того ж сумнівними.

Референтометрія. У народі кажуть: «Скажи, хто твої друзі, і я скажу, хто ти». У групі завжди виділяється коло осіб, на думку і оцінку яких особистість орієнтується, тобто з певних причин вони виявляються референтними, утво­рюють референтну групу. Знання референтної групи часто допомагає встановити мотиви поведінки людини. Для її визначення вітчизняні дослідники запропонували методи­ку референтометрії, що дає змогу всередині групи, до якої належить особистість, виявляти її референтну групу. Цьо­го не можна зробити за допомогою соціометричного тесту.

Референтометрична процедура складається з двох ета­пів. На першому її учасникам дають набір карточок із прізвищами всіх інших членів групи, на яких запропо новано (для всіх однаковий) набір певних рис (наприклад, сміливий, добрий, розумний тощо). Учасників просять оці­нити кожну особу, що належить до групи, за певною шка­лою. На іншому боці карточки вказано прізвище того, хто оцінював. На кожного учасника групи одержують п - 1 карточок з оцінками його якостей. На другому етапі для кожного учасника карточки розкладають вниз оцінками, тобто він може бачити лише прізвище того, хто оцінював. Головна ідея експерименту полягає в тому, щоб виявити вибіркове ставлення кожного лише до кількох осіб, що входять до групи. Адже учасникам референтометричної процедури повідомляють, що їм дозволяють ознайомитися з оцінками не більше, ніж на 5—8 карточках. Причому сиг­нал про припинення досліду може пролунати після будь-якого вибору. Як правило, кожен з учасників послідовно ознайомлюється з оцінками тільки тих осіб, які його най­більше цікавлять. В умовах емоційного напруження і дефі­циту часу досліджувані розкривають (іноді навіть несвідо­мо) свою ранговану референтну групу. Отже, порівняно із соціометрією реферснтометрична методика виявляє глибші й змістовніші характеристики групової диференціації.

 

4. Лідерство в групах (колективах)

 

Виникнувши як результат спілкування і взаємодії людей у складі групи, лідерство є складним соціально-психологічним явищем, в якому поєднуються і виявля­ються найважливіші характеристики групового розвитку, що мають соціальну природу і сутність. Сутність його виявляється у здатності впливати на інших людей, не послуговуючись адміністративними важелями, що суттєво різнить його з таким феноменом, як керівництво.

Лідерство і керівництво. Залежно від особистісних і ді­лових якостей, участі в спільних справах кожен член групи має певне становище в груповій структурі, яка є своєрідною ієрархією індивідуальних статусів. Вершину цієї ієрархії посідає лідер як найбільш референтна особа в групі.

Лідер — особистість, за якою всі інші члени групи визнають право брати на себе найвідповідальніші рішення, що стосуються їх інте­ресів і визначають напрям та характер діяльності всієї групи.

Лідер може не бути соціометричною зіркою, може не викликати особливої симпатії в оточуючих, але він має незаперечну референтність.

Лідерство є складним процесом групового розвитку, вна­слідок якого диференціюється і вдосконалюється групова структура. Його не можна ні ототожнювати з керівництвом, ні протиставляти йому. За своєю природою лідерство пов'я­зане з регулюванням неформальних міжособистісних сто­сунків. Лідерство — процес внутрішньої самоорганізації та самоуправління взаємовідносинами і діяльністю групи на основі індивідуальної ініціативи учасників. Керівництво ж є реалізацією функцій і засобом регулювання формальних відносин у межах соціальної організації.


Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 147 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Раціоналізація (лат. rationalis — розуміння) — псевдорозумне по­яснення людиною своїх бажань, вчинків, зумовлене причинами, ви­знання яких загрожувало б утратою самоповаги.| Керівник — особа, що управляє трудовою діяльністю групи на ос­нові адміністративно правових повноважень і узвичаєних норм співжиття.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)