Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

1 страница. Рис. 1.1. Класифікація інвестицій за об’єктами вкладень

Читайте также:
  1. 1 страница
  2. 1 страница
  3. 1 страница
  4. 1 страница
  5. 1 страница
  6. 1 страница
  7. 1 страница

Рис. 1.1. Класифікація інвестицій за об’єктами вкладень

 

Більш докладно економічну природу інвестицій проясняє класифікація, в основу якої закладені різні ознаки. В якості таких надалі використовуються:

1) види інвестицій;

2) об'єкти вкладення засобів;

3) характер участі в інвестуванні;

4) регіональна ознака:

5) період інвестування;

6) форми власності;

7) форми участі інвестора;

8) ступінь ризику;

9) форми відтворення.

1. Види інвестицій прийнято підрозділяти на:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме і нерухоме майно;

• майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого ("ноу -хау"):

• права користування спорудами, устаткуванням, ресурсами, землею, водою, будинками, а також інші майнові права;

• інші цінності.

2. У відношенні об'єктів вкладення засобів інвестиції розуміються як:

• реальні інвестиції, або вкладення засобів у матеріальні (будівлі, споруди, устаткування і т.п.) і нематеріальні (патенти, ліцензії, "ноу-хау", науково-технічні і проектно-конструкторські роботи у вигляді документації, програмного забезпечення і т.п.) активи;

• фінансові інвестиції, або вкладення засобів у різноманітні фінансові інструменти - цінні папери, депозити, цільові банківські вклади.

2. По характеру участі в інвестиційному процесі інвестиції розділяються на такі види:

• прямі, що припускають особисту участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладенні засобів.

• непрямі, що здійснюються через різного роду фінансових посередників (інвестиційні фонди і компанії), які акумулюють і розміщують за своїм розсудом найбільш ефективним способом фінансові засоби. Такі посередники беруть участь у керуванні об'єктами інвестування, а одержувані прибутки розподіляють серед клієнтів. Вкладення в цінні папери, керовані як єдине ціле, прийнято також називати портфельними.

4. У регіональному аспекті розглядаються інвестиції:

• внутрішні, або вкладення суб'єктів господарської діяльності даної держави;

• іноземні - вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових та неурядових організацій;

• закордонні - вкладення засобів в об'єкти інвестування за межами території даної країни (придбання цінних паперів закордонних компаній, майна й ін.).

5. По періоду інвестування прийнято виділяти інвестиції:

• короткострокові, як правило, тривалістю не більше року (короткострокові депозитні внески, ощадні сертифікати);

• довгострокові, тривалістю понад один рік.

6. По формах власності інвестиції підрозділяються на:

• приватні засоби громадян, підприємств недержавної форми власності, неурядових організацій;

• державні, що фінансуються за рахунок бюджетних засобів різних рівнів, державними підприємствами і установами.

7. Форми участі інвестора припускають:

• часткова участь у створюваних підприємствах або придбання частини в діючих підприємствах (пайова участь у товаристві з обмеженою відповідальністю);

• створення підприємств, що цілком належать інвестору, або придбання у власність чинних підприємств повністю;

• придбання рухомого або нерухомого майна шляхом прямого одержання або у формі акцій, облігацій, інших цінних паперів;

• придбання концесій на використання природних ресурсів, прав користування землею, інших майнових прав.

8. По ступеню ризику інвестиції діляться на такі види:

• без ризикові;

• ризикові.

Критеріями оцінки ступеня ризику можуть бути: можливість втрати всієї суми розраховує мого прибутку. Допустимий ризик; можливість втрати не тільки прибутку, але і розраховує мого валового прибутку після реалізації проекту. В цьому випадку ризик є критичним; можливість втрати всіх активів і банкрутство інвестора, або катастрофічний ризик.

9. Відтворення може здійснюватися в одній з таких форм інвестицій:

• нове будівництво, або будівництво підприємств, будинків, споруд, здійснюваний на нових площах і по попередньо затвердженому проекту;

• розширення діючого підприємства - будівництво других і наступних черг діючого підприємства, додаткових виробничих комплексів і виробництв, будівництво нових або розширення існуючих цехів із метою збільшення виробничої потужності;

• реконструкція діючого підприємства - здійснення по єдиному проекті повного або часткового переустаткування і перебудови виробництв із заміною морально застарілого і фізично зношеного устаткування з метою зміни профілю випуску нової продукції;

• технічне переозброєння-комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв, ділянок.

Законом України «Про інвестиційну діяльність» визначено, що інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Також своє визначення цьому поняттю дав Мельник Л.Ю.: інвестиційна діяльність - сукупність практичних дій підприємця, спрямованих на реалізацію інвестицій. [21,с.390] Це, на нашу думку два визначення, які найповніше розкривають сутність поняття інвестиційної діяльності.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.(рис. 1.2.)

суб’єкти інвестиційної діяльності Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
   
Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

 

Рис. 1.2. Суб’єкти інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність суб'єктів України за її межами регулюється законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а також спеціальним законодавством України.

Особливості здійснення інвестиційної діяльності на території України суб'єктами інвестиційної діяльності, розташованими за межами України, а також цих суб'єктів і суб'єктів України в зонах вільного підприємництва на Україні визначаються спеціальним законодавством України.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:

- власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

- позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

- залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

- бюджетних інвестиційних асигнувань;

- безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань підприємств, організацій і громадян.[1]

Інвестиційна діяльність підприємства - це об'єктивний процес, що має свою логіку, і розвивається відповідно до властивих йому закономірностей і відіграє важливу роль в господарській діяльності підприємства, оскільки по своїй економічній природі інвестиції являють собою відмову від сьогочасного споживання заради одержання прибутків у майбутньому.

Тому інвестиційний процес починається з визначення інвестиційної стратегії підприємства, вибір якої залежить від:

- стадії життєвого циклу підприємства;

- стратегії розвитку в цілому;

- стану зовнішнього і внутрішнього ринків інвестиційних ресурсів;

- інвестиційної принадливості підприємства як об'єкта вкладення.

Під інвестиційною стратегією слід розуміти весь комплекс довгострокових цілей і вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

Інвестиційна стратегія підприємства повинна бути орієнтована на довгострокові цілі і реалізовуватися в процесі поточної господарської діяльності за допомогою вибору відповідних інвестиційних проектів і програм.

Формування інвестиційної стратегії підприємства являє собою складний творчий процес, що грунтується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності і кон'юнктури інвестиційного ринку як у цілому, так і в розрізі окремих його сегментів. Ця стратегія завжди формується в рамках загальної стратегії економічного розвитку, погоджується з нею по цілям, етапам, строкам реалізації.

У якості довгострокових конкретизованих цілей підприємства на різних етапах можуть бути: досягнення визначених норми і маси прибутку, зростання масштабів шляхом збільшення торгового обороту і частки контрольованого ринку, виробництво нової продукції, зміна зношеного і застарілого обладнання для зниження витрат виробництва, захист навколишнього середовища й ін.

Основою інвестиційної політики організації і процедур вибору та реалізації пріоритетів повинна бути їх орієнтація на кінцеві соціально-економічні результати. У зв'язку з цим її несучою конструкцією повинна бути система цілей, критеріїв їх досягнення і правил прийняття рішень, яка пронизує всі рівні організаційної системи, етапи процедур і механізмів. [6, с.23]

Формування інвестиційної стратегії підприємства здійснюється в просторі перетинання взаємних інтересів, як самого підприємства, так і його потенційного стратегічного інвестора. А інвестиція являє собою особливий товар, що обертається на ринку. Тому можливість її одержання в тому або іншому вигляді часто залежить від розуміння й урахування взаємних інтересів партнерів, від уміння бачити об'єкт інвестування з позицій стратегічного інвестора й оцінювати його інвестиційну привабливість.

 

1.2. Інвестиційна діяльність як фактор ефективного розвитку підприємства

 

Сучасна економіка України вимагає істотних інвестицій в промисловість, які повинні здійснюватися на якісно новому рівні.

Інвестиційна діяльність — це комплекс заходів і практичних дій юридичних та фізичних осіб (українських або іноземних), а також держави щодо здійснення інвестицій у будь-якій формі з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту [29, с. 23].

Основною метою управління інвестиційною діяльністю є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії підприємства на окремих етапах його розвитку, що в кінцевому підсумку набуває конкретного вираження в максимізації ринкової вартості підприємства та підвищенні добробуту його власників у поточному та майбутніх періодах. Саме тому, в процесі реалізації цієї мети, інвестиційна діяльність спрямовується на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки підприємства:

1) забезпечення формування необхідних обсягів та оптимальної структури інвестиційних ресурсів з урахуванням потреб на довготермінову перспективу;

2) забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків за необхідного рівня дохідності інвестицій;

3) забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства;

4) підтримання фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності;

5) забезпечення максимізації чистого прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства від інвестиційної діяльності;

6) пошук і обов’язкове здійснення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проєктів підприємства;

7) забезпечення оптимальної ліквідності інвестицій та можливостей швидкого реінвестування капіталу [30, с. 203].

Формування інвестиційних ресурсів є основною вихідною умовою здійснення інвестиційного процесу. Обсяги та джерела формування ресурсів визначаються, насамперед, вартістю їх залучення (вартістю капіталу), врахуванням перспектив розвитку інвестиційної діяльності підприємства, а також забезпеченням мінімізації витрат на формування інвестиційних ресурсів із різноманітних джерел та відповідного рівня самофінансування інвестиційної діяльності, пошуком найбільш ефективних форм залучення позикового капіталу з різноманітних джерел для здійснення інвестицій.

Для забезпечення ефективності інвестиційної діяльності підприємства необхідно, перш за все, створити узгоджену на всіх рівнях і тимчасових етапах методику формування інвестиційних пріоритетів підприємства, що являє собою конкретні правила прийняття рішень, що конструктивно реалізовуються на основі певної аналітичної і початкової інформації. На думку В.П. Стахарчука, основою цього узгодження повинна бути орієнтація на кінцеві результати і відповідні процедури оцінки впливу на них тих або інших варіантів рішень [26, с. 164].

Формування інвестиційної стратегії підприємства здійснюється в просторі перетинання взаємних інтересів як самого підприємства, так і його потенційного стратегічного інвестора. При цьому інвестиції являють собою особливий товар, що обертається на ринку. Тому можливість її одержання в тому або іншому вигляді часто залежить від розуміння й урахування взаємних інтересів партнерів, від уміння бачити об'єкт інвестування з позицій стратегічного інвестора й оцінювати його інвестиційну привабливість.

Узагальнення досвіду державного регулювання інвестиційної і діяльності в країнах з високим рівнем технологічного розвитку і порівняльний аналіз системи державного регулювання інвестицій в Україні, показав, що, не дивлячись на передбачені українським законодавством заходи зі стимулювання інвестиційної діяльності, державної підтримки не отримують більшість підприємств.

На державному рівні існує безліч проблем, без успішного вирішення яких неможливий подальший розвиток підприємств України: неузгодженість законодавчих актів, відсутність взаємозв'язку між грошово-кредитною, бюджетно-фінансовою політикою і політикою економічного зростання, невирішеність проблем технологічного обміну, відсутність тісних зв'язків між наукою і виробництвом, недосконалість системи права інтелектуальної власності. У цих умовах можливі два основні шляхи активізації інвестиційної діяльності: державна підтримка і ефективне використання внутрішніх можливостей підприємств для створення потенціалу інвестиційного розвитку.

Державне регулювання інвестиційних процесів є елементом господарювання за ринкових умов. Щодо втручання держави в інвестиційну діяльність в літературі є два протилежні підходи. Перший – коли держава бере на себе якомога більше функцій інвестора. Другий – держава надає максимальну свободу інвесторам і впливає на інвестиційні процеси через макроекономічні регулятори (грошово-кредитну, податкову, амортизаційну політику, систему пільг, субсидій, санкцій).

Практика країн з розвиненою ринковою економікою засвідчує використання різноманіття заходів стимулювання інвестиційних процесів залежно від стану економіки.

Основою економічної та соціальної стратегії України має бути ефективна державна інвестиційна політика, завданням якої є прискорений розвиток інвестиційної діяльності, спрямований на створення привабливого інвестиційного середовища та суттєвого нарощування обсягів інвестицій. Інвестиційна політика держави, як відомо, зумовлюється багатьма факторами: станом основних виробничих фондів та продуктивністю факторів виробництва; рівнем науково-технічного прогресу; розвитком різних форм власності та рівнем централізації управління; рівнем макроекономічної рівноваги.

Важливе місце в державній інвестиційній політиці відводять визначенню пріоритетних об’єктів інвестування, які б сприяли вирішенню першочергових завдань стабілізації економіки та відповідали довготривалим національним інтересам держави.

Визначальну роль при формуванні сучасної інвестиційної політики в Україні має співвідношення між індустріальним та інформаційним (постіндустріальним) векторами інвестиційної діяльності. Тривалий час інвестиційна політика держави будувалася, виходячи з принципу, згідно з яким нарощування інвестицій автоматично призведе до впровадження інноваційних технологій у виробничі процеси. Проте такий ефект спостерігається лише тоді, коли інвестиції залучаються у високотехнологічні галузі, що вироблятимуть значну частку продукції інноваційного характеру. Натомість в Україні простежується ситуація, коли підприємства третього, далеко не передового, технологічного укладу виробляють 57% загального обсягу продукції промисловості, а їхня частка в інвестиціях становить 75%. Підприємства четвертого, вищого технологічного укладу виробляють 38% продукції, проте їхня частка в інвестиціях – 20% [6, с.52]. Отже, структура інвестицій, яка домінувала протягом останніх років в Україні, була вкрай неефективною. На жаль, на сьогодні фінансування інвестиційних витрат на інноваційну діяльність з Державного бюджету здійснюється за залишковим принципом. А обсяг державних інвестицій скорочено в бюджеті майже вдвічі. Враховуючи те, що в Україні недостатньо сформований ринок інвестиційних ресурсів, вкрай низька питома вага в загальних обсягах інвестицій бюджетного фінансування (11,1%) та кредитів банків (8,2%) з кожним роком все актуальнішим є питання удосконалення бюджетного та грошово-кредитного регулювання інвестиційної діяльності.

Ми вважаємо, що необхідно терміново змінити структуру бюджетних видатків, збільшивши фінансування інвестиційно-інноваційних програм за рахунок зменшення витрат дотаційного спрямування. З цією метою в бюджеті країни доцільно виділяти окрему статтю – бюджету розвитку, кошти скеровуватимуться на фінансування державних інвестиційних високотехнологічних проектів. Кошти на цю статтю можуть бути залучені через кредити Національного банку, Міжнародних організацій, повернення процентів за раніше наданими бюджетними позиками, надходження від випуску в обіг довгострокових інвестиційних облігацій.

 

1.3. Чинники та умови активізації інвестиційної діяльності підприємства

 

На рівень ефективності використання капітальних вкладень, їхню результативність (віддачу) впливає велика кількість різноманітних організаційно-економічних чинників. Без ретельного врахування таких у практиці сучасного господарювання неможливо досягти максимальної прибутковості інвестування виробництва та інших сфер діяльності підприємств. Найбільш істотний вплив на ефективність капітальних вкладень справляють групи чинників, що визначають структуру і тривалість інвестиційно-відтворювальних процесів, ефектоутворюючу спроможність економічних методів управління ними з боку відповідних суб'єктів господарювання.

Високий рівень ефективності виробничих інвестицій значною мірою пояснюється прогресивністю елементно-технологічної та відтворювальної їхньої структури. Що вища за величиною частка витрат на створення чи оновлення активної частини основних фондів підприємств, то більшою є віддача капітальних вкладень. Це зумовлює необхідність ретельного економічного обгрунтування частки капітальних витрат на придбання виробничо-технологічного устаткування для кожного проекту (варіанта) інвестування діючого або споруджуваного підприємства.

Практичне здійснення таких дій зв'язане з вирішенням двох головних завдань:

1) збільшення відносного обсягу інвестицій у відшкодування (просте відтворення) вартості машин та устаткування від усієї суми накопиченого амортизаційного (реноваційного) фонду;

2) встановлення раціональних пропорцій чистих капітальних вкладень у різні форми розширеного відтворення основних фондів і формування необхідних виробничих потужностей підприємств.

Чи не найбільші можливості підвищення ефективності використання капітальних вкладень зумовлюються організацією сучасної проектно-кошторисної справи і забезпеченням завдяки цьому високої економічної ефективності проектних рішень. Саме у процесі розробки проектів розширення та реконструкції діючих і спорудження нових виробничих об'єктів (підприємств) мають бути використані найновітніші досягнення в галузі техніко-технологічних та організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій, просторового розміщення будівель (споруд); обгрунтовані і прийняті для розрахунків зменшені проти минулого періоду та інших аналогічних об'єктів питомі капітальні вкладення; а також реальна кошторисна вартість усього обсягу робіт за відповідною формою відтворення основних фондів.

Однією з найактуальніших проблем вітчизняної економіки є підвищення конкурентоспроможності промисловості на основі її технологічного переоснащення й розвитку наукоємних галузей виробництва. Тому виникає гостра потреба в одержанні підприємствами доступу до передових технологій.

Водночас підвищення ступеня відкритості національної економіки поряд із посиленням інтеграційних процесів у світовій економіці супроводжується загостренням конкуренції, що зумовлює необхідність пошуку ефективних шляхів просування продукції вітчизняних товаровиробників на ринку, переважно інноваційної, оскільки традиційні її види здебільшого неконкурентоспроможні [16, с. 285].

Інноваційна спрямованість економічного розвитку змінює його основу, що потребує високої концентрації матеріальних і фінансових ресурсів, а також підвищеної уваги до використання інтелектуальних ресурсів [12, с. 23].

Нові макроекономічні умови сприяють інноваційній діяльності підприємств, особливо орієнтованих на внутрішній ринок, що різко підвищило конкурентоспроможність їхньої продукції порівняно з імпортною. Підприємства, що працюють на міжнародний ринок, змогли використати нові можливості незначною мірою. У таких умовах виробництва почали здійснювати технологічні нововведення з метою підвищення конкурентоспроможності своєї продукції на світовому ринку. Істотно підвищився їхній інтерес до вітчизняної техніки й вони активніше зверталися до вітчизняних виробників.

Аналіз впливу чинника форми власності свідчить, що найбільша інноваційна активність характерна для підприємств іноземної і змішаної форм власності. Загальноприйнятою є точка зору, що державна форма власності мало стимулює впровадження інновацій для одержання прибутку, оскільки значна частина його надходить у дохід держави. Однак державні підприємства краще захищені в умовах політичної й соціально-економічної нестабільності, і, отже, можуть визначати більш довгострокові цілі свого розвитку, які можна реалізувати завдяки інноваційній діяльності. Крім того, державні підприємства, порівняно з новоствореними недержавними, мають великий запас завершених наукових розробок. Отже, форму власності підприємства не можна розглядати окремо від інших його характеристик, таких як галузева приналежність і специфіка виробленої продукції.

Аналіз чинників активізації інноваційної діяльності підприємств засвідчує насамперед орієнтованість інноваційного процесу на ринок, а також таке: варто брати до уваги потреби не лише країни, а й світового ринку, необхідність випереджального виробництва інновацій порівняно з рівнем попиту на них і, нарешті, формування інфраструктури інноваційної діяльності.

Отже, для нормального здійснення інноваційної діяльності необхідна відповідно розвинена інфраструктура; ініціювати інноваційну діяльність повинні самі розробники, інакше попит на інновації завжди випереджатиме їхню пропозицію; рівень інноваційних розробок має відповідати світовому рівню або перевищувати його. Принципове поєднання названих чинників дає можливість визначити, наскільки достатньою є активність інноваційної діяльності в країні для забезпечення її перманентного й ефективного розвитку. Крім того, ці чинники найістотніше визначають масштаби, динаміку й інші кількісні та якісні характеристики інноваційного потенціалу, який у зв’язку з цим можна розглядати як один із найзначніших параметрів інноваційного процесу.

В умовах фінансової нестабільності та кризового стану економіки України надзвичайно важливого значення набуває активізація інвестиційної діяльності, оскільки без цього неможливо здійснювати прогресивні структурні зрушення в економіці, інноваційне оновлення її реального сектора, підвищення конкурентоспроможності та забезпечення сталого соціально-економічного розвитку держави.

Потрібно зазначити, що внаслідок світової фінансової кризи, а також внутрішніх негараздів у сфері економіки України відбувається відтік інвестиційного капіталу та погіршення інвестиційного клімату, що характерно для усіх галузей економіки.

За даними вітчизняних аналітиків, зокрема Українського ділового тижневика "Контракти" [ 27 ], український бізнес виявився неготовим до роботи в умовах стагнації і, як наслідок, виникають значні ризики банкрутства роздрібних торговельних мереж, які не приділяли значної уваги створенню ефективних бізнес-стратегій. В умовах кредитної кризи значне боргове навантаження, яке характерне для більшості великих підприємств, є критично високим. Ситуація ускладнюється падінням споживчого попиту, тому можливим є нарощення залишків неліквідних товарів, що фактично "заморожують" обігові кошти в товарних запасах. Тому деяким підприємствам доведеться не тільки відкласти реалізацію нових інвестиційних проектів, але й згорнути вже розпочаті програми розширення обсягів діяльності.

Отже, дефіцит власних обігових коштів підприємства, чистий відтік капіталу та складність залучення додаткових коштів з кредитних ресурсів можуть призвести до зниження обсягу валового нагромадження капіталу, і, як наслідок, – погіршення тенденцій щодо інвестиційних процесів в Україні. Таким чином, для більшості підприємств актуальним є розроблення антикризової бізнес-стратегії, що базується на принципах стагнації та умовах дефіциту інвестиційних ресурсів.

Виходячи з цього, на нашу думку, лише окремі підприємства, що зможуть об'єктивно оцінити основні чинники, які впливають на його інвестиційну діяльність на макро- та мікрорівнях, мають змогу використати потенційні можливості розвитку діяльності в умовах кризи і не лише зберегти свої конкурентні позиції на ринку, але і значно зміцнити свій економічний потенціал.

Розкриваючи теоретичні аспекти інвестиційної діяльності на рівні окремого підприємства, ми вважаємо, що механізм управління інвестиційними процесами підприємства має характеристики зазначені у таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Характеристики механізму управління інвестиційними процесами підприємства

Класифікаційна група Характеристика
за природою інтересів і характером завдань він є організаційно-економічним; за рівнем функціонування – реалізується на рівні підприємства;
за способом здійснення цілей є механізмом змішаного управління, який об'єднує в собі самоуправління та управління ринковими структурами, також впливають державні органи;
за способом реалізації є інструментом реалізації управління інвестиційним процесом у динаміці;
до складу механізму управління інвестиційними процесами підприємства входять внутрішній складник управління (управління інвестиційним процесом підприємства і внутрішні чинники впливу на нього) та зовнішній складник регулювання (зовнішні чинники впливу на інвестиційний процес).

 

Кожен складник виконує свої специфічні функції, доповнюючи один одного, що забезпечує ефективне функціонування усього механізму управління інвестиційним процесом [ 13, с. 5 ].

Успішна діяльність підприємства залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. Відповідно до основних теоретичних положень, представленим в науковій економічній літературі, усі зовнішні чинники в найбільш загальному виді підрозділяють на дві основні групи – чинники прямого і непрямого впливу на підприємства.


Дата добавления: 2015-09-05; просмотров: 264 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Методические указания.| 2 страница

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.019 сек.)