Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Екранна

Пружинна

Мембранна — натискання опосередковується мембраною, яка також повертає клавішу до вихідного положення.

Гумова — натиснення клавіші спричиняє певний тиск гуми на друковану плату, внаслідок відбувається значне зниження електричного опору між металевими провідниковими доріжками, що нанесені на плату.

Безкнопкова

Оптоелектронна

Ємнісна — відносно рідко вживана — клавіша з'єднана з елементом, що змінює ємністьконденсатора, частіше, шляхом його всуву між обкладками конденсатора.

Герконова — натиснення клавіші спричиняє наближення магніту до геркону всередині якого відбувається замикання контактів

Екранна

Тактильна — на екрані висвітлюється зображення кнопки, дотик до зазначеного місця на екрані є рівнозначним її натисненню. Для реалізації цього виду клавіатури необхідний спеціальний тактильний монітор.

Класична — на екрані висвітлюється зображення кнопки, по якому клацають мишкою. Цей вид клавіатури не вимагає спеціальних екранів. Перевагою екранних клавіатур над фізичними є можливість візуального відображення великої кількості наборів символів різних алфавітів.

Маніпулятор типу «миша», «мишка» (англ. mice, англ. mouse devices) — один з вказівних пристроїв вводу (англ. pointing device), які здійснюють інтерфейс користувача зкомп'ютером.

Миша сприймає своє переміщення в робочій площині (зазвичай на частині поверхні стола) і передає цю інформацію комп'ютеру. Програма є у комп'ютері, у відповідь на переміщення миші виконує на екрані дію, яка відповідає напрямку та відстані цього переміщення. В універсальних інтерфейсах (наприклад у віконному) за допомоги миші користувач керує спеціальним курсором — вказівником — маніпулятором елементами інтерфейсу. Інколи використовується введення команд мишею без участі видимих елементів інтерфейсу програми: за допомоги аналізу рухів миші. Такий спосіб отримав назву «жести мишею» (англ. mouse gestures).

В доповнення до декодера переміщення, миша має від однієї до трьох і більше кнопок, а також додаткові елементи керування (колеса прокрутки (англ. scroll wheel), джойстики, трекболи,клавіші тощо), дії яких зазвичай зв'язані з положенням курсору в цей час (або складових специфічного інтерфейсу).

Елементи керування миші багато у чому являють втілення ідеї акордної клавіатури (тобто, клавіатури для роботи всліпу). Мишу початково створювали в якості доповнення до акордної клавіатури, яку вона фактично замінила. озрізняють декілька типів мишей:

За механізмом керування курсором:

механічна — всередині миші вільно розташована кулька, котра дотикається до поверхні, на якій розташована миша, рух спричиняє оберти кульки у відповідний бік, котрі передаються на два перпендикулярно розташовані валики, оберти яких і перетворюються оптичними сенсорами у сигнали комп'ютеру;

оптична — мишу оснащено освітлювачем (лазером) і примітивною «камерою», котра і фіксує рухи миші по поверхні.

За принципом обміну даних з комп'ютером:

дротова — сигнали комп'ютеру передаються за допомогою дротів. Раніше дроти переважно з'єднуювали мишу із COMабо PS/2 портами. Тепер виготовляються USB-миші (котрі можна за допомогою спеціальних перехідників підключити і до згаданих вище портів);

бездротова (радіомиша) — така миша складається з двох частин: саме маніпулятора, з вбудованим пристроєм передачі радіосигналів, і пристрою для приймання радіосигналів, який під'єднаний до комп'ютера. Сучасні радіомиші використовують для зв'язку технологію Bluetooth, що дозволяє позбавитися від приймального пристрою, оскільки деякі комп'ютери вже оснащені Bluetooth-адаптером.

Іншими різновидами маніпуляторів, що відтворюють рухи руки, є трекбол і графічний планшет.

Відеока́рта (графічна карта, графічний адаптер, графічний прискорювач (англ. videocard) —пристрій, призначений для обробки, генерації зображень з подальшим їх виведенням на екран периферійного пристрою.

Відеокарта зазвичай є платою розширення (дискретна відеокарта) і вставляється у слот розширення, універсальний (PCI-Express, PCI, ISA,VLB, EISA, MCA) або спеціалізований (AGP), проте відеокарта може бути вбудованою (інтегрованою) у материнську плату (як у вигляді окремого елементу, так і в якості складової частини північного мосту чіпсету або ЦПУ).

Сучасні відеокарти не обмежуються лише звичайним виведенням зображень, вони мають вбудований графічний мікропроцесор, котрий може проводити додаткову обробку, звільняючи від цих задач центральний процесор. Наприклад, усі сучасні відеокарти NVIDIA і AMD (ATi) підтримують OpenGL на апаратному рівні. Останнім часом, разом зі зростанням обчислювальних потужностей графічних процесорів має місце тенденція використовувати обчислювальні можливості графічного процесору для вирішення не графічних задач (див. OpenCL). Характеристики:фірма виробник; тип, модель; підтримувана роздільна здатність; частота регенерації; глибина кольору; обсяг відеопамяті; тип шини;додаткові можливості. Відеопам`ять (video RAM) — доступна відеокарті область оперативної пам`яті комп'ютера, в якій розміщені дані, що відповідають зображенню на екрані. Відеопам'ять може бути виділена з основної оперативної пам'яті системи, в цьому випадку говорять про розподілювальну (shared) пам'ять. У відеопам'яті може міститися як безпосередньо растровий образ зображення (екранний кадр), так і окремі фрагменти як в растровій (текстури), так і у векторній (багатокутники, зокрема трикутникі) формах. Як правило, чипи оперативної пам'яті припаяні прямо до текстоліту (плати) відеокарти, на відміну від знімних модулів системної пам'яті, які вставляються в стандартизовані розніми материнських плат. Одна половина чипів, зазвичай, припаяна під радіатором системи охолоджування відеокарти, а друга — із зворотного боку. Така оперативна пам'ять використовується тільки під потреби різних графічних застосунків і ігор. Технології виробництва пам'яті для відеокарт розвиваються стрімкіше, ніж ОЗП для персональних комп'ютерів, це обумовлено високими вимогами ігрової індустрії; тому як правило технологія встановленої відеопам'яті на покоління випереджає основну системну пам'ять.\

Моніто́р (monitor — слідкувати) або дисплей (display — відображувати) — електронний пристрій для відображенняінформації. Сучасні комп'ютерні монітори бувають кількох типів:

на основі електронно-променевої трубки (CRT).

рідкокристалічні (LCD, TFT як підвид LCD)

плазмові

проекційні

OLED-монітори

Плазмові і проекційні монітори використовують там, де потрібен великий розмір екрану (діагональ метр і більше).

Характеристики моніторів

Розмір екрану — визначається довжиною діагоналі (традиційно вимірюється в дюймах)

Співвідношення сторін екрану — стандартний (4:3) та широкоформатний (16:9, 16:10)

Роздільність дисплею — кількість пікселів по вертикалі та горизонталі

Глибина кольору — кількість біт на кодування одного пікселя (від монохромного (1 біт) до 32-бітного)

Розмір зерна (для CRT) чи пікселя (для LCD)

Частота оновлення зображення (виміруюється в герцах, для LCD практично однакова)

Швидкість відклику пікселів (не для всіх типів моніторів, у LCD, як правило, суттєво нижча ніж у CRT)

Максимальний кут огляду — максимальний кут під яким не виникає суттєвого погіршення якості зображення (актуально для LCD)

Терміни монітор та дисплей — дещо відмінні. Дисплей, якпристрій для відображення інформації, має ширше застосування, наприклад, дисплей мобільного телефону, а термін монітор пов'язується з комп'ютером або телеекраном дистанційного спостереження[ джерело не вказано 34 дня ].

Без можливості бачити результати своєї роботи,персональний комп'ютер став би марним інструментом. Необхідно яким-небудь чином спостерігати за сигналами комп'ютерної системи, щоб знати, чим вона займається в цей час. Сьогодні реалізацією подібного роду функцій займається відеосистема. Стандартним пристроєм виводу інформації, якому вже десятки років, є монітор.

Монітори, побудовані на електронно-променевих трубках (ЕПТ), активно витісняються новим поколінням рідкокристалічних моніторів, зручнішим і економнішим.

Екрани LCD (Liquid Crystal Display, рідкокристалічні монітори) зроблені з речовини (цианофеніл), що перебуває в рідкому стані, але при цьому має деякі властивості, притаманні кристалічним тілам. Фактично це рідина з анізотропними властивостями (зокрема, оптичними), зв'язаних з упорядкованістю орієнтації її молекул.

Комп'ютерний принтер (англ. printer — друкар) — пристрій длядруку інформації на папір.

Процес друку називається виходом на друк, а документ, що вийшов, — роздруківка або тверда копія. Принтери мають перетворювач цифрової інформації (текст, фото, графіка), що зберігається в запам'ятовувальних пристроях комп'ютера,фотоапарата та цифрової пам'яті, у спеціальну машинну мову.

За технологією друку принтери поділяють на матричні, струменеві, лазерні й сублімаційні, а за кольором друку — кольорові й монохромні.

Монохромні принтери мають кілька градацій, звичайно 2-5, наприклад: чорний — білий, одноколірний (або червоний, або синій, або зелений) — білий, багатобарвний (чорний, червоний, синій, зелений) — білий.

З розвитком комп'ютерних технологій монохромні принтери поступаються місцем повнобарвним або скорочено-кольоровим, які друкують «весь спектр кольорів», видимий людським оком.

Інші принтери — матричні і інші — це історія і вони використовуються як спеціалізовані для друку на безперервний рулон паперу в лабораторіях, банках, бухгалтеріях, для друку на багатошарові бланки(наприклад, паспорти, авіаквитки), а також, коли важливий сам факт друку ударом. Вважається, що факт удару ускладнює внесення несанкціонованих змін до фінансового документа[ джерело не вказано 26 днів ].

Набули поширення багатофункціональні пристрої, в яких об'єднані принтер, сканер, ксерокс і факс. Таке об'єднання раціональне технічно і зручно в роботі. Широкоформатні (А3, А2) принтери іноді невірно називають плоттерами. Сучасні технічні вимоги для принтерів початкового рівня

Цифровий фотоапарат початкового рівня з матрицею 5,25 мегапікселів дає світлину з роздільною здатністю 2560х1920. Якщо друкувати фото розміром 10х15 см, то принтер повинен мати роздільну здатність не менше 2560:10см*2,54 см=650 dpi (точок на дюйм). Стосовно градацій чорного і кольорів, то — матриці і просвітлені об'єктиви цифрових фотоапаратів мають фотографічну широту (динамічний діапазон) «близьку» до можливостей людського ока. Людина неозброєним оком може оцінити поліпшення зображення фотографії з роздільною здатністю до 750 dpi і фотографічною широтою до 24 біт за 3 базовими кольорами, True Color, і 8 біт сірого, тобто фотографії що містить до 16..777.216 кольорів з плавними, реальними півтонами і до 256 градацій чорного. До цих характеристик «близькі» результати друку на аналоговий кольоровий фотопапір, друк сублімації «схожий» на якісний, струменевий і лазерний друк знаходяться на початку шляху до цих можливостей

Лазерны.

Технологія-попередник сучасного лазерного друку з'явилася в 1938 році — Честер Карлсон винайшов спосіб друку, названий електрографія, а потім перейменований вксерографію[ джерело не вказано 26 днів ]. Принцип технології полягав в наступному. На поверхні фотобарабана коротроном (скоротроном) заряду, або валом заряду рівномірно розподіляється статичний заряд, після цього світлодіодним лазером (або світлодіодною лінійкою) на фотобарабані знімається заряд — тим самим на поверхню барабана поміщається приховане зображення. Далі на фотобарабан наноситься тонер, після цього барабан прокочується папером, і тонер переноситься на папір коротроном перенесення, або валом перенесення. Тонер, залежно від знаку його заряду, може притягуватися до поверхні, що зберегла приховане зображення або фону. Після цього папір проходить через блок термозакріплення для фіксації тонера, а фотобарабан очищається від залишків тонера і розряджається у вузлі очищення.

Першим лазерним принтером, став EARS (Ethernet, Alto, Research character generator, Scanned Laser Output Terminal), винайдений в 1971 році в корпорації Xerox, а серійне виробництво було налагоджене в другій половині 1970-х. Принтер Xerox 9700 можна було придбати у той час за 350 тисяч доларів, зате друкував він зі швидкістю 120 стор./хв.

[ Принцип дії струменевих принтерів схожий на матричні принтери тим, що зображення на носієві формується з крапок. Але замість головок з голками в струменевих принтерах використовується матриця що друкує рідкими барвниками. Картриджі з барвниками бувають з вбудованою друкуючою головкою — в основному такий підхід використовується компаніями Hewlett-Packard, Lexmark. Фірми Epson, Canon проводять струменеві принтери, в яких друкуюча матриця є деталлю принтера, а змінні картриджі містять тільки барвник. При тривалому простої принтера (тиждень і більше) відбувається висихання залишків барвника на соплах друкуючої головки. Принтер уміє сам автоматично чистити друкуючу головку. Але також можливо провести примусове очищення сопел з відповідного розділу настройок драйвера принтера. При прочищенні сопел друкуючої головки відбувається інтенсивна витрата барвника. Особливо критичне засмічення сопел друкуючої матриці принтерів Epson і Canon. Якщо штатними засобами принтера не вдалося очистити сопла друкуючої головки, то подальше очищення і/або заміна друкуючої головки проводиться в ремонтних майстернях. Заміна картриджа, що містить друкуючу матрицю, на новий проблем не викликає. Друкуючі головки струменевих принтерів створюються з використанням наступних типів подачі барвника:

Матричні принтери — найстаріші з нині вживаних типів принтерів, його механізм був винайдений в 1964 році корпорацією Seiko Epson. Матричні принтери стали першими пристроями, що забезпечили графічне виведення твердої копії. Зображення формується друкуючою головкою, яка складається з набору голок (голкова матриця), що приводяться в дію електромагнітами. Головка пересувається по-рядково вздовж аркуша, при цьому голки вдаряють по паперу через фарбувальну стрічку, формуючи точкове зображення. Цей тип принтерів називається SIDM (англ. Serial Impact Dot Matrix — послідовні ударно-матричні принтери). Випускалися принтери з 9, 12, 14, 18 і 24 голками в головці. Основного поширення набули 9-ти і 24-х голкові принтери. Якість друку і швидкість графічного друку залежить від числа голок: більше голок — більше крапок.

Принтери з 24-ма голками називають LQ (англ. Letter Quality — якість машинки, що пише). Існують монохромні та 5-кольорні матричні принтери, в яких використовується 4-колірна стрічка CMYK. Зміна кольору проводиться зсувом стрічки вгору-вниз щодо друкуючої головки. Швидкість друку матричних принтерів вимірюється в CPS (англ. characters per second — символах в секунду).

Типовий результат роботи матричного принтеру в режимі draft. Цей малюнок показує фрагмент друку розміром приблизно 4.5×1.5 см

Основними недоліками матричних принтерів є: монохромность, низька швидкість роботи і високий рівень шуму. Матричні принтери поширені до цих пір завдяки дешевизні копії (витратним матеріалом, по суті, є тільки фарбувальна стрічка) і можливості роботи з безперервним (рулонним, фальцованим) і копіювальним папером. Випускаються і швидкісні лінійно-матричні принтери, в яких велика кількість голок, що рівномірно розташовані на човниковому механізмі (фрете) по всій ширині листа. Швидкість таких принтерів вимірюється в LPS (англ. Lines per second — рядках в секунду). Інші принтери Барабанні принтери (drum printer). Перший принтер, що отримав назву UNIPRINTER, був створений в 1953 році компанією Remington Rand для комп'ютера UNIVAC. За принципом дії нагадував друкарську машинку. Основним елементом такого принтера був барабан, що обертався, на поверхні якого розташовувалися рельєфні зображення букв і цифр. Ширина барабана відповідала ширині паперу, а кількість кілець з алфавітом була рівна максимальній кількості символів в рядку. За папером розташовувалася лінійка молоточків, що приводяться в дію електромагнітами. У момент проходження потрібного символу на барабані, що обертається, молоточок ударяв по паперу, притискуючи її через фарбувальну стрічку до барабана. Таким чином, за один оберт барабана можна було надрукувати весь рядок. Далі папір зміщався на один рядок і машина друкувала далі. У СРСР такі машини називалися алфавітно-цифровим друкуючим пристроєм (АЦПУ). Їх роздруки можна впізнати за шрифтом, схожому на шрифт друкарської машинки і буквами, що «стрибають» у рядку. Ромашкові (пелюсткові) принтери (daisywheel printer) за принципом дії були схожі на барабанні, однак мали один набір букв, розташований на гнучких пелюстках пластмасового диска. Диск обертався, і спеціальний електромагніт притискував потрібну пелюстку до фарбувальної стрічки і паперу. Оскільки набір символів був один, було потрібне переміщення друкуючої головки уздовж рядка, і швидкість друку була помітно нижчою, аніж у барабанних принтерів. Замінивши диск з символами, можна було отримати інший шрифт, а вставивши стрічку не чорного кольору — отримати «кольоровий» відбиток.

 


Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 47 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Организация и основные виды| Предпоследние страницы.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)