ЗЛОМЛЕНІ 5 страница

Щось холодне лизнуло Ендрії щоку. Вона відпихнула його геть і перевернулася на бік. На пару секунд вона знову майже втекла назад у цілющий сон, але відтак пролунав гавкіт.

– Замовкни, Горесе, – накрила вона собі голову подушкою.

Знову гавкіт, а слідом тридцятичотирьохфунтовий коргі гепнувся їй на ноги.

– Ах, – скрикнула Ендрія, сідаючи. Перед нею була пара сяючих світло‑карих очей і хитро усміхнений писок. От тільки щось стирчало на заваді його усміху. Конверт з коричневого манільського паперу. Горес впустив його їй на живіт і зістрибнув на підлогу. Йому не дозволялося вилазити на меблі, окрім його власних, але скидалося на те, що вимога мертвого голосу потребувала нагального виконання.

Ендрія підібрала конверт з вм'ятинами від зубів Гореса і ледь помітними слідами його лап. Побачила прилипле до конверта ядерце попкорну і змахнула його геть. Хтозна, що там всередині, але промацувалося щось доволі грубе. На лицьовому боці конверта йшов напис великими друкованими літерами: СПРАВА ВЕЙДЕР. Нижче, теж друкованим письмом: ДЛЯ ДЖУЛІЇ ШАМВЕЙ.

– Горесе? Де ти це взяв?

Звичайно, Горес не міг відповісти на це запитання, але відповідь і не була потрібна. Ядерце попкорну підказало їй місце. А тоді й пам'ять ввімкнулася, спогад мерехтливий і примарний, мов сновидіння. Це було уві сні, чи Бренда Перкінс дійсно приходила до її дверей того дня, після першої ночі її жахливої ломки? Коли харчова колотнеча буяла на іншому кінці міста?

«Ти можеш це потримати в себе для мене, мила? Тільки якийсь час? У мене нагальні справи, а я не хочу брати це з собою».

– Вона була тут, – сказала Ендрія Горесу, – бо це її конверт. Я його в неї взяла… принаймні так мені здається… але потім мене потягло блювати. Напевне, я його шпурнула на стіл, коли бігла до унітазу. А він завалився долі? Ти знайшов його на підлозі?

Горес гавкнув один раз. Це могло бути ствердженням, і так само це могло бути повідомленням: я готовий знову гратися в м'яч, якщо хочеш.

– Красно дякую, – промовила Ендрія. – Гарний песик. Я віддам це Джулії, щойно вона сюди повернеться.

Де й поділася її сонливість, а також – наразі – і дрижаки. Натомість нею заволоділа цікавість. Тому що Бренда була мертва. Замордована. І трапитись це з нею могло невдовзі по тому, як вона передала їй цей конверт. З чого випливало, що він міг бути дуже важливим.

– Я тільки погляну краєчком ока, хіба не можна? – промовила вона.

Горес знову гавкнув. Для Ендрії Ґріннел це прозвучало: чому б і ні?

Ендрія розпечатала конверт і більша частина секретів Великого Джима Ренні висипалася їй на коліна.

Першою повернулася додому Клер. Слідом прийшов Бенні, потім Норрі. Вони утрьох сиділи на ґанку будинку Макклечі, коли, йдучи навпростець через галявини, тримаючись тіней, прибув нарешті Джо. Бенні й Норрі пили теплу крем‑соду доктора Брауна[393]. Клер, повільно качаючись вгору‑вниз на ґанковому тапчані‑гойдалці, пестила в руках пляшку пива з запасів свого чоловіка. Джо сів поряд з нею, Клер поклала руку на його кістляві плечі. «Він такий тендітний, – подумала вона. – Він цього сам не розуміє, але ж так і є. Він, немов те пташеня».

– Чувак, – мовив Бенні, передаючи Джо бляшанку содової, яка на нього чекала. – А ми тут вже були почали хвилюватися.

– Міз Шамвей хотіла ще дещо дізнатися про ту коробочку, – пояснив Джо. – Взагалі‑то, питань в неї було більше, ніж у мене відповідей. От же тепло зараз, правда? Тепло, як влітку вночі. – Він перевів погляд угору. – А подивіться лишень на цей місяць.

– Я не хочу, – промовила Норрі. – Він лячний.

– Ти в порядку, любий? – спитала Клер.

– Йо, ма. А ти?

Вона посміхнулась.

– Сама не знаю. Чи буде з цього толк? Як ви, діти, гадаєте? Я маю на увазі, що ви насправді про все це думаєте?

Ніхто не спромігся на моментальну відповідь, і це лякало її більше за все інше. А потім Джо поцілував її в щоку і сказав:

– Усе буде як слід.

– Ти певен?

– Авжеж.

Вона завжди могла вгадати, коли він каже неправду – хоча розуміла, що цей хист може її покинути, коли він постаршає, – але не присоромила його цього разу. Лише поцілувала його навзаєм, дихання її було теплим і по‑батьківськи трохи пахло пивом.

– Аби лише не було кровопролиття.

– Ніякої крові, – запевнив Джо.

Вона посміхнулася.

– Гаразд, для мене це головне.

Вони сиділи там у темряві ще довгенько, говорили мало. Потім зайшли в дім, залишивши місто спати під рожевим місяцем.

Саме перейшло за північ.

Дата добавления: 2015-09-02