Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Принципи трудового права

Види трудових відносин та їх правове регулювання | Предмет трудового права | Відносини, що тісно пов'язані з трудовими як предмет трудового права України | Система трудового права України | Трудові правовідносини, їх склад та особливості | Працівники як суб'єкти трудових правовідносин | Роботодавці як суб'єкти трудових правовідносин | Правовий статус профспілок у трудових правовідносинах | Джерела (форми) трудового права України: поняття, види, особливості | Закони України як джерела трудового права |


Читайте также:
  1. I Сущность права . Определение его понятия .
  2. II. Права и обязанности Сторон
  3. II. ПРАВА И ОБЯЗАННОСТИ СТУДЕНТА В ПРОЦЕССЕ ПРОХОЖДЕНИЯ ПРАКТИКИ
  4. III. КОМПЕТЕНЦИЯ, ПРАВА И ОБЯЗАННОСТИ ИНСТИТУТА
  5. III. Права.
  6. IV. Наделение правами и распределение богатства
  7. IV. ПРАВА

Принципами трудового права є такі вихідні ідеї (засади), які визначають сферу його дії, порядок встановлення прав та обов’язків суб’єктів, гарантії захисту їх прав та законних інте­ресів.

До таких принципів, які визначають суть і закономірності розвитку трудового права, належать:

• обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці;

• оптимальне поєднання централізованого і локального пра­вового регулювання;

• соціальне партнерство і договірне встановлення умов праці;

• забезпечення єдності та диференціації правового регулю­вання;

• визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників у трудових право­відносинах порівняно з умовами, встановленими в нормативно- правових актах.

Трудовому праву властиві і деякі загальноправові принципи, зокрема ті, що визначають сферу приватно-правових відносин. До них можна віднести принцип пріоритетності норм між­народної о права щодо норм національного права, принцип забезпечення захисту законних інтересів учасників правовід­носин та ін.

1) Принцип обмеження сфери правового регулювання від­носинами найманої праці с визначальним для всієї галузі права. Трудове право виникло саме як інструмент захисту інтересів найманої праці. З усього розмаїття суспільно трудових відно­син трудове право обирає тільки відносини, які виникають в результаті застосування найманої праці, тобто праці на когось, праці, що має своєю підставою укладення трудового договору в його різних формах і видах.

2) Принцип оптимального поєднання централізованого і локального правового регулювання визначає порядок та умови встановлення прав і обов’язків суб’єктів трудових і пов’язаних з ними правовідносин. Його зміст зводиться до того, що основні гарантії захисту трудових прав учасників трудових правовідно­син встановлюються законами і підзаконними актами, а решту правил регулювання праці сторони визначають за погодженням між собою або в порядку, передбаченому централізованими нормами, самостійно. При цьому локальне правовстановлення не повинне виходити за межі і суперечити стандартам, які визна­чені для нього централізовано.

3) Принцип соціального партнерства і договірного встанов­лення умов праці виявляється в тому, що до сфери правового регулювання трудових відносин широко залучають недержавні структури (об’єднання роботодавців, об’єднання працівників), які разом з органами виконавчої влади (або і без їхньої участі), на підставі укладення колективних договорів та угод, шляхом співробітництва, пошуку компромісів і прийняття узгоджених рішень встановлюють обов’язкові для учасників трудових пра­вовідносин правила регулювання праці. Взаємно погоджуючи інтереси роботодавців та найманих працівників з питань оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці, со­ціального забезпечення тощо, соціальні партнери домагаються зниження гостроти соціальних конфліктів, погодження інтере­сів власників і найманих працівників.

Соціальне партнерство і колективно-договірне регулювання тісно пов’язані, оскільки мають єдину мету: забезпечення і збереження соціального миру та ефективне регулювання колек­тивних трудових відносин, тому засади їх здійснення мають спільні витоки.

4) Принцип єдності і диференціації правового регулювання трудових відносин передбачає подвійну мету: встановлення єдиних, однакових умов праці для всіх найманих працівників і водночас диференціацію умов праці для певних категорій пра­цівників за певних обставин.

Єдність правового регулювання трудових відносин означає, що норми трудового права встановлюють високий рівень умов праці, яких повинні дотримуватись усі роботодавці, що здій­снюють найм працівників на підставі трудового договору.

Водночас трудове право не може не враховувати об’єктив­них обставин, зумовлених специфікою галузей виробництва, професійними, статевими, віковими особливостями працівників, місцезнаходженням підприємств тощо, які потребують особли­вого підходу до правового забезпечення умов праці. Всі ці обставини в кінцевому підсумку призводять до відходу від єдиних правил, що регулюють застосування праці, і вимагають застосування спеціальних норм, які пристосовують загальні правові приписи до специфічних умов праці.

5) Принцип визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників порівняно із нормативно встановленими умовами полягає у тому, що ті норми — гарантії, державні стандарти в галузі регулювання трудових відносин, які визначені на рівні держави, за жодних обставин не повинні погіршуватись при встановленні умов праці на галузевому, регіональному і локальному рівнях.

Термін “договори про працю” треба розглядати у широкому значенні. Це можуть бути як договори у прямому розумінні цього слова (трудовий, колективний договори, договори про повну матеріальну відповідальність), що виражаються у формі власне договору, так і угоди, які стосуються умов праці (про іспитовий строк, про переведення чи переміщення працівника на іншу посаду, про встановлення неповного робочого часу тощо).

Крім того, дія цього принципу поширюється на акти ло­кальної нормотворчості, які ухвалюються за погодженням між роботодавцем і профспілковим комітетом чи іншим уповноваженим найманими працівниками органом, які приймаються роботодавцем одноособово, або ж (як це передбачено тепер для

Правил внутрішнього трудового розпорядку) затверджуються трудовим колективом. Ці акти мають визнаватися незаконни­ми у тій своїй частині, яка містить норми, що погіршують становище працівників порівняно із нормами, встановленими законодавством України.

Наявність цього принципу є важливою гарантією трудових прав найманих працівників, що має особливе значення в умовах переходу до ринкових відносин та утвердження приватного під­приємництва в Україні.


Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 60 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Метод трудового права та його особливості| Функції трудового права України

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.005 сек.)