Методика опрацювання лексики в початкових класах.

Зі словом як одиницею мовлення учні мають справу з перших днів свого навчання у школі. Ще в період навчання грамоти вчитель пояснює першокласникам значення окремих слів, практично (без уживання термінів) учні спостерігають явища омонімії (коса, лист), багатозначності (іде, дзвоник), синонімії (йде, поспішає, біжить) та антонімії (великий — малий). Саме тут учнів привчають стежити за власним мовленням, доречно вживати слова.

У 2 класі школярі спостерігають за вживанням образних слів і висловів у тек-

стах. Найбільше уваги автори програми приділяють роботі над семантикою (значенням) слова у відповідному розділі «Слово», а також в інших розділах. Учнів ознайомлюють із такими лексичними явищами, як омонімія, полісемія (без уживання термінів), синонімія, антонімія, відзначають роль таких слів у мовленні,зокрема для усунення повторення в текстах тих самих слів.

У 3 класі продовжується спостереження за значенням слів, прямим і пере-

носним, випадками багатозначності, із синонімами, антонімами, учні виконуютьпрактичні завдання з найуживанішими омонімами. З цією метою до програми введено вивчення теми «Значення слова». Під час опанування інших розділів програми школярі мають можливість виконувати вправи на використання зазначених лексем у власному мовленні.

У 4 класі знання учнів про слово розширюються внаслідок практичного ви-

користання різних лексем в усному і писемному мовленні і спостереження за їх уживанням у художніх текстах.

У роботі над вивченням лексичних понять можна визначити такі основні

напрями:

I. Лексичний аналіз мови художніх текстів: виявлення незнайомих слів і ви-

словів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів; виявлення слів, ужитих у переносному значенні; з’ясування смислових відтінків ужитих у тексті синонімів,антонімів; аналіз інших зображувальних засобів, зокрема порівнянь.

II. Пояснення значення слів шляхом використання різних способів: показ

предмета чи дії, демонстрація малюнка, слайда із зображенням предметів, назви яких є новими для дитини, добір синонімів, антонімів, уведення нового слова до контексту тощо.

III. Виконання завдань на добір слів із певним значенням: дібрати з поданого

синонімічного ряду потрібні за смислом речення іменники; дібрати прикметники з переносним значенням для опису предметів, характеристики людини, опису її зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша тощо.

IV. Уведення поданих або самостійно дібраних лексем у власне мовлення

школярів: складання речень і текстів за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами, редагування поданих текстів тощо.

Так в учнів поступово виховується увага до значення слів і висловів, доречного їх використання, що є передумовою успішної роботи над розвитком мовленнєвих умінь молодших школярів.

У початковій школі склалася така етапність процесу вивчення лексики: про-

педевтичний (підготовчий) етап (1—2 класи), спеціальний (3 клас) і аспектний, або етап удосконалення лексикологічних умінь (4 клас).

На пропедевтичному етапі учні практично ознайомлюються зі словом, набу-

вають досвіду оперування лексичними одиницями, виділення їх із мовленнєвого потоку, протиставлення слова реалії, спостереження за окремими (найдоступнішими) лексичними явищами.

Спеціальний етап має на меті сформувати в учнів важливі лексикологічні

поняття, виробити навчально-мовні лексикологічні вміння, передбачені чинною програмою, тренувати школярів у вживанні слів у власному мовленні.

Слід зауважити, що у структурі початкового курсу рідної мови лексика посі-

дає науково обґрунтоване (виправдане) місце: вона вивчається перед морфемікою і словотвором, морфологією і синтаксисом. Оскільки зазначені розділи оперують словом, учні мають приступити до їх опрацювання, докладно ознайомившись із лексичною стороною мови.

На завершальному (аспектному) етапі повторюють знання з лексикології,

закріплюють, удосконалюють практичні вміння з цього розділу. У результаті

зіставлень лексичних явищ із граматичними явищами української мови лінгвістичні знання молодших школярів глибше осмислюються, набувають цілісного,системного характеру.

15. Робота над текстами різних типів мовлення.

В українській мові існує три типи мовлення: опис, розповідь, роздум. Кожна людина впродовж свого життя перебуває в різних ситуаціях і користується різними типами мовлення.

Розповідь– повідомлення про певні події, що відтворюються в часі. Загальна структура розповіді наступна: початок, розвиток, кінець події. Розповідь має деякі різновиди: повідомлення, оповідання, відповідь, найменування, перелік, оголошення.

Опис– розповідь про властивості, ознаки певного предмета або явища. В ньому подається характеристика людини, предмету, явища природи шляхом перерахунку їх суттєвих ознак. Саме головне в описі – надати читачу повне, конкретне або цікаве уявлення про головний об’єкт. Описи бувають: пейзажні, портретні, інтер’єру, характеристики явищ, предметів, людини.

Роздум– висловлювання про причини якостей, ознак, подій. У роздумі обов’язково присутні три частини: теза, докази, висновок. Чисті описи, роздуми, розповіді використовуються рідко. У текстах найчастіше зустрічається, що описи входять до змісту розповіді або зв’язані з роздумом, або роздум може доповнювати розповідь.

З цими типами вчитель знайомить учнів початкової школи. Це відбувається поступово за трьома етапами:

- ознайомлення дітей із поняттям текст (ознаки тексту, тема тексту, заголовок, основна думка, план тексту і т.д.);

- знайомство з типами текстів, їх особливостями;

- розуміння учнями особливостей кожного типу, розмежування їх на основі певних ознак, засвоєння механізмів створення текстів різних типів.

МОРЯ

Дата добавления: 2015-08-27