Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Види та форми міжнародної відповідальності.

Державні кордони. | Міжнародна територія. | Правовий режим Арктики і Антарктики. | Міжнародні та багатонаціональні річки. | Поняття міжнародного договору. | Класифікація міжнародних договорів. | Повноваження на ведення переговорів. | Прийняття тексту договору. | C) намір держави надати підписанню такої сили випливає з повноважень її представника або був виражений під час переговорів. | C) всі учасники потім домовились, що така згода може бути виражена цією державою шляхом приєднання. |


Читайте также:
  1. II этап – формирующий (творческий): Ноябрь 2014 года
  2. II. Порядок предоставления скидок со сформированной стоимости обучения студентам
  3. II. ТЕМПЕРАМЕНТ И ХАРАКТЕР. ФОРМИРОВАНИЕ ХАРАКТЕРА.
  4. III. Цели и задачи формирования электронного правительства
  5. PR-деятельность по формированию эффективной коммуникации с потребителями товаров и услуг организации.
  6. PR-деятельность по формированию эффективной коммуникации с сотрудниками организации.
  7. Quot;Формирование Образа будущей России» - наша актуальная задача.

Відповідальність держави-правопорушниці існує в конкретних її видах і формах. У міжнародному праві залежно від характеру покладених на державу заходів, виділяють такі види відповідальності: матеріальна і нематеріальна (моральна чи політична).

На думку Г. Й. Туніна, "моральна відповідальність" може розумітися як відповідальність не правова, а така, що випливає з правил міжнародної моралі, тому слід говорити про політичну відповідальність, адже так зване моральне задоволення є політичною акцією",. А М.Х. Фарукшин писав, що "доцільніше виокремлювати матеріальну і нематеріальну (в обох випадках політична) відповідальності держави".

У житті види відповідальності взаємозалежні. Розподіл відповідальності на матеріальну і нематеріальну до певної міри умовний, але необхідний для її практичного здійснення.

Види відповідальності як відображення специфіки обмежень, що накладаються на державу-правопорушницю, виражаються у формах, обумовлених цією специфікою.

Більшість авторів традиційно відносять до форм нематеріальної відповідальності ресторації, сатисфакції і санкції, а до форм матеріальної відповідальності - реституції, субституції і репарації; інші - виносять за рамки форм відповідальності санкції, розглядаючи їх як заходи примусу - засіб, що забезпечує припинення міжнародних правопорушень, відновлення міжнародного правопорядку і покликаний примусити державу-правопорушницю виконати обов'язки, що випливають з її відповідальності.

Будь-яке міжнародне правопорушення передбачає такий комплекс наслідків: 1) відновлення державою-правопорушницею порядку, який існував; 2) притягнення держави-правопорушниці до відповідальності; 3) застосування мирних засобів для відновлення порушених відносин і реалізації відповідальності; 4) звернення потерпілих суб'єктів за потреби до примусових засобів забезпечення відповідальності.

Виходячи з єдиної природи цих наслідків і трактування відповідальності у широкому змісті, до форм нематеріальної відповідальності держави відносять ресторації, сатисфакції і санкції" а до матеріальної відповідальності — реституції, субституції і репарації. Якщо ж виходити з різної природи наслідків міжнародного правопорушення і трактувати відповідальність як обов'язок держави перетерпіти обмеження, то формами відповідальності варто вважати лише сатисфакції і репарації.

Ресторація полягає у відновленні нематеріальних прав потерпілих суб'єктів міжнародного права (наприклад, припинення незаконної окупації, звільнення незаконно затриманих осіб, скасування судових рішень, що заподіюють шкоду потерпілим державам, їх юридичним і фізичним особам).

З розвитком інституту міжнародної відповідальності в міжнародно-правовій доктрині висловлена думка про доцільність виділення ординарних сатисфакцій і репарацій як форми відповідальності за міжнародні правопорушення і надзвичайних сатисфакцій і репарацій як форми відповідальності за міжнародні злочини.

Ординарна сатисфакція - це задоволення державою-правопорушницею правомірних нематеріальних вимог потерпілої держави, що полягає у запевненні державою-правопорушницею про недопущення повторення правопорушення. Найхарактерніші форми — вибачення; вираження жалю чи співчуття; покладання обов'язку матеріального відшкодування на осіб, причетних до здійснення міжнародного правопорушення, їх карне чи адміністративне переслідування. В особливих випадках направляються спеціальні місії, а самі вибачення супроводжуються церемоніями надання почестей прапору потерпілої держави, виконанням ц гімну і т.п. Мета сатисфакції - відновлення нематеріального збитку, насамперед заподіяного честі й гідності потерпілої держави, а характерними рисами її є суворо офіційний характер, урочистість і гласність.

Ординарні сатисфакції в основному - це символічні обтяження, коли можна вимагати тільки таких, котрі "не є принизливими і надмірними". Надзвичайна сатисфакція - це різного роду тимчасові обмеження суверенітету і правоздатності держав, що вчинили міжнародний злочин. її метою є викорінювання причин, що спричинили міжнародний злочин, і створення гарантій від його повтору.

У якості надзвичайних сатисфакцій можуть бути: реорганізація окремих елементів політичної системи і скасування суспільних інститутів, наявність яких сприяла здійсненню державою міжнародного злочину; тимчасова окупація частини чи всієї території; міжнародний контроль за використанням наукового і промислового потенціалу; демілітаризація промисловості чи скорочення збройних сил.

Реституція полягає в поверненні державою-правопорушницею потерпілим суб'єктам неправомірно захопленого в них майна, що має індивідуальні характеристики (архівів, історичних, художніх та інших цінностей і т.п.). Тобто це відновлення - реституція в натурі матеріального становища, що існувало до здійснення правопорушення.

Субституція - заміна неправомірно знищеного чи ушкодженого майна подібними і рівноцінними предметами, коли не можливо здійснити реституцію.

Ординарна репарація полягає у відшкодуванні державою-правопорушницею матеріального збитку шляхом виплати грошових сум, постачання товарів, надання послуг, еквівалентних сумі, що підлягає відшкодуванню потерпілим суб'єктам. Особливою формою ординарної репарації є субституція. Деякі автори використовують для позначення форм матеріальної відповідальності держави термін "компенсація", яким позначають також грошові виплати потерпілим фізичним і юридичним особам. Держава-правопорушниця, будучи зобов'язаною зробити репарації, самостійно шукає і визначає джерела засобів для виплати матеріальної компенсації потерпілим суб'єктам.

Надзвичайні репарації - це особливі обтяження, що виражаються в тимчасовому обмеженні правомочності держав, що вчинили міжнародні злочини, розпоряджатися своїми матеріальними ресурсами. їх мета полягає не тільки в забезпеченні максимально можливого матеріального збитку, завданого потерпілим суб'єктам, але й у виключенні факторів, що сприяють здійсненню міжнародного злочину. Відповідно вони можуть обмежувати самостійність держави-правопорушниці у виборі джерел репарацій.

Особливою формою відповідальності держави за міжнародний злочин є передача частини її території потерпілим суб'єктам з метою гарантії їх безпеки. Разом з тим це може служити компенсації збитку, що не може бути відшкодований іншим шляхом.

У випадку агресії надзвичайні сатисфакції і репарації можуть застосовуватися комулятивно. Таким способом зважувалося питання про форми відповідальності Німеччини і Японії після Другої світової війни. Відповідно до Декларації 1945 року про поразку Німеччини і згідно з рішеннями Берлінської конференції 1945 року, відповідальність Німеччини була виражена в її обов'язку: 1) визнати верховну владу Контрольної Ради, що повинна була тимчасово діяти замість центрального уряду Німеччини; 2) підкоритися режиму повоєнної окупації, встановленого Контрольною Радою. Основними цілями режиму окупації Німеччини були: а) повне роззброєння і демілітаризація, ліквідація всієї німецької промисловості, що могла бути використана для військового виробництва чи контроль над нею; б) знищення націонал-соціалістичної партії, її філій і підконтрольних організацій, розпуск усіх нацистських установ і викорінювання всякої нацистської і мілітаристської пропаганди; в) побудова німецького політичного життя на демократичній основі за допомогою скасування нацистських законів, що створили основу для гітлерівського режиму чи встановили дискримінацію за ознаками раси, релігії чи політичних переконань; реорганізація судової системи; усунення з відповідальних посад членів нацистської партії, що були більше номінальними учасниками її діяльності.


Дата добавления: 2015-08-20; просмотров: 106 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Глава і персонал дипломатичного представництва| Поняття основних принципів міжнародного права та їх ознаки

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)